Хворий швидше живий?
У рік села говоритимуть про його здоров`я
В.Княжанський,
День,
11.02.06
Сучасне село — це згусток найгостріших економічних і соціальних проблем, що з кожним днем все більше перетворює цю частину країни на зону бідності.
Так уже повелося, що напередодні виборів у нашій країні велику увагу починають приділяти селу та сільському господарству. Ось і весь нинішній рік, який за східним календарем вважають роком Собаки, в Україні назвали роком села й присвятили, сподіватимемося, також селянам. Але розробити комплекс відповідних заходів набагато легше, ніж захистити селян від різних напастей типу пташиного грипу чи зниження закупівельних цін на молоко (через заборону на поставки до Росії української сільгосппродукції), з яких розпочався цей рік.
Проте зовсім непогано запропоновано розпочати рік села з повного медичного обстеження його жителів. У кожному регіоні наразі розробляється план проведення профілактичних оглядів, діагностування захворювань і надання медичної допомоги селянам. Якщо все це буде добре організовано й проведено, то будь-якій політичній силі, незадоволеній тим, що день здоров`я на селі стартує саме 1 березня, а не 27 квітня, доведеться заплющити на це очі, а то навіть і схвалити. Але якщо захід виявиться "показушним" і людей просто поставлять в довжелезні черги до роздратованих і неуважних ескулапів, то політичний ефект буде швидше негативним.
Сучасне село — це згусток найгостріших економічних і соціальних проблем, що з кожним днем все більше перетворює цю частину країни на зону бідності. Наприкінці минулого року в парламенті відбувалися відповідні слухання. І там зазначалося, що кризові явища у виробничій сфері села відбиваються на соціально-культурній і побутовій сфері. На п`ять сіл припадає один об`єкт служби побуту, 60% сіл не мають відділень зв`язку, 28,5% — доріг iз твердим покриттям. Якщо в 1990 році в сільській місцевості діяло 12,6 тисячi дошкільних установ, що охоплювали 43% дітей, то в 2004 році їх залишилося 8,2 тисячі, і до них ходить 23% дітей. Скорочується кількість сільських закладів культури. У 2004 році в 280 сільських фельдшерсько-акушерських пунктах не було медичних працівників. Гадаю, сьогодні ця цифра не стала меншою, якщо тільки ці пункти взагалі не закрили. А як же стовідсоткове охоплення днем здоров`я?
Проте ключове слово в попередньому абзаці — виробнича сфера. Якщо у ній бу де позитивна динаміка, то й інші сільські проблеми вирішуватимуться. Бюджет цього року вперше передбачає два мільярди гривень цільових дотацій сільгоспвиробникам. Дотуватиметься гектар посіяних зернових і реалізований кілограм м`яса. Загалом державна підтримка села, враховуючи асигнування на соціальну сферу, має становити майже 10 мільярдів гривень.
І дивно, що при таких потенційних грошах Україна в 2005 році скоротила посівні площі під озимі зернові культури на 18,8%. Плюс, а точніше — мінус, — важкі погодні умови, через які, за даними Мінагрополітики, доведеться пересівати до 22 млн. гектарів. А це — додаткові матеріально-технічні ресурси. Міністерство оцінює потребу села в обігових коштах на проведення комплексу весняно-польових робіт у 12,6 млрд. гривень і вказує, що власними грошима аграрії забезпечені на 47% від потреби. Дуже подорожчало пальне. Якщо минулого року селяни витратили на його закупівлю близько 2 млрд. гривень, то наразі їм доведеться викласти більше трьох мільярдів.
У цій складній ситуації пішли в хід твердження про системну кризу в АПК. Природно, в них також можна відшукати передвиборний інтерес. Представники громадських організацій, галузевих об`єднань АПК та депутати-аграрії готують відкритий лист Президенту України, уряду й парламенту з вимогою терміново розглянути питання про стан справ у АПК і дати оцінку роботі Міністерства аграрної політики. Народний депутат, президент Національної сільськогосподарської палати Михайло Гладій вважає, що сьогодні агропромисловий комплекс перебуває на межі кризи, й вимагає активізувати роботу уряду щодо поліпшення ситуації. Гладій — найдосвідченіший аграрій, і від його критики на адресу міністерства не варто відмахуватися. Зокрема, на його думку, МінАПК винне у відсутності механізмів дотування виробництва сільгосппродукції, а також у тривалій російській забороні на поставки продукції тваринництва з України. Науковий працівник Микола Безуглий небезпідставно обурювався тим, що минулого року через неефективну цінову політику держави вирощування зернових в Україні вперше стало для селян нерентабельним. Збитковість, в тому числі й стосовно найприбутковішої в минулому озимої пшениці, склала минулого року від 27 до 53%. Було багато нарікань також на незадовільну підготовку до нинішніх весняних робіт. Важко сприйняти як позитивний факт повідомлення МінАПК про те, що агрогосподарства забезпечені міндобривами на весняну посівну майже на 22%. І це при тому, що ціна тонни найбільш ходових добрив вже наближається до тисячі гривень.
Чи вирішить всі ці та багато інших проблем, які вже кваліфікуються як системна криза, день уряду, призначений на 14 лютого? Проте, як сказав "Дню" заступник голови компанії "Укрзернопром" Євген Ленг, "системної кризи в українському АПК я не бачу, тому що податкове законодавство до виробників ставиться досить ліберально".
На його думку, "є проблема з інвестиціями в сільське господарство, викликана тим, що досі в країні немає консенсусу щодо продажу землі". "Звідси й усі біди сучасного села", — говорить фахівець, хоча й зазначає, що держава виділяє досить багато грошей на сільське господарство. Водночас ненадходження цих грошей до виробників, на думку Ленга, — "це питання організації". Підтвердивши, що з цим є проблеми, він назвав розподіл коштів для села непрозорим і розповів про існуючу практику, коли сільське начальство звертається до селян iз невинним на перший погляд проханнями купити (з дотаційних коштів) комп`ютер чи навіть автомобіль начальнику управління сільського господарства чи голові райдержадміністрації. "Відмовиш, — прогнозує фахівець, — і розпочнуть манкірувати допомогою, яка має надійти цьому господарству від держави". "Є, звісно, над чим працювати, але розмови про системну кризу на селі, — говорить Ленг, — я списую на передвиборні проекти". Дуже хотілося б, щоб цей діагноз сільського здоров`я підтвердився.
КОМЕНТАРI
Григорій АНДРЄЄВ, фермерське господарство "Сюзанна", село Сурсько-Литовське Дніпропетровського району (Дніпропетровська область), депутат районної ради:
— А взагалі криза в сільському господарстві України не закінчувалася ніколи. Після розвалу СРСР фермерам почали давати землю, однак незабаром з`ясувалося, що вони в переважній більшості лише зводять кінці з кінцями. Я працюю вже багато років, маю 50 гектарів землі, вирощую зернові, ягідні кущі, квіти, але досі не зміг навіть будинок хороший побудувати. Ситуація зараз така, що вартість паливно-мастильних матеріалів "з`їдає" майже весь прибуток від урожаю. На руках залишається зовсім небагато — вистачає лише на те, щоб вижити.
Рік тому на президентських виборах я проголосував за Ющенка, тому що хотів змін. Сподівався на те, що буде підтримка фермерам від держави, адже обіцяли сприяння малому та середньому бізнесу, й на селі також. Мені не треба подачок і безвідплатної допомоги. Йдеться про можливості взяти дешевий кредит, щоб забезпечити польові роботи. Уряд і парламент начебто виділили на підтримку села 2 млрд. гривень, але де вони? Ось запитання! Обізнані люди кажуть, що гроші почнуть надходити не раніше травня. Але навіщо вони мені тоді, якщо польові роботи розпочинаються у березні? Фінансове становище багатьох господарств іще з минулого року жахливе, тому що в селян за безцінь скуплено врожай. Не краще становище й у тваринництві — в нашому селі я майже не бачу корів. Навіть цікаво, з чого ж це роблять ковбасу, яка у вас у місті лежить у магазинах — швидше за все м`ясо у величезних кількостях завозять із-за кордону.
Леонід МИХАЙЛОВ, фермер, Житомирська область:
— У розвинених країнах фермери продають зерно лише тоді, коли на нього встановлюється хороша ціна. Немає її — зерно перемелюють на корми. А якщо в наших господарствах немає грошей, то взявши кредит десь під 20%, вони його одразу ж повинні віддати, тому й продають зерно одразу. До того ж корму в нас немає кому з`їдати — бичків, корів і свиней мало, тому що повирізували всіх. Проте зерно в нас іще є. І за кордон, я думаю, його "лапа Києва" не пускає. Якщо б наше зерно дати тямущим західним компаніям, вони б знайшли куди його продати. А в нас не кожен може продати за своїм бажанням — це сто відсотків. А системна криза виникла тому, що дають у село гроші господарствам, які вирощують по два центнери зерна з гектара. А ось у Данії, наприклад, при врожаї 60 центнерів із гектара виходить нульова рентабельність, а для прибутку треба виростити 80—100 центнерів. Тобто в нас дають гроші аби їх дати. Тоді як продавати землю не дозволяють — говорять, що прийдуть американці й усе скуплять.
Сергій СЕМИРЯЖКО, керівник сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю (СТОВ) "Оберіг", Новоайдарський район Луганської області:
— Сьогодні селян поставлено в найжорстокіші умови. Кожний новий світанок я зустрічаю в "холодному" поту, думаючи — що поганого мені приготував новий день. Ця зима з рекордними морозами призвела до втрати нашим господарством як мінімум половини врожаю озимої пшениці. Треба буде пересівати потерпілий клин, а коштів на це в мене просто немає. Я ще не знаю, яким чином мені вдасться засіяти понад 50 гектарів ріллі. Адже вирощений влітку врожай мені довелося віддати за "безцінь", ледве покривши витрати. Навіть для того, щоб розрахуватися з пайовиками, був вимушений брати кредит. Думав, що погашу його за рахунок коштів, передбачених державою на часткове погашення процентної ставки по кредитах, але мені чомусь було виділено лише третину від встановленої суми. Сьогодні моє господарство за крок від банкрутства. "Товариш" міністр Баранівський, на мою думку, не бачить шляхів виходу з ситуації, що склалася. Такій людині давно пора у відставку! Я сам підтримував "помаранчеву" владу і що отримав у результаті? Після "майданних" й інших трибунних обіцянок треба було захищати село. А насправді урядом Тимошенко була запущена в "реалізацію" принизлива для аграріїв цінова політика. Грім пролунав у кінці року, коли прийшов час розплачуватися з банками, а новий Кабмін зумів профінансувати лише частину боргів. Тому й збільшуються площі землі, від якої відмовляються. Селяни, звичайно ж, великі оптимісти, але особисто в мене є величезне бажання взагалі піти з аграрного бізнесу. Подивлюся, яка підтримка з боку держави буде в Рік села, що почався, й прийму рішення.
