Битва "батьків і дітей"
Ю.Романенко,
День,
01.02.06
Ситуація, в якій опинився Омельченко, нагадує Кучму 2004 року.
Епоха турбулентності, в яку ввійшла Україна, різко збільшує роль столиці в житті країни. В умовах політичної нестабільності контроль над Києвом, як продемонструвала помаранчева революція, може мати далекосяжні наслідки. Фінансові, людські, адміністративні ресурси, які отримає переможець за підсумками виборів до Київміськради, виправдають будь-які витрати виборчої кампанії.
Слід відзначити низку принципових відмінностей цих виборів від виборів 2002 року.
По-перше, вони відбуваються переважно за партійними списками, що багато в чому визначило формат виборчої кампанії. Якщо раніше для того, щоб пройти до Київміськради, кандидат у депутати мав добре попрацювати на окрузі (в тому числі й фінансово), то тепер необхідно потрапити в список прохідної партії або блоку.
З огляду на те, що симпатії киян у більшості своїй продовжують залишатися на боці помаранчевих, у фаворитах київських виборів виявилися БЮТ і НСНУ.
Третє місце в Києві поділять між собою Партія регіонів і соціалісти. Крім того, не виключено, що з ними можуть конкурувати такі міноритарні проекти, як ГАК або "Європейська столиця", які проводять агресивне іміджеве розкручування своїх брендів. Сильною командою ідуть соціалісти на чолі з Валентиною Семенюк. Другим у списку СПУ до Київміськради виявився Юрій Луценко, який "раптово" вирішив, що депутатський мандат у Київраді буде аж ніяк незайвим після парламентської кампанії, зважаючи на досить примарні шанси "Нашої України" сформувати більшість у ВРУ. У таких умовах безглуздо не спробувати залишитися на столичному майданчику без депутатської недоторканності.
По-друге, ці вибори продемонстрували зменшення впливу Олександра Омельченка на ситуацію в Києві. У певному розумінні ситуація, в якій опинився Омельченко, нагадує Кучму 2004 року. Сан Санич виконав завдання, поставлені перед київським головою у 90 ті роки. Київ стрімко закінчує період відновного зростання і треба братися до тотальної модернізації міських структур. А для цього потрібні інші підходи, інструментарій політики тощо. Ми бачимо класичний конфлікт "батьків і дітей", коли на авансцену київської політики виходять нові люди, багато з них особисто зобов`язані Омельченку. Досить пригадати того ж Віталія Кличка, який намагається скласти конкуренцію Сан Саничу на мерських виборах.
Утім, не факт, що, навіть провівши своїх людей до Київміськради за іншими списками, Омельченко створить більшість під себе. На це претендують інші, могутніші сили. Наприклад, Тимошенко або "Наша Україна", які гратимуть з огляду на свої інтереси. Тому Омельченко шукає союзників, у тому числі навіть серед тих, хто раніше був його ворогами. Наприклад, ті ж есдеки, які заявили про свою підтримку Омельченка на посаду мера.
Таким чином, після виборів структура Київміськради зазнає значних змін, які започаткують якісні зміни в київській політиці, її більшу адаптацію до різко змінених умов за останні чотири роки.
