Дорога моя столиця

О.Черненко,

Без цензури (09.-15.02.2006),

10.02.06

Хоч би якими залізобетонними здавалися позиції колишнього будівельника Олександра Омельченка, в Києві визріла критична маса невдоволених або просто втомлених його керівництвом.

Напередодні парламентських та місцевих виборів в Україні склалася парадоксальна ситуація. Попри те, що в прохідних частинах виборчих списків у Верховну та місцеві ради багато знайомих облич, персональний склад депутатських корпусів усіх рівнів має шанси значно оновитися, в окремих випадках більш як наполовину. Інша річ — міські голови великих і не дуже міст, де, за попередніми прогнозами, ротація може відбутися лише на 20, максимум 25 відсотків і часто лише там, де чинний голова не виявляє бажання йти на наступний термін. Причому часто тут можна спостерігати "феномен мажоритарки", коли виборці, голосуючи за певні політичні сили на виборах у ради, підтримують кандидата в мери, котрий особливих симпатій до цих політичних сил не виявляв. І справа не лише в тому, що голосують за "господарника" (часто саме чинних мерів важко такими назвати), і навіть не в сумнозвісному адмінресурсі, яким міські голови оволоділи за часів Кучми (хоча і його не варто скидати з рахунку). Справа в тому, що місцевим елітам за попередні роки так і не вдалося виростити гідну альтернативу чинній міській владі. Вони (еліти) зазвичай воліли домовлятися з міськими головами, ніж іти з ними на відверту конфронтацію. Чи не найяскравіший приклад цього — місто Київ.

Попри те, що мешканців столиці чекає ледве не найдраматичніший із часів смертельної сутички Олександра Омельченка та Григорія Суркіса в 1998 році двобій за крісло міського голови, більшість оглядачів схиляються до того, що Олександр Олександрович, незважаючи на солідний вік та певну втому киян, продовжить і надалі керувати київським господарством.

Хоча ще півроку тому список потенційних кандидатів збільшувався мало не щодня, а високочолі експерти з розумним виглядом обговорювали різні варіанти та робили найнеймовірніші прогнози. Володимир Бондаренко, Микола Томенко, Михайло Поживанов, Олександр Мартиненко, Віталій Кличко, Леонід Черновецький, Володимир Яловий, Віктор Коваленко — це далеко не повний перелік тих, кого бачили (і часто небезпідставно) ймовірними конкурентами Омельченка. Саме на той час припала активізація різноманітних громадських рухів та ініціатив, що мало не поселилися під вікнами Київської міськадміністрації, постійно протестуючи проти дій міської влади, насамперед стосовно хаотичної забудови міста багатоповерхівками. Сам же Омельченко, уподібнившись Будді, спостерігав за всіма цими рухами з високих вікон КМДА на Хрещатику, до останньої миті зберігаючи мовчанку щодо своїх майбутніх мерських планів.

Утім, було б перебільшенням вважати, що Сан Санич не діяв. Майстер політичної інтриги, він весь цей час вів переговори про підтримку з різними політичними силами, насамперед із популярними в Києві "помаранчевими". За деякою інформацію, "Народний Союз Наша Україна", котрий бачив майбутнім столичним градоначальником Олександра Мартиненка, пропонував Омельченку та його синові гарантоване місце в прохідній частині списку на парламентських виборах в обмін на відмову від балотування на пост міського голови. Проте й соціологія, й саме життя переконали представників НСНУ в тому, що в своїх рядах вони поки що не мають кандидатури, яка б могла скласти гідну конкуренцію Омельченку, а відтак було вирішено підтримати чинного міського голову.

Тим часом Омельченку вдалося заручитися підтримкою багатьох політичних сил, спектр яких вражає. Нинішнього голову, крім НСНУ, також підтримали давні антагоністи із СДПУ (О), "народники" Литвина, колись рідна "Єдність". І хоча найпопулярніший у Києві Блок Юлії Тимошенко не висував власного кандидата на пост міського голови, обмежившись заявою, що буде співпрацювати з тим, кого підтримають кияни, самою своєю неучастю в перегонах БЮТ збільшує шанси теперішнього мера.

Однак хоч би якими залізобетонними здавалися позиції колишнього будівельника Олександра Омельченка, в Києві визріла критична маса невдоволених або просто втомлених його керівництвом. Якщо не реальну конкуренцію, то хоча б її видимість чинному мерові складуть лише двоє — Віталій Кличко від Блоку "ПОРА" - ПРП" і Леонід Черновецький ("Правекс-банк"). Якщо за першого голосуватиме переважно молодь, малий і середній бізнес, який підтримав Помаранчеву революцію, ті, хто досі зберігає вдома вицвілі стрічки та фотографії з Майдану, то Черновецького підтримають переважно пенсіонери та малозабезпечені, серед яких він має стійку репутацію благодійника. Саме між цими кандидатами, якщо вірити соціологічним опитуванням, і вестиметься боротьба за почесне друге місце.

Решта кандидатів, серед яких уже заявлені Валерій Пустовойтенко (НДП), Валерій Асадчев (Блок Костенка — Плюща) і вічний кандидат Вадим Гладчук ("Молодь — надія України"), виконуватимуть на цих виборах роль статистів.

Але навіть після ймовірної перемоги Олександр Омельченко не стане таким одноосібним господарем міста, як це було протягом усіх попередніх років, оскільки вже не матиме стійкої більшості в міськраді, а відтак змушений буде постійно домовлятися з представленими політичними силами, а також віддавати їм певні посади в держадміністрації.

Більшість політичних партій та блоків, які йдуть до міськради, включили в перші п`ятірки своїх списків важковаговиків із великої політики й просто відомих особистостей. Блок Юлії Тимошенко в Київраду поведуть Микола Томенко та Анатолій Хостікоєв, НСНУ — В`ячеслав Брюховецький і Володимир Поляченко, СПУ — Валентина Семенюк і Юрій Луценко.

Якщо вірити даним соціологічних опитувань, то до Київради можуть потрапити: БЮТ, НСНУ, СПУ, "Єдність", Партія регіонів. Також мають шанси бути обраними: Блок Черновецького, Блок "ПОРА" - ПРП", Блок "Європейська столиця" — ПППУ" та "Громадський актив Києва". При цьому Олександр Омельченко може гарантовано спертися лише на НСНУ та "Єдність", які навряд чи утворять у міськраді більшість лише власними зусиллями.

За наявною інформацією, представники Блоку Юлії Тимошенко, які розраховують на міських виборах набрати найбільше голосів, уже відкрито заявляють свої претензії на крісло заступника голови Київської держадміністрації та посаду секретаря міськради.

Тому не випадково Олександр Омельченко зараз шукає підтримки навіть таких невеликих утворень, як "Європейська столиця" чи "Громадський актив Києва", які, здобувши свої 5—10 відсотків на виборах, зможуть провести в Київраду від 7 до 15 депутатів.

Однак у будь-якому разі діяльність столичного представницького органу буде далекою від стабільності. Адже одразу після 26 березня політичні сили міста почнуть думати про наступні вибори мера, можливо, навіть дострокові.