Математика навмисних збитків
Аліна ЯКIМЕНКО,
День,
08.11.05
Чому Валентина Петрівна ігнорує неодноразові роз`яснення Мін`юсту та судів на тему, хто є легітимним реєстратором НЗФ і як повинен чинити у зв`язку з цим Фонд держмайна, можна лише здогадуватися.
Відразу після перемоги помаранчевої революції стало ясно, що "Криворіжсталь" і НЗФ просто приречені на повторну приватизацію. І якщо дивитися правді в очі, продати обидва (а не одне) підприємство можна було ще декілька місяців тому, але перешкодою, за парадоксальним збігом обставин, виявилася позиція державного органу, відповідального за чесну приватизацію — ФДМ. Порахуймо, скільки коштує незбіг інтересів держурядовця та держави…
Нагадаємо, ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" посідає монопольне становище в Україні з виробництва феромарганцю та силікомарганцю. А 80% вироблюваної ним продукції йде на експорт. Частка українського експорту на світовому ринку феросплавів становить 11,5%. У травні 2003 року ФДМ продав ПФК "Придніпров`я", контрольованій корпорацією "Інтерпайп", 25% акцій НЗФ за 205 млн. грн., а в серпні 2003 року — ще 25%+1 акція за 205,5 млн. грн. 25 липня 2005 року Апеляційний суд Києва задовольнив апеляцію Генпрокуратури та Кабміну та визнав незаконною приватизацію НЗФ. Спроби консорціуму "Придніпров`я" оскаржити це рішення, як відомо, не мали наслідків.
А тепер перейдімо до математичних підрахунків. Перший заступник голови "Приватбанку" Тимур Новіков повідомив журналістів, що в першому кварталі 2005 року собівартість виробництва тонни феросплавів за експертними оцінками становила $526. А середня ціна на світовому ринку — $964. Обсяг виробництва НЗФ — 241 тис. тонн. Віднімемо 526 від 964 і помножимо на 241 тисячу. Отримаємо розрахунковий прибуток НЗФ за перший квартал — $105,12 мільйона.
Однак за звітами бухгалтерії підприємства балансовий прибуток становив 42 млн. грн. (за курсом першого кварталу — трохи більше $8 млн.). Виникає запитання, куди поділися $97 млн., призначені підприємству, державі та акціонерам? Можливо, ними скористався менеджмент підприємства? Тільки на якій підставі?
Ситуація в наступних двох кварталах повторює "першоквартальну". Середня ціна на феросплави становила $795, собівартість — $548, прибуток — $49 млн. НЗФ ж "засвітив" лише 18,6 млн. грн. Разом різниця становила $46 млн. У третьому кварталі ціна $698, віднімаємо від неї $564 собівартості й отримуємо розрахунковий прибуток $23,9 млн. Щоправда, офіційних даних від НЗФ наразі немає. Разом за три квартали підприємство мало отримати $179 млн. Але за перші два квартали офіційно озвучений прибуток становив лише $12 млн. Негарна ситуація, чи не так?
Можна передбачити, що менеджменту НЗФ не цікаво робити економічну діяльність публічною, домагатися підвищення котирування акцій, виходити на міжнародні фондові ринки. Бо при цьому потрібно було б платити дивіденди, ділитися з акціонерами прибутком, платити великі податки. Легше перекинути прибуток до офшорів, замаскувати справжній розмір доходу завищенням собівартості й наживати на офіційній бідності неофіційні дивіденди.
Ще один шлях для цього — завищення собівартості шляхом включення в неї вартості доставки імпортної руди, яку структури Віктора Пінчука продовжують закуповувати для виробництва феросплавів, не користуючись вітчизняною. $70 на тонні — великі гроші, враховуючи, що своя українська руда лежить під боком і може бути доставлена з Марганця чи Орджонікідзе практично задарма.
Вся ця математика штучних збитків лягає важким тягарем на державну скарбницю й "темною плямою" на політичний життєпис глави ФДМ. Голова наглядової ради ТОВ "Славутич-реєстратор" Геннадій Корбан нещодавно показав журналістам документ виконавчої служби, який підтверджує зарахування на рахунок ФДМ 50%+1 акцій НЗФ, а також сліп із екрана комп`ютера про зарахування акцій у бездокументарній формі. При цьому він висловив крайнє здивування тим, що глава Фонду держмайна в прямому значенні слова не бажає бачити акції й не приймає сам факт повернення Нікопольського феросплавного в руки держави. Якби не її позиція, рішення зборів акціонерів від 30 серпня 2005 року вже було б утілене в життя, а НЗФ мав би новий менеджмент і наглядову раду та працював би на державу, а не на кишеню усунутого колишнього власника.
Чому Валентина Петрівна ігнорує неодноразові роз`яснення Мін`юсту та судів на тему, хто є легітимним реєстратором НЗФ і як повинен чинити у зв`язку з цим Фонд держмайна, можна лише здогадуватися. Можливо, причина в менталітеті цієї людини, яка щиро вірила в те, що суспільна власність має переваги перед приватною. А тепер дуже важко звикнути до думки про те, що кожне підприємство повинно мати господаря. Призначити соціаліста займатися приватизацією, це все одно, що вегетаріанця поставити завідувачем м`ясною крамницею. В інтересах держави, щоб продажем держвласності займався той, хто розуміється на цьому. Поки Семенюк зволікає з продажем заводу, гроші до бюджету країни не надійдуть. А це не лише мільйони доларів незафіксованого прибутку, але й півтора мільярди гривень, які той же "Приватбанк" готовий сплатити за НЗФ.
