Помаранчеві різнодумці

Михайло Глуховський Тарас Хуторний Дарина Гетьман,

Народне слово (17-23.11.2005),

21.11.05

Вони стояли на Майдані. Згадаймо, як це було, і де тепер люди, які творили і творять історію.

Вони стояли на Майдані. А точніше, на трибуні перед сотнями тисяч виборців. Вони були найбільше зацікавлені в підтримці тих мільйонів людей, які боролися за своє право обирати на головній площі країни в Києві й на дрібніших майданах по всій Україні. Вони публічно говорили, що йдуть у владу, аби змінити "тих, хто краде" на "моральних і відповідальних". Минув рік. Згадаймо, як це було, і де тепер люди, які творили і творять історію.

Віктор Ющенко

Саме Майдан привів Віктора Андрійовича на посаду Президента України, а колір його виборчої кампанії дав назву листопадовим подіям. Проте за неповний рік президентства бандити так і не сіли у тюрми – організатори фальсифікацій і досі непокарані. У країні зросли пенсії і зарплати, але разом з ними і ціни на більшість товарів. Україна зробила крок до членства в НАТО, проте з великими труднощами наближається до СОТ і не сповна скористалася покращеною репутацією в світі.

Ющенку не вдалося реалізувати політичний проект об`єднання партій спікера Володимира Литвина, Прем`єрки Юлії Тимошенко та власного помаранчевого "Народного Союзу Наша Україна" в єдину коаліцію для перемоги на виборах 2006 року. У вересні команда глави держави розкололася остаточно: тепер Юлія Тимошенко воює не з Партією регіонів, а з оточенням Президента. Натомість через 9 місяців Ющенко знайшов спільну мову з колишнім опонентом Януковичем, підписавши Меморандум про взаєморозуміння. За опитуваннями, станом на жовтень новому главі держави продовжують вірити 44 відсотки українців.

Юлія Тимошенко

Душа Майдану, уособлювала революційні пориви радикально налаштованої частини народу. Після перемоги "помаранчевих" Юлія Володимирівна отримала те, чого тоді хотіла сама і в чому її підтримував Майдан, – крісло Прем`єр-міністра України.

Уряд під її керівництвом, складений з кандидатів від партій-переможців революції, протримався вісім місяців і залишив по собі дуже суперечливі враження. Саму ж голову революційного Кабміну Президент відставив унаслідок чвар усередині команди, які до вересня тривали підкилимно між Тимошенко та Порошенком.

Нині Юлія Володимирівна готується до виборів, об`єднуючи навколо себе політиків, які звинувачують "оточення Президента" в корупції. При цьому до парламентської фракції БЮТ увійшло чимало депутатів із колишньої більшості Януковича, а до "Батьківщини" приєдналися політики із сумнівним минулим. Водночас БЮТ втратив частину патріотично налаштованих партійців.

Петро Порошенко

Один зі "спонсорів" президентської передвиборчої кампанії і Помаранчевої революції. Після перемоги Ющенка розраховував на посаду Прем`єр-міністра України, натомість отримав крісло Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, яке використав для посилення впливу цього органу на політику держави. За кілька місяців своєї роботи він зміг розширити повноваження РНБО настільки, що його відомство отримало назву "другого уряду".

Публічні звинувачення у тиску на суддів та правоохоронців, перерозподілі сфер впливу у ЗМІ й ізоляції Президента від адекватної інформації призвели до відставки Порошенка з посади Секретаря РНБО. Саме тоді він втратив і депутатський мандат. Нині Порошенко очолює партію "Солідарність" й одночасно входить до Президії Ради іншої політичної сили – "Народного Союзу Наша Україна", з яким готується іти на вибори 2006 року.

Олександр Мороз

Під час президентської кампанії до останнього грав свою гру, вимагаючи від Ющенка погодитися із запропонованою Леонідом Кучмою політреформою, яка з 1 січня 2006 року обмежить владу чинного Президента. Після революції полюбляє повторювати, що саме політреформа була умовою підтримки Соціалістичною партією нинішнього глави держави.

Мороз виявився найжорсткішим переговорником із всіх учасників помаранчевої команди, завдяки чому йому вдалося здобути чотири ключові портфелі для однопартійців у виконавчій владі – міністрів внутрішніх справ, агрополітики, освіти та науки і голови Фонду держмайна. Нині СПУ готується самостійно взяти участь у виборах.

Юрій Костенко

Один із головних переговорників під час створення коаліції "Сила народу". Він намагався перенести Помаранчеву революцію з Майдану в стіни Верховної Ради, пропонуючи об`єднати депутатів у більшість на підтримку виконання передвиборчої програми Президента. Така ініціатива була заблокована керівництвом парламенту і не підтримана частиною депутатів з "Нашої України".

Не віривши у єдність коаліції Ющенко-Литвин-Тимошенко, Костенко переконував Президента спиратися на дві політичні сили: нову – ліберально-центристську й перевірену роками – правоцентристську (сформовану на базі НРУ, УНП, "Собору" та інших патріотичних партій). У березні депутати Костенка створили фракцію Української Народної Партії і почали діалог зі всіма правими партіями про утворення єдиної "правиці". На вибори УНП планує іти самостійно, створюючи Український народний блок Юрія Костенка.

Анатолій Кінах

Балотуючись на пост Президента від Партії промисловців i пiдприємцiв як "третя сила", він заперечив єдність прокучмівських партій у підтримці Януковича і в другому турі виступив на боці Віктора Ющенка. Під час Помаранчевої революції очолював "страйковий комітет", який не відзначився особливою активністю.

В уряді Тимошенко став першим віце-прем`єр-міністром, де з багатьох економічних питань обстоював власну позицію і критикував прем`єрку. Після відставки Кабміну очолив Секретаріат Ради нацбезпеки і оборони України, де обіцяє на відміну від Порошенка не перетворювати своє відомство на "другий уряд". Його партія остаточно не визначилася у форматі участі у виборах, але, найімовірніше, йтиме у блоці з "Народним Союзом Наша Україна".

Олександр Зінченко

Один із "творців Майдану" і керівник штабу коаліції "Сила народу", який прийшов туди у статусі віце-спікера, що відмежувався від СДПУ(о). Після перемоги керував Секретаріатом Президента, який раніше називався Адміністрацією. Зміна назви принципів роботи цього відомства не зачепила: громадськість майже нічого не знала, чим займається держсекретар. Втім другого Медведчука із Зінченка не вийшло: він не зміг організувати роботу належним чином і не мав такого впливу на главу держави, як секретар РНБО Порошенко або керівник Кабінету Президента Олександр Третьяков.

Зінченко першим із високопосадовців публічно відмежувався від "помаранчевої" команди, звинувативши найближче оточення Ющенка у корупції. Тепер він очолює Партію патріотичних сил України, яка йде на вибори у складі Блоку Юлії Тимошенко.

Роман Безсмертний

Був заступником голови штабу коаліції "Сила народу" і головним комендантом наметового містечка на Майдані. Він керував акціями громадянської непокори, а після перемоги став віце-прем`єр-міністром з адміністративно-територіальної реформи, яка викликала цілковите несприйняття серед керівників сільського, районного, міського та обласного рівнів. Після відставки Тимошенко Безсмертний залишився на тій самій посаді із зміненою назвою: віце-прем`єр з регіональної політики. Не відзначившись нічим пам`ятним, нині Роман Петрович як голова Ради партії НСНУ пішов у відпустку, щоб зосередитися на коаліційному будівництві та підготовці до парламентських виборів.

Євген Червоненко

З охоронця Віктора Андрійовича перекваліфікувався на міністра транспорту та зв`язку. Але як і більшість урядовців, втратив свою посаду зі звільненням Тимошенко. Євген Альфредович встиг наобіцяти шанувальникам автоспорту побудувати трасу для проведення в Україні гран-прі з автоперегонів "Формула-1", за 2 роки запустити швидкісні потяги на Львів та Одесу, але за час його урядування якість послуг на "Укрзалізниці" відчутно погіршилася, а доріг не додалося. Після відставки Червоненко продовжує перебувати в Раді НСНУ, з яким планує іти на вибори.

Юрій Луценко

Під час Помаранчевої революції особисто організовував встановлення наметів і контролював діяльність містечка – його вважали польовим командиром заходів протесту. За революційний запал і старанність отримав посаду міністра внутрішніх справ за квотою Соцпартії – таке призначення тоді багатьох здивувало. Запам`ятався скандальними арештами і обшуками колишніх високопосадовців, переважна більшість яких нічим не закінчилася, а також постійною критикою на адресу Генпрокуратури. Продовжує обіймати посаду керівника МВС в уряді Єханурова. Не відомо, чи піде на парламентські вибори, проте лідер соціалістів Олександр Мороз гарантує йому місце у першій п`ятірці партійного списку.

По той бік Майдану

Володимир Литвин

Спікер часів Кучми і за нового Президента керує Верховною Радою. Литвин не був учасником подій на Майдані Незалежності, проте дозволив собі кілька "прогулянок" серед людей і під час революції став посередником у конфлікті між помаранчевими й тодішньою владою.

Він казав, що хоче бути "над процесом", і досі намагається грати роль "примирювача нації". За рік Литвин зміцнився політично – перейменував Аграрну партію на Народну й примножив власну фракцію, яка стала третьою за впливовістю у парламенті, випередивши президентську "Нашу Україну". Його політична сила стає впізнаванішою в суспільстві завдяки найдорожчій рекламній кампанії. Спікерська влада й обережна тактика допомагає Литвину об`єднати впливових за часів Кучми депутатів-бізнесменів. Він сподівається перемогти на наступних президентських виборах як альтернативна і до Ющенка, і до Януковича, і до Тимошенко політична сила.

Леонід Кучма

Рік тому й аж до інавгурації Ющенка ще був Президентом, але вже без колишнього впливу, і навряд чи контролюючи, як колись, події в Україні. Він не прийшов на Майдан, залишаючись на дачі в Кончі-Заспі, але під час революції тримав владу й намагався стояти поміж Ющенком і Януковичем. Завдяки цьому Кучма змусив парламент піти на поступки й схвалити конституційну реформу, яка з 1 січня 2006 року перерозподіляє впливи між гілками влади в країні.

Останнім часом він охоче спілкується з журналістами, оцінюючи якість нової влади і дії нинішнього Президента, проте не виявляє бажання повернутися в політику.

Віктор Янукович

Активно готується до парламентських виборів, переконуючи громадськість у тому, що саме він ощасливить українців. Тепер колишній Прем`єр закликає унеможливити фальсифікацію на парламентських виборах наступної весни, визнаючи, що саме вона становила "будівельний матеріал" минулорічної драми. Проте власну вину у фальсифікаціях, які збурили мільйони, екс-кандидат не визнає, наголошуючи: "Написаний поза межами України сценарій передбачав звинувачення у фальсифікаціях лише біло-синього табору. І завдання було не просто звинуватити, а "затаврувати", оголосити про антинародну змову, роздмухати масову істерію "на захист демократії".