Жіночий блеф

Михайло Подоляк,

Українська газета (23-29.11.2005),

23.11.05

Ю.Тимошенко знову намагається загнати В.Ющенка в кут, цього разу запропонувавши йому об`єднатися в єдиному передвиборному блоці.

Вибори-2006: Юлія Тимошенко знову намагається загнати Віктора Ющенка в кут, цього разу запропонувавши йому об`єднатися в єдиному передвиборному блоці. Чому екс-прем`єр-міністр так несподівано відмовилася від продовження антикорупційної війни і скільки в майбутньому заплатить президент за нинішню пропозицію Юлії Володимирівни?

Відразу дві багатозначні новини приніс минулий тиждень. Одна з них - формально позитивна. Інша - відверто і по-дурному негативна. Автором першої новини стала, природно, Юлія Володимирівна. Автор другої новини (або не новини, а, швидше, репліки) - Юрій Єхануров. Обидва ставлять у дражливе становище президентську партію і завдають їй чергової шкоди репутації. Але хіба мало проблем у НСНУ останнім часом? Одною більше, одною менше.

Юлія Тимошенко, виступаючи на своїй останній прес-конференції, крім іншого, заявила про можливість швидкого відновлення широкої помаранчевої коаліції і спільного переможного виступу на парламентських виборах. Для когось це була дійсно несподівана заява. Але наша газета за декілька днів до Юлиного виступу детально писала про те, що ініціативні групи з обох боків ведуть інтенсивні кулуарні переговори на предмет майбутнього розподілу впливу ("УГ", N 43, 16.11.2005р.). Однак у своєму виступі Юлія Володимирівна вперше (з моменту відставки) прямо заявила, що "об`єднання її партії та партії "Народний Союз Наша Україна" можливе. Форму ж об`єднання ми знайдемо зараз або вже після виборів". І трохи нижче додала: "Я докладу всі сили, щоб об`єднати наші потужності". Така відверта ініціатива Ю.В., щонайменше, повинна вселити оптимізм усім пропрезидентськи налаштованим силам. І особливо активним учасникам торішньої Помаранчевої революції, яких, за даними соціологів і соціопсихологів, дуже засмучував факт лайки і конфліктів між їх кумирами (Ющенком і Тимошенко). Відповідний оптимізм не змусив себе довго чекати. Так, директор Інституту соціології та політичної психології Микола Слюсаревський оперативно зазначив, що "за інших рівних умов, тобто при оптимальному формуванні списку і так далі, об`єднання БЮТ і НСНУ, безумовно, дало би можливість зібрати той електоральний урожай, який був би якщо і не на рівні останніх президентських виборів, то дозволив би зібрати не менше ніж 40%". Намагаючись додати переконливості своїм роздумам і висновкам, Слюсаревський уточнює, що за результатами останніх досліджень, у "конфлікті між президентом Віктором Ющенком і екс-прем`єром Ю.Тимошенко 43% українців не підтримують жодну зі сторін, ще 20% - не можуть визначитися, 17,8% - підтримують президента, 19,3% - Тимошенко". Можна сміливо погодитися з тим твердженням, що багато простих українців щиро розчаровані в тому, що помаранчева команда не зберегла своєї постреволюційної єдності (хоча з низки об`єктивних і суб`єктивних причин такий розвиток подій цілком прогнозувався). Але навряд у даному випадку доречний оптимізм щодо підсумкової виборчої цифри (вище 40%), яку зможе зібрати об`єднаний блок. Питання не у виборцях та їх уподобаннях. Грамотні технології іноді дозволяють досягти фантастичних підсумкових результатів. Проблема в тій ідеологічній прірві, яка розділяє нині стратегічне бачення майбутнього України у виконанні Тимошенко і Ющенка. Вони - занадто різні і дотримуються трохи різних шкал моральних цінностей. А тому оптимальним був такий результат конфлікту, при якому "сокира війни" остаточно заривається (що сумнівно, якщо врахувати войовничість і агресивність Турчинова and Бродського), а дві команди займають у суспільстві діаметрально протилежні ідеологічні позиції (ліберальну та соціалістичну), перебуваючи у стані конструктивного антагонізму й витісняючи інші групи в маргінальні ідеологічні ніші. Проте повернімося до недавніх заяв Тимошенко. Юлія Володимирівна нібито дуже м`яко постелила.

Убивчий варіант Ю.

Але, як відомо, благими намірами вимощена пряма доріжка в пекло. При цьому зазначимо, що сама Юлія Володимирівна, судячи з усього, щиро вірить у те, що в одну річку можна вступити двічі. Але чи вірить у це Ющенко? Схоже, що Віктор Андрійович вкотре збирається повірити в щирість заяв вчорашньої союзниці. Але у такому разі Ющенкові бажано раптово забути, що першу скрипку в тимошенківському оточенні грають Олександр Турчинов (заклятий друг усіх ющенківських довірених осіб) та Ігор Коломойський (котрий накопичив, м`яко кажучи, досить компромату на все те ж президентське оточення). І не просто забути, але і згодитися визнати їхнє право на руйнівні війни, які вже пройшли країною і ще будуть проходити. Обов`язково будуть. Простіше кажучи, Ющенко має якось визнати, що йому треба своє оточення обміняти на оточення Тимошенко. Але громадськість не готова сприймати глибину всієї підступності Юлії Володимирівни, а тому задовольняється наразі тільки самим фактом наявності подібного сценарію.

Втім, попри всі тактичні плюси, подібне об`єднання виглядає великою стратегічною помилкою. Ющенко при будь-яких розкладах - буде об`єднання чи його все-таки не станеться - втрачає набагато більше, ніж отримує. Всі подальші сценарії грають проти президента. Припустимо, об`єднання помаранчевих відбудеться - в цьому випадку ініціатива повільно, але обов`язково переходить до Тимошенко. Вона забирає собі декілька ключових галузей (у яких відповідатиме за агітацію), але й у цілому публічний образ Тимошенко безперечно домінуватиме в інформаційному просторі. Через якийсь час об`єднаний блок НСНУ-БЮТ міцно асоціюватиметься тільки з ім`ям Тимошенко. Тобто у будь-якому випадку першенствувати в кампанії і в блоці буде Юлія Володимирівна, а не Віктор Андрійович. Але це оптимістичний розвиток подій - адже практично неможливо уявити собі, щоб сторони за час, що залишився, провели успішні консультації на предмет складання оптимального "єдиного передвиборного списку". Якщо ж об`єднання не відбудеться, тоді сама Тимошенко апелюватиме до помаранчевої частини електорату та переконуватиме його у тому, що корупційне оточення Ющенка не дозволило союзникам бути разом. У той же час решта команди екс-прем`єра продовжить завдавати сильного (в інформаційному плані) удару по президентському оточенню.

Мотивація ж самої Юлії Тимошенко поки що не зовсім очевидна. Можливо, вона вже розуміє, що на провокативній кампанії не зможе набрати потрібну кількість голосів і, продовжуючи її, швидше за все, відштовхне від себе тільки частину потенційного електорату. Можливо, причина ще банальніша: Тимошенко розуміє, що займе в парламентських перегонах у кращому разі третє місце, яке, природно, не гарантує їй зовсім нічого, крім... активного опозиційного майданчика. А Юлія Володимирівна, котра вже відчула красу і значність прем`єрської посади, не хоче упускати шанс повернутися у велику владу. Тим паче, що це важливо у зв`язку з різко мінливими політичними умовами (після парламентських виборів прем`єр стане ще більш незалежною і ще впливовішою фігурою). Можливо, проблема у тому, що президентська команда, одужавши після цілої низки галасливих антикорупційних викриттів, нарешті, почала тіснити оточення Тимошенко з ряду важливих напрямів. Окрім інформаційного простору, де команда Ющенка все ще безумовно програє. Але, наприклад, президентські емісари вже перехоплюють ініціативу в контактах із крупним і середнім бізнесом. Вони ж остаточно і жорстко замикають на себе контакти з російською панівною елітою. Переорієнтовують внутрішньо українські політичні еліти, комусь обіцяючи посади (наприклад, Володимиру Литвину), когось спокушаючи недоторканністю (фаворитів старої керівної команди). Зваживши всі "за і проти", Юлія Володимирівна робить бездоганний (з погляду технології) крок - вона хоче застовпити за собою місце найвпливовішого союзника президентської команди, що частково зміцніла. Перша могутня атака захлинулася, так і не принісши команді екс-прем`єра очікуваних дивідендів. Які це повинні були бути дивіденди? Перше: тотальне руйнування репутації президента і перетворення його на номінальну фігуру при сильному прем`єрі (частково виконано). Друге: витіснення з великої політики всіх довірених осіб президента (завдання частково виконане). Третє: об`єднання пропрезидентських політичних груп під єдиним управлінням Юлії Тимошенко (поки що не виконано). Четверте: повне інформаційне домінування екс-прем`єра (завдання було виконане передчасно). П`яте: примус Віктора Ющенка прийти до Юлії Тимошенко з проханням про об`єднання зусиль на Юлиних умовах (не виконано). Шосте: забезпечення пріоритету при розподілі вищих управлінських посад в рамках дискримінаційної пакетної угоди (тривають кулуарні переговори). Сьогодні вже очевидно, що "бліцкріг" Тимошенко не вдався, тактичні цілі досягнуті не були, відсоток електорату, що довіряє, після швидкого приросту пішов на спад, потенційні інвестори починають проявляти невдоволення. Восени 2005 року Юлії Володимирівні тільки на коротку (і щасливу) мить здалося, що вона зможе дотиснути президента і вийти в безумовні лідери громадських симпатій. Але, як ми і писали неодноразово, Тимошенко, дещо захоплена своїми ж тактичними успіхами, зробила відразу дві базові помилки. З одного боку, вона відверто поквапилася з організацією атаки на президента. У свою чергу, атака ця виявилася наслідком глибинних проблем самої Тимошенко: не маючи достатнього досвіду управління величезним народним комплексом, Юлія Володимирівна швидко пішла шляхом найменшого опору і замість створення прозорих конкурентних умов у галузях відновила практику ручного управління. Як відомо, будь-яке "ручне управління" рано чи пізно призводить до локальних криз - можна сказати, що Тимошенко особисто ініціювала затяжні бензинову, м`ясну та цукрову кризи. До того ж урядовці, які практикують ручне управління, буквально вимушені жорстко конфліктувати зі всіма іншими гравцями на ринках. Не дивно, що незабаром у Юлії Тимошенко склалися напружені відносини зі всім бізнесом, окрім тих підприємців, чиї інтереси лобіювали члени її команди. Нарешті, головне - у Тимошенко не було на руках програми поетапного розвитку економіки України. Вона рухалася, наче сліпа, і навіть не припускала, які підсумкові результати хоче отримати на виході. Друга помилка: захоплення надмірним "рожевим піаром". Юлія Володимирівна та члени її оточення незмінно нахвалювали в медіа досягнення "власного уряду". Це, щонайменше, дратувало. А за великим рахунком насторожувало: навіщо тактичну задачу (вибори до парламенту) розмінювати на економічну стратегію? Так чи інакше, в кулуарах Тимошенко програла. Після чого і почався великий антикорупційний скандал, який повинен був вивести Юлію Володимирівну в загальнонаціональні лідери через лобове зіткнення з президентом. Але й ця атака захлинулася. А до другої атаки Тимошенко виявилася не готовою - немає нової стрижньової ідеї (тему корупції вже використовували в повному обсязі, а нових яскравих звинувачень так і не надійшло). Щоб не випасти з нових торгів і не перетворитися на стабільну опозиційну групу (а подібного перетворення не можуть дозволити численні фінансові донори, які дотепер вкладають гроші у проект "Тимошенко" тільки з розрахунку, що Юлія Володимирівна стане прем`єром), вона повинна була запропонувати нову ігрову конструкцію. Така конструкція читалася: сама Тимошенко протягує президенту руку дружби і стримує інформаційну активність своїх найрізкіших партнерів (зокрема, Турчинова, Бродського й Томенка). Натомість президент підписує пакт про союзницькі наміри. На даному етапі більшого й не треба - сьогодні для Юлії Володимирівни стоїть тільки одне важливе завдання: повернутися в оточення президента і через якийсь час відновити свій вплив на нього. Вже після цього можна буде говорити про реанімацію проекту "Тимошенко - народний прем`єр". Головне - повернутися в сім`ю. Але чи хоче цього Ющенко?

Безглуздість Єханурова

Негативна новина для президента прийшла від його начебто вірного соратника Юрія Єханурова. З незрозумілої причини Юрій Іванович раптом налетів з різкою критикою на Петра Порошенка та компанію і порекомендував (мовби сам собі) гнати їх зі списку НСНУ. Навіщо це було зроблено? Принаймні, навіщо це було зробило публічно? Нині незрозуміло. З погляду піару - хід безглуздий і швидше шкідливий, оскільки переконує нас у тому, що всередині "Нашої України" вже давно немає єдності, а є тільки велика боротьба за своє майбутнє місце. По суті, можна говорити про те, що Єхануров навмисно ослабляє позиції власної політичної партії. Недалекоглядно? Точно. І все-таки навіщо? Є тільки одне пояснення цього дивного феномена: Єхануров боїться Петра Порошенка, побоюється повернення його впливовості і, користуючись моментом, намагається остаточно вигнати вчорашнє оточення президента з великої політики. І ця позиція продиктована виключно особистими психологічними властивостями Єханурова, аж ніяк не логікою політичної боротьби. Така проза життя...