А до єднання був лише крок...
Оксана Гуцул,
Робітнича газета,
24.11.05
В.Ющенко присягнув усе зробити для єдності, аби після парламентських виборів не виглядати "переможеними переможцями".
У натовпі на столичному Майдані під час основних заходів по відзначенню річниці помаранчевої революції почула думку, що прийшли туди або великі фанати ідей революції та її головних героїв, або ж великі тусовщики.
Мабуть, доля істини у цьому є. Надто багато перешкод треба було долати, аби дістатися зручного місця біля основної трибуни. Погода не сприяла святу: у столиці у день святкування річниці помаранчевої революції ліпив сильний мокрий сніг. Під ногами багнюка, а Хрещатиком, по хоч і гарній, але абсолютно непридатній для прогулянки у дощ чи сніг плитці, йти було важко. Власне, до Хрещатика ще треба було дістатися. От вже вкотре київські водії продемонстрували своє відверте хамство: і один до одного, і до пішоходів. На величезних проспектах влаштувалися затори, машини не просувалися ні на сантиметр, адже самі водії, всупереч усім правилам дорожнього руху, просто блокували перехрестя. Тож дістатися до центру міським наземним транспортом було зась. Метро, як завжди, виручило тих, хто мешкає чи працює у його радіусі. Втім працівники метрополітену, мабуть, не потурбувалися про те, аби дати додаткові потяги, щоб розвести народ з Майдану. Хоча сценарій, часові рамки свята і прогнозована кількість учасників були відомі заздалегідь.
Але ж і минулого року був такий самий сніг, багнюка під ногами, паралізований для транспорту центр міста і ще купа незручностей, особливо для приїжджих. Але усе це сприймалося нормально, бо у столиці панував дух свободи, власної гідності, переконаності у тому, що робимо правильну справу, взаємоповаги один до одного і просто шаленої віри у перемогу за право самим обирати собі владу, без підказок та нав`язування згори. Після відвідин Майдану рік тому, відчувалося піднесення і зцілення — настільки позитивною була енергетика величезного скупчення людей. Туди йшли не тільки підтримати революцію, туди йшли за позитивом!
Мабуть, правду кажуть, що двічі в одну річку не увійдеш. Цьогорічний Майдан був іншим. Багато п`яної молоді (та й не тільки молоді), розкидані пляшки від пива (от було б добре, аби й наші законодавці, за прикладом російських, прийняли закон, який забороняє розпивання пива у публічних місцях. Ніде у цивілізованому світі людина, яка поважає себе і обізнана бодай з елементами публічної культури, не дозволить собі смоктати пиво на вулиці прямо із пляшки, закусуючи цигаркою). Складалося враження, що частина публіки спішить жити: переплутала річницю помаранчевої революції із Новим роком.
Ну, а ті, хто прибув на Майдан із ідейних переконань — чітко знали за чим вони прийшли. Люди чекали єднання. Насамперед, від Президента та екс-прем`єра. Адже стояти на одній сцені — ще не означає бути в одній команді. Майдан заворожував різнобарв`ям кольорів на прапорах: державний синьо-жовтий, помаранчевий та трьохколірний — синьо-жовтий із рожевим від партії Батьківщина. Усі в очікуванні головних героїв Майдану Ющенка та Тимошенко. Інтрига зберігалася практично до тієї миті, як соратники винесли на руках Юлію Володимирівну на трибуну. Адже до цього подейкували, що Тимошенко не стоятиме на одній трибуні з Ющенком, що її не запрошували на Майдан, що вона проведе свій мітинг, що політична сила, яку вона очолює, готує провокації тощо. Сама ж Юлія Володимирівна до останнього зберігала мовчанку. На Майдан вона прийшла і своїм виступом доводила, що інакше й не могло бути. Як завжди, емоційна, у білому пальто із помаранчевим шарфом та відомою косою. Через увесь виступ Юлії Володимирівни лунала тема єднання та небезпеки реваншу. Недвозначно заявила пані Тимошенко й про те, що вона пішла з посади прем`єра, аби ще повернутися.
Президент Віктор Ющенко з`явився на трибуні за одну хвилину до восьмої. Королівська точність Президента потішила. Виступав Віктор Андрійович із паперами в руках, до яких час від часу заглядав.
— Крикніть ще раз Юля і почну, — звернувся він до групи підтримки Тимошенко, що була оснащена потужним мегафоном, який по гучності конкурував із мікрофоном а трибуні. Віктор Андрійович так само говорив про необхідність єднання, оцінював здобутки і програші.
А наостанок Віктор Андрійович присягнув усе зробити для єдності, аби після парламентських виборів не виглядати "переможеними переможцями". Здавалося, ну ще крок і Віктор Андрійович простягне руку Тимошенко: не по-діловому, ледь торкнеться плеча соратниці, як це він зробив перед виступом, а щиро і відкрито, і головне — привселюдно засвідчить — команда готова до єднання і до подальшого поступу. Майдан чекав саме цього. І... не дочекався. Президент та екс-прем`єр пішли з трибуни різними сходами. Багато чого новій владі можна вибачити, щось і почекати — держава не вибудується за день, за рік і навіть за п`ять. Майдан, попри все, засвідчив свою відданість лідерам: і Віктора Ющенка, і Юлію Тимошенко зустрічали однаково гучними гаслами.
...На Хрещатику в одному місці хтось висипав велику купу оновлених помаранчевих прапорців із написом "Так! НСНУ!". Перехожі ретельно їх обминали, але підібрати не поспішали. Пригадується, яким дефіцитом минулого року була помаранчева символіка: її вишукували, передавали один одному, берегли, мов святиню. А нині? А нині Майдан розчарований!..
