Rated by MyTOP
НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА
 
Цитатник
| Відставники | Особисте | Оціночні судження | Початок |
Версія для друку


Правдива історія

Володимир Воланін,

Українська газета (30.11.- 06.12.2005),

30.11.05

Команда Юлії Володимирівни вступає у третій етап своєї переможної виборчої кампанії і цього разу намагається розіграти карту під назвою "Партія регіонів".

Сценарій № 2: Петрові Порошенку здається, що Тимошенко зламана. Роман Безсмертний сподівається, що Тимошенко більше не претендує на яскраву виборчу кампанію. Олександр Третьяков готовий повернутися у свій звичний — сонний — стан. А насправді "президентських хлопців" вкотре ідеально розвели. Команда Юлії Володимирівни вступає у третій етап своєї переможної виборчої кампанії і цього разу намагається розіграти карту під назвою "Партія регіонів". Що таке "пакт Тимошенко — Янукович"?

Петро Олексійович Порошенко останнім часом усе сильніше починає вірити в придуманий ним самим міф. Міф про те, що команда Тимошенко вже видохлася і тому готова сісти за стіл переговорів. На умовах президентської сторони. Порошенко хоче в це вірити. Адже тільки такий розвиток подій залишає йому шанс на продовження власної політичної і навіть номенклатурної кар`єри. Бо ж після всіх скандалів у нього нічого не залишалося. Президент дивився на Петра Олексійовича з виразним болем в очах: "Навіщо ти так вчинив із нами?" Громадськість вважала Порошенка символом корупції — "Але ж я не крав так, як це робили фаворити Кучми!". Політична еліта прагнула обійти екс-секретаря РНБО стороною — "надто брудний ресурс, дружба з ним неминуче відіб`ється на їх особистих репутаціях". І ось несподіваний проблиск надії: "Якщо Юлю вдасться привести до тями, посадити за стіл переговорів і підпорядкувати нашій волі, — мрійливо думав Порошенко, геть ігноруючи витончений розум самої Юлії Володимирівни та її амбіції, — то я зможу, нарешті, позбавитися публічних воєн і повернутися в команду". Подібні міркування, як правило, з`являються в двох випадках. Або людина остаточно втратила всякий зв`язок з реальністю і тому готова вже перейти в ілюзію. Або людину блискуче розвели, навіявши їй, що вороги — це друзі, які готові визнати свої помилки і повернутися в єдину помаранчеву сім`ю. Атому Порошенко (і не тільки він один) не помічає очевидного й продовжує накручувати себе. "Може, вони і поводяться дещо насторожено і десь зухвало, але численні і багатозначні сигнали вочевидь додають гарного настрою", — коронна фраза будь-якого політика, готового переплутати чорне з білим. Але сигнали — позитивні і хвилюючі для Порошенка та компанії — насправді регулярно надходять з табору союзників-опонентів. Так, найскандальніший і просто вбивчий для "президентських хлопців" подразник — екс-держсекретар Олександр Зінченко - з доброї і власної волі відчепився від БЮТу і виявив намір "рухатися до парламенту самостійно з причини... неякісного оточення Юлії Тимошенко". Щонайменше, Олександр Олексійович послідовний — йому не подобалося оточення Ющенка, тепер не подобається оточення. Тимошенко. Нічого нового. Але як це благотворно позначилося на самопочутті Петра Порошенка — "вороги починають воювати між собою". До того ж, сама Юлія Володимирівна раз по раз робить примирливі заяви і при цьому виглядає втомленою і, можливо, переляканою. Чого ж їй боятися? Порошенко поки що не готовий відповісти навіть на таке просте питання. Але він упевнений, що відбувається щось радісне й багатообіцяюче.

Галюцинації Порошенка

"Принаймні, — вважає Петро Олексійович, — ми ще своє надолужимо". Подібним нехитрим чином міркують нині ще десятка з півтора впливових політиків (діючих і зовсім недавно відставлених) з президентського табору. Вони майже щасливі і, наче наївні діти, зовсім не приховують свого захоплення: "Неквапом пересуваючись з одного модного ресторану в іншій, при цьому поважно обнімаючись і цілуючись між собою, вітають з майбутньою перемогою, прямо згадуючи про те, що Юля вже зламалася". Порошенко, який завжди вважав себе першокласним стратегом-аналітиком, за правом першого голосу незмінно додає про нинішню ситуацію наступне: "Вона почала надто рано. Якби трохи почекала, хоча б до середини листопада, до неформального початку парламентської виборчої кампанії, тоді, може, щось у неї й вийшло б. А так..." Йому вторить — злегка скрипучим голосом з істеричними нотками і з незмінно хитро примруженими очима — Роман Петрович Безсмертний: "Нічого пропонувати їм не будемо. Самі прийдуть і все попросять. Адже вони вже не знають, що робити далі". Екс-віце-прем`єр (навіщо він узагалі вбудовувався у виконавчу вертикаль?), котрий зосередився сьогодні на тому, що він уміє робити краще за все (як йому самому іноді здається), в глибині душі по-справжньому тріумфує. Можливо, навіть більше від Петра Олексійовича. Чому? А тому, що команда президента зовсім не була готова до відбиття жорстоких професійних інформаційних атак з боку вчорашніх союзників, що дістали доступ до конфіденційних даних. Більше того, незабаром з`ясувалося, що у цієї команди немає й щонайменшого уявлення про те, під якими гаслами проводити парламентську кампанію-2006 і як забезпечити на цих виборах правильний порядок денний і домінування президентських концепцій. "Сьогодні все йде правильно. Потрібно тільки ще натиснути", — періодично вмовляє сам себе Безсмертний. І йому це добре вдається. Роман Петрович дійсно вміє "проводити" виборчі кампанії — бляклі, нецікаві, провальні, безглузді. У цих кампаніях немає базових стрижнів, які переконливо впливають на громадську думку — він просто використовує низку стандартних кліше ("Ну, якщо всі ставлять бігборди, то чом би й нам не поставити декілька сотень великих плакатів?") і намагається взяти кількістю там, де потрібна тільки якість. Чи треба говорити про те, що найбільший (всепожираючий) страх Безсмертного — це необхідність вести парламентську кампанію пропрезидентських сил на тлі яскравої гри Юлії Тимошенко. Без Тимошенко в головній ролі — зовсім інша історія й зовсім інші вибори. Але чому вони так легко повірили в те, що Юлія Володимирівна вже видохлася? Адже вона перегравала їх десятки разів.

Але президентському оточенню дуже подобається, що в команді головного опонента почалася власна велика бійка — за внутрішній вплив, близькість до Тимошенко, хороші місця у виборчому списку БЮТ, кількість цих самих місць для своїх друзів/партнерів. Не секрет, що у великій українській політиці дуже часто внутрішні чвари ламали найперспективніші політичні проекти. Якщо, звичайно, ці чвари виявлялися некерованими і якщо вони не були частиною хитрої інтриги. Проте цього разу авторами перших внутрішніх викриттів у блоці Юлії Володимирівни виявилися Олександр Зінченко та Михайло Бродський. Перший свого часу (відразу після скандальної відставки з посади Державного секретаря України) розраховував на значно більший бонус: як мінімум він хотів очолити "штаб переможців", як оптимум — увійти до списку мало не рівноправним партнером самої Юлії Тимошенко, В гіршому разі, він хотів посісти Друге місце в команді — з правом голосу, рівним голосу екс-прем`єра. Зінченко мав на це право — він надто багато знав про "юридичну чистоту" і не корумпованість рішень і дій Тимошенко на посаді прем`єр-міністра і до того ж саме він відкрив "сезон відстрілу президентських друзів". Але Зінченко, в черговий уже раз, виявився чужаком у чужому дворі — його не дуже привітно прийняло оточення Тимошенко — і вже зовсім скоро стало зрозуміло, що ні другим, ні третім, ні навіть десятим в єдиному списку Олександр Олексійович не буде. А вже одержати право голосу, до якого би прислухалися — і думати нічого. Зовсім недавно Зінченко пішов від Ю.В. і тим самим ще більше розохотив "президентських хлопців" — вони по-дитячому наївно й публічно раділи особистому провалу Зінченка. А чому б це? Хіба Олександр Олексійович сам по собі становив для них загрозу? Ні, звичайно. Для Юлії Володимирівни ніколи не мало принципового значення майбутнє її тимчасових партнерів — мавр свою справу зробив (у вересні, під час антикорупційної прес-конференції), мавр може спокійно відійти вбік. Відхід Зінченка з команди Тимошенко зовсім не має значення для майбутньої виборчої рубки. А ось несподіваний демарш Бродського виглядає і справді як тактичний успіх опонентів Тимошенко. І хоча Юлія Володимирівна завжди іронічно ставилася до деяких ініціатив Михайла Юрійовича: "Міша, невже ти не можеш іноді стримуватися? Хоча б тимчасово!" — проте саме через цього публічного персонажа їй вдавалося "зливати" особливо спекулятивні теми і уважно відстежувати суспільну реакцію. Бродський, поза сумнівом, був корисним ресурсом — публічний спекулянт при невеликих грошах і з деякими медійними можливостями, який до того ж не боїться чорне називати білим і задоволено розповідає інтимні подробиці своїх близьких відносин з "хлопцями президента". Бродський був надзвичайно небезпечний — це незмінно визнавали всі впливові фігуранти президентського оточення (особливо Безсмертний і Третьяков) — оскільки міг придумати багатоходову інтригу і професіонально "злити" в незалежні медіа будь-яку брудну і не дуже достовірну інформацію. Михайла Юрійовича нерідко називали "майстром із відмивання провокативних відомостей і компромату". І ось сьогодні Бродський несподівано заявляє, що йому не по дорозі з таким видним членом Юлиного оточення, як Олександр Волков. І заради того, щоб його (Бродського) ім`я не ставили в один ряд з ім`ям Волкова, Михайло Юрійович відмовляється від офіційної участі у виборчій кампанії і не збирається далі балотуватися за списком БЮТ. Очевидно, що електоральна цінність Бродського для БЮТ майже нульова (він жодним чином не додає відсотка голосів хоча б в окремих областях), тож жодних криз у цьому сенсі не передбачається. Але управлінська цінність Михайла Юрійовича все ж таки була і, отже, БЮТ несе певні втрати, зокрема корпоративно - репутаційні. Чому ж у такому разі взагалі прозвучала настільки відверта заява однієї з довірених осіб Юлії Тимошенко? І чому вона пролунала саме сьогодні, адже Волков з його "солідним" іменним багажем репутації незримо (або все-таки зримо?) присутній у команді екс-прем`єра ще від зими поточного року? Бродський несподівано прозрів? Безумовно, не в особливостях зору Михайло Юрійовича справа. Безсумнівно, ми є свідками чергової блискучої інтриги, затіяної оточенням Тимошенко. І Бродський — усього лише виконавець, який пожертвував власними амбіціями.

Сонна терапія

Мета інтриги проста й зрозуміла. По-перше, бажано повернути оточення президента, яке все-таки почало робити активні очищувальні кроки, у традиційний для нього (оточення) сонний стан, "Хлопці президента повинні спати. Глибоко" — така нова філософія виборчої кампанії команди екс-прем`єра. І найпарадоксальніше полягає у тому, що "президентські друзі", яким призначено відповідати за виграшну парламентську кампанію, насправді готові заснути. Так комфортніше, безпечніше (для особистих репутацій) і безвідповідальніше. Ба, більше того — майже всі вони хочуть "заснути" спішно, несамовито й добровільно. Після чого мають намір "проспати" всю кампанію, а на виході одержати більш/менш прийнятний результат — краще перше місце. В крайньому разі, можна відсотків на два-три пропустити вперед Партію регіонів з її непоказним і відразливим лідером. Така рожева мрія "президентських хлопців". Здавалося б, таких можна брати голіруч. Чому ж команда Тимошенко різко відмовилася від успішної тактики гострих нападок і надала перевагу тактиці заколисування опонентів? Відповідь проста: а навіщо витрачати власні ресурси на відкриті бойові дії, якщо перемогти можна "малою кров`ю"? Навіщо розмінювати власну репутацію на крихітні додаткові дивіденди у взаємній звинувачувальній грі? Тим паче, що, як вже було сказано, президентське оточення ладне добровільно заснути і... програти вибори. По-друге, необхідно пригальмувати мобілізацію проющенківської громадської думки, що почалася. Останнім часом нерідко лунають голоси помірних політиків і суспільних авторитетів, які вважають, що Віктор Ющенко повинен усе-таки дістати свій шанс. А тому не можна запекло воювати з президентом й одночасно дорікати йому нереалізацією деяких обіцянок, даних минулого року на Майдані. Мобілізація суспільних настроїв у свою чергу мобілізує бізнес (середнього рівня) і змушує його активніше підключатися до виборчої кампанії. На боці пропрезидентських політичних груп. Особливо в регіонах. А як можна припинити мобілізацію? Правильно, потрібно переконати всіх у тому, що команда Тимошенко здалася і готова вести переговори на умовах "президентських хлопців". По-третє, після могутніх антикорупційних потрясінь слід запустити довгограючу інформаційну кампанію, що утихомирює громадську думку. При цьому як головний політик-миротворець, природно, виступає Юлія Володимирівна. Вона — надзвичайно переконлива у своїй політичній любові до президента і викликає винятковий жаль у жалісливого виборця. Тимошенко легко і витончено переграє в публічних дискусіях Ющенка, але... вона не розвиває свій успіх і раз по раз апелює до президента з проханням про єдність. Блискуча тактика. Нарешті, по-четверте, відтворення ілюзії нібито існуючого страху і приреченості в... оточенні Тимошенко, тобто сама Юлія Володимирівна наполегливо переконує потрібних людей у тому, що в її команді є "великі проблеми". Про це ми вже говорили на початку нашого дослідження. Розлад, внутрішні конфлікти, війна зброєносців, розгубленість і побоювання програти — такі послання команда Тимошенко навмисно відправляє команді Ющенка. Власне заради цього Бродський і робить свої антикомандні заяви. Для більшої правдоподібності Тимошенко — трохи розгублено і навіть перелякано (чудова акторська гра) відразу коментує заяви Бродського в тому ключі, що ця втрата надзвичайно значна і небезпечна для БЮТ: "Михайло Бродський залишається в партії Він зробив прекрасний патріотичний крок. Він хоче, щоб було найкраще для нашої команди. Але я звернуся до Михайла Бродського і запрошу його в список". Дивовижна гра.

Насправді, звичайно ж, усе зовсім по-іншому. БЮТ — відмінно мобілізований, ресурсно-насичений, добре структурований, відрізняється внутрішньою стабільністю, виглядає як команда однодумців, добре керована і впорядкована. Тобто ця політична група (ледве не єдина зі всіх інших) у всеозброєнні підходить до ключових парламентських виборів. Але відволікаючий маневр вдався бютівцям на славу. Роман Безсмертний і Петро Порошенко у нестямі від радості. Перший уже клопочеться в штабі "Нашої України" і за традицією максимально заплутує внутрішні комунікації (численні ієрархії, дублювання функціональних обов`язків та незрозуміла система відповідальності — пристрасті Безсмертного). Другий часто з`являється в медіа з обширними і величними коментарями. Йому всерйоз увижається, що Юля пригнічена і готова перейти на їхній бік як своєрідна полонянка. Вони впевнені, що в березні 2006 року здобудуть необхідний результат. Але, судячи з усього, "улюблених хлопців президента" витончено надурили — вони повірили в міраж, відмовилися від стратегії боротьби, зав`язнули в бюрократичних штабних побудовах. Така проза життя. Не завжди той, хто вважає себе розумним, насправді відзначається гострим розумом. Думати і бути — дві абсолютно різні філософські категорії. А якщо говорити про наших героїв, то, безсумнівно, вони радіють дарма. Все виглядає значно гірше, ніж було навіть учора, відразу після гучних заяв Зінченка/Тимошенко/Томенка та масових відставок вищих урядовців. Якраз сьогодні починається третій етап Великої гри. Ставка в цій грі — контроль над основними державними управлінськими функціями після виборів 2006 року. Ціна гри — від 70 млн. доларів (Блок Литвина, який має намір "виграти" для Володимира Михайловича місце спікера) до 120-130 млн. доларів (вартість участі у виборах трьох мегаблоків - НСНУ, БЮТ і Партії регіонів).

Три банани

Третій етап можна умовно назвати "етапом ключових розведень" і, судячи з усього, він пройде в суворій відповідності до побажань і потреб Юлії Володимирівни. А чому має бути інакше? Адже два перші умовні етапи минули з блиском і без затримок. Перший етап — "антикорупційна атака на оточення президента" - шокував широку громадськість і ввергнув у несвідомий стан це саме президентське оточення. Атака хоча й була відверто передчасною, одначе принесла Тимошенко очевидні дивіденди — вона швидко перетворилася на лідера опозиції й ефектно піднесла себе майбутнім виборцям як єдиного послідовного політика. Другий етап почався трохи менше місяця тому. Коли різкі антикорупційні заяви відсунули на задвірки (а пізніше й зовсім зійшли нанівець) і з`явилися перші симптоми "влесливого впровадження". Команда Тимошенко запропонувала команді свого головного опонента уявний мир — останні відразу згодилися. І все. А тим часом сама Юлія Володимирівна продовжує стелити собі соломку у різних напрямках. З оточення Тимошенко просоталася скандальна інформація про те, що саме зараз "відбуваються інтенсивні переговори між двома екс-прем`єрами — Юлією Тимошенко та Віктором Януковичем". Тема сепаратних переговорів очевидна — розподіл неформального впливу, формальних повноважень і ключових посад після виборів 2006 року. На перший погляд, здавалося б, цим двом політикам немає резону між собою домовлятися. З морально-етичних причин. Але це тільки на перший погляд. Тимошенко зробила занадто великі ставки, щоб не підстрахуватися на випадок затяжної кризи навесні 2006 року у зв`язку з тим, що відразу три проекти наберуть приблизно однакову кількість голосів виборців, а тому без компромісів і злиття не зможуть стати базою для формування уряду. Янукович же міг піти на подібні переговори, оскільки він часто бере участь у проектах, які не ним будуються і які йому складно до кінця правильно зрозуміти й оцінити. Швидше за все, його знову просто виставили як маріонетку, поки справжні ляльководи домовляються в тіні. Первинними симптомами того, що переговори вже почалися, слід вважати дуже часті не агітаційні візити Тимошенко на схід України, численні приватні діалоги між нею та Ахметовим, а також умисно демонстративну позицію Януковича, котрий наполягає на тому, що об`єднання між командами регіоналів і бютівців неможливе у принципі. Здивування викликає саме демонстративність. Зокрема, про неможливість подібного альянсу (ПР і БЮТ) Віктор Федорович заявив на 6-му з`їзді... російської провладної партії "Единая Россия", який пройшов у Красноярському краї: "Партія регіонів почала виборчу кампанію, в якій навряд знайдеться місце альянсу з Блоком Юлії Тимошенко". Трохи нижче Янукович пояснив і причину своєї несподіваної заяви: "Ми не в захваті від роботи, проведеної колишнім урядом, м`яко кажучи. Юлії Тимошенко за дуже короткий термін вдалося опустити економіку України до дуже низького рівня, причому одну з найуспішніших економік Європи". З якої причини знадобилося це безглуздя (для широкої громадської думки) навмисно підкреслювати, виступаючи в Красноярському краї? Адже ніхто всерйоз і не припускав можливості подібного альянсу. До слів самого Януковича, звичайно. Навіщо спростовувати те, в чому тебе не обвинувачують? Річ у тім, що Янукович, як відомо, добре відгукується на традиційні психоаналітичні подразники — він завжди гостро відчуває свою вину і тому нерідко намагається виправдатися навіть тоді, коли нічого поганого не робив. А сповідальнею виявився з`їзд російської партії. Такий примітивний спосіб маскування реальних подій завжди був властивий Віктору Федоровичу, а тому нам залишається тільки повірити в історію про початок переговорів між Тимошенко та Януковичем.

Обробні ножі (пакт Юлі Т. і Віктора Я.)

Якщо коротко, то в подібній домовленості є сенс. Річ у тому, що гарантованої більшості ні в кого з "великої трійки" (НСНУ, БЮТ і Партія регіонів) у новому складі парламенту не буде. З різних причин. Надто схожі рейтинги цих політичних груп. Надто висока ціна прем`єрського крісла. Надто поляризоване суспільство. Очевидно, що при такому розкладі основним учасникам "прем`єрських торгів" доведеться йти на взаємні компроміси й домовлятися між собою. Проте є одне "але". Всі три групи розглядають прем`єрське крісло як обов`язковий бонус і тому не готові йти на компроміси. Водночас ще раз підкреслимо, що задача-оптимум для будь-якої з цих груп — не дозволити комусь із опонентів поодинці окупувати прем`єрське крісло, задача-максимум — самому зайняти це жадане крісло. Якщо оцінювати ігрові якості команд, то найбільші шанси вирішити обидві задачі є у Тимошенко, найменші — у Януковича. Чому? Тому що тільки Юлія Володимирівна вважає за краще розігрувати багатоходові комбінації, прогнозує ситуацію на три-чотири кроки вперед і завжди готова внести корективи в первинний план. Два інші учасники забігу бояться виявляти ініціативу, вважають за краще використовувати кулуарний тиск, не вміють загравати з широкою громадською думкою. Втім, у Ющенка все-таки є свій козир — президентські повноваження. У зв`язку зі всім вищесказаним, немає сумніву у тому, що саме Тимошенко ініціювала проведення переговорів із Януковичем — вона знає, що хоче одержати на виході. Базове положення цих переговорів, за нашою інформацією, виглядає вельми просто: сторони розподіляють між собою повноваження, ділять "контроль над регіонами", гарантують недоторканність тільки двом крупним власникам (Ринату Ахметову та Ігорю Коломойському), решту власності перерозподіляють. Пакет домовленостей, який зараз активно обговорюється, містить у собі сім попередніх "торгових" позицій. Пункт перший: розподіл посад. У пакеті розглядаються ключові місця — керівник Кабміну (прем`єр), керівник парламенту (спікер), посади ключових міністрів. Початкова диспозиція така: той, хто займає місце спікера, одержує також у своє відання міністерство фінансів, енергетики, внутрішніх справ і... Генеральну прокуратуру. Прем`єр-міністр залишається без визначальних міністерств. Очевидно, що за цим пунктом ітимуть украй болючі дискусії, оскільки Віктор Янукович збирає гроші тільки під проект свого повернення в прем`єрське крісло. Інше — його наразі не цікавить. Пункт другий: розподіл власності. Реприватизація продовжиться. Є цілий ряд олігархів, які обов`язково будуть піддані серйозному тиску. Тиснутимуть також на бізнеси, не вбудовані в регіональні бізнес-групи (дніпропетровську та донецьку). У переговорному пакеті, природно, немає згадки про те, що хтось вимушений буде втекти з України. Але хіба Віктор Михайлович Пінчук зможе витримати атаку з боку Ігоря Валерійовича Коломойського при всесильному й одноосібному прем`єрствуванні Юлії Тимошенко? Пункт третій: формування стабільної парламентської більшості. Цей пункт припускає, що ні одна, ні інша політ групи не ініціюватимуть опозиційних виступів у парламенті, намагаючись негайно (відразу після обрання) підірвати позиції прем`єра (представника іншого табору). Пункт четвертий: розподіл територій (областей). Кожна група претендує на "приватизацію" перспективних областей. Нині, наприклад, команда Юлії Тимошенко наполягає на тому, що Київ (і регіон) повинні повністю відійти в їх підпорядкування. Як наслідок — спільна атака на нинішнього градоначальника Олександра Омельченка, котрий прибився до НСНУ. Пункт п`ятий: розподіл медіа-сектору. Зокрема, зміна прав власності в телевізійному бізнесі. Деякі нинішні пули повинні будуть поміняти власників. Пункт шостий: пріоритетний розвиток відносин із Росією. Секторальна відповідальність. Парламентери. Російський бізнес в Україні. Пункт сьомий: сумісне ведення антиющенківської виборчої кампанії. Правила кампанії. Зональна відповідальність. Основні послання виборцям.

Треба визнати, що команда Тимошенко демонструє сьогодні системний і жорсткий підхід. Вона знає, що робити, як робити і з ким робити. Ініціатива — повністю в руках Юлії Володимирівни. Тоді як "друзі президента" швидко повернулися у свої кокони і готові програти, мріючи при цьому про власну перемогу. Політичний театр відкрито — час робити ставки...

Цитатник "Нова влада"
| Догори | Відставники | Особисте | Оціночні судження | Початок |