Правдива історія
Володимир Воланін,
Українська газета (30.11.- 06.12.2005),
30.11.05
Команда Юлії Володимирівни вступає у третій етап своєї переможної виборчої кампанії і цього разу намагається розіграти карту під назвою "Партія регіонів".
Сценарій № 2: Петрові Порошенку здається, що Тимошенко зламана. Роман Безсмертний сподівається, що Тимошенко більше не претендує на яскраву виборчу кампанію. Олександр Третьяков готовий повернутися у свій звичний — сонний — стан. А насправді "президентських хлопців" вкотре ідеально розвели. Команда Юлії Володимирівни вступає у третій етап своєї переможної виборчої кампанії і цього разу намагається розіграти карту під назвою "Партія регіонів". Що таке "пакт Тимошенко — Янукович"?
Петро Олексійович Порошенко останнім часом усе сильніше починає вірити в придуманий ним самим міф. Міф про те, що команда Тимошенко вже видохлася і тому готова сісти за стіл переговорів. На умовах президентської сторони. Порошенко хоче в це вірити. Адже тільки такий розвиток подій залишає йому шанс на продовження власної політичної і навіть номенклатурної кар`єри. Бо ж після всіх скандалів у нього нічого не залишалося. Президент дивився на Петра Олексійовича з виразним болем в очах: "Навіщо ти так вчинив із нами?" Громадськість вважала Порошенка символом корупції — "Але ж я не крав так, як це робили фаворити Кучми!". Політична еліта прагнула обійти екс-секретаря РНБО стороною — "надто брудний ресурс, дружба з ним неминуче відіб`ється на їх особистих репутаціях". І ось несподіваний проблиск надії: "Якщо Юлю вдасться привести до тями, посадити за стіл переговорів і підпорядкувати нашій волі, — мрійливо думав Порошенко, геть ігноруючи витончений розум самої Юлії Володимирівни та її амбіції, — то я зможу, нарешті, позбавитися публічних воєн і повернутися в команду". Подібні міркування, як правило, з`являються в двох випадках. Або людина остаточно втратила всякий зв`язок з реальністю і тому готова вже перейти в ілюзію. Або людину блискуче розвели, навіявши їй, що вороги — це друзі, які готові визнати свої помилки і повернутися в єдину помаранчеву сім`ю. Атому Порошенко (і не тільки він один) не помічає очевидного й продовжує накручувати себе. "Може, вони і поводяться дещо насторожено і десь зухвало, але численні і багатозначні сигнали вочевидь додають гарного настрою", — коронна фраза будь-якого політика, готового переплутати чорне з білим. Але сигнали — позитивні і хвилюючі для Порошенка та компанії — насправді регулярно надходять з табору союзників-опонентів. Так, найскандальніший і просто вбивчий для "президентських хлопців" подразник — екс-держсекретар Олександр Зінченко - з доброї і власної волі відчепився від БЮТу і виявив намір "рухатися до парламенту самостійно з причини... неякісного оточення Юлії Тимошенко". Щонайменше, Олександр Олексійович послідовний — йому не подобалося оточення Ющенка, тепер не подобається оточення. Тимошенко. Нічого нового. Але як це благотворно позначилося на самопочутті Петра Порошенка — "вороги починають воювати між собою". До того ж, сама Юлія Володимирівна раз по раз робить примирливі заяви і при цьому виглядає втомленою і, можливо, переляканою. Чого ж їй боятися? Порошенко поки що не готовий відповісти навіть на таке просте питання. Але він упевнений, що відбувається щось радісне й багатообіцяюче.
Галюцинації Порошенка
"Принаймні, — вважає Петро Олексійович, — ми ще своє надолужимо". Подібним нехитрим чином міркують нині ще десятка з півтора впливових політиків (діючих і зовсім недавно відставлених) з президентського табору. Вони майже щасливі і, наче наївні діти, зовсім не приховують свого захоплення: "Неквапом пересуваючись з одного модного ресторану в іншій, при цьому поважно обнімаючись і цілуючись між собою, вітають з майбутньою перемогою, прямо згадуючи про те, що Юля вже зламалася". Порошенко, який завжди вважав себе першокласним стратегом-аналітиком, за правом першого голосу незмінно додає про нинішню ситуацію наступне: "Вона почала надто рано. Якби трохи почекала, хоча б до середини листопада, до неформального початку парламентської виборчої кампанії, тоді, може, щось у неї й вийшло б. А так..." Йому вторить — злегка скрипучим голосом з істеричними нотками і з незмінно хитро примруженими очима — Роман Петрович Безсмертний: "Нічого пропонувати їм не будемо. Самі прийдуть і все попросять. Адже вони вже не знають, що робити далі". Екс-віце-прем`єр (навіщо він узагалі вбудовувався у виконавчу вертикаль?), котрий зосередився сьогодні на тому, що він уміє робити краще за все (як йому самому іноді здається), в глибині душі по-справжньому тріумфує. Можливо, навіть більше від Петра Олексійовича. Чому? А тому, що команда президента зовсім не була готова до відбиття жорстоких професійних інформаційних атак з боку вчорашніх союзників, що дістали доступ до конфіденційних даних. Більше того, незабаром з`ясувалося, що у цієї команди немає й щонайменшого уявлення про те, під якими гаслами проводити парламентську кампанію-2006 і як забезпечити на цих виборах правильний порядок денний і домінування президентських концепцій. "Сьогодні все йде правильно. Потрібно тільки ще натиснути", — періодично вмовляє сам себе Безсмертний. І йому це добре вдається. Роман Петрович дійсно вміє "проводити" виборчі кампанії — бляклі, нецікаві, провальні, безглузді. У цих кампаніях немає базових стрижнів, які переконливо впливають на громадську думку — він просто використовує низку стандартних кліше ("Ну, якщо всі ставлять бігборди, то чом би й нам не поставити декілька сотень великих плакатів?") і намагається взяти кількістю там, де потрібна тільки якість. Чи треба говорити про те, що найбільший (всепожираючий) страх Безсмертного — це необхідність вести парламентську кампанію пропрезидентських сил на тлі яскравої гри Юлії Тимошенко. Без Тимошенко в головній ролі — зовсім інша історія й зовсім інші вибори. Але чому вони так легко повірили в те, що Юлія Володимирівна вже видохлася? Адже вона перегравала їх десятки разів.
Але президентському оточенню дуже подобається, що в команді головного опонента почалася власна велика бійка — за внутрішній вплив, близькість до Тимошенко, хороші місця у виборчому списку БЮТ, кількість цих самих місць для своїх друзів/партнерів. Не секрет, що у великій українській політиці дуже часто внутрішні чвари ламали найперспективніші політичні проекти. Якщо, звичайно, ці чвари виявлялися некерованими і якщо вони не були частиною хитрої інтриги. Проте цього разу авторами перших внутрішніх викриттів у блоці Юлії Володимирівни виявилися Олександр Зінченко та Михайло Бродський. Перший свого часу (відразу після скандальної відставки з посади Державного секретаря України) розраховував на значно більший бонус: як мінімум він хотів очолити "штаб переможців", як оптимум — увійти до списку мало не рівноправним партнером самої Юлії Тимошенко, В гіршому разі, він хотів посісти Друге місце в команді — з правом голосу, рівним голосу екс-прем`єра. Зінченко мав на це право — він надто багато знав про "юридичну чистоту" і не корумпованість рішень і дій Тимошенко на посаді прем`єр-міністра і до того ж саме він відкрив "сезон відстрілу президентських друзів". Але Зінченко, в черговий уже раз, виявився чужаком у чужому дворі — його не дуже привітно прийняло оточення Тимошенко — і вже зовсім скоро стало зрозуміло, що ні другим, ні третім, ні навіть десятим в єдиному списку Олександр Олексійович не буде. А вже одержати право голосу, до якого би прислухалися — і думати нічого. Зовсім недавно Зінченко пішов від Ю.В. і тим самим ще більше розохотив "президентських хлопців" — вони по-дитячому наївно й публічно раділи особистому провалу Зінченка. А чому б це? Хіба Олександр Олексійович сам по собі становив для них загрозу? Ні, звичайно. Для Юлії Володимирівни ніколи не мало принципового значення майбутнє її тимчасових партнерів — мавр свою справу зробив (у вересні, під час антикорупційної прес-конференції), мавр може спокійно відійти вбік. Відхід Зінченка з команди Тимошенко зовсім не має значення для майбутньої виборчої рубки. А ось несподіваний демарш Бродського виглядає і справді як тактичний успіх опонентів Тимошенко. І хоча Юлія Володимирівна завжди іронічно ставилася до деяких ініціатив Михайла Юрійовича: "Міша, невже ти не можеш іноді стримуватися? Хоча б тимчасово!" — проте саме через цього публічного персонажа їй вдавалося "зливати" особливо спекулятивні теми і уважно відстежувати суспільну реакцію. Бродський, поза сумнівом, був корисним ресурсом — публічний спекулянт при невеликих грошах і з деякими медійними можливостями, який до того ж не боїться чорне називати білим і задоволено розповідає інтимні подробиці своїх близьких відносин з "хлопцями президента". Бродський був надзвичайно небезпечний — це незмінно визнавали всі впливові фігуранти президентського оточення (особливо Безсмертний і Третьяков) — оскільки міг придумати багатоходову інтригу і професіонально "злити" в незалежні медіа будь-яку брудну і не дуже достовірну інформацію. Михайла Юрійовича нерідко називали "майстром із відмивання провокативних відомостей і компромату". І ось сьогодні Бродський несподівано заявляє, що йому не по дорозі з таким видним членом Юлиного оточення, як Олександр Волков. І заради того, щоб його (Бродського) ім`я не ставили в один ряд з ім`ям Волкова, Михайло Юрійович відмовляється від офіційної участі у виборчій кампанії і не збирається далі балотуватися за списком БЮТ. Очевидно, що електоральна цінність Бродського для БЮТ майже нульова (він жодним чином не додає відсотка голосів хоча б в окремих областях), тож жодних криз у цьому сенсі не передбачається. Але управлінська цінність Михайла Юрійовича все ж таки була і, отже, БЮТ несе певні втрати, зокрема корпоративно - репутаційні. Чому ж у такому разі взагалі прозвучала настільки відверта заява однієї з довірених осіб Юлії Тимошенко? І чому вона пролунала саме сьогодні, адже Волков з його "солідним" іменним багажем репутації незримо (або все-таки зримо?) присутній у команді екс-прем`єра ще від зими поточного року? Бродський несподівано прозрів? Безумовно, не в особливостях зору Михайло Юрійовича справа. Безсумнівно, ми є свідками чергової блискучої інтриги, затіяної оточенням Тимошенко. І Бродський — усього лише виконавець, який пожертвував власними амбіціями.
Сонна терапія
Мета інтриги проста й зрозуміла. По-перше, бажано повернути оточення президента, яке все-таки почало робити активні очищувальні кроки, у традиційний для нього (оточення) сонний стан, "Хлопці президента повинні спати. Глибоко" — така нова філософія виборчої кампанії команди екс-прем`єра. І найпарадоксальніше полягає у тому, що "президентські друзі", яким призначено відповідати за виграшну парламентську кампанію, насправді готові заснути. Так комфортніше, безпечніше (для особистих репутацій) і безвідповідальніше. Ба, більше того — майже всі вони хочуть "заснути" спішно, несамовито й добровільно. Після чого мають намір "проспати" всю кампанію, а на виході одержати більш/менш прийнятний результат — краще перше місце. В крайньому разі, можна відсотків на два-три пропустити вперед Партію регіонів з її непоказним і відразливим лідером. Така рожева мрія "президентських хлопців". Здавалося б, таких можна брати голіруч. Чому ж команда Тимошенко різко відмовилася від успішної тактики гострих нападок і надала перевагу тактиці заколисування опонентів? Відповідь проста: а навіщо витрачати власні ресурси на відкриті бойові дії, якщо перемогти можна "малою кров`ю"? Навіщо розмінювати власну репутацію на крихітні додаткові дивіденди у взаємній звинувачувальній грі? Тим паче, що, як вже було сказано, президентське оточення ладне добровільно заснути і... програти вибори. По-друге, необхідно пригальмувати мобілізацію проющенківської громадської думки, що почалася. Останнім часом нерідко лунають голоси помірних політиків і суспільних авторитетів, які вважають, що Віктор Ющенко повинен усе-таки дістати свій шанс. А тому не можна запекло воювати з президентом й одночасно дорікати йому нереалізацією деяких обіцянок, даних минулого року на Майдані. Мобілізація суспільних настроїв у свою чергу мобілізує бізнес (середнього рівня) і змушує його активніше підключатися до виборчої кампанії. На боці пропрезидентських політичних груп. Особливо в регіонах. А як можна припинити мобілізацію? Правильно, потрібно переконати всіх у тому, що команда Тимошенко здалася і готова вести переговори на умовах "президентських хлопців". По-третє, після могутніх антикорупційних потрясінь слід запустити довгограючу інформаційну кампанію, що утихомирює громадську думку. При цьому як головний політик-миротворець, природно, виступає Юлія Володимирівна. Вона — надзвичайно переконлива у своїй політичній любові до президента і викликає винятковий жаль у жалісливого виборця. Тимошенко легко і витончено переграє в публічних дискусіях Ющенка, але... вона не розвиває свій успіх і раз по раз апелює до президента з проханням про єдність. Блискуча тактика. Нарешті, по-четверте, відтворення ілюзії нібито існуючого страху і приреченості в... оточенні Тимошенко, тобто сама Юлія Володимирівна наполегливо переконує потрібних людей у тому, що в її команді є "великі проблеми". Про це ми вже говорили на початку нашого дослідження. Розлад, внутрішні конфлікти, війна зброєносців, розгубленість і побоювання програти — такі послання команда Тимошенко навмисно відправляє команді Ющенка. Власне заради цього Бродський і робить свої антикомандні заяви. Для більшої правдоподібності Тимошенко — трохи розгублено і навіть перелякано (чудова акторська гра) відразу коментує заяви Бродського в тому ключі, що ця втрата надзвичайно значна і небезпечна для БЮТ: "Михайло Бродський залишається в партії Він зробив прекрасний патріотичний крок. Він хоче, щоб було найкраще для нашої команди. Але я звернуся до Михайла Бродського і запрошу його в список". Дивовижна гра.
Насправді, звичайно ж, усе зовсім по-іншому. БЮТ — відмінно мобілізований, ресурсно-насичений, добре структурований, відрізняється внутрішньою стабільністю, виглядає як команда однодумців, добре керована і впорядкована. Тобто ця політична група (ледве не єдина зі всіх інших) у всеозброєнні підходить до ключових парламентських виборів. Але відволікаючий маневр вдався бютівцям на славу. Роман Безсмертний і Петро Порошенко у нестямі від радості. Перший уже клопочеться в штабі "Нашої України" і за традицією максимально заплутує внутрішні комунікації (численні ієрархії, дублювання функціональних обов`язків та незрозуміла система відповідальності — пристрасті Безсмертного). Другий часто з`являється в медіа з обширними і величними коментарями. Йому всерйоз увижається, що Юля пригнічена і готова перейти на їхній бік як своєрідна полонянка. Вони впевнені, що в березні 2006 року здобудуть необхідний результат. Але, судячи з усього, "улюблених хлопців президента" витончено надурили — вони повірили в міраж, відмовилися від стратегії боротьби, зав`язнули в бюрократичних штабних побудовах. Така проза життя. Не завжди той, хто вважає себе розумним, насправді відзначається гострим розумом. Думати і бути — дві абсолютно різні філософські категорії. А якщо говорити про наших героїв, то, безсумнівно, вони радіють дарма. Все виглядає значно гірше, ніж було навіть учора, відразу після гучних заяв Зінченка/Тимошенко/Томенка та масових відставок вищих урядовців. Якраз сьогодні починається третій етап Великої гри. Ставка в цій грі — контроль над основними державними управлінськими функціями після виборів 2006 року. Ціна гри — від 70 млн. доларів (Блок Литвина, який має намір "виграти" для Володимира Михайловича місце спікера) до 120-130 млн. доларів (вартість участі у виборах трьох мегаблоків - НСНУ, БЮТ і Партії регіонів).
Три банани
Третій етап можна умовно назвати "етапом ключових розведень" і, судячи з усього, він пройде в суворій відповідності до побажань і потреб Юлії Володимирівни. А чому має бути інакше? Адже два перші умовні етапи минули з блиском і без затримок. Перший етап — "антикорупційна атака на оточення президента" - шокував широку громадськість і ввергнув у несвідомий стан це саме президентське оточення. Атака хоча й була відверто передчасною, одначе принесла Тимошенко очевидні дивіденди — вона швидко перетворилася на лідера опозиції й ефектно піднесла себе майбутнім виборцям як єдиного послідовного політика. Другий етап почався трохи менше місяця тому. Коли різкі антикорупційні заяви відсунули на задвірки (а пізніше й зовсім зійшли нанівець) і з`явилися перші симптоми "влесливого впровадження". Команда Тимошенко запропонувала команді свого головного опонента уявний мир — останні відразу згодилися. І все. А тим часом сама Юлія Володимирівна продовжує стелити собі соломку у різних напрямках. З оточення Тимошенко просоталася скандальна інформація про те, що саме зараз "відбуваються інтенсивні переговори між двома екс-прем`єрами — Юлією Тимошенко та Віктором Януковичем". Тема сепаратних переговорів очевидна — розподіл неформального впливу, формальних повноважень і ключових посад після виборів 2006 року. На перший погляд, здавалося б, цим двом політикам немає резону між собою домовлятися. З морально-етичних причин. Але це тільки на перший погляд. Тимошенко зробила занадто великі ставки, щоб не підстрахуватися на випадок затяжної кризи навесні 2006 року у зв`язку з тим, що відразу три проекти наберуть приблизно однакову кількість голосів виборців, а тому без компромісів і злиття не зможуть стати базою для формування уряду. Янукович же міг піти на подібні переговори, оскільки він часто бере участь у проектах, які не ним будуються і які йому складно до кінця правильно зрозуміти й оцінити. Швидше за все, його знову просто виставили як маріонетку, поки справжні ляльководи домовляються в тіні. Первинними симптомами того, що переговори вже почалися, слід вважати дуже часті не агітаційні візити Тимошенко на схід України, численні приватні діалоги між нею та Ахметовим, а також умисно демонстративну позицію Януковича, котрий наполягає на тому, що об`єднання між командами регіоналів і бютівців неможливе у принципі. Здивування викликає саме демонстративність. Зокрема, про неможливість подібного альянсу (ПР і БЮТ) Віктор Федорович заявив на 6-му з`їзді... російської провладної партії "Единая Россия", який пройшов у Красноярському краї: "Партія регіонів почала виборчу кампанію, в якій навряд знайдеться місце альянсу з Блоком Юлії Тимошенко". Трохи нижче Янукович пояснив і причину своєї несподіваної заяви: "Ми не в захваті від роботи, проведеної колишнім урядом, м`яко кажучи. Юлії Тимошенко за дуже короткий термін вдалося опустити економіку України до дуже низького рівня, причому одну з найуспішніших економік Європи". З якої причини знадобилося це безглуздя (для широкої громадської думки) навмисно підкреслювати, виступаючи в Красноярському краї? Адже ніхто всерйоз і не припускав можливості подібного альянсу. До слів самого Януковича, звичайно. Навіщо спростовувати те, в чому тебе не обвинувачують? Річ у тім, що Янукович, як відомо, добре відгукується на традиційні психоаналітичні подразники — він завжди гостро відчуває свою вину і тому нерідко намагається виправдатися навіть тоді, коли нічого поганого не робив. А сповідальнею виявився з`їзд російської партії. Такий примітивний спосіб маскування реальних подій завжди був властивий Віктору Федоровичу, а тому нам залишається тільки повірити в історію про початок переговорів між Тимошенко та Януковичем.
Обробні ножі (пакт Юлі Т. і Віктора Я.)
Якщо коротко, то в подібній домовленості є сенс. Річ у тому, що гарантованої більшості ні в кого з "великої трійки" (НСНУ, БЮТ і Партія регіонів) у новому складі парламенту не буде. З різних причин. Надто схожі рейтинги цих політичних груп. Надто висока ціна прем`єрського крісла. Надто поляризоване суспільство. Очевидно, що при такому розкладі основним учасникам "прем`єрських торгів" доведеться йти на взаємні компроміси й домовлятися між собою. Проте є одне "але". Всі три групи розглядають прем`єрське крісло як обов`язковий бонус і тому не готові йти на компроміси. Водночас ще раз підкреслимо, що задача-оптимум для будь-якої з цих груп — не дозволити комусь із опонентів поодинці окупувати прем`єрське крісло, задача-максимум — самому зайняти це жадане крісло. Якщо оцінювати ігрові якості команд, то найбільші шанси вирішити обидві задачі є у Тимошенко, найменші — у Януковича. Чому? Тому що тільки Юлія Володимирівна вважає за краще розігрувати багатоходові комбінації, прогнозує ситуацію на три-чотири кроки вперед і завжди готова внести корективи в первинний план. Два інші учасники забігу бояться виявляти ініціативу, вважають за краще використовувати кулуарний тиск, не вміють загравати з широкою громадською думкою. Втім, у Ющенка все-таки є свій козир — президентські повноваження. У зв`язку зі всім вищесказаним, немає сумніву у тому, що саме Тимошенко ініціювала проведення переговорів із Януковичем — вона знає, що хоче одержати на виході. Базове положення цих переговорів, за нашою інформацією, виглядає вельми просто: сторони розподіляють між собою повноваження, ділять "контроль над регіонами", гарантують недоторканність тільки двом крупним власникам (Ринату Ахметову та Ігорю Коломойському), решту власності перерозподіляють. Пакет домовленостей, який зараз активно обговорюється, містить у собі сім попередніх "торгових" позицій. Пункт перший: розподіл посад. У пакеті розглядаються ключові місця — керівник Кабміну (прем`єр), керівник парламенту (спікер), посади ключових міністрів. Початкова диспозиція така: той, хто займає місце спікера, одержує також у своє відання міністерство фінансів, енергетики, внутрішніх справ і... Генеральну прокуратуру. Прем`єр-міністр залишається без визначальних міністерств. Очевидно, що за цим пунктом ітимуть украй болючі дискусії, оскільки Віктор Янукович збирає гроші тільки під проект свого повернення в прем`єрське крісло. Інше — його наразі не цікавить. Пункт другий: розподіл власності. Реприватизація продовжиться. Є цілий ряд олігархів, які обов`язково будуть піддані серйозному тиску. Тиснутимуть також на бізнеси, не вбудовані в регіональні бізнес-групи (дніпропетровську та донецьку). У переговорному пакеті, природно, немає згадки про те, що хтось вимушений буде втекти з України. Але хіба Віктор Михайлович Пінчук зможе витримати атаку з боку Ігоря Валерійовича Коломойського при всесильному й одноосібному прем`єрствуванні Юлії Тимошенко? Пункт третій: формування стабільної парламентської більшості. Цей пункт припускає, що ні одна, ні інша політ групи не ініціюватимуть опозиційних виступів у парламенті, намагаючись негайно (відразу після обрання) підірвати позиції прем`єра (представника іншого табору). Пункт четвертий: розподіл територій (областей). Кожна група претендує на "приватизацію" перспективних областей. Нині, наприклад, команда Юлії Тимошенко наполягає на тому, що Київ (і регіон) повинні повністю відійти в їх підпорядкування. Як наслідок — спільна атака на нинішнього градоначальника Олександра Омельченка, котрий прибився до НСНУ. Пункт п`ятий: розподіл медіа-сектору. Зокрема, зміна прав власності в телевізійному бізнесі. Деякі нинішні пули повинні будуть поміняти власників. Пункт шостий: пріоритетний розвиток відносин із Росією. Секторальна відповідальність. Парламентери. Російський бізнес в Україні. Пункт сьомий: сумісне ведення антиющенківської виборчої кампанії. Правила кампанії. Зональна відповідальність. Основні послання виборцям.
Треба визнати, що команда Тимошенко демонструє сьогодні системний і жорсткий підхід. Вона знає, що робити, як робити і з ким робити. Ініціатива — повністю в руках Юлії Володимирівни. Тоді як "друзі президента" швидко повернулися у свої кокони і готові програти, мріючи при цьому про власну перемогу. Політичний театр відкрито — час робити ставки...