Українсько-румунські компроміси
П.Добродумов,
"2000" (03.-09.02.2006),
03.02.06
Кризу в українсько-румунських стосунках спричинив різкий підхід сторін до вирішення прикордонної проблеми.
До візиту в Україну президента Румунії Траяна Басеску
Історія становлення та розвитку двосторонніх відносин між офіційним Києвом та Бухарестом завжди була непростою та характеризується наявністю бурхливих дипломатичних баталій. Усе залежало від того, як проходили переговори з болісних питань — угоди про режим державного кордону, делімітації континентального шельфу, а також відновлення Україною власного суднового каналу "Дунай—Чорне море".
Кризу в українсько-румунських стосунках спричинив різкий підхід сторін до вирішення прикордонної проблеми. Виникла вона у зв`язку з тим, що за останні роки судноплавний фарватер у Кілійському рукаві дельти Дунаю змінив своє розташування, у результаті чого Румунія стала претендувати на ряд українських островів на Дунаї.
Нині в дельті Дунаю існують дві вельми серйозні проблеми — це спірне розташування лінії українсько-румунського кордону по ріці, а також питання створення власного суднового ходу "Дунай— Чорне море". 14раундів переговорів із Румунією з прикордонної проблеми виявилися малорезультативними. Проте після того, як Румунія фактично стала членом НАТО, цілком логічно очікувати ще більшої непоступливості з її боку.
Нині румунська сторона вживає всі можливі заходи щодо унеможливлення реалізації Україною проекту відновлення власного глибоководного виходу з Дунаю в Чорне море. Проблема з технічної, економічної і стратегічної давно вже переросла в питання міжнародного престижу України, оскільки Румунія претендує на статус монополіста з пропускання суден у Дунай. І тільки в 2001 році почали щось робити для вирішення цього надзвичайно болючого і, я б сказав, життєво важливого для Придунав`я питання. Але якщо й цього разу все закінчиться таким самим конфузом, як у 1997 і 1998 роках після невдалих спроб відновити канал "Прірва", то можна не сумніватися, що Україна через якийсь час буде витіснена з цієї найважливішої водної європейської артерії. Слід окремо розглянути проблему щодо острову Зміїний. Тоді як Київ вважав (і продовжує відстоювати свою позицію), що Зміїний — саме острів, Бухарест почав наполягати, що це — скеля, непридатна ні для життя, ні для ведення господарської діяльності. А отже, не має права на континентальний шельф і виключну економічну зону.
Настільки жорсткий підхід Бухареста щодо Зміїного визначається кількома чинниками. По-перше, близькістю острова до берега Румунії, внаслідок чого український і румунський континентальний шельфи перетинаються. По-друге, тим, що на континентальному шельфі острова Зміїний сьогодні розвідано нафтогазові родовища, які лежать на глибині близько двох кілометрів. Їх запаси, за даними геологів, становлять близько 10 млн. т нафти і 10 млрд. куб. м газу.
Якщо цей та ряд інших островів на Дунаї, на які має види Румунія, Україні відстояти не вдасться, закономірно відбудеться зміна розташування і морського кордону, звісно ж, не на користь України.
Оскільки в даному випадку йдеться по суті про територіальні претензії до України, керівництво нашої країни змушене вживати адекватних заходів по захисту національних інтересів аж до відстоювання їх у Міжнародному суді в Гаазі, до якого має намір звернутися Румунія для вирішення питання встановлення морських кордонів на шельфі в Чорному морі.
Безумовно, звернення до цієї інстанції — це цивілізований спосіб вирішення спірного питання, але дорогий. До того ж вже сьогодні можна припустити, що Міжнародний суд не прийме рішення однозначно на користь тієї чи іншої країни. І, очевидно, саме цей факт змушує сьогодні румунську дипломатію шукати компроміси, вигідні Бухарестові й здатні заощадити час та гроші.
Рух у цьому напрямку в даній ситуації можна вважати найбільш правильним, адже відносини двох країн повинні будуватися з урахуванням існування спільних кордонів та на основі поваги до права кожної держави відстоювати власні національні інтереси як в економічній, так і в політичній площині. Врахування історичних факторів та подій у наших взаємовідносинах, спроможність використати їх для свого розвитку дозволить у майбутньому попереджати проблемні моменти у двосторонніх відносинах або спільно вирішувати їх.
Та, на жаль, прагненню України будувати стосунки з Румунією на паритетних засадах і рухатися вперед не сприяють сьогодні спроби окремих представників політичної еліти наших сусідів вдатись до перегляду напрацювань та домовленостей попередників в рамках Гельсінської угоди, відповідно до якої встановлені існуючі на той час кордони між державами.
Румунія вже давно стала діяти відповідно до британської логіки: у неї немає постійних союзників і суперників, але є незмінні інтереси. Нині ж, коли за спиною Румунії маячить НАТО, очікувати пом`якшення її позиції в прикордонному питанні щонайменше наївно. На думку румунських стратегів, географічні переваги дають можливість їхній країні відтіснити Україну і виступити гарантом безпеки транспортування до Європи каспійської нафти в обхід Росії, України і Білорусі.
Спроби їх переглянути створюють небезпечний прецедент, результатом чого є нестабільність у відносинах між країнами, у тому числі нашого регіону. На спробу українців відновити власний канал для судноплавства сусіди відповідають дамбою, в результаті чого зменшилась кількість води, яка тече основним руслом Дунаю. А чого варті висловлювання окремих румунських ЗМІ напередодні візиту до Бухареста українського спікера торік? Невже так наші сусіди намагаються самоствердитися як нація, яка прагне потрапити в спільний європейський дім?
Зняти напруження в стосунках між двома країнами дозволило б виконання домовленостей, досягнутих в ході попередніх двосторонніх зустрічей. Вони повинні переноситись у практичну площину, а не залишатись декларативними намірами на папері.
Україною в цьому плані зроблено вже чимало. Вона, зокрема, довела бажання та спроможність виявляти турботу про національні меншини, які сьогодні проживають на її території. Прикладом цього піклування може слугувати Одеська область — регіон компактного проживання румун, де завдяки реалізації національних проектів у транспортній сфері стало можливе створення нових робочих місць, вирішення інших соціальних проблем.
А от з боку Румунії таких кроків щодо українців ще не видно. Свого часу в українсько-румунських відносинах виникли проблеми, пов`язані з тим, що Румунія активно видавала свої паспорти жителям Буковини та Одеської області. Річ у тім, що закон про громадянство цієї країни передбачає "відновлення" румунського підданства особами, які раніше його мали, але втратили не з власної волі, а також їхніми дітьми. Зокрема, скористатися цим законом може і значна кількість жителів прикордонних із Румунією українських регіонів, що багато хто з них і зробив. Румунська сторона, незважаючи на всі спроби українського МЗС налагодити діалог із цього питання, не хоче навіть повідомити про кількість українських громадян, які набули румунського громадянства. Не бажають румуни і обговорювати проект угоди про врегулювання питань громадянства, переданий Києвом Бухаресту близько двох років тому.
Певні надії на поліпшення стосунків Україна пов`язувала зі вступом Румунії до НАТО, але вони, на жаль, не виправдались. Важливо пам`ятати, що тільки прагнення прорватися в альянс змусило румунську сторону піти на тимчасову відмову від територіальних претензій до своїх сусідів, у тому числі й до України. Тому проблема острова Зміїний і багатого на нафту шельфу в північно-західній частині Чорного моря не закрита. На сьогодні своє членство в НАТО румуни використовують для тиску на українських партнерів у процесі врегулювання територіальних спорів.
Зараз Румунія є кандидатом на вступ до ЄС, і Європарламент очікує від неї практичних кроків з наближення її національного законодавства в сфері юстиції, екології та боротьби з корупцією до законодавства країн — членів європейської спільноти. У цьому контексті українців як сусідів більше цікавить екологічна складова, адже сьогодні не є секретом факти забруднення румунськими підприємствами прикордонних річок, які мають безпосередній вплив на екологічну ситуацію на суміжній українській території.
За наявності такого широкого кола неврегульованих питань очевидно одне: Україні і Румунії не залишається іншого шляху, як шукати компроміси, розглядати двосторонні відносини не тільки через призму національних інтересів, а й в контексті розбудови єдиної Європи.
Отже, будемо сподіватись, що візит президента Румунії в Україну сприятиме вирішенню питань, які сьогодні актуальні для наших держав.
