Прийшов, побачив, здивував...
Віктор Толокін,
Робітнича газета,
10.02.06
Під час свого перебування головним банкіром країни Ющенко любив говорити довго, але вкрай витіювато.
Учора у сесійній залі Верховної Ради також сталося дещо, про що довго говорили і не менше чекали — президент Віктор Ющенко таки "розродився" посланням до парламенту, а отже, і до всього народу України. Та як вже повелося останнім часом в українському політикумі, цікавою стає не сама подія, а те, що їй передує або супроводжує.
З точки зору здорового глузду і пріоритетів державного розвитку, вважається цілком природним, якщо своїми цілями і завданнями президент ділиться з країною на початку року. Як починаючий президент і колись старанний студент, Віктор Ющенко почав готуватися до доповіді, як до дипломної роботи, заздалегідь, — ще 20 липня 2005 року він видав відповідне розпорядження (№1122/2005-рп). З метою підготовки послання було створено робочу групу в складі 45(!) чоловік — експертів, радників, чиновників. Передбачалося, що послання буде готовим до листопада. Більше того, Кабміну було доручено передбачити в Бюджеті-2006 кошти на фінансування видання послання(!). Тобто тут усе не так просто. В усьому відчувався солідний, державний підхід.
Коли президент був готовий особисто виступити в парламенті, виникла заковика: по-перше, парламент завдав президенту смертельну образу, відправивши виплеканий ним уряд у відставку; а по-друге, не дочекавшись приходу президента у Верховну Раду, відправився на канікули.
Уразливість нашого президента вже добре відома, і він, мабуть, ще довго чекав вибачень від парламентаріїв, та, мабуть, відчув, що найшла коса на камінь. Рішучість гаранта Конституції змінити гнів на милість і піти назустріч верхівці, пояснювалася, скоріше, тією обставиною, що парламентські вибори неухильно наближаються, а авторитет пропрезидентської політичної сили — НСНУ — так само неухильно котиться донизу. Необхідний був стрімкий і сміливий крок, аби перехопити ініціативу у конкурентів, які набирають силу. Поспіх призвів до того, що момент для виступу виявився обраним украй невдало. Послання "упало" у сесійну залу, як грудка маргарину на розпечену сковорідку. Справа в тому, що за кілька хвилин до цього депутати розглядали питання про допуск іноземних військових підрозділів на територію України для участі у маневрах спільно з українськими частинами. Багато хто з депутатів у підґрунті цього законопроекту побачив намір "помаранчевої" влади здійснити ще кілька догідливих кроків назустріч НАТО. Отже, розминка перед зустріччю з президентом пройшла навіть дуже активно...
Незважаючи на те, що над посланням працювала така солідна група спічрайтерів, воно вийшло аморфним і важко засвоюваним на слух навіть для дуже старанних слухачів. Мабуть, цим можна пояснити той факт, що послання досить часто переривалося оплесками правої частини парламентського партеру не в зовсім підходящих для цього місцях. Ще під час свого перебування головним банкіром країни Ющенко любив говорити довго, але вкрай витіювато. Мабуть, пам`ятаючи цю його особливість, спічрайтери побудували виступ таким чином, що Віктору Андрійовичу доводилося одну і ту ж думку повторювати по три, чотири, а то і п`ять разів. Вийшла якась комбінована страва, в якій поєдналося перше з другим і з десертом також.
Причому починалося воно саме з останнього, коли президент з притаманною йому з початку газо-маячного і молочно-м`ясного конфліктів патетикою, став говорити про політичну зрілість нації, про ту повагу, яку начебто викликають українці в усьому світі після відомих подій. Чимало славослів`я пролунало на адресу великого народу, який стає регіональним лідером східної Європи, здійснюючи глобальну лінію демократичних перетворень від Балтики до Каспійського моря і т. ін.
Спритно списавши всі кризові явища сьогоднішніх днів на своїх попередників, точніше, приписавши рокам реального економічного підйому ознаки нинішнього занепаду, президент став запевняти депутатів, а разом з ними і весь народ, що країна ще не бачила такого бурхливого підйому, як нині. Успіхи в соціальній сфері можна порівняти хіба що з досягненнями європейців. Тричі повертався Ющенко до успіхів у боротьбі з корупцією і наближенні влади до найвищих зразків демократії.
Через п`ять-десять хвилин доповідач знову повертався до цих питань, але тепер говорив, як потрібно боротися з корупцією, як зробити владу більш прозорою, як наблизити її до інтересів усього народу.
Говорячи про пріоритети розвитку країни, президент намітив сім програм, назвавши їх локомотивами прогресу. Навіщо потрібно так багато локомотивів і чому вони рухаються в різні боки, Ющенко так і не пояснив. Вінцем виступу президента стала його пропозиція організувати Конституційну комісію, розробити проект нової Конституції, влаштувати широке громадське обговорення і прийняти її на всенародному референдумі. Яку саме модель покласти в основу майбутнього устрою держави, Ющенко так і не уточнив. Але, знаючи нашого главу держави і способи преклоніння перед ним найближчого оточення, можна передбачити, що гетьманської України нам навряд чи вдасться уникнути.
Підбиваючи підсумки, важко однозначно оцінити основне посилання доповіді. Швидше за все, це заготовка для різних політичних сил, об`єднаних під дахом "Нашої України". А через те, що ні в кого з них немає ні свого обличчя, яке б впізнавали, ні конкретних програм, ні яскравих лідерів, то текст послання легко ділиться на 3-4 частини, просто роздається представникам різних угруповань для подальшої його популяризації в широких народних масах.
