Роздвоєння Віктора Ющенка

Микола Рубанець,

Україна і світ сьогодні (17.-23.02.06),

22.02.06

Президент власне підштовхує до реального загострення політичної ситуації, до протистояння.

Україна вже давно не мала традиційних у багатьох державах щорічних послань Президента парламентові. Це, як правило, документи стратегічного, програмного гатунку, які визначають внутрішню і зовнішню політику держави на найближчий період. Чи є таким останнє послання Віктора Ющенка до Верховної Ради? Яким є його політичне значення? На ці запитання редакції "УіСС" відповідає відомий український політолог, директор Центру соціальних досліджень "Софія" Андрій Єрмолаєв.

— Головний месідж у посланні Президента Віктора Ющенка, який мені здається вельми важливим, — це його апеляція до поновлення політичного діалогу в Україні. Невипадково він озвучив цю думку на початку свого послання і нею ж завершив свій виступ у Верховній Раді. Причому глава держави чітко визнав, що у політиків можуть бути різні позиції, різні програми, але при цьому вони не є противниками, тобто не є ворогами. Це дуже важлива думка, яка свідчить, що Ющенко виступив з позиції глави держави, а не лідера окремої політичної сили. Власне, ця лінія — діалог як засіб, як інструмент прийняття й опрацювання політичних і державних рішень – пронизує все послання. І на цьому треба наголосити. Навіть якщо говорити про формати спілкування різних сил, то він також відзначив, що їм має бути притаманний діалоговий характер. Зокрема, коли Ющенко говорив про необхідність створення конституційної групи чи комісії, яка б опрацювала нову редакцію Основного Закону, він заявив про необхідність представництва в ній усіх політичних сил без чиєїсь монополії чи особливих прав.

Однак суто формальні ознаки озвученої ним позиції контрастують з тими можливими наслідками, які будуть у нашій політиці незалежно від його риторики. І тут є суттєві відмінності. У чому вони полягають? Ющенко виклав своє бачення майбутнього процесу політичних змін, пов`язаних із Конституцією. Він ще раз висловив свою незгоду з тією її редакцією, яка почала працювати з 1 січня ц.р., і запропонував зробити ще одну редакцію, яку, можливо, винесуть ще й на референдум. Зрозуміло, що така постановка питання, причому без пояснення, який же зміст пропонується до цієї нової редакції, позбавляє можливості вести той самий діалог, про який він так багато говорив. Оскільки та редакція, що набула чинності з нового року, вже є компромісом. Причому таким, до якого прийшли сили, що до того тривалий час були супротивниками. І половина коаліції, яка нині підтримує Ющенка, і більшість його політичних опонентів погоджуються, що парламентська модель впровадження нової редакції є основою для компромісу в системі влади.

Інша річ, що ніхто не сперечається щодо питань, що потрібно робити. А потрібно, по-перше, позбавитися соціальних недоречностей у цих положеннях, зокрема щодо нестиковки деяких процедур. По-друге, забезпечити нову редакцію Конституції низкою основоположних законів, які дозволяють унормувати ці процедури. Йдеться про такі закони, як про Кабінет Міністрів України, про регламент ВР, про коаліцію, унормування питання про статус Фонду держмайна та ін. Однак у жодному разі не відміняти саму суть політреформи і не застосовувати такий серйозний інструмент, як референдум, який може просто дискредитувати саму політреформу. І в цьому сенсі, говорячи про діалог, Президент власне підштовхує до реального загострення політичної ситуації, до протистояння.

Понад те, я б зробив і такий превентивний висновок: підвівши свою пропозицію до такого радикального інструменту, як референдум, Ющенко, як на мене, унеможливив створення пропрезидентської більшості у майбутньому парламенті. Оскільки він, будучи водночас і Президентом держави, і лідером політичної партії Народний союз "Наша Україна", яка є основою передвиборного Блоку "НУ", поставив своїх колег, політичних партнерів по партії в складне становище. Тобто тепер вони зобов`язані захищати позицію Президента. А отже, вони мають іти під прапором ідеї проведення референдуму, нової редакції Конституції. За таких обставин після виборів вельми сумнівно, щоб його політичні опоненти, ліві сили вели з ними переговори про коаліцію. Тобто з блоком, який виступає за демонтаж чинної редакції Конституції. Це політичний нонсенс. Тобто як політик Ющенко зробив велику помилку. А саме: говорячи правильні речі про діалог, про консенсус, він запропонував водночас технологію руйнування цього консенсусу.

Ще один важливий політичний аспект — не витримана, як мені здається, ідеологічна лінія цього послання. Там багато говориться, причому мовою сучасних цінностей, про соціал-лібералізм, інвестиції в соціальний капітал, цивілізовану ринкову економіку тощо. Водночас такі апеляції, як, наприклад, до т.зв. народної Конституції, при всій моїй повазі та визнанні ідей народної демократії і взагалі народності, у моєму сприйнятті це виглядає радше як таке собі загравання зі старими авторитарними механізмами на кшталт консервативного соціалізму. Ну не пише народ Конституцію! Понад те, у моєму розумінні це документ, який випрацьовується просунутими прошарками населення, інтелігенцією, політиками, вченими. Як підсумок це дає концентрацію інтересів суспільства. Конституція — це завжди суспільний договір, який укладається представниками суспільства у формі правового і навіть такого собі духовного документа. Але ж це не листівка чи резолюція мітингу, яка може прийматися під крики загалу на площі чи з простими запитаннями типу: так чи ні, ви "за" чи "проти"? Таке спрощення, тобто народність у сенсі охлократії мене дуже засмутила в поглядах Ющенка як загалом просунутого сучасного політика. Після цього він у моїх очах роздвоївся: з одного боку, він справді сучасний політик з поглядами соціал-ліберала, а з другого, — представник якоїсь анархістської охлократичної системи, який апелює до найпростіших, примітивних механізмів управління державою. Взагалі референдум не може бути механізмом управління. Це механізм визначення з ключових, принципових питань розвитку держави і суспільства, але аж ніяк не управління.

І на завершення хочу відзначити таке. Звичайно, після цього послання ми матимемо нову передвиборну ситуацію в країні. Тривалий час і експерти, і політики критикували Ющенка і його два уряди (Тимошенко і Єханурова) за те, що влада не мала стратегії розвитку України як певної цілісної програми. Особливість цього послання та виступу Ющенка у парламенті в тому, що він намагався охопити весь комплекс проблем, передусім соціального, економічного і політичного розвитку. Фактично, ним викладено проект держави, країни, націєтворення. Тому я поки що поостерігся б критикувати цей документ у цілому, оскільки він цікавий і змістовний. Інша річ, що він суперечливий, складений з кількох фрагментів, не рівних між собою.

Тим не менше це змістовний документ. Відтепер і його партія, і його блок можуть сміливо заявляти, що у нас, у нашого лідера є бачення майбутнього. З ним можемо сперечатися, але це бачення викладене, воно спроектоване. Там навіть є певні показники й зобов`язання його політики. Отже, від цього моменту ми можемо стверджувати, що розпочинається новий виток політичної конкуренції перед виборами. І тепер конкурентні переваги матимуть лише ті сили, які говоритимуть не тільки мовою реклами, слоганів чи іміджів своїх вождів, а й пропонуватимуть суспільству чіткі й зрозумілі плани майбутнього. Це важливий позитивний момент, але він вказує й на те, хто має такі конкурентні переваги, а хто ні. Це тест на зрілість політичних сил перед виборами по відношенню до виборців.

Крім програми, представленої у посланні Ющенка, а отже, і його блоку, можна назвати Економічний план розвитку країни Партії регіонів, Новий економічний патріотизм Бойка (Республіканська партія), а також План розвитку країни партії "Віче". На жаль, більшість інших політичних сил — учасників перегонів-2006 обмежуються поки що суто передвиборними форматами невеликих гаслових програм і слоганів. Можливо, вже в березні передвиборна конкуренція розгорнеться з новою силою — стане конкуренцією програм розвитку (чи порятунку) України.