Як студент Червоненко працював охоронцем на автобазі

С.Довгаль

Україна молода

01.03.05

Багато хто його сприймав за охоронця Ющенка. Та й сам Євген Червоненко ще влітку, в розпал передвиборчої кампанії, заявив, що буде особистим бодігардом і особистим водієм Віктора Андрійовича. При цьому, майже завжди супроводжуючи нинішнього Президента в передвиборчих поїздках, Червоненко на трибуну ніколи не рвався.

Свого часу Євген Альфредович опинився у лавах беззастережних соратників Віктора Андрійовича. Ті, хто знав Червоненка з дитинства, стверджують, що таким він був завжди. Чи якомусь захопленню, чи коханню віддавався повністю і беззастережно.

У молодості він не уявляв свого життя без автогонок. І досяг у цьому немало — став майстром спорту, входив до складу збірної Радянського Союзу. До того ж має понад 47 годин льотної практики. Про справжню ціну такого захоплення може розповісти тільки сам. Бо опублікована в одному з видань інформація про 38(!) переломів у Червоненка сприймається за щось неймовірне.

Як би там не було, ще в 1988 році створив компанію вантажних перевезень "Транс — Ралі". Усім відомий концерн "Орлан" з`явився значно пізніше.

За першими кроками міністра транспорту його колишні вчителі та приятелі, як вдалося пересвідчитися вашому кореспонденту, стежать з неабияким інтересом. Один iз них уже вразив усіх — продажем дорогущого (орієнтовна ціна — 600 тисяч доларів) лімузина "Майбах", що належав мiнтрансiвськiй структурi, з благородною метою використати виручені кошти на потреби галузі.

Батьківською стежиною

У Дніпропетровську Червоненки мешкали на Набережній Перемоги. Однак Женя закінчував 23-ю середню школу, розташовану не близько від домівки. У цьому була своя логіка. По-перше, школа мала стійку репутацію навчального закладу, де давали відмінні знання. По-друге, буквально через дорогу, на центральному проспектi імені Карла Маркса, працював у гірничому інституті його батько Альфред Григорович.

Час пливе невпинно. І на сьогодні у 23-й школі вже не залишилося жодного вчителя, який би тут працював ще в часи навчання Євгена Червоненка. Проте з декількома колишніми наставниками мені вдалося поспілкуватися. Усі вони одностайно запам`ятали нинішнього міністра транспорту хлопчиною спортивним і здібним, хоч до золотої медалі й не дотягнув. Їхній клас мав фізичний ухил під, так би мовити, патронатом Московського фізико-технічного інституту, де немало випускників школи надалі продовжували своє навчання. Червоненко в такому середовищі ніскільки не загубився. Зокрема, навіть перемагав у республіканських олімпіадах з математики.

За манерою поведінки маминим синком не був ніколи. Та й дивлячись на нього нинішнього, ні в кого подібних підозр не може виникнути. Він пішов батьківською стежиною. Доктор технічних наук Альфред Червоненко (помер у 1997 році) спершу працював у гірничому інституті, а згодом перейшов до Інституту геотехнічної механіки Академії наук УРСР. Сферою його наукового інтересу були динаміка та міцність гірничих машин.

— Він вважався незаперечним авторитетом у цьому напрямі на теренах усього Радянського Союзу, — розповідає нинішній декан механіко-машинобудівного факультету Дніпропетровського національного гірничого університету професор Сергій Блохін. — Його знали і в Ризі, і в Тбілісі, в усіх регіонах, де були школи вібраційників. Свого часу, ще в 33-річному віці, я потрапив до Інституту геотехнічної механіки на захист своєї докторської дисертації. Тоді існувало, так би мовити, негласне рішення вченої ради про докторські чи кандидатські дисертації, що стосуються вібрації, динаміки, остаточний висновок мав робити Альфред Григорович. Після цього неодноразово в нього бував на консультаціях, просто бесідах. Одного разу заходить такий кремезний юнак. Це був син Альфреда Григоровича Женя. Розговорилися. Виявилося, обоє маємо багато спільного. Адже я теж закінчував 23-ю школу — тільки на п`ять років раніше.

Майже як... Ленін

— Червоненки були потомственою родиною інтелігентів, — засвідчує доцент Євген Плахотнюк, який захищав свою кандидатську дисертацію під керівництвом Альфреда Григоровича. — Батько органічно поєднував у собі відмінну теоретичну підготовку з конструкторським баченням — подібне зустрінеш рідко. На той час вимоги були серйозними: видай нову техніку — тільки тоді наукова розробка чогось варта. Може, тому й дипломники буквально горіли. А нині часто-густо, окрім теми, просять й усе інше...

Женя під моїм керівництвом захищав дипломну роботу з вібраційного конвеєра. Звісно, тут у нього і найменших проблем виникнути не могло — все ж виховувався знаним фахівцем у цій галузі.

Отож обидва Червоненки закінчували один факультет за тією ж спеціальністю. Тільки надалі напрями своєї діяльності вони обирали кардинально протилежні. Якщо Червоненко-старший протягом усього життя сповна віддавався науці, то молодший рвіння до цього не виявляв. Ще в студентські роки він усерйоз захопився іншим — автогонками. Серед тодішніх викладачів гірничого інституту це викликало оцінки суперечливі. Одні говорили про його безвідповідальне ставлення до занять, інші, навпаки, захоплювалися чудовими знаннями.

— Якось мені й самому стало цікаво: ким же він був насправді? — розповідає Сергій Блохін. — Отож попросив з архіву особисту справу. Листаю — вступив до вузу, отримавши дві п`ятірки за співбесідою. Дивлюся далі — й диплом отримав з відзнакою. При цьому перескладав лише одну дисципліну — теоретичну механіку.

А різне ставлення з боку викладачів, передбачаю, пов`язувалося з тим, що Женя домігся вільного відвідування занять. Так екстернатуру свого часу закінчував і "дідусь Ленін".

Обох Червоненків розрізняли й характери. Старшого сприймали як людину напрочуд врівноважену. Молодший усім запам`ятався своєю жвавістю та невгамовністю. Дехто його навіть порівнює з вулканом: нерідко спалахував з найменшого приводу. Міг заявити й таке: давай тому чи іншому в`їдемо по пиці, а потім розмовлятимемо.

Зате усім одностайно запам`яталося дуже шанобливе ставлення Євгена Червоненка до батька. Пригадують, як він з`явився на 60-річчя Альфреда Григоровича з дивовижним подарунком — незбагненною на ті часи установкою, завдяки якій можна було зв`язатися прямо з кабінету з будь-якою точкою планети.

"Швидкісну їзду він обожнював"

Синове захоплення автогонками, пригадують, батько вітав не вельми — все сподівався схилити його до науки, аж доки не переконався у марності своїх намагань. Зате у спорті Євген досяг чимало. Виконав норматив майстра спорту, входив до складу збірної Радянського Союзу. Завдяки автогонкам, зізнавався, заробив свій перший капітал — після того як потрапив на змагання за кордон. Тоді подібного домогтися було дуже непросто. Отож щодо цього існують мало не легенди. Одна з них —Червоненку допомогло прорватися за кордон покровительство тодішнього шефа КДБ СРСР Чебрикова, колишнього дніпропетровця.

Вищезгадуваний Євген Плахотнюк саме з автоспортом пов`язує і зазвичай жорстку вдачу Євгена Червоненка. Щодо цього йому дотепер запам`яталася зворушлива розповідь свого учня про інцидент під час змагань. Десь там на шляху до перемоги вони врізалися у валун і вщент розбили машину. До табору ледь приповзли. Але наштовхнулися на нечуваний цинізм з боку тренера: "Краще б ви самі, хлопчики, розбилися..." Втрата першого місця для наставника, виявилося, була значно дорожчою.

— Настільки твердий мав Женя характер, але це і його вразило, — зазначає Плахотнюк.

Ніколи не був Євген Червоненко і білоручкою. Навпаки — будь-якої чорнової роботи не цурався. Це теж багато хто сприймав за феномен — мовляв, батько — доктор наук, шанована людина, а син... Навіть мені не повірилося, що нинішній міністр транспорту в студентські роки міг працювати ... сторожем на автобазі. Усі крапки над "і" розставив його тодішній приятель Сергій Шуляков:

— Протягом сезону ми з Женею працювали сторожами на міжобласній автобазі № 2. Причому витримали весь зимовий період, коли до наших обов`язків входило ще й вранішнє розігрівання автомобілів. Взагалі, Женя будь-якого заробітку не цурався. Щоправда, пізніше ми з ним знайшли заняття шляхетніше — брали участь у розробці госпрозрахункових тем, за що отримували рублів 70... Швидкісну ж їзду він просто обожнював. У цьому Женю мимоволі хочеться порівняти з Миколою Фоменком — таким же неперевершеним асом. Пригадую, як свого часу мій тесть дав нам покататися 21-ю "Волгою", за тодішніми мірками — диво-машиною. Женя так на ній відірвався, що при згадці у мене дотепер мороз по шкірі пробігає...

Отож нинішнє сходження Євгена Червоненка на відповідальний пост сприймається закономірно. І варто сподіватися, що його давня пристрасть до швидкості й тут спричинить якісні зміни вже найближчим часом.