«Давайте не будемо підглядати в туалеті...»
Відкритий лист міністра транспорту та зв'язку України Євгена Червоненка
Україна молода
06.08.05
Одне з моїх правил — не треба жити міфами, а твої справи говорять гучніше від слів. Тому я хочу поділитися тим, що ж сталося після засідання Кабінету Міністрів України у Криму, і розкрити своє бачення на деякі процеси в суспільстві.
Шановні панове журналісти!
Одне з моїх правил — не треба жити міфами, а твої справи говорять гучніше від слів. Тому я хочу поділитися тим, що ж сталося після засідання Кабінету Міністрів України у Криму, і розкрити своє бачення на деякі процеси в суспільстві.
Я справді 30 липня проходив із дружиною на яхті. І справді в мене були переговори з прикордонниками — як у будь-якого представника судна в морі, винятково по рації. Але тут треба бути уважними. Я обійшов зону, що охороняється, за вартовим кораблем неподалік президентської дачі. Ми були на зв'язку, підійшли на 3 милі, як було домовлено з представниками прикордонної служби, зокрема з підполковником Єгоровим. Однак начальник вартового судна почав різко і в брутальній формі вимагати, щоб яхта, на якій я йшов, відпливла далі в море.
Мій аргумент — коли я був у морі, мені зателефонували і запросили на термінову зустріч. Отже, я поспішав на ділову зустріч з Балаклави до Ялти, що й пояснив. Усі записи переговорів є — на яхті відбувається запис за принципом «чорного ящика», як в авіації, на плівку. Утім ніхто з журналістів не поцікавився, як насправді розвивалася ситуація.
На мою думку, саме таке ставлення прикордонників відлякує яхтсменів світу відвідувати Крим, знижує туристичний потенціал, а отже, зменшує надходження до української казни. Тому я виступаю з ініціативою зміни меж охоронної кримської зони, спрощення оформлення реєстрації прибулої до України яхти. Також закликаю українських прикордонників до поваги й хочу нагадати, що нешанобливе ставлення до закордонних яхтсменів б'є по іміджу України в світі.
Що ж до подачі цієї інформації журналістами. Я справді щиро й відкрито ставлюся до представників ЗМІ. Вважаю, що перед тим, як втягуватися у розповсюдження пліток навколо особистого життя публічних людей, треба проаналізувати себе. Я за справжню свободу слова, а не «папарацизм», яким нині обростає журналістика. До того ж, коли виникає скандал, це завжди комусь потрібно. Наприклад, на мою думку, скандал навколо Андрія Ющенка мав своїх замовників, а його мета — відвернути увагу громадськості від чогось іншого, набагато важливішого. Винні не «Українська правда» чи Сергій Лещенко. Були підсилювачі поданої інформації. У результаті скандал вийшов за межі країни і вдарив, знову ж таки, по її іміджу.
Щоб не жити міфами, давайте ставити запитання. Наведу приклад — вищезгаданий журналіст Сергій Лещенко та його колега запитали мене того ж дня у Ялті, чи справді я вмію швидко їздити. У відповідь я запропонував журналістам прокататися. Про враження можете запитати їх самих.
Я закликаю до взаємоповаги: давайте не будемо підглядати у туалеті, а будемо дивитися на результати роботи. Відтак раджу ознайомитися з підсумками півріччя очолюваних мною галузей.
