Повістка на дуель
Кость БОНДАРЕНКО
Контракти
12.09.05
Влада являє собою певне акціонерне товариство, і ми спостерігаємо боротьбу між держателями акцій. Сценарій боротьби за владу нічим, по суті, не відрізняється від сценарію боротьби за Нікопольський завод феросплавів або за Криворіжсталь. Сам президент намагається або всіх помирити, або, цитуючи його прес-секретаря, «зберігає нейтралітет».
Услід за Юлією Тимошенко публічну дуель із Петром Порошенком продовжив держсекретар Олександр Зінченко. Він звинуватив найближче оточення президента у корупції.
Влада являє собою певне акціонерне товариство, і ми спостерігаємо боротьбу між держателями акцій. Сценарій боротьби за владу нічим, по суті, не відрізняється від сценарію боротьби за Нікопольський завод феросплавів або за Криворіжсталь. Сам президент намагається або всіх помирити, або, цитуючи його прес-секретаря, «зберігає нейтралітет». Проте конфлікти не вирішуються. Стає очевидним, що найближче президентське оточення сформоване з представників великої буржуазії, для яких процес відокремлення політики від бізнесу якщо й можливий, то вельми небажаний. Це і є головною причиною, що провокує кризу влади.
У чому причини
Коаліція «Сила народу», сформована влітку 2004 року як коаліція з підтримки Віктора Ющенка на президентських виборах, від початку таїла в собі кілька принципових протиріч.
1. Коаліція складалася з кількох груп впливу: а) олігархи і екс-олігархи (наприклад, Тимошенко, Порошенко); б) представники великого бізнесу («недоолігархи») на зразок Жванії, Мартиненка, Червоненка, Третьякова; в) колишні представники номенклатури — партійної і державної, що випали з обойми Кучми (Зінченко, Безсмертний, Пинзеник); г) ідеалісти (Стецьків, Філенко). Як тут не пригадати анекдот: «Шановні пасажири! Ви перебуваєте на борту нового суперсучасного авіалайнера. Крім двох ярусів пасажирських салонів у нас функціонують басейн, тренажерний зал, чотири ресторани, мережа магазинів, зимовий сад, бібліотека, два кінотеатри, більярдна, сауна. А тепер з усім цим добром спробуємо злетіти». «Сила народу» спробувала злетіти і навіть успішно приземлилася.
2. Коаліцію було створено з однією метою: прийти до влади. Члени команди по-різному розуміли владу. Для одних вона була ірраціональною і самодостатньою — їх цілком задовольняла формальна причетність до влади і відповідна посада на візитці, для інших — інструментом у боротьбі за переділ власності. Для третіх влада була своєрідним пропуском у великий бізнес, для четвертих — способом повернення до активного життя і політики. Для п'ятих — механізмом самозбереження. А ось командного, єдиного підходу до проблеми влади, на жаль, не спостерігається.
Суб'єкти і об'єкти конфлікту
Єдина коаліція втрачає єдність. Президент погодився провести офіційне розслідування за звинуваченнями, оприлюдненими екс-держсекретарем щодо президентського оточення. Отже, проти кого спрямований гнів Тимошенко, Зінченка, Томенка і партії «Пора»?
1. Петро Порошенко
Петро Олексійович Порошенко посідає особливе місце у політичних розкладах в оточенні президента. Він поступово перетворився на фігуру, яку дехто сприймає як щось середнє між Рішельє і Мазаріні, інші — як альтер его президента. У політиці Петро Олексійович зробив дивну кар'єру. У 1998-2000 роках він перебував у СДПУ(О), у квітні 2000-го очолив Партію солідарності України, наприкінці того самого року увійшов до партії «Трудова солідарність України», яку незабаром було реорганізовано у Партію регіонів. Порошенко обіймав посаду заступника голови Партії регіонів Миколи Азарова. Але вже восени 2001 року заявив про вихід своєї партії зі складу Партії регіонів і про вступ до: блоку «Наша Україна».
У 2002-2003 роках був чи не найвпливовішою людиною в середовищі «Нашої України». Однак не витримав конкуренції з колегами по блоку за «місце під сонцем» і на деякий час віддалився від Віктора Ющенка. Петро Олексійович має упізнавану особливість — він іде, щоб знову повернутися.
В основі бізнесу Петра Порошенка лежала кондитерська промисловість (у нього сформувався імідж «шоколадного короля»). Також активність спостерігалася в машинобудівній, суднобудівній і банківській сферах. Голову сімейства Порошенків — Олексія Івановича — ще недавно звинувачували у спробі приватизувати кілька об'єктів на території Молдови, зокрема відому шоколадну фабрику «Букурія» (Кишинів). Важливий момент: кажуть, що молдавські об'єкти зазіхань Порошенка лежать у сфері інтересів самого президента Молдови Вороніна, а в Порошенка-старшого ще за радянських часів існував конфлікт з нинішнім президентом Молдови.
До інших важливих ресурсів Порошенка минулого тижня відносили:
— кумівство з Віктором Ющенком;
— наявність щонайменше п'яти підконтрольних губернаторів;
— контроль над 5-м каналом;
— наявність зв'язків у Кремлі;
— непогані стосунки (раніше ледве не дружні) зі спікером парламенту Володимиром Литвином;
— тісні стосунки з першим віце-прем'єром Анатолієм Кінахом;
— посаду секретаря Ради національної безпеки та оборони України, що забезпечувала йому контроль над силовими структурами і навіть — формально — над судовою вертикаллю;
— тісні стосунки з російським підприємцем Костянтином Григоришиним, який відіграє важливу роль в українській економіці і часом політиці.
2. Євген Червоненко
Євген Альфредович, колишній спортсмен-автогонщик і володар багатьох спортивних нагород, ще за радянських часів був офіційним мільйонером. Після розпаду Радянського Союзу зайнявся автомобільними перевезеннями і виробництвом безалкогольних напоїв. Під час виборчої кампанії 2002 року вважався одним з головних фінансистів «Нашої України». Саме тоді розгорівся скандал з його подвійним — українсько-ізраільським — громадянством. У 2002-2003 роках Червоненко вплутався в затяжну боротьбу з Львівською обласною податковою адміністрацією, і ця боротьба виснажила його настільки, що він випав з першого ешелону й поступово втратив свої позиції.
Під час виборчої кампанії 2004 року неухильно йшов за Віктором Ющенком, виконуючи роль неофіційного охоронця і водія. Подейкують, що вплив Червоненка на Ющенка також визначався налагодженням зв'язків з єврейськими бізнес-колами, що було важливим під час виборчої кампанії.
Тож не дивно, що в новому уряді Євген Альфредович отримав п о саду міністра транспорту і зв ' язку. Сьогодні міністерство, яке завдяки схемам, впровадженим ще покійним міністром Георгієм Кирпою, дає величезні капітали, зокрема й політичні, може вважатися головним ресурсом Червоненка. Крім того, до його бізнес-ресурсів передусім відносять концерн «Орлан», очолюваний дружиною міністра — Маргаритою Червоненко. «Орлан» вважається одним із провідних виробників безалкогольних напоїв, а структура «Орлан-Транс» є успішною у сфері вантажних перевезень.
З. Микола Мартиненко і Давид Жванця Микола Мартиненко і Давид Жванія вже не сприймаються окремо один від одного. Хоча кожен з них — самодостатній політичний діяч, займає власну нішу і в політичному житті країни, і в оточенні Віктора Ющенка. Після Майдану Давид Жванія став міністром з надзвичайних ситуацій, а Микола Мартиненко очолив парламентську фракцію «Нашої України».
Давид Важаєвич Жванія народився в Грузії в сім'ї високопоставленого партпрацівника. Ріс в одному дворі з Бадрі Патаркацишвілі — одним з найближчих соратників Бориса Березовського. Щоправда, Бадрі набагато старший за Давида Важаєвича, і навряд чи в дитинстві вони були друзями. Під час правління Звіада Гамсахурдіа Жванія був змушений втекти з Грузії — жив у Словенії, Австрії, пізніше — в Москві. У 1995 році вже працював в Україні, у 199б-му заснував ЗАТ «Брінкфорд» і просувався на український енергоринок.
Тоді ж Жванія познайомився з Миколою Мартиненком. Микола Володимирович до моменту розпаду СРСР був відомим комсомольським функціонером, секретарем Київського міського комітету ЛКСМУ з питань робочої молоді. У вересні 1991 року він створив АТ «Торговий дім», а в 1997-му — ЗАТ «Інтерпорт «Ковель».
Багато в чому кар'єрі Мартиненка сприяла його тісна дружба з радником екс-президента Олександром Разумковим. Подейкують, що Жванія і Мартиненко активно цікавилися українським енергоринком, зокрема атомною енергетикою. Колись широко гриміла історія про те, як компанія «Брінкфорд» отримала контракт на постачання ТВЕЛІв з Росії на українські АЕС і вивезення відпрацьованих тепловиділяючих елементів на Красноярський гірничо-збагачувальний комбінат. Ревізія Мінфіну в 1999 році виявилася невтішною — тогочасний секретар РНБОУ Євген Марчук ініціював розслідування діяльності Брінкфорду й Торгового дому. Тоді ж кандидатуру Мартиненка не було затверджено на посаду голови НАЕК «Енергоатом». До речі, сьогодні багато хто називає Миколу Мартиненка основним кандидатом у мери столиці. А ім'я Давида Жванії пов'язують з кількома великими підприємствами, зокрема з приватизацією Керченського суднобудівного заводу «Залив», санаторством Луганського станкобудівного заводу, на базі якого створено Луганський патронний завод.
Подейкують, що 2003 року Жванія став одним з головних фінансистів виборчої кампанії. Проте вже у вересні 2004-го його позиції похитнулися — саме він був поруч з Ющенком під час зловісної вечері, після якої майбутній президент був змушений лікуватися в Австрії. Але до початку Майдану Жванія знову перебував у фаворі, і посада міністра з надзвичайних ситуацій, яку можна розглядати як важливий ресурсний майданчик, була адекватною платою за виконану роботу.
Сьогодні тандем Жванія — Мартиненко пов'язують з такими ресурсами:
— фракцією у Верховній Раді;
— партійним апаратом Народного союзу «Наша Україна»;
— наближеністю до голови правління Ощадбанку Олександра Морозова;
— тісними зв'язками з бізнес-ко-лами в Російській Федерації;
— тісними контактами з губернатором Дніпропетровської області Юрієм Єхануровим;
— контролем над кількома інтернет-проектами.
Щоправда, останнім часом оточення Жванії — Мартиненка зазнало суттєвих втрат. Так, охолонули стосунки з відомим російським політиком і підприємцем Олександром Лебедєвим, схильним нині до оточення Юлії Тимошенко. Дистанціювався від тандему й міністр оборони Анатолій Гриценко, який поступово перетворюється на самостійну фігуру.
4. Олександр Третьяков
Молодий бізнесмен, який тривалий час перебував осторонь активного політичного життя і багатьма вважається новачком в апаратній грі. Говорять, що Олександр Третьяков по-прямолінійному простий і по-сержантському жорстокий. Він вимагає неухильного дотримання дисципліни і, на відміну від багатьох нині впливових товаришів, є зібраним, пунктуальним і цілеспрямованим.
Зірка Третьякова зійшла не тоді, коли він намагався створювати спільні підприємства з українськими та іноземними бізнесменами, а коли після хвороби Віктора Ющенка до його рук потрапила каса виборчої кампанії, а сам майбутній президент з метою особистої безпеки переселився з дачі в Нових Безрадичах на дачу в Козині, що належала Третьякову. Молодий бізнесмен став людиною, яка відповідала за безпеку Ющенка і за фінансовий успіх завершальної стадії кампанії.
Не дивно, що після Майдану саме він (а не Віра Іванівна Ульянченко) став першим помічником президента, відповідальним за формування графіків і робочих розкладів Ющенка.
Ресурсною базою Третьякова називають:
— посаду першого помічника і вплив безпосередньо на президента;
— кумівські стосунки з Катериною Чумаченко;
— тісні зв'язки з російськими бізнес-групами;
— широкі знайомства і дружні стосунки з політиками і бізнесменами з числа «колишніх».
5. Петро Ющенко
Про існування Петра Андрійовича Ющенка — старшого брата президента — широка громадськість дізналася наприкінці 2001 року, під час формування списку «Нашої України». Петро Андрійович — у минулому відомий харківський підприємець. До цього його ім'я згадувалося у звіті парламентської комісії Віктора Суслова, яка 1998 року досліджувала діяльність НБУ. Там про Петра Ющенка пишуть як про одного з акціонерів Першого інвестиційного банку. До парламентських виборів 2002-го Петро Андрійович фігурував як президент ТОВ «Слобода», яке в березні того самого року було звинувачено у причетності до непростого становища банку «Україна». Під час виборчої кампанії 2004 року Петро Андрійович забезпечував злагоджену роботу мегафракції «Наша Україна», а після її завершення активно створював партії на базі блоку.
Петрові Ющенку записують в актив:
— близьку спорідненість з президентом;
— контроль над фракцією і партійним апаратом («на паях»);
— контроль над Харківською областю (через фігуру лояльного губернатора Арсенія Авакова і через свого сина Ярослава — першого заступника харківського губернатора);
— тісні зв'язки з бізнес-групами в Російській Федерації, які дають можливість впливати, наприклад, на ринок енергоресурсів;
— тісні і навіть дружні зв'язки з керівництвом НАК «Нафтогаз України».
«Семибоярщину» не слід недооцінювати: її вага в українському політичному житті дуже велика. У розкладах, що існують на сьогодні, злагоджена робота й тісна командна гра «бояр» можуть призвести до неймовірних наслідків, їхньої колективної енергії вистачить і на те, щоб протистояти Юлії Тимошенко, і на успішне зміцнення у відвойованих для власного бізнесу сферах. Водночас вони роблять вразливішим до критики самого президента — Вікторові Ющенку, який прийшов до влади під антиолігархічними лозунгами, доведеться довго пояснювати своїм виборцям, чому система відносин у його оточенні так мало відрізняється від системи відносин в оточенні Леоніда Кучми.
