Афера по-київськи

В.Воланін

Українська газета ( 01-07.06.05 )

01 .06.05

Київське павутиння: дивовижна історія про те, як у столичної поліклініки вилучили будівлю, але зобов`язали сплатити штраф за нецільове використання приміщень! А також чому столичні лікарі так несамовито бояться людини на ім`я Валерій Бідний.

Хіба сьогодні хто-небудь ще сумнівається у тому, що Києвом правлять спритні, багаті і всесильні урядовці, які стрімко перетворюються на недоторкану армію? Дивно, але за якихось чотири роки Сан Саничу Омельченку - класичному радянському бюрократові, якщо судити з його публічності - вдалося обплутати столицю могутнім і незнищенним павутинням. І хоча багато нинішніх "відповідальних осіб", які займаються цілими міськими галузями, на своїх посадах перебувають десятки років, тільки при Омельченку вони зуміли перетворити галузі на особисті удільні господарства.

Навіть якщо завтра Сан Санич Омельченко, який помпезно відсвяткував черговий "День міста" без участі самого міста, піде у відставку, його Система залишиться майже без змін. Надто глибоко проникли зерна корупції в київську землю. Надто залежною є система від участі в ній сьогоднішніх галузевих фаворитів. Омельченка висмикнеш — нічого не станеться. Він всього лише "дах". Висмикнеш, наприклад, куратора столичної медицини Бідного — і система почне руйнуватися: Валерій Григорович забезпечує цілий напрям, який допомагає "умовляти" всіх інших потрібних людей. Зокрема тих, хто має відношення до республіканської (читай — президентської) влади.

Ось чому члени клану Омельченка цілком можуть згодитися на відставку міського "Папи" (якщо Віктор Ющенко того зажадає), але ніколи не згодяться здати колег-партнерів по міській адміністрації, що займаються прибутковими галузями. Діалектика виживання, не інакше. Піде один "куратор" — процес набуде безповоротного характеру. Ось чому система Омельченка нещадно боротиметься зі всіма своїми супротивниками, навіть якщо останні оперують тільки фактами і керуються виключно законом.

Спокушені

Відомо, що Омельченко забезпечує тільки політичне прикриття, а справжні (живі) гроші заробляють його незмінні васали. Або фаворити. А може, улюбленці? І ось питання: як довго зможе відбиватися від спокус будь-який інший претендент на посаду головного градоначальника Києва? Якщо його відразу оточать усілякими підношеннями пронозливі "куратори напрямів": триповерховий будинок у центрі столиці, квартири у престижних районах для близьких родичів, іноземні гроші в конвертах, безкоштовні гривневі кредити, лікування у спеціальних стаціонарах і т.д. Як залишитися байдужим до такої великої кількості презентів? І навіщо ж "різати курку, яка несе золоті яйця"? До речі, про медицину. Головним куратором медичної галузі в Києві, ще раз підкреслимо цей дивний факт, дотепер є Валерій Григорович Бідний. Якщо хтось вважає, що у столиці можна зайнятися медичним бізнесом, отримати достатнє бюджетне фінансування для державних установ, самостійно вирішувати питання про закупівлю ліків або медичних приладів, автономно вирішувати те або інше кадрове питання, не виклопотавши уклінно відповідного дозволу у Бідного, той глибоко помиляється. Іноді краще взагалі забути проте, що ви маєте відношення до медичної галузі, ніж вступати в боротьбу з Бідним. Особливо, якщо вас з дитинства мучить власний волелюбний характер. Або ви вважаєте за краще працювати суворо у межах закону. Валерій Григорович зламає будь-кого. Благо, для подібної ломки у нього є дуже багато корисних інструментів. Контрольні органи, що вміють професійно залякати будь-якого головного лікаря або головного бухгалтера. Прокуратура/суди — адже вони теж сподіваються на хороші стосунки з міськадміністрацією, що розподіляє, наприклад, елітне житло. Низхідна медична управлінська вертикаль, яка не зовсім адекватно розпоряджається бюджетними грошима, використовуючи "фінансові потоки" як батіг (кероване недофінансування лікувальних установ) і пряник (заохочення найпоступливіших суб`єктів). Але найголовніший ресурс Бідного — його незамінність. За версією Сан Санича Омельченка, звичайно. Київський мер дуже добре завчив золоте правило ідеального номенклатурного зубра: хочеш, щоб система залишалася монолітною, ніколи і нікому не віддавай на розтерзання своїх підлеглих. Навіть "найбрудніших" із них, а також тих, хто неодноразово був спійманий на протизаконних діяннях. Утім, Бідного навряд чи можна назвати "брудним". Швидше, Валерій Григорович — людина на "своєму місці" (при Омельченкові), яка не вибачає щонайменших проявів самостійності з боку простих лікарів. Проте в історії, яку ми повідаємо нижче, Бідний не стільки дбає про власні корисливі інтереси, скільки допомагає здійснити черговий "майновий бліцкріг" іншому улюбленцю київського мера — Михайлу Миколайовичу Голиці. Цілком можливо, що робить це Валерій Григорович неусвідомлено, через нерозумність або доброту душевну. Але занадто вже завзятою здається його поведінка.

Взяти чуже

Міські урядовці, треба визнати, винайшли-таки ідеальну формулу абсолютно безвтратного відчуження чужої власності. Втім, вилучати чужу власність і не платити при цьому жодної компенсації у нас у країні вміє чимало "фахівців". Більше того, часто бувають випадки, коли старий власник, припустимо, будівлі, розташованої у самому центрі Києва на вулиці Володимирській, витрачає на реконструкцію енну суму грошей, а потім уже новий власник в`їжджає у відремонтоване приміщення на великому білому коні. Але зробити так, щоб ви — колишній тимчасовий господар власності, якому вона дісталася для профільного управління — продовжували нараховувати амортизаційні витрати на нерухомість і особисто відповідали по всіх штрафних санкціях за нецільове використання приміщень, поки новий власник одержує стабільний прибуток — мало хто примудрявся. Особливо вражає той факт, що колишнім власником і платником штрафів виступає... Шевченківська районна поліклініка (бюджетна установа), а "загарбниками" є акціонерні товариства, які належать Михайлу Миколайовичу Голиці, що працює за сумісництвом заступником мера Києва. Залишається з`ясувати, а при чому тут Валерій Бідний? Якщо коротко, то Бідному дісталася найбільш невдячна робота — саме Валерію Григоровичу потрібно урезонювати виправдані, загалом, протести обдурених лікарів і забезпечувати "юридичну смерть" позовних заяв за фактом незаконного відчуження власності на вулиці Володимирській, 47/49. Хоча про яке відчуження ми говоримо? У тому-то і полягала блискуча ідея загарбників, щоби як такого захоплення ніхто не міг довести. Принаймні, на папері. А тому, забравши реальну власність у своє розпорядження, на папері (у документах того ж Фонду комунального майна) власність все ще значиться на балансі... приголомшених лікарів. Ми володіємо, а ви — платите штрафи і звітуєте перед контрольними органами. Це вже щось новеньке. Як правило, забирають не тільки фізичну власність, але і юридичні (паперові) права на її використання. У нашому випадку обмежилися тільки першою частиною класичного загарбання.

16 березня 2005 року у Господарчий суд м. Києва надійшла позовна заява київської Центральної районної поліклініки Шевченківського району. Відповідачами за позовом запропоновано вважати Київську міську державну адміністрацію і Головне управління з питань комунальної власності Київської міської державної адміністрації. З позовної заяви: "просимо Внести зміни до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 23.07.1999 р. № 1208 та списати п`ятиповерхове приміщення лікарні, одноповерхове приміщення зимового саду, компресорну кисневу рампу та гараж по вулиці Володимирській, 47 з балансу центральної районної поліклініки Шевченківського району м. Києва; провести передачу центральній районній поліклініці Шевченківського району м. Києва чотирьохповерхового приміщення лікарні по вул. Володимирській, 47 для розміщення медичних відділень, а саме: геріатричного відділення, відділення невідкладної медичної допомоги, амбулаторії сімейних лікарів, хоспісного відділення тощо; упродовж 10 днів з дня набрання рішення Господарського суду законної сили, зобов`язати відповідача внести зміни до рішення КМДА від 23.07.1999 р. №1208". Сухі протокольні слова, за якими стоїть найсправжнісінька драма.

Лікарняний ресторан

Якщо стисло змалювати ситуацію, що склалася навколо існуючих/неіснуючих будівель на вулиці Володимирській 47/49, то виглядає вона вкрай непрезентабельною для Омельченка і його спритних компаньйонів. Інша справа, що подібних ексцесів у Києві багато й тому міські чиновники вже навчилися, з одного боку, не звертати уваги на обґрунтовані претензії, а з іншого — безжалісно розправлятися з ображеними скаржниками.

У далекім 1988 році розпорядженням тодішнього керівника київської міськадміністрації Валентина Згурського Центральній районній лікарні Ленінського району (після низки укрупнень столичних районів ЦРЛ перетворилася на Шевченківську районну поліклініку) було передано в оперативне управління комплекс лікарняних приміщень. Трохи раніше в цьому комплексі розміщувалася так звана лікарня персональних пенсіонерів. На момент передачі будинок мав досить жалюгідний вигляд. Але особливу цінність будівлям надавав той факт, що всі вони розташовані в самому центрі Києва. Одночасно зазначимо таку деталь: передача прав володіння на власність, звичайно, не передбачала зміни профілю будівель. Простіше кажучи, лікарня повинна була розмістити на вулиці Володимирській відповідні лікарняні частини. Правда, вже тоді "володимирський лікувальний анклав" викликав рясну слинотечу в цілої низки міських чиновників. Ось тільки підступитися до поліклініки вони не могли — адже для того, щоб вилучити профільну власність у міського лікувального закладу, потрібно було винести відповідний законопроект на розгляд депутатів Київради й...наразитися на жорсткий опір київської громадськості. Хто у здоровому глузді на таке зважиться? Особливо, якщо на місці лікувального закладу ви плануєте розгорнути велике елітне будівництво, а частину приміщень передати в оренду розважальним закладам. Проте саме тоді Київ починала підкорювати армія так званих чиновників-троєженців. Під троєженством слід розуміти одночасне обіймання людиною посади керівника департаменту в Київміськадміністрації, посади керівника профільного комітету в Київраді та президентство у якомусь акціонерному товаристві з вагомою часткою держкапіталу. На початку 90-х у Києві тільки формувалася концепція "троєженства", яка буйно розквітла саме під час перебування на посаді мера столиці Сан Санича Омельченка. Повернімося, одначе, до спірних будівель на вулиці Володимирській. Поки Шевченківська районна поліклініка оформлювала документи й готувалась до реконструкції, міська влада почала будівництво лінії метро в цьому районі. Будівництво спричинило різке просідання будівель та руйнування несучих каркасів, і тому відповідні контролери жорстко вимагали вважати будинки аварійними й такими, що не підлягають негайному профільному заселенню. Попри фінансову скруту, районна поліклініка знайшла спосіб для того, щоб, по-перше, зміцнити несучий каркас частини будівель. По-друге, знести будинки, що вже не підлягали відновленню. Адже 9 серпня 1991 року міськадміністрація підписала розпорядження, яким дозволяли знесення старих будинків.. .за рахунок власних коштів лікувального закладу. Акт про знесення будівель датується 1993 роком. Тоді на базі Центральної районної поліклініки було створене державне комунальне медичне науково-виробниче підприємство "Медінар". Створення підприємства диктувалося об`єктивними на той момент передумовами: у державних лікувальних закладів не було грошей як для розвитку відповідної інфраструктури, так і для належного надання безкоштовної медичної допомоги. А за своїм формальним статусом лікарні й поліклініки не мали юридичних можливостей для організації надання платної медичної допомоги й часткового ведення госпрозрахункових форм господарювання. "Медінар" власним коштом виконав усі роботи, пов`язані з реконструкцією й знесенням будинків на вулиці Володимирській. І, зрештою, залишився ні з чим—уся престижна ділянка перейшла в негласне управління іншим операторам. Ідеальна гра: ви реконструюєте будівлі, наводите лад на ділянці, приймаєте будинки на баланс, платите витрати зі зносу, а в цей час дехто спритніший будує на цьому місці елітне житло й здає частину приміщень, що залишилися, у непрофільну оренду. Відійдемо від головної теми нашої розповіді й відмітимо, що сьогодні саме "Медінар" викликає найбільше обурення Валерія Григоровича Бідного. Проти "Медінара" розгорнута справжнісінька "номенклатурна війна". Підприємство регулярно й скрупульозно перевіряється агресивними контрольно-ревізійними групами. А одного разу, порушуючи процедуру, .міська рада ухвалила рішення щодо реорганізації підприємства й створення на його основі Центральної районної поліклініки. Без надання останній статусу правонаступника. Між іншим, приймати подібне рішення міськрада не могла, тому що рішення про створення "Медінара" свого часу приймало управління комунального майна Старокиївського району. Але чого тільки не утнеш заради приборкання норовливих? І все-таки, чому Бідний так настирливо воює з "Медінаром"? Тільки тому, що підприємство вимагає навести елементарний юридичний порядок і припинити вводити в оману київську громаду. "Медінар" буквально наполягає на терміновому судовому вирішенні конфлікту. Через це дуже нервують фактичні власники ділянки на вулиці Володимирській, які, у свою чергу, підштовхують Бідного на остаточні і безжальні розборки із непокірним "Медінаром".

Хто в тіні?

Як ви вже зрозуміли, після реконструкції, знесення старих будинків і наведення порядку ділянка дорогої земельки у центрі Києва без рішення сесії Киівради дісталася Голиці, котрий одразу почав будівництво великого житлового будинку. І сьогодні на тому місці, де наразі (за паперами) повинні надавати медичну допомогу, мешкають заможні люди. Ділянка ж із розташованим на ній елітним житловим будинком досі значиться на балансі... Шевченківської районної поліклініки. Парадокс? Поліклініка все ще нараховує за зношеність й формально управляє ділянкою. Може, хоча б частина будинків на вулиці Володимирської відійшла до лікарів? Нічого подібного. Після зміцнення каркаса, здійсненого "Медінаром", приміщення, що залишилися, були передані... іншим комерційним структурам, і тепер на вулиці Володимирській, 47 розташовані казино, ресторан і навіть відділення "Укрсиббанку". Але водночас ще раз наголосимо: будівлі, як і раніше, значаться в оперативному управлінні Шевченківської районної поліклініки, яку змушують регулярно сплачувати штрафи за нецільове використання комунальної власності. КРУ міста (от уже воістину права рука робить вигляд, що вона не має жодного відношення до дій лівої) вимагає негайного отримання дозволу сесії Киівради на списання дворової частини приміщень на Володимирській, 47 і вирішення питання про законне використання чотириповерхового приміщення поліклініки. Ну, і скажіть тепер, що нинішня міська влада не провернула блискучу аферу? Протягом багатьох років лікарі намагаються вийти з цієї неприємної колізії й пропонують міським чиновникам прийняти, зрештою, єдино справедливе рішення: юридично оформити перехід прав на управління частиною приміщень (на місці яких тепер височіє житловий будинок) від поліклініки нинішнім реальним власникам, а іншу частину приміщень повернути під поліклінічні установи. У відповідь мовчанка. Чому? Тому що соромно виносити все це на публічне обговорення. Адже рішення з передачі прав управління має ухвалювати депутатське зібрання Києва. Напевно, все це буде красиво звучати: передати приміщення геріатричного відділення під казино...

І все-таки є ще один вражаючий прояв уседозволеності нинішніх чиновників Бідного й Голиці. Поліклініка неодноразово зверталася до вищих інстанцій — зокрема, у відповідне управління Адміністрації президента і за старої, і за нової влад. Але будь-яке лікарське "звернення", зробивши певний хід бюрократичними кабінетами, незмінно поверталося для реагування до мера Омельченка. Ще раз нагадаємо золоте правило Сан Санича: своїх не здавати. Тому Омельченко відразу віддавав скаргу на Бідного самому Бідному для відповідних реакцій. І яку реакцію це мало викликати у Валерія Григоровича? По-перше, він ще більше гнівався на непокірливу Шевченківську районну поліклініку "Медінар". По-друге, витрачав на боротьбу з лікарями додатковий час. По-третє, прискорював формальні й неформальні процедури ліквідації бунтаря на ім`я "Медінар". Цікаво, чи заспокоїться Бідний, якщо "Медінара" завтра взагалі не буде? Адже у наявності існуючі формальні порушення закону в центрі Києва, і навіть зникнення позивача не вирішить проблему, хто й чому провернув аферу із комунальною власністю...