Порятунок потопаючого в руках самого потопаючого
Ольга ЗАГУЛЬСЬКА
2000 (16-22.09.2005)
16.09.05
Гонгадзе вбили (імітували вбивство) з метою усунення Леоніда Кучми від влади. Коли зірвалося, пішли іншим шляхом. Зусилля спрямували на прихід до президентської посади Ющенка. І свого досягли. Україна нарешті без Кучми. Але зі справою Гонгадзе, повернення до якої знов і знов несе в собі постійну небезпеку бути викритим. Тому необхідна крапка. Швидка і тверда, і обов'язково з Кучмою на лаві підсудних.
Тривалі розмови про вірогідну відставку Святослава Піскуна наприкінці літа, здавалось, почали переходити у стадію реалізації. 19 серпня інтернет-видання «Обком» авторитетно заявило, що його генпрокурорська ера завершилась відповідним указом глави держави, який оприлюднять 22 серпня.
Коментуючи ситуацію, Генпрокурор випромінював спокій. Про можливість своєї відставки з ініціативи Президента навіть не згадав, що може свідчити про відповідні залізні гарантії. Позиція ВР, судячи з усього, теж тривоги не викликала. Прецедент уже був. Питання не знайшло підтримки навіть у профільному парламентському комітеті.
Чому Піскун залишився
Убезпечений Піскун від процедури звільнення у парламенті й з боку БЮТ. Бо невідомо ще, як поведеться новий керівник ГПУ з незаконно закритою кримінальною справою проти Тимошенко, чи не реанімує її. Напередодні парламентських виборів таке не виключено. Піскуну перечити самому собі ніби вже незручно, а в його наступника руки розв'язані.
Намагання окремих соратників Ющенка добитися відставки Піскуна викликало в нього чимале обурення, і 17 червня він заявив газеті «Факти»: «Я піду у відставку. Мені вже самому це надокучило. Можливо, дуже скоро. Але поки що не пускає парламент». Здавалося б, саме час Президентові скористатися шансом, щоб позбутися одіозної фігури. Адже й у суспільстві, і серед політикуму невдоволення Генпрокурором велике і наростає по висхідній. Та глава держави вчинив інакше. Обурився свавіллям Піскуна і сказав, що той «піде у відставку, коли це буде треба». А це означає, що добровільного відходу керівника ГПУ на хвилі його невдоволення Ющенко не бажає, хоча є підстави припускати, що й боїться. А з боку Генпрокурора такий пасаж можна розцінити двояко — і як шантаж, і як тест на лояльність глави держави. Судячи з реакції Ющенка, він її вкотре підтвердив.
А 7 вересня ще й закріпив. У відставку пішли всі, навіть найвідданіші Президентові люди. Залишився на місці лише Піскун, що не могло не спричинити хвилі запитань, припущень та коментарів, які, окрім іншого, мали на меті підштовхнути главу держави і до кадрових змін у ГПУ. Для посилення тиску в інтернеті з'явився список імовірних наступних високопосадовців, де проти посади Генпрокурора уже стояло прізвище Стретовича. Як важку артилерію задіяли Мирославу Гонгадзе. На прес-конференції вона повідомила про призначення нового Генерального прокурора. Та масований наступ, як завжди, завершився нічим. 9 вересня прес-секретар глави держави Ірина Геращенко категорично цю інформацію відкинула. А Піскун того ж дня спокійно зазначив, що рішення за Президентом і ВР. Упевненості додали й результати німецької експертизи, які підтвердили належність «таращанського тіла» Георгію Гонгадзе, а заодно засвідчили дієвість ГПУ.А після слів «я впевнений на 100%, не була б розкрита справа Гонгадзе, якби не змінилась влада в Україні» відвести президентську руку від указу про звільнення сам Бог велів.
Напередодні Дня Незалежності Президент висловив невдоволення роботою Генпрокуратури. Міністр ВС Юрій Луценко зумів переконати керівника держави в тому, що розпочаті його службою кримінальні справи не знаходять логічного завершення через саботаж відомства Піскуна. Але знову не склалося. Аргументи Генпрокурора виявилися сильнішими за президентське бажання. А на людях Святослав Піскун зауваження прийняв: «Дуже правильно критикує Президент, що ми повільно працюємо. Я знаю наші недоліки».
Чи скористається шансом Ющенко зараз, додавши до урядового пакету й прізвище нового очільника ГПУ, чи знову відступить перед натиском Піскуна — побачимо найближчим часом. Реалізація наміру значною мірою залежатиме від того, чи вдасться зняти з порядку денного справу отруєння. Саме вона — основне гальмо на цій дорозі.
А спроби спонукати Президента до звільнення Святослава Михайловича почали робити відразу після інавгурації. І якщо в Україні вони здебільшого обмежувались публічними розмовами, а кулаком по-справжньому так ніхто і не грюкнув, то за кордоном журналісти про це говорили прямо. Прибувши перший раз до Європи як керівник держави, Ющенко змушений був давати пояснення і з цього приводу. «Є обставини, за якими я вважав би, що цей Генпрокурор повинен пройти свій шлях», — сказав він на прес-конференції в Страсбурзі після виступу в Європарламенті. І лише після цього «будуть аргументи давати повну розгорнуту відповідь». А зараз «не все можу сказати вголос, що думаю з цього приводу».
Що саме мав на увазі Президент, обіцяючи розгорнуту відповідь, ми дізналися менш як за 2 тижні. З березня розпочався блискавичний штурм справи Гонгадзе. За ціною не постояли. На жертовний алтар принесли життя людини.
Велика місія Піскуна в результаті обернулася тим, що питання про відставку постало ще гучніше. Здавалося, йому вже нема альтернативи. Але навіть після цих ганебних для правоохоронних структур України подій Ющенко, перебуваючи в Німеччині, сказав журналістам, що питання про можливу відставку Генпрокурора не розглядається.
Убивць Гонгадзе не назвуть ніколи
Виправити ситуацію міг тільки новий керівник відомства. Він мав право почати все спочатку. Заміна виконавця логічна навіть з такого погляду — якщо з роботою не справляється один, її доручають іншому. Так чинить кожен керівник, який бажає досягти успіху. Чому цього кроку не зробив Ющенко?
Та тому, що в даному випадку між завершенням розслідування та успіхом у ньому нездоланна прірва. Гонгадзе вбили (імітували вбивство) з метою усунення Леоніда Кучми від влади. Коли зірвалося, пішли іншим шляхом. Зусилля спрямували на прихід до президентської посади Ющенка. І свого досягли. Україна нарешті без Кучми. Але зі справою Гонгадзе, повернення до якої знов і знов несе в собі постійну небезпеку бути викритим. Тому необхідна крапка. Швидка і тверда, і обов'язково з Кучмою на лаві підсудних. Вже багато зроблено, щоб утвердити в свідомості людей його як замовника. Залишається лише підтвердити це судовим рішенням. Інакше — повернення до початкової точки та нове слідство з непередбачуваним кінцем. І не лише для ідеологів, а й для Ющенка. Вони — команда одного корабля і тонутимуть разом. Рятівний круг їм, звичайно, кинуть. Але прихильність дуже багатьох українців буде втрачена назавжди. Це в кращому випадку. Тому прямують не до успіху, а до завершення, хоча б на рівні виконавців. І Генпрокурор Піскун взявся це забезпечити. Йому всіляко допомагають. Активізація зусиль очевидна.
Новий її виток ознаменувало недавнє інтерв'ю Радіо «Свобода» генсекретаря Міжнародної федерації журналістів Ейдана Вайта. Він невдоволений станом розслідування і занепокоєний можливістю уникнення відповідальності високопосадовцями, політиками і політичним тиском на тих, хто веде слідство. Імена цих високопосадовців назвав анонімний представник федерації: Кучма, Литвин і частково Марчук. Але вони не можуть знати цього напевне. Це лише припущення, яке бездоказово видають за істину. В демократичній європейській практиці не заведено називати злочинцями до рішення суду.
Невипадковим можна вважати й приїзд в Україну Мирослави Гонгадзе. Вона хоче лише одного — визнання провини Кучми. 3 вересня, дискутуючи на «5 каналі» з Піскуном, ще раз нагадала про запит Григорія Омельченка стосовно злочинів, нібито скоєних Кучмою, Литвином і Деркачем, та висловила невдоволення невідкритими відповідними карними справами. Ще настирливішою була 9 вересня, коли вже відверто заявила: «Замовником був колишній президент Кучма. До безпосередньої організації вбивства причетний нинішній спікер парламенту Литвин і екс-міністр внутрішніх справ Кравченко». І закономірний вердикт — «...посадити цих людей — принципова справа для України».
Які докори в бездіяльності й потуранні злочинцям по справі Гонгадзе можуть бути на адресу Генпрокурора? Чи не він недавно сказав журналістам: «Для мене взагалі не існує фамілій, якщо ви цього не зрозуміли за три роки.... Що Кучма, що не він. Такий же громадянин». А це не що інше, як публічно виголошена готовність у разі потреби притягнути до відповідальності і його. Причому не має значення, винен чи ні, адже «суд у нас гуманний — багато не дасть, по закону». А плівки Мельниченка для чого СБУ ще раз досліджує? Тільки для того, щоб сказати, що вони автентичні, бо попередня експертиза (зауважимо, за участі міжнародних експертів) це заперечила. Та на сьогодні це єдиний «речовий доказ» вини Кучми. Єдина перешкода — недавно оприлюднені епізоди, які компрометують вже й нову владу.
Інших прямих доказів провини екс-президента не мають. Спроба звинуватити його, усунувши Юрія Кравченка, котрий міг цю провину спростувати, зірвалась. Надія лише на суд над винуватцями і доказову силу плівок. Але це лише результат, дозволений замовниками знешкодження журналіста. Це не істина. Справжні замовники й організатори мають таке високе покровительство, що нинішньому Президентові не під силу піднятись над ним. При цій владі їхніх імен не назвуть ніколи. Але й гарантій, що на неправедній дорозі сам не постраждаєш, нема. Генпрокурор Піскун зрештою погодився по ній везти. І навіть якщо на цю роль зголоситься хтось іще, він неминуче втрапить у ті самі ями.
Тим більше, коли належить вибратися ще з однієї історії, набагато ближчої до тіла. Сподівалися, що вона буде коротка і тимчасова. Але сталося так, що вийшла довга і ніяк не може вивести до пункту призначення. Генпрокурор Піскун взявся здолати і її. Бачив дорожну карту, знає пункти, які треба пройти, знає кінцевий. Такого перевізника міняти не можна. Бо гарантії, що такий складний, повний несподіванок, шлях погодиться здолати хтось іще, нема. Біда в іншому. Дорожну карту з усіма закодованими позначками, той, хто вів по ній, може показати іншим. Про неї дізнаються всі охочі. А це вже трагедія.
А починалося все в грудні. Тоді ми дізналися, що посаду Генпрокурора фактично зненацька знову обійняв Святослав Піскун. Що цьому передувало, знаємо з оприлюднених плівок з його розмовами з Віктором Пінчуком. Святослав Михайлович пробував посісти крісло, з одного боку, шукаючи виходи на президента Кучму, а з другого — домовляючись з суддями. Саме домовляючись, оскільки експерти твердять, що поновлення на посаді відбулось незаконно, а чинний Генпрокурор нелегітимний.
І все-таки 9 грудня Печерський суд Києва позов Піскуна щодо поновлення на посаді задовольнив. Немалим стимулом, очевидно, була добровільна відставка Геннадія Васильєва. Наступного дня указ з іменем нового старого прокурора підписав Леонід Кучма.
Та навряд чи владнати справу і з президентом, і з суддями було під силу одному Піскуну. Без тих, хто рвався до влади, і кого не влаштовувало перебування на посту головного прокурора країни Васильєва, не обійшлося. Спочатку вони пробували досягти свого через посередництво ВР. Не вдалося. Але повторити процедуру було не складно. Проблемою було затвердження надійного керівника ГПУ.В цій ситуації прагнення Піскуна були як знахідка, вихід, здавалось би, з тупикової ситуації. Не виключено, що тими ж силами й простимульовані.
ГПУ Ющенка не підвела
Свій Генпрокурор потрібен був для іншої справи. Ось-ось мало статися озвучення діоксинової версії отруєння. Для того, щоб вона спрацювала на виборах, потрібно було здолати дві перешкоди. Перша — австрійський лікар Лотар Вікке, який відмовлявся підписувати документ, де йшлося про отруєння Ющенка діоксином. Його перебування в клініці зводило нанівець і всі інші маніпуляції з діагнозом.
Але мало було дати життя діоксиновій версії за кордоном, необхідно «посіяти» її в Україні. А для цього — нейтралізувати дві структури, які займалися розслідуванням і у своїх висновках покладалися не на голослівні заяви, а на факти і документи, — Генпрокуратуру і слідчу комісію ВР.
Після поновлення Піскуна на посаді Ющенко негайно відбув у клініку. Візит був необхідний для матеріалізації версії діоксинового отруєння. Потрібно було нібито відібрати кров для повторних аналізів і (о диво!) таємницю вдалось розкрити менш як за 12 годин, ще й у нічний час. Бо вже 11 грудня її офіційно озвучив Міхаель Цимпфер. Хоча для підтвердження результату з тих же зразків крові німецьким експертам знадобилось аж 3 місяці. Пізніше ми дізнались, що тоді Ющенко також зустрічався з американськими лікарями.
Підставу пов'язувати візит Ющенка до Відня з появою Святослава Піскуна на генпрокурорській посаді серед іншого дала інформація, оприлюднена 20 грудня The New York Time. Посилаючись на слова високопоставленого правоохоронця, газета повідомила, що 16 грудня Ющенко неофіційно по справі отруєння зустрічався з новопризначеним Генпрокурором. Хоча з високою вірогідністю можна припускати, що як не сам кандидат у президенти, то хтось з його найближчого оточення з Піскуном мав перемовини раніше, оскільки щойно приступивши до роботи, Генпрокурор відмінив постанову про закриття карної справи у зв'язку з отруєнням. Це сталося в суботу, зазвичай такі справи роблять у будні. Але 26 грудня вже не за горами, а частина суспільства, яка звикла покладатися на факти, ще в отруєння не вірить.
Ющенко високо оцінив старання Піскуна, і, повернувшись з Відня, ще в аеропорту сказав: «Я вітаю той крок, який зробила Генпрокуратура... Я думаю, що дані клініки «Рудольфінерхауз» змінять відношення до цієї справи. Якщо ГПУ стоятиме на букві закону, скоро Україна і весь світ дізнається, хто це зробив».
23 грудня Генпрокуратура змінила склад групи, яка розслідувала справу за фактом отруєння Ющенка. Не дивно, що вже наступного дня Ющенко вперше з моменту озвучення теми отруєння висловив ГПУ довіру: «Є Генпрокуратура, є люди, яким я довіряю, — хай вони скажуть своє слово».
Працівники ГПУ Ющенка не підвели і своє слово сказали. 28 січня з'явилась інформація про те, що Генпрокуратура опрацьовує версії замаху на життя Президента України. «Те, що це було отруєння, ні в кого не викликає сумнівів», — заявив на прес-конференції Піскун. І щоб ні в кого не було спокуси з'ясовувати деталі й вимагати роз'яснень, додав: «Це дуже тонке питання, і воно буде дуже мало коментуватися».
Після візиту до Відня 18 лютого в отруєнні вже були впевнені на 100%. Порівняно з 28 січня прогрес очевидний. Залишається лише запитати, які дані так далеко просунули слідство? Відповідь, правда, була: «Ми встановили хімічну структуру цієї отрути і, можливо, навіть і походження — у нас є сьогодні всі відповідні документи, які підтверджують, що ця отрута могла знаходитися в окремих лабораторіях кількох країн». Але вона не пояснює, до чого тут отруєння Ющенка та українські урядовці. Вона не доводить ні самого факту замаху на життя, ні чиєї-небудь причетності до нього. І про це йдеться в іншій частині прес-конференції Піскуна. Говорячи про те, що міжнародній судово-токсикологічній експертизі ще тільки належить підтвердити факт отруєння, він тим самим визнав, що в нього доказів досі нема! Все обмежується підозрами.
Успіхи демонстрували і в іншому напрямі. Якщо до прибуття до столиці Австрії пошуки формули застосованої отрути ще тільки належало здійснити, а висновки спеціалістів з Німеччини, Голландії і Великобританії — «щоб вияснити, коли сталося отруєння і які субстанції використовували», ще тільки сподівалися отримати, то вже за кілька днів рапортували і про встановлену хімічну структуру речовини, і про наявність документів, які підтверджують місце її виробництва. І для того, щоб одержати таку цінну інформацію, виявляється, досить зустрічей з медиками, які лікували Ющенка, та з представниками міністерства юстиції і прокуратури Австрії.
Привертає увагу й інше. Шукають те, що ніби вже відоме — формулу отрути. Її ще 16 грудня одержав, а 17 грудня оприлюднив Абрахам Броуер, професор токсикології навколишнього середовища з Амстердама. За його словами, це — 2,3,7,8-тетрахлордібензол-п-діоксин, чи скорочено 2,3,7,8-TCDD. 26 січня цю інформацію підтвердив Микола Корпан. Ющенко, сказав він, «одержав очищену хімічну речовину, очищену отруту, яка називається TCDD». На цій позиції він стояв і 21 червня. Якщо формула невірна або потребує уточнення чи підтвердження, то чому від неї відмовилися в грудні, чому тоді вона не викликала сумнівів? І як у такому разі можливе ефективне лікування потерпілого, в якому нас безперестанку запевняють? На 11 вересня вже половину діоксину вивели.
Ще одне питання — експертизи. Про те, що вони призначені, ми дізналися 28 січня. Які саме, Піскун не уточнив. Але за результатами поїздки до Австрії Генпрокурор сказав, що міжнародну токсикологічну експертизу ще тільки призначать і то тільки тоді, коли встановлять, з якої лабораторії походить отрута. 10 червня вже йшлося про те, що завершення низки експертиз дасть змогу визначити час отруєння. Як саме, він за 3 дні роз'яснив в ефірі «УТ1». На період попадання речовини в організм Президента може вказати її специфічна клініка. Незрозуміло тільки, звідки про якийсь особливий характер дії відомо, адже нас постійно переконували, що випадок з Ющенком — унікальний. До вивчення цього питання тільки мають приступити. Це належить зробити міжнародній судово-токсикологічній експертизі. Про те, що для неї вже зібрані необхідні документи та речові докази, Святослав Піскун повідомив 16 червня. А серед її завдань — не лише встановити, коли і як труїли Ющенка, а й чим.
Парадокси президентського слідства
Складається враження, що Генпрокурор не ускладнює собі життя запам'ятовуванням того, що говорить на прес-конференціях. Адже літніми заявами він дезавуював сказане раніше. Нагадаємо, що про знайдену формулу отрути і про її можливе походження повідомляли ще 18 лютого. А 5 травня ми чули: «Ми призначили необхідні експертизи, ми встановили, чим отруювали, ми встановили, як. Ми навіть здогадуємося, де. Коло осіб, яких ми підозрюємо, вже визначене, і ми працюємо стосовно цих осіб дуже серйозно».
Опустимо те, що чим був отруєний Ющенко, за словами Піскуна, ще тільки треба визначити, отже, експериментувати по великому рахунку ні з чим. Але як будувати звинувачення, не маючи відомостей про те, як поводила себе отрута в конкретному організмі, без урахування його тодішнього стану та ступеня опірності, вмісту шлунку та стадії перетравлення спожитої в різний час їжі?! А ще є не встановлені фактори. Адже ці речі можуть кардинально міняти перебіг хвороби. І якщо теоретично певні симптоми справді можуть виявитися, наприклад, після двох годин від часу попадання в організм, то це не означає, що саме так було в даному випадку. Тобто одержаний науковий результат покаже не більше, ніж те, як певна речовина може себе поводити, але аж ніяк, як вона себе поводила. Адже між можливостями реалізації і реалізацією — велика різниця.
Натрапляємо на ще один парадокс слідства. Знаючи про місце виробництва отрути, не шукають виходів на кінцеву або хоча б проміжну ланку. Генпрокурор не звертається у ці країни за правовою допомогою, не добивається дозволу суду на допит керівництва лабораторії. Як, до речі, не спілкується з тими вченими у Голландії та Німеччині, які діоксин виявили, а потім підтвердили. Його контакти довгий час обмежувались австрійськими лікарями, які є лише посередниками в наданні цих речових доказів.
Тепер Піскун здебільшого з'ясовує деталі у швейцарських спеціалістів. Вони, власне, і проводять дослідження з чистим TCDD, який виявили в крові Ющенка. Працюють з американським діоксином. Його в швейцарську лабораторію привіз професор хімії з університету Рочестера (штат Нью-Йорк) А. Кенде. Отже, саме цим діоксином був отруєний Ющенко. І, судячи з усього, його звідти не викрали, а надали добровільно. Інакше досі вже шукали б зловмисників. Отже, ці особи не були злочинцями. Вони робили лише те, що їх попросили (наказали). І вони не були пов'язані з колишньою українською владою і не працювали в її інтересах. Тоді в чиїх? Фраза, сказана Ющенком The Times 1 липня: «Я горджуся тим, що мені довелось пройти через це випробування, і я знаю, що 99 процентів людей не погодились би пройти його», — більш ніж красномовна відповідь на це запитання. Приблизно та ж думка звучала в інтерв'ю Бі-бі-сі за 30 січня: «Я щасливий, що я разом зі своїми колегами цей екзамен (отруєння. — Авт.) здав. Ми виграли вибори, я ні про що не шкодую. Ми підняли націю, вона гордиться тим, що вона є українською... Тому якщо мій фізичний стан є платою за цей процес, я готовий нести цю плату».
Та повернемось до ролі Генпрокурора у цій історії. Чому він супроводжує всі поїздки Ющенка до лікарів, якщо розслідування ведуть конкретні слідчі? Саме вони знають як всі нюанси справи, так і її прогалини. Їм робити остаточні висновки, а роль Генпрокурора зводиться до того, щоб їх підписати і з огляду на суспільну значущість оприлюднити.
З іншого боку, про яку незалежність слідства і незаангажованість розслідування можна говорити, якщо всі слідчі дії проводять у присутності потерпілого? Жодного разу ми не чули, щоб українські правоохоронці з лікарями розмовляли самостійно. Завжди з ними Ющенко. Яка місія Президента в нібито розслідуванні його отруєння?
На специфічність взаємин Президента і Генпрокуратури вказує подія, яка сталася 30 червня. Того дня повідомили, що Ющенко дав свідчення Генпрокуратурі. Важко повірити, що допит, який тривав п'ять годин, залишився непоміченим пресою, і щодо нього не було жодних витоків інформації. Тому можна припускати, що його насправді не було, а інформація ГПУ — лише реакція на заяву Сивковича про маніпуляції з відомостями щодо отруєння. Підтверджує це й той факт, що у день виступу Сивковича прес-служба заяву коментувати відмовилася. Якби були підстави її спростувати, це зробили б.
Але навіть якщо допитали, то чому аж через 9 місяців після скоєння злочину і через 6 місяців після поновлення слідства? Адже потерпілого допитують відразу. Не довіряв Ющенко Генпрокуратурі Васильєва, але ж до Піскуна довіра була повна. Тому інакше, як чергову спробу створити в громадськості видимість роботи та ще раз продемонструвати запопадливість перед Президентом, цю інформацію розцінити важко.
Суперечлива, взаємовиключаюча інформація, яка лунає по справі отруєння з уст Генпрокурора, його часта «забудькуватість» дають підстави ставити під сумнів ведення слідства. Швидше можна говорити про його імітацію. Не може справжнє слідство розглядати тільки одну версію — замах на кандидата у президенти з боку його опонентів у ситуації, коли доказів все нема й нема! І така думка була озвучена вже не раз. 29 червня, наприклад, голова слідчої комісії ВР Володимир Сивкович спростував факт призначення експертиз у справі отруєння Ющенка: «Прокурор, я можу це сказати, збрехав. Ніякої експертизи на сьогодні не призначено». У липневому інтерв'ю Політ. РУ він вкотре заявив, що доказів навмисного замаху на кандидата в президенти «на сьогоднішній день нема», «їх не знайшов ніхто». А для того, щоб наполягати на факті отруєння, треба або знайти отруту, або отруйника, або свідка, який бачив, як зловмисник підсипав отруту. За даними депутата, нічого з цього в прокуратури немає. 11 липня в ефірі «5 каналу» аналогічну заяву зробив екс-голова СБУ Ігор Смешко: «В мене є всі підстави стверджувати, що розслідування отруєння Ющенка в даний час не ведеться».
Безглуздя з високого повеління
Ми часто чуємо, що Генпрокурор своїми діями і заявами Президента підставляє і дискредитує. Провини глави держави не бачать. Але в такому підході велика частка лукавства. Адже відвертий непрофесіоналізм можна виявити кілька разів, але не систематично. Ющенко має всі інструменти, щоб Генпрокурора, якого щораз більше звинувачують в некомпетентності та нехтуванні законом, звільнити. Для цього навіть не треба згоди ВР, хоча і за її посередництва цього можна досягти. Пояснення цьому нібито парадоксу може бути одне: такий керівник ГПУ Президента Ющенка влаштовує. Він віддзеркалює його суть і потреби, а дуже багато кричущих з погляду права і здорового глузду дій виконує з високого повеління.
Відсутність слідства з боку Генпрокуратури, якій Ющенко уже довіряє, — ще раз доводить: нема й організованого злочину. І потерпілий про це знає. Тому й не звільняє Генпрокурора, який з роботою не справляється.
На кінець лютого й обнадійливі паростки з'явились. Вдалось нібито знайти хімічну формулу і характеристики отрути, наблизитися до з'ясування часу і обставин того, що сталося. 7 березня в інтерв'ю «Німецькій хвилі» звучало і задоволення перебігом розслідування і переконання у його швидкому завершенні. Але ягідки так і не з'явились. А ті, що Генпрокурор все-таки виплекав і по справі Гонгадзе, і по справі Ющенка, непридатні до вживання.
Тандем Ющенко— Піскун очевидний. Причому ведучий не Президент. І саме в цьому треба шукати розгадку прокурорської живучості Святослава Михайловича. Він справді має всі підстави говорити: «Питання про мою відставку вже досить жувати». Адже надто багато знає про «отруєння» кандидата в президенти, щоб його відпустили у вільне плавання. І навіть якщо мовчатиме зараз (в обмін на іншу, не менш вагому посаду), то де гарантії, що так триватиме довго? Початку передвиборчої кампанії буде досить, щоб він розговорився. І здобуде він у тому разі набагато більше, ніж втратить.
Відкривши кримінальну справу за фактом несанкціонованих записів телефонної розмови з Джоном Хербстом, Піскун її легалізував, а отже, певною мірою убезпечив себе від шантажу. Якщо вже й відповідати за певні дії, то двом, вірніше — трьом. Отже, руки (в розумінні язика) у Піскуна розв'язані. А це дуже небезпечно. І над тим, щоб їх зв'язати, думають. Не виключено, що мертвою петлею. Питання тепер лише в тому, чи встигне Генпрокурор, зливши певну інформацію і в такий спосіб підказавши ім'я замовника, цієї лихої долі уникнути?
Наразі ж відставка Піскуна — в руках лише самого Піскуна. Вона може відбутися лише тоді, коли він сам на неї погодиться, коли йому доведуть, що інакше бути не може. Зронена 3 вересня в прямому ефірі фраза «Я не піду в відставку, тому що я буду встановлювати замовника (вбивства Гонгадзе. — Авт.)» свідчить, що таке бажання виникне нескоро. І, які б критичні ситуації не виникали, Президент приречений перед його «залізними аргументами» відступати. Стретович, викидаючи раз за разом компромат на Піскуна, тільки даремно тратить час та силу.
Зі справою отруєння ситуація інша. Зрозумівши, судячи з усього, що надіям притягнути до відповідальності Сацюка та Смешка не збутися, з теми помалу сходять. Впродовж останніх двох місяців спостерігаємо незвичну картину. Надмірна балакучість змінилась мовчанкою. Окремі репліки лунають лише по справі Гонгадзе. Прес-конференція Генпрокурора 25серпня — красномовне тому свідчення.
І Президент, виявляється, фантастичними темпами вже одужує. Про хороші новини стосовно його аналізів 9 вересня повідомила Ірина Геращенко, дещо пізніше Микола Поліщук, а 11 вересня — сам Ющенко. За його словами, половина діоксину з організму вже виведена. Але як можна говорити про частку того, що залишився, якщо невідомо, скільки його туди потрапило? Виходить, ця інформація відома. А надати її могли лише ті, хто отруту застосовував. Слідство і лікарі їх знають. Президентові залишається зробити лише наступний крок — простити своїх кривдників і тему назавжди закрити. Завдання актуальне як ніколи.
А кожен наступний претендент на посаду Генпрокурора має знати, що вільним у діях у справі про отруєння, він не буде. Або буде йти у фарватері президентських бажань і таким увійде в історію, або втратить посаду. Істина буде встановлена лише тоді, коли на неї буде замовлення. Не виключено, що такі умови створить новий склад ВР і її розширені повноваження.
