Rated by MyTOP
НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА
 
Цитатник
| Відставники | Особисте | Оціночні судження | Початок |
Версія для друку


Мільйони для кума

Володимир БОЙКО

Свобода (11-17.10.2005)

11.10.05

Порошенко розповів історію про те, як керівники будівельної компанії пропонували йому хабара за сприяння в завершенні спорудження скандально відомого будинку по вулиці Грушевського, 9а.

Виступаючи 19 вересня на телеканалі “1+ 1” , екс-секретар Ради національної безпеки і оборони України Петро Порошенко запропонував журналістам провести незалежне розслідування обвинувачень, висунутих проти нього колишніми держсекретарем Олександром Зінченком та головою СБУ Олександром Турчиновим. А ще поінформував, що до Генеральної прокуратури щодо нього були передані лише матеріали за епізодом з житловим будинком, який зводиться на схилах Дніпра поблизу Маріїнського палацу і який він начебто хотів прибрати до рук. “Окрім цього епізоду та інтернет-роздруківок Речинського, який працював на посаді прес-секретаря у Турчинова, слідчі більше нічого не мають”, — запевнив телеглядачів Порошенко і розповів історію про те, як керівники будівельної компанії пропонували йому хабара за сприяння в завершенні спорудження скандально відомого будинку по вулиці Грушевського, 9а. За версією Порошенка, починаючи з кінця березня 2005 року працівники цієї компанії намагалися з ним “про щось” домовитися. На прохання народного депутата України Леоніда Каденюка він прийняв їх наприкінці травня. “Розмова була короткою і розпочалася з пропозиції хабара. Їх вигнали, і з тих пір я їх не бачив”, — запевнив Петро Олексійович.

А ось як Порошенко описав свою зустріч з інвестором будівництва в інтерв’ю інтернет-виданню “Українська правда”.

Если говорить по сути публично выдвинутых вам обвинений. Например, дом по улице Грушевского, 9а. Это самый красноречивый пример, потому что его видят все, кто переезжает по мосту с левого берега Днепра на правый. Вы говорите, что взятку вам предлагали инвесторы этого строительства, которым устроил прием у вас депутат Каденюк. Однако он говорит, что все было наоборот: как раз вы настойчиво вызывали к себе этих строителей...

— Я категорический противник того, чтобы слово было против слова. Я убежден, что журналисты должны провести расследование всех этих обвинений. Наверное, достаточно взять распечатку телефонов, если она не уничтожена, и посмотреть, сколько раз с телефона Каденюка было звонков в мою приемную с просьбой принять этого инвестора.

— Много?

Больше десятка. И действительно, один раз я на выезде встретился с Каденюком. На его слова, что “неудобно, человек к тебе десять раз обращался, а ты все время переносишь”, я сказал: “Ладно, я приму, передай, пусть приходят, раз ты так просишь”. Но есть объективные факты — кто кому сколько раз звонил. Причем это было как по правительственной связи из кабинета Каденюка, так и по мобильному телефону этого человека (Панчука, представителя инвестора строительства). Я ни разу не разговаривал с ним по телефону, это все было общение через приемную, когда он постоянно просил: “Когда же меня сможет принять Петр Алексеевич?” Можно проверить, сколько раз он был в секретариате Президента. Первый раз звонок раздался в начале марта и звонили аж до конца мая, пока я согласился его принять на 10—15 минут, после чего он был выпровожен.

— Ну, если все было так, как вы говорите, то вы тоже не правы. Если вам предлагали взятку, вам нужно было вызывать милицию, а не говорить этому человеку, что его спасает лишь то, что он пришел по просьбе депутата.

— Он ответил: “Петр Алексеевич, вы меня не так поняли, я готов это передать государству. И это вообще лично вас не касается. Вы не обижайтесь, дослушайте...”

— А что он перед этим говорил?

Я не хотел бы дословно комментировать. Этот человек был выпровожен, и с мая я его не видел, не слышал и не собирался с ним общаться. И внезапно в сентябре это вспоминают.

Однак Генеральна прокуратура не повірила твердженням Порошенка про його законослухняність і порушила кримінальну справу за фактом протидії законній господарській діяльності компанії, яка зводить будинок по вулиці Грушевського, 9а в Києві. Кримінальна справа була порушена 17 вересня 2005 року за статтею 206, частина 3 Кримінального кодексу на підставі заяви керівництва компанії “Інвес” — замовника будівництва, й компанії “Індимоверто” — інвестора з залучення іноземних капіталів.

На прохання президентського кума ми вирішили розібратися в історії з будинком по Грушевського та з’ясувати, хто ж бреше: Порошенко чи Каденюк, який пообіцяв подати на екс-секретаря РНБОУ до суду за наклепницькі заяви.

Цар сказав: “Знести!”

Про те, що на дніпровських кручах споруджується елітний житловий комплекс, кияни знали давно. Хоча їхньою точкою зору на доцільність подібних новобудов в історичному центрі міська влада, звичайно ж, не цікавилася. Що ж до решти мешканців України, то про скандальне будівництво вони довідалися навесні цього року, коли Президент України в одному зі своїх виступів по телебаченню звинуватив будівельників у тому, що через них українські князі в домовинах перевертаються, і зажадав знести майже збудований 22-поверховий палац.

Автор цих рядків теж належить до людей, які категорично не сприймають архітектурних смаків нинішнього столичного мера й вважають неприпустимим будь-яке будівництво на схилах Дніпра, проте президентські філіппіки здалися не дуже розумними.

Було б зрозуміло, якби Президент публічно висловив своє ставлення до архітектурних експериментів Омельченка й заборонив столичній держадміністрації видавати нові дозволи на будівництво без попереднього широкого громадського обговорення плану забудови Києва. Але зносити те, що вже побудували?.. А хіба київська влада свого часу не видала дозвіл на будівництво по Грушевського, 9а? Можна не сумніватися, що роботи велися на законних підставах і з дотриманням усіх необхідних формальностей. Не для того вкладаються в подібні проекти колосальні кошти, щоб через рік чи п’ять з’ясувалося, що під якимось папірцем не вистачає якогось підпису (інше питання — скільки коштує той чи інший підпис).

Але в такому разі не тільки знесення будинку, а навіть призупинення його спорудження є порушенням закону й невиконанням з боку держави або органів місцевого самоврядування взятих зобов’язань. Знести будинок після того, як влада дала дозвіл на його зведення, — це те саме, що виселити людину із законно придбаної нею квартири лише на тій підставі, що колишньому власникові помешкання знадобилися гроші й він хоче цю квартиру продати повторно. Одностороння відмова від виконання зобов’язань в Україні, як і в усьому світі, не допускається. І якщо представники влади, зокрема Президент, вважають, що дозвіл на будівництво був виданий підлеглими Омельченка безпідставно, то треба не про князів і домовини розповідати, а звернутися до суду з позовом про оголошення такого дозволу недійсним. З наступною виплатою забудовнику понесених ним витрат за рахунок столичного бюджету.

Припустімо, суд врахував би думку Президента й виніс рішення про припинення будівництва. І що далі? Що сталося б з недобудованим залізобетонним монстром? Висадити будинок у повітря не можна — попливе ґрунт під розташованим поруч Маріїнським палацом. Розібрати споруду без загрози зсуву ґрунту на схилі Дніпра також нереально — немає в Україні таких технологій, щоби витягувати з землі палі завдовжки майже 40 метрів. Під будинком прокладено дренажну систему, яку треба постійно доглядати. Хто це буде робити у випадку, якщо дім знесуть? Та й вартість демонтажу, напевно, перевершила б вартість самого будівництва. Отже, вимагаючи знести будинок, Віктор Ющенко або не знав про те, з якими проблемами це пов’язано, або ж намагався вплинути на інвестора. Яку мету мав при цьому Президент?

“Порошенко поводився як барига, а не державний діяч”

Хто саме надоумив Віктора Ющенка вимагати знесення майже спорудженого будинку? Це можна зрозуміти з розмови з керівником інвестиційної компанії “Індимоверто” Володимиром Панчуком, який, зі слів Порошенка, пропонував йому хабара. Другий співрозмовник — директор фірми-замовника будівництва, ТОВ “Інвес”, Анатолій Шалоплут.

— Пане Анатолію, внесіть, будь ласка, ясність, чому ви стали забудовувати дніпровські кручі і в якому стані перебуває будівництво зараз?

— Кілька років тому ми уклали з компанією “Індимоверто” угоду, зобов’язавшись підшукати кілька земельних ділянок для будівництва елітного житла. Зокрема, звернули увагу й на розташований біля Маріїнського парку колишній дитячий садочок, який на той момент давно не функціонував за призначенням. На місці цього садочка ми й запропонували спорудити житловий будинок. На отримання дозволу місцевої влади у нас пішло три роки. Спочатку проект був зроблений на 15 поверхів. У процесі будівництва ми відкоригували проект й додали ще п’ять поверхів. Таким чином, будинок повинен мати 20 житлових поверхів плюс технічний поверх і котельню. Цей відкоригований проект був погоджений з управлінням архітектури, і ми отримали на руки підсумковий документ — лист-погодження, який давав нам право на будівництво. Потім проект був направлений на технічну експертизу, але ми будівництво не зупиняли, оскільки вже мали дозвіл на спорудження додаткових поверхів. До того ж зупиняти будівництво на схилах, у складних геологічних умовах, не рекомендується. Тому ми будували далі, знаючи, що з архітектурою й столичною владою питання погоджене, а експертиза вирішує суто технічні питання: чи відповідають застосовані нами конструкції особливостям геологічних умов і таке інше. Якраз у цей час і почалася масована піар-компанія, організована Порошенком, та перевірки нашого підприємства. А за фактом одержання нами дозволу на будівництво була навіть порушена кримінальна справа. Причому порушена абсолютно безпідставно, що згодом визнала Генеральна прокуратура, якій довелося цю справу закривати.

— А чому винуватцем ваших негараздів ви вважаєте саме Порошенка?

— Перевірки розпочалися одразу після його призначення на посаду секретаря РНБОУ, а якщо точніше — після нашої зустрічі з першим віце-президентом концерну “Укрпромінвест” паном Кононенком. Той запросив нас на зустріч і сказав, що в нього є доручення від Порошенка поговорити з нами щодо подальшої долі будинку на Грушевського. З його слів, у нас є два варіанти: або будівництву буде відкрита “зелена вулиця”, або ми не зможемо працювати взагалі. Кононенко спитав: “Які будуть ваші пропозиції?” “Якщо ви запросили нас на цю зустріч, то ми чекаємо пропозицій від вас”, — відповів я. “Ну, тоді йдіть і думайте, але у вас будуть проблеми з прокуратурою міста Києва й персонально з Порошенком”. А через три дні почалася кампанія в ЗМІ та тиск з боку податківців, КРУ, міліції, прокуратури.

Коли нічого кримінального знайти не вдалося, до нас направили пожежників. Вони зробили 20 зауважень.

На 18 зауважень ми відреагували впродовж одного дня — там пожежний шланг не так лежав, там розетка не така була. Але виявилося, що вже після того, як ми розпочали будівництво, були внесені зміни до будівельних нормативів, згідно з якими пожежники запровадили випробування на полігонах будівельних конструкцій. Тому ми мали виготовити макетні залізобетонні конструкції, аналогічні тим, що використовуються при спорудженні будинку на Грушевського. Після того як конструкції затверділи й набрали міцності (на це разом з виготовленням пішло два місяці), вони були спалені на полігоні. Затим пожежники нам сказали, що вони забули про ще одну конструкцію, яку треба також виготовити для полігонних випробувань. Наша позиція — не конфліктувати, а виконувати всі, навіть не дуже розумні, приписи контролюючих інстанцій. Тому ми виготовили ще одну конструкцію, яка також успішно пройшла випробування. Все це можна було б робити й без зупинення будівництва, оскільки все одно пожежники не підписали б акт здачі будинку в експлуатацію, доки ми не виконаємо всі їхні вимоги. Тим не менш нам зупинили роботу.

— А чи вплинув виступ Президента на активність перевірок?

— Нас на той момент вже перевіряли. Але після виступу Президента головний архітектор Києва Присяжнюк відкликав свій підпис під листом-погодженням, який давав нам дозвіл на будівництво.

— Хіба таке можливо?

— Якби наш проект мав якісь вади, то лист-погодження ніколи б не був виданий. Якщо ж ми його отримали, то це означає, що ми пройшли всі чиновницькі кола, виконали всі вимоги законів і нормативних актів, маємо позитивні висновки всіх експертиз.

— Тобто погодження було на всі 20 поверхів?

— А як би ми могли будувати, коли б не мали всіх необхідних на це дозволів? Невже ви думаєте, що іноземний інвестор вклав би гроші в будівництво, якби ми не мали згоди міської влади? Тому ми звернулися до господарського суду з позовом, у якому просили спонукати київську владу до відновлення листа-погодження. І місцевий суд, і апеляційний наш позов задовольнили, визнавши, що лист-погодження ми отримали законно і підстав скасовувати його в головного архітектора Києва не було. Кілька днів тому рішення суду набуло чинності, й тепер ми можемо продовжувати будівництво.

— А до Порошенка ви також ходили?

— Ні, до Порошенка викликали Володимира Григоровича Панчука, себто інвестора.

— Володимире Григоровичу, так це ви пропонували хабара секретареві РНБОУ?

— Ви його більше слухайте... Наскільки я знаю, спочатку Порошенко планував забрати собі будинок по Грушевського, 9а руками міської влади. Але в мерії йому допомогти нічим не могли, оскільки будівельники мали всі необхідні дозволи на спорудження будинку.

Ми багато чули про те, що Порошенко безчинствує, нам з усіх боків говорили, що треба шукати шляхи вирішення з ним питання. Але я як представник інвестора, який вже вклав чималу суму в це будівництво, не збирався ні з ким домовлятися. Я почав писати листи Президентові. Один лист, другий, третій, але складалося враження, що мої звернення йшли в порожнечу. Тепер мені зрозуміло, чому ці листи не доходили до Віктора Андрійовича.

Тоді я звернувся до СБУ та Генеральної прокуратури зі скаргами на незаконні дії перевіряючих органів, оскільки ми не мали жодного паперу з претензіями до нас, окрім як від пожежників. Навіть кримінальна справа була порушена не проти нас, а “за фактом зловживання особами Міністерства культури і мистецтв України, Інституту археології НАН України, головного управління земельних ресурсів КЕДА, Головного управління містобудування та архітектури, державного управління екології та природних ресурсів у м.Києві та Головного санітарного лікаря м.Києва своїм службовим становищем”. Зараз ця кримінальна справа закрита й усі обвинувачення зняті, але в нас вилучали документи, допитували співробітників. Підкреслюю: це відбувалося по кримінальній справі, яка до нас не мала ніякого стосунку.

Так ось, одного разу в березні до мене заходить мій знайомий — народний депутат України Леонід Каденюк — і каже: “Тебе розшукує Пєтя Порошенко. Можна дати твої телефони?” “Порошенко? — питаю. — Звісно, можна”. Зі слів Каденюка, Порошенко зустрів його на вулиці, запросив у свою машину й попросив передати мені, що якщо я хочу владнати проблеми з будівництвом, то треба зустрітися з ним.

— Тобто ініціатором вашої зустрічі був саме Петро Олексійович?

— Саме так. Каденюк повідомив Порошенку мій телефон, але тривалий час, може, з місяць, той мені не телефонував. У квітні до мене знову підійшов Каденюк і каже: “Порошенко тебе розшукує й попросив організувати з тобою зустріч”. І ось нарешті моєму секретареві зателефонувала секретарка Порошенка й повідомила: “Петро Олексійович хоче бачити Володимира Григоровича”. Це було наприкінці тижня, до того ж якраз того дня мене в офісі не було. Після вихідних я зателефонував у приймальню Порошенка за номером телефону, який залишила його секретарка. Кажу: “Моє прізвище Панчук, мене розшукував Петро Олексійович”. “Добре, — відповідає секретарка. — Зателефонуйте, будь ласка, за п’ять хвилин”. Телефоную знову. “Петро Олексійович чекає на вас сьогодні о пів на четверту”.

Приходжу в РНБОУ... Сказати по правді, ніколи не думав, що зі мною можуть так розмовляти. “Я, Петро Олексійович Порошенко, хочу сказати вам, що ваш будинок загрожує національній безпеці України. Ваш будинок — найганебніше будівництво ХХ і ХХІ століття! Президент обурений, і я, Петро Олексійович Порошенко, зобов’язаний вам передати волю Президента: ви маєте знести цю будівлю й посіяти там траву”. Відповідаю: “Я б не заперечував, але хто відшкодує вартість вже побудованого та заплатить за демонтаж і траву?” Він знову: “Я, Петро Олексійович Порошенко, секретар Ради національної безпеки й оборони України, уповноважений Президентом...”

— Зрозуміло, — кажу, — але що я маю зробити, щоб Президент поміняв свою точку зору? Враховуючи, що я перебуваю зараз у вашому кабінеті, хочу попросити вас представити мене Віктору Андрійовичу, щоб я зміг пояснити йому також і свою точку зору. Мені вистачить п’яти хвилин, щоб проінформувати Віктора Андрійовича про справжній стан справ. Бо все це йде через відсутність інформації.

— У Президента є більш нагальні справи, ніж займатися вашим будинком.

— Ну, добре, — кажу, — тоді яке буде рішення?

— А ви знаєте, що на місці цього будинку раніше був дитячий садочок?

— Може, й був, я звідкіля знаю.

— Так ось, цей садочок належав мені. А ви там будуєте.

— Вибачте, але мене як інвестора не цікавить, що раніше було на місці будівельного майданчика. Міська влада виділила землю під будівництво, ми перевірили наявність усіх дозвільних документів, провели експертизу проекту, відкрили фінансування. А що там було раніше — мене як інвестора будівництва не стосується.

— Ви, — каже Порошенко, — зараз повинні мені сказати, яке ваше рішення: або зносити будинок, або...

— Що “або”?

— Все, йдіть і думайте! Дасте мені відповідь сьогодні о 18-й годині.

Десь за годину телефонує мені секретарка Порошенка: “Володимире Григоровичу, призначена вам Петром Олексійовичем зустріч з 18-ї години переноситься на 19- 30” .

Приходжу я до Порошенка о пів на восьму вечора. Сідаємо в його кабінеті за журнальний столик. Там ще люди в нього були. Порошенко питає: “Ну що, вирішили?” “Нічого, — кажу, — я не вирішив. Гроші вкладені, будинок майже зведений, частина квартир уже викуплена. Що я можу вирішувати?” Тоді він знову заводить розмову про Президента, про те, наскільки той обурений, а потім запитує:

— Яка загальна площа будинку?

— Приблизно 20 тисяч квадратних метрів.

— А скільки вже продано?

— Тисяч п’ять.

— Я даю вам 60 мільйонів, і щоб духу вашого на будівництві не було. Ні вашого, ні тих, хто вже купив квартири.

— Перепрошую, — кажу, — але будівництво коштує 88 мільйонів. Хто ж поверне решту? І що значить виселити людей, які вже заплатили гроші й купили собі майбутні помешкання?

— А про яку валюту йшлося в розмові?

— Звісно, про долари. Будинок зводиться на кошти іноземного інвестора, тож у гривнях ми нічого не рахуємо. Я кажу: “Мене така пропозиція не влаштовує. Це не вихід”. Порошенко говорить:

— Тоді пропоную вам інший варіант. Я вам даю 6,5 га землі в Криму, ви там побудуєте щось інше й зможете окупити те, що витратили на будинок по Грушевського.

— Я нічого не збираюся будувати в Криму, — відповідаю. — Дайте можливість закінчити будівництво в Києві, а про Крим ми поговоримо пізніше.

— Я вам запропонував. Можете йти. Я чекаю добу.

— Тобто Петро Олексійович хотів заробити на цьому будинку 28 мільйонів доларів?

— Звісно. Будинок коштує 88 мільйонів, він забирає його в нас за 60, а виторг — собі. Але ж там люди — ті, які вже внесли гроші й купили квартири, розумієте... Порошенко поводився як барига, а не державний діяч.

— Але Порошенко розповідає, що це ви йому пропонували хабара, й він, як тільки почув таку пропозицію, випровадив вас із кабінету.

— Порошенко бреше. Оскільки в РНБОУ система перепусток, неважко перевірити, що впродовж одного дня я був у нього двічі. Перший раз ми спілкувалися близько години, а другий — півтори години, з пів восьмої до десятої вечора. До того ж під час нашої другої бесіди в кабінеті було двоє свідків, які зможуть підтвердити, що ніхто мене не виганяв.

І потім, невже ви думаєте, що я став би пропонувати Порошенкові хабара після всіх попередніх “наїздів”? Щоб мене, як кажуть, взяли на гарячому, і тоді будинок на Грушевського дістався б йому взагалі безкоштовно?

— І що було далі?

— Я розповів своїм компаньйонам, що саме вимагає Порошенко, й усі погодилися, що це є справжнє пограбування. Тому ми звернулися до Генеральної прокуратури, й за фактом перешкоджання нашій роботі була порушена кримінальна справа.

Садок дитячий коло хати

Днями перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк повідомив, що має намір подати до суду на Петра Порошенка у зв’язку із заявами останнього, що начебто він приводив до нього людей, які пропонували секретареві РНБОУ хабара за дозвіл на продовження будівництва будинку по Грушевського, 9а. Тож тепер у Петра Олексійовича будуть усі можливості довести свою законослухняність і без допомоги журналістів. Варто лише надати суду докази правдивості своїх слів. Нас же в цій історії зацікавила фраза екс-секретаря РНБОУ, яку він сказав інвестору, — що на місці будинку раніше був дитячий садочок.

Архівний пошук підтвердив наші припущення. Справді, за адресою Грушевського, 9а колись був розташований дитячий садочок, підпорядкований відділу освіти Печерської районної держадміністрації. 26 жовтня 1999 року приміщення цього садочка, який на той момент уже не функціонував, загальною площею 909 кв. м . були здані в оренду під офіс закритому акціонерному товариству “Український промислово-інвестиційний концерн” (кому належить цей концерн, пояснювати, мабуть, не треба). 17 серпня 2001 року термін дії договору оренди закінчився, але “Укрпромінвест” відмовився виїжджати з дніпровських пагорбів. Тоді відділ освіти звернувся до господарського суду, і 12 грудня 2002 року той виніс рішення про примусове виселення “Укрпромінвесту”. Згодом садочок був знесений, а на його місці почали зводити житловий будинок — на заздрість Петру Порошенку, який, вочевидь, досі вважає себе хазяїном цієї земельної ділянки.

Більше того, не є таємницею, що нині Петро Олексійович мешкає поруч зі скандальною новобудовою — за адресою вул. Грушевського, 9. І може щодня спостерігати, як на місці його недавнього офісу зводиться “хатинка” для його колишніх колег по СДПУ(о) та Партії регіонів. У пресі вже засвітилися прізвища кількох щасливців, чиї бізнес-структури викупили частину квартир в елітній новобудові, а саме: керівника благодійного фонду Віктора Медведчука, Дмитра Шуста та екс-радника Віктора Януковича Едуарда Прутника.

У всій цій історії залишається незрозумілою роль Віктора Ющенка, який переконаний, що київські князі перевертатимуться в домовинах, доки хазяїном елітної новобудови не стане його кум. Оскільки своїми руками Президент, за його словами, ніколи не крав, рекетом на користь кума він, звісно, теж не займається, залишається припустити, що главу держави просто використали.

Цитатник "Нова влада"
| Догори | Відставники | Особисте | Оціночні судження | Початок |