Як вiдмiнник Турчинов прийшов на Криворiжсталь
Сергій ДОВГАЛЬ
“Україна молода”, 22.02.05
Батько Олександра Турчинова та вчителі — про дитинство найтаємничiшого голови СБУ
Медалі так і не отримав...
...Вулиця Привокзальна у Дніпропетровську своїй назві відповідає сповна. Зовсім
коротка — від площі Островського до центрального проспекту Карла Маркса, який
тут, власне, закінчується, — вона вражає своєю насиченістю, адже нею можна проїхати
з лівобережжя до розташованого поруч центрального ринку — Озерки і взагалі вирулювати
в усі боки з двох’ярусного так званого Старого мосту. На Привокзальній розташувалося
й управління Придніпровської залізниці. А навпроти входу до нього — довгий п'ятиповерховий
будинок, у якому й народився нинішній голова Служби Безпеки України Олександр
Турчинов. Гамірнішого місця годі й придумати — люд тут, здається, нуртує цілодобово.
Навіть важко збагнути, як у такій тісняві могла втиснутися ще й середня школа
з гордим номером один. У цьому теж бачиться певна символіка — життя міста починається
з вокзалу.
Отож і Саша Турчинов не мав вибору, до якої школи йти. Звісно ж, до першої.
Тим паче, що її закінчив і батько, Валентин Іванович. До школи Сашкові було
зручно добиратися: перейшов дорогу — і ти вже на її порозі.
Характерно, що перша вчителька Турчинова Віра Гордієнко тут працює дотепер,
хоч відтоді, як він пішов до першого класу, вже спливло понад тридцять років.
Навіть фото зберегла, де Саша стоїть поруч з нею. Віра Степанівна це випадковістю
не вважає — за її зізнанням, хлопчина серед ровесників вирізнявся вже тоді.
«І навчався добре, і поведінка була відповідною, і ставлення до товаришів, —
пригадує вчителька. — Змалку виявляв схильність до точних наук, хоча усі предмети
вчив добре».
У школі бозна з якого року ведуть Книгу реєстрації атестатів. Директор Валентина
Мойсова показала мені дані про клас, у якому навчався Турчинов. Жодної четвірки
проти його прізвища не знайдеш — самі п'ятірки. Тим не менше, золотої медалі
Олександр Валентинович так і не отримав. Валентина Леонідівна це пояснює тодішніми
«особливими» умовами щодо цього. Однак багато хто схильний вважати, що Турчинов
постраждав від негласної квоти на медалі — обмежена їх кількість дісталася дітям
впливовіших батьків.
Зосереджений, скоординований, гарно стріляє...
Десь з п'ятого класу Саша почав серйозно займатися спортом. Перевагу віддав
волейболу. У цьому випадковості немає, адже його батько все життя пропрацював
у фізкультурно-спортивному клубі «Локомотив» і має звання майстра спорту Радянського
Союзу з волейболу.
Отож і Саша з волейболом не розлучався. Брав участь у різних змаганнях, був
капітаном шкільної команди. До того ж і школа №1 тоді перебувала в фаворі —
постійно посідала перші місця у міських турнірах.
«Саша був надзвичайно стрибучий, зосереджений, скоординований», — пригадує тодішня
вчителька фізкультури Жанна Голубова. Добре запам'ятав свого вихованця і викладач
військової підготовки полковник у відставці Тарас Потапчук, який у першій школі
працює вже 28-й рік. За його свідченням, Саша добре стріляв — теж брав участь
у районних та міських змаганнях. А от дисциплінованість Турчинова Тарас Тимофійович
вважає притаманною тільки військовій людині. Навіть сподівався, що обере цей
шлях у майбутньому. Тоді б подібне сприйнялося в унісон з часом — кожного року
5—6 випускників школи вступали до військових училищ.
Ну, а про те, наскільки серйозно і грунтовно Турчинов оволодівав знаннями, і
однокласники, і вчителі розповідають мало не легенди. Зокрема, багатьом запам'ятався
такий випадок: у десятому класі Сашко захворів і потрапив до лікарні. Друзі
вирішили його провідати і були вражені побаченим, адже застали Сашу в лікарняному
вестибюлі, де він наполегливо штудіював екзаменаційні білети.
За своїм складом їхній клас був специфічний — 20 з гаком хлопців і тільки 8
дівчат. Тим не менше Турчинов, як пригадує його однокласниця Вікторія Брагіна,
відзначався рівним ставленням до всіх — і завжди допоможе, і предмет пояснить...
Фах — «обробляти метали тиском»
Пiсля закінчення школи Турчинов вступив до Дніпропетровського металургійного
інституту, де обрав фах — «обробка металів тиском». За свідченням батька, цей
вибір він зробив сам.
У вузі привернув увагу своїм серйозним ставленням до навчання. Як пригадує доцент
Юрій Гончаров, на Турчинова він уперше звернув увагу на літній сесії після першого
курсу, хоч сам був куратором у паралельній групі. Тоді викладачі, зізнається,
були налаштовані придивлятися до двієчників. А тут — немає навіть жодної четвірки.
«Уже тоді у нашому вузі його стали називати серед кращих студентів, — розповідає
Юрій Васильович. — Я тоді серйозно займався науковою роботою. Отож придивлявся
до обдарованих студентів, яких можна було б залучити до свого напряму. Звісно,
зацікавився й Турчиновим, однак його перехопили інші».
Дипломний проект Турчинова стосувався розробки та впроваження технології виробництва
нових арматурних профілів. Кажуть, за це навіть було присуджено Державну премію
СРСР. Студент потрапити до списку її лауреатів, звісно ж, не міг. Тим не менше
після вузу Турчинов більше року пропрацював на знаменитій «Криворіжсталі». Як
зізнається його батько, поїхав туди сам, мовляв, хотiв себе випробувати. Потім
розповідав, що та виробнича наука ледь не виявилася фатальною: на прокатному
стані Олександра закрутило дротом і тільки випадковість врятувала життя.
Ще за студентського життя Турчинов зарекомендував себе активним будзагонівцем.
Одного разу за це навіть удостоївся за тодішніми мірками вельми високої відзнаки
— поїздки до Індії.
До науки він повернеться дещо пізніше, як кажуть, на повних парах. Адже у порівняно
молодому віці стає кандидатом, а потiм доктором економiчних наук. Причому досліджувати
взявся не просту, а тіньову економiку. У Дніпропетровській Національній металургійній
академії (нині так називається вуз) подібне перевтілення за дивину не сприймають.
Адже таких прикладів тут можуть навести безліч: Сергій Тигіпко теж спершу опанував
фах ливарника...
Обком і ... українська мова
Потрапив Турчинов і на «комсомольську лінію» — після «Криворіжсталі» опинився
відразу в обкомі. Пропрацював там три роки. Авторовi цих рядків з Олександром
Валентиновичем тоді довелося спілкуватися досить тісно. Отож можу авторитетно
засвідчити, що серед обкомівських чинуш і найменшого апломбу в ньому не проглядалося.
Навпаки, вгадувалося вміння бачити майбутні події наперед. Коли свого часу я
очолив новостворене Товариство української мови (нині — «Просвіта»), що на Дніпропетровщині
з'явилося одним з перших в Україні, Турчинов разом з тодішнім секретарем обкому
комсомолу Григорієм Бойком приїхали до мене з пропозицією разом щось змінювати
у суспільстві.
А згодом він і взагалі на деякий час «оселиться» на восьмому поверсі редакції
молодіжної газети «Прапор юності», де я тоді працював, як керівник українського
відділення агентства «ІМА-прес». Заангажовані проблемами чисто творчими, ми
не всі навіть відразу усвідомили саму суть, яка полягала у прагненні заробляти
гроші самостійно. «ІМАпрес» тоді було започатковано немало цікавих проектів.
Турчинов на нашому восьмому поверсі затримався ненадовго. У 1992 році Дніпропетровську
облдержадміністрацію очолив Павло Лазаренко, який запросив на роботу чимало
нових людей. Помітив і Турчинова, запропонувавши йому очолити комітет з роздержавлення
та демонополізації виробництва. Олександр Валентинович і на цій ділянці виявив
себе з найкращого боку. За свідченнями очевидців, він був неординарним буквально
в усьому. Зокрема, його секретарка розповідала, що шеф прохав її спілкуватися
виключно українською мовою з ним, бо це допоможе йому призвичаїтися домови.
А згодом Турчинов стане радником прем'єр- міністра України Леонiда Кучми з економічних
питань, і пішло-поїхало...
Турчинов-старший у наметовому мiстечку
...Валентина Івановича Турчинова мені вдалося розшукати швидко. У тому ж будинку
на Привокзальній він відтоді, як поселився у 1946 році, мешкає дотепер. Син
у дитинствi йому насамперед запам'ятався нестримним потягом до знань. Якихось
прогалин тут собі не дозволяв — отож зазвичай його можна було застати за уроками
й вночi. Ніколи не пив і не палив.
Звісно ж, Валентин Іванович завжди ретельно стежить за його кар'єрним зростанням.
Син буває в нього не часто, зате зі святом привітає завжди. Під час помаранчевої
революції Турчинов-старший пасивним споглядачем не був. Наметове містечко у
Дніпропетровську відвідував постійно, хоч нікому й не зізнавався, ким він є
насправді. Лише одного разу хтось його впізнав. «Ви — батько Турчинова», — впевнено
заявив. «А звідки Ви знаєте?» — поцікавився. «Дуже схожі...», — почув у відповідь.
З особливим пієтетом Валентин Іванович ставився до приїздів нинішнього прем'єр-міністра.
«Юлії Тимошенко я двічі вручав її улюблені білі троянди, — не без гордості повідомляє.
— А вона потім Саші розповідала, що це — від батька». У лавах Комуністичної
партії Радянського Союзу Валентин Іванович пробув 15 років. Тепер, говорить,
став помаранчевим. І без перебільшень вважає себе людиною щасливою. Коли сина
призначили на посаду голови Служби Безпеки України, отримав багато привiтань.
Щоправда, зізнався, що Саша днями телефонував і прохав з журналістами бути обережним.
Коли ж почув, що «Україна молода», то відмовити не зміг...
У наступному номері «УМ» читайте про міністра охорони здоров’я Миколу Поліщука.
