Приватне життя
З.Підалькіна
Без цензури (19.-25.01.2006)
19.01.2006
А.Турчинова: "До мене ніколи не ставилися тільки як до дружини Турчинова, яку б посаду він не обіймав".
Зустрілися ми з Анною Турчиновою в кабінеті народного депутата, її приятеля. На вигляд дружина екс-голови СБУ – тендітна пані років тридцяти, не більше. Зазвичай такі жінки не впадають у вічі яскравою зовнішністю, не шокують екстравагантністю. Поміркованість і почуття власної гідності – секрет їхнього шарму.
– Пані Анно, чи не було вам страшно, коли вашого чоловіка Олександра Турчинова призначили керувати СБУ?
– Ви поставили те саме запитання, що пролунало з вуст голови служби безпеки Німеччини. Звичайно, коли чоловіка призначили головою Служби безпеки України, то, з одного боку, я раділа. А з другого, як і більшість людей, не дуже тепло ставилася до Служби безпеки будь-якої країни взагалі. Тому на першу зустріч ішла напруженою й думала: "Тільки спробуйте мені щось сказати, "вкушу" так, що й думати не схочете мене чіпати". Але коли познайомилася з офіцерами, то приємно здивувалася. Це інтелігентні та розумні люди. Я відчуваю до них повагу. Із деякими сім`ями ми залишились у гарних стосунках і досі. Але в інтерв`ю я не хочу їх називати, щоб не спричинити ускладнень. Життя – складна річ, і ніхто не знає, що буде далі...
– А хрестиком ви часом не вишиваєте?
– Ні. Я не вмію ні шити, ні вишивати. В мене є сестричка-близнючка, то вона все це вміє робити.
– І що, ви бігали замість сестри на побачення, як у кіно?
– Ні. Вона лише писала за мене іспит з математики. Бо математику я дуже не любила. Із чотирнадцяти років знала, ким хочу стати. Мала яскраво виражені гуманітарні здібності. А оскільки я – людина досить практична, то не розуміла, навіщо мені в школі алгебра в такій кількості. Бо знаходити причинно-наслідкові зв`язки мене навчила вчителька хімії.
– Чи змінилося ваше життя відтоді, як чоловік залишив посаду?
– Ні. До мене ніколи не ставилися тільки як до дружини Турчинова, яку б посаду він не обіймав. Але я гадала, що чоловік почне повертатися додому раніше, проте мої сподівання не виправдалися.
– Ваше подружжя можна назвати ідеальним?
– Можливо... Я не знаю, що таке ідеальний шлюб, бо в нас, як і в усіх, бувають непорозуміння, ми сваримося. Але робимо це так, щоб нас ніхто не чув. Мені здається, що якщо подружжя каже, що воно ніколи не свариться, не слід цьому вірити. Вони або брешуть, або так уже набридли одне одному, що їм узагалі не цікаво, що робить друга половина. Чоловік та жінка – це різні планети. Мені здається, що й сваритися треба вміти красиво.
– Як відбувається ваша сварка?
– По-перше, тихо, щоб ніхто не чув. По-друге, недовго. По-третє, потім слід вибачитися або першій подати руку.
– Зазвичай починають сварку жінки. А у вашій сім`ї?
– Як і в усіх. Жінка – істота цікава, бо іноді сама себе не розуміє. Я інколи не можу збагнути, чому це я почала сварку. Але жінками правлять гормони, чоловікам треба це враховувати і переносити жіночий гнів, як дощ.
– Існує спостереження, що в російських сім`ях чоловік лупцює дружину, а в українських – дружина зустрічає чоловіка з качалкою. Ви відчуваєте себе українкою?
– У нашій сім`ї я чоловіка з качалкою не зустрічаю. Він у домі господар. У нас патріархальні стосунки. Ми обидва за гороскопом Овни, маємо лідерські нахили. Спочатку ми не могли вирішити, хто ж буде головним. Та коли я завагітніла й почувалася дуже зле, чоловік став главою.
– Які риси ви хочете виховати у своєму синові?
– Порядність. Чоловік мусить бути порядною людиною, надійною. Хочу, щоб він робив добро й не вимагав вдячності за це, щоб умів діставати задоволення від своєї праці.
– Ви говорите про християнські цінності. Кажуть, ніби ви щотижня ходите в молебний дім. І пан Турчинов навіть править службу.
– Це правда. Намагаємося ходити щотижня. І хоча я людина православна, не бачу сенсу сперечатися з приводу того, який храм відвідувати. Суть не в цьому. Але я кажу про загальнолюдські цінності, а церква дає мені спокій та умиротворення.
– Чи може чоловік бути порядним, залишаючись в українській політиці?
– Це непросто. Політика – це влада. А влада – то така пані, яка розбещує. Треба бути сильною людиною, щоб устояти перед її спокусами.
– А що по господарству ви любите робити?
– Прибирати.
– Щодня?
– Зараз нам допомагає помічниця, бо мені просто бракує часу. А от коли ми мали невелику квартиру, я з насолодою робила все сама.
– Хто прасує чоловікові сорочки?
– Я. А коли не встигаю – наша помічниця.
– Ви пам`ятаєте вашу першу зустріч з Олександром Турчиновим?
– Я навчалася на першому курсі романо-германського відділення й одночасно опановувала професію журналіста на факультеті соціальних професій. Олександр прийшов і попросив нас, як молодих журналістів, писати про виборчі перегони. Я не відразу в нього закохалася, бо він мав дуже серйозний вигляд. А прийшов Олександр із другом, котрий мені сподобався більше. Але той був одружений, і це поставило хрест на моїх почуттях. Потім ми почали разом працювати, і я зрозуміла, що знайшла ту людину, з якою буду щаслива.
– Що є найважливішим у подружньому житті?
– Кохати одне одного. Звісно, стан кохання, його забарвлення з роками змінюються. Ми дорослішаємо, і кохання переходить в іншу стадію. Іноді здається: усе, більше не люблю, але потім посидиш, охолонеш і зрозумієш, що кохаєш саме цю людину і без неї ніяк не зможеш жити.
– Чого навчило вас життя із вашим чоловіком?
– Сприймати життя таким, яким воно є, та вмінню просити вибачення і не боятися, що від цього корона з голови впаде. Мені здається, що коли вмієш вибачатися, більше поважаєш себе. Я намагаюся не ображати свого чоловіка, бо він гарна людина і я його кохаю. Тим паче, що він робить усе, аби мені було з ним затишно.
– Чи мусить дружина політика дбати про свій імідж?
– Обов`язково. Якщо ти дружина популярного політика, то не можеш не стежити за своєю зовнішністю. День починаю зі стакана мінеральної негазованої води, бо вона допомагає виводити токсини. Три роки я пропрацювала в аспірантурі й набрала трохи зайвої ваги. Тоді вперше відчула, що таке гіподинамія. Довелося взяти тренера. Місяць із нею на біговій доріжці тренувалася так, що здавалося: там вона мене й поховає. Але через місяць була у формі. Одяг купую або замовляю у Айни Гасе, вона мені радить, що підібрати до костюма чи пальто... Але враховуючи мій стиль роботи, із голим животом прийти на роботу не можна. Це мусить бути спокійний строгий стиль.
– Але ж інколи хочеться вдягнути щось таке незвичне...
– Звісно. Дозволяю собі це тільки влітку, коли виїжджаємо у відпустку. Там можна вдягнути й короткий топ, і брюки із заниженою талією. Коли нас запрошують на якісь урочистості чи прийом, вдягаю більш вишуканий одяг.
– Тобто краса – це головна зброя жінки?
– Саме так. Це страшна сила.
– Як ви проводите вихідні?
– Їх практично немає. Чоловік по суботах працює. Я їду до батьків, бо вони зараз мешкають у селі і їх обов`язково треба відвідати. По неділях можемо піти погуляти всі разом або поїхати на каток – син дуже гарно катається, та й я обожнюю фігурне катання.
– А про що ви мрієте?
– Мрію, щоб мій чоловік приходив додому раніше і ми частіше були разом. А ще хочу бачити свою країну багатою, сильною та щасливою.
