Гірка правда “Української правди”
Президент Віктор Ющенко пояснив у офіційному листі свою роздратованість запитаннями цього інтернет-видання щодо власного сина
Ірина ТИРАН
Хрещатик
28.07.05
Президент України Віктор Ющенко прокоментував скандал навколо машини BMW M6 та інших предметів розкоші, якими користується його син Андрій.
Нагадаємо, що “Українська правда” помістила у себе на сайті серію статей “Син бога” (автор — Сергій Лещенко), в яких описала один день із життя сина Віктора Ющенка Андрія. Юнака “засікли” за кермом машини, яка коштує понад 100 тисяч євро. Він порушив правила дорожньо-транспортного руху, але ДАІ його не зупинила. А в ресторані син Президента сидів за улюбленим келихом шампанського “Кристал” (пляшка вартістю майже чотири тисячі гривень). Ще, кажуть, є у нього мобільний телефон за п’ять тисяч доларів. Сам Андрій Вікторович пояснив (через прес-службу батька), що буцімто авто “дав йому поїздити товариш”. На аналогічне запитання про це журналіста “Української правди” Віктор Ющенко відповів: “Це не його! (машина. — Ред.) Я тобі говорю, він платить за оренду! Його коштів вистачає, щоб платити за оренду автомобіля... Веди себе як журналіст чемний, а не як кілер найнятий. Всі свої доходи він декларує. Фінансові активи моєї родини — декілька мільйонів гривень. Ви це знаєте, вони зафіксовані в деклараціях. Моя родина не тільки мої операції може оплатити, а й деякі послуги своїм дітям... Телефон подарував сину друг, якого ви знаєте, але я не хочу його ім’я називати... Хто знає мого сина, той підтвердить, що цей хлопець гарно вихований, моральний, духовний, глибоко віруючий... Тому я прошу — не калічте молоду душу, він став на праведну дорогу. Я даю слово: ніхто не буде червоніти за поведінку жодної моєї дитини. Ніхто!”
Віктор Ющенко також охарактеризував кореспондента “Української правди”: “Це журналіст, не працюючи й хвилини свого життя на свободу преси, сьогодні є кілером... Мені хочеться, щоб в нашому суспільстві перестали бути за традицією факти травлі. Якщо три дядьки з мішками СБУшного походження домовилися, що ми по чотирьох людях оточення будемо бити, що там тирса буде сипатися... І сьогодні підключаються журналісти, яким байдуже, чим ті гроші пахнуть. Вони день і ніч будуть починати з тих переслідувань...”
Віктор Андрійович сказав, що його Андрій такий же громадянин, як інші, й має право на приватне життя. І закликав гіпотетичних ворогів “бити” по ньому особисто, а не його дітях чи жінках.
Після наведених висловлювань Президента група журналістів (200 підписів представників різних видань) надіслала йому листа з обуренням стосовно принизливих висловлювань на адресу репортера “Української правди”. Мовляв, “ці слова є ляпасом усім журналістам країни”. Мас-медійники вимагають вибачень. Буквально наступного дня до “Української правди” через прес-секретаря Президента Ірину Геращенко надійшов лист-відповідь за підписом Президента: “Я високо ціную роль українських журналістів в перемозі демократичних сил під час Помаранчевої революції і шаную позицію, яку займають українські ЗМІ в процесах демократизації країни. Для мене свобода слова і вільний журналіст є аксіомою, ми поважаємо одну з головних функцій медіа — бути контролером дій влади...
Я знаю, що Сергій Лещенко завжди ставить незручні і гострі запитання, але цим він і цікавий як журналіст. Я ціную його “зубатість”, але сподіваюся, що почуття такту не має зраджувати не тільки політикам, але й журналістам.
Мені здається, що історія зі статтею в “Українській правді” стала для нас спільним іспитом — на готовність влади і преси жити в нових умовах, на готовність поважати право журналіста на інформацію і поважати право громадянина на приватне життя. Після публікації в “Українській правді” я мав чоловічу розмову з сином. Я також офіційно звернувся до міліції: вимагати дотримання правил дорожнього руху від усіх, незважаючи на марки та номери авто... З іншого боку, нам усім буває важко стримати емоції, коли мова йде про родину, про дітей... Це добре, що ми вже живемо в країні, де немає табуйованих тем і персон. Це правильно, що президентська родина живе під лупою преси. Але це не привід позбавляти моїх рідних права на особисте життя. Я ніколи не уникаю відповідей на найгостріші запитання. Відповідь може здаватися вичерпною чи ні, але я відвертий з журналістами. При цьому сподіваюся на взаємне розуміння і щирість”.
На цьому можна було б поставити крапку... Не хочеться проводити аналогій, але пригадуються напади на згадане інтернет-видання представників колишньої влади. В “Української правди” завжди була своя позиція і своя правда. Можливо, нашим новим керманичам не варто забувати про те, що свобода слова — це палка з двома кінцями. Інколи слово може вдарити навіть по тому, хто дав йому цю свободу...
