НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА
 
Цитатник
Початок | Відставники | Особисте | Оціночні судження
Особисте

То в чому ж урок для влади та ЗМI?

Підготували Михайло ВАСИЛЕВСЬКИЙ, Ірина ЄГОРОВА, Вадим РИЖКОВ, «День», Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь

День

02.08.05

Це правило демократичного суспільства — обговорювати й громадське, й особисте життя політика. Інша річ, що ми до цього не звикли, у нас того раніше не було, однак це норма демократичного суспільства, своєрідний контроль громадськості над вчинками і навіть над життям осіб, обраних народом на високі державні посади.

Конфлікт між владою та пресою, поштовхом до якого стала поява в ЗМІ інформації про спосіб життя 19-річного сина Президента Віктора Ющенка Андрія Ющенка, був однією з головних тем минулого тижня. А також, згідно з резонним зауваженням глави держави, — спільним випробуванням на готовність влади та преси жити в нових умовах. Висловлено чимало думок — у тому числі й позиція авторів колективного звернення до Президента (вчора під листом нараховувалися 733 підписи) з вимогою публічно вибачитися перед кореспондентом «Української правди» Сергієм Лещенком, а також відповісти на запитання про доходи та витрати президентської сім’ї. Віктор Ющенко у свою чергу зателефонував Сергію Лещенку та запевнив, що його відповідь на запитання журналіста «була емоційною», і що він «виніс із цього урок». Президент також сказав, що в нього з сином відбулася «дуже серйозна розмова».

На наш погляд, найскандальнішою в усій цій справі була заява не будь-кого з головних дійових осіб, а... першого заступника глави Державної податкової адміністрації України Миколи Катеринчука. Пан Катеринчук сказав журналістам, що «Андрій Ющенко має авторські права на всі політичні бренди, що використовувалися під час помаранчевої революції. Це до того, що хтось намагається рахувати доходну частину бюджету Андрія Ющенка», — цитує М. Катеринчука Korespondent.net. Те саме М. Катеринчук сказав в інтерв’ю одному з телеканалів. На його думку, скандал навколо сина Президента створений штучно: «Це практична провокація». Разом із тим, за словами М. Катеринчука, реакція Ющенка при спілкуванні з журналістами могла б бути іншою.

Напевно, ситуація, що виникла, мала і передвиборний підтекст. Принаймні, всі суб’єкти майбутньої виборчої кампанії повинні мати на увазі: передвиборна боротьба може — і буде — тривати на різних рівнях, у тому числі й на такому, за визначенням перших осіб країни, «емоційному».

Тому дуже важливо, які висновки зроблять для себе з цієї історії як політики, так і журналісти...

Володимир ПРИТУЛА , керівник Комітету з моніторингу свободи преси в Криму:

— Взагалі, це дуже неприємна історія. Однак тут нема нічого надзвичайного, адже ця історія ще раз доводить, що будь-яка влада і будь-яка преса є завжди головними опонентами в суспільстві. Інша річ, що цей випадок наклався на емоційний стан Ющенка — в складному стані економіка, ростуть ціни, нема поступу в інших сферах, росте розчарування владою в суспільстві — тому його роздратування можна зрозуміти. Всі побачили, що Ющенко не ангел і в нього нема крил. Разом з тим всі побачили, що в країні вимальовується нова система взаємин влади і преси, адже ми пам’ятаємо, що за минулого президента за незручні питання деякі журналісти заплатили навіть життям, не говорячи вже про кар’єру чи зарплату. В цій ситуації ми бачили як піднялася журналістська громада на захист права суспільства все про владу знати. І Президент — як і всі інші гілки влади! — змушений був реагувати адекватно, і він пішов на мирову угоду. Ми бачимо, які зараз реверанси в бік журналістів з боку лідерів всіх політичних сил і органів державної влади — і Юля Тимошенко, і Петро Порошенко, й інші можновладці відчули, що згуртована преса — це суспільна сила, всі намагаються підкреслити своє лояльне ставлення до преси. І від цього мають виграти і влада, і преса, і суспільство. Для тих же, хто розумів, що Ющенко не є месією, що він звичайна людина при владі і може робити всі ті помилки, які притаманні звичайним людям, в того нема розчарування в ньому. Просто підтвердився той факт, що все в житті може бути, однак всім, і представникам влади насамперед, слід навчитися гідно виходити з різних неприємних ситуацій, а висновок для журналістів теж зрозумілий — владу треба постійно контролювати, висвітлювати все життя її представників і бути для неї конструктивною опозицією.

Михайло НЕМОВ , голова Хмельницької міської спілки підприємців і промисловців:

— Факт телефонного «потиску» двох рук, президентської і журналістської, змусив зробити висновок, що столичні «пси демократії», як кажуть, ланцюгами не припнуті і не сплять. Заслуговує на високу повагу солідарність трудівників пера і мікрофона, яку вони виявили, ставши на захист гідності свого колеги, зокрема, і себе, взагалі. Хоча будемо щирі й відверті: якби Віктор Ющенко після конфлікту на прес-конференції не зробив крок назустріч своєму опонентові, суспільна думка ближчим часом не змінилася б. Літня спека, звичайні житейські турботи... Після Майдану, де сотні тисяч громадян (ваш покірний слуга — серед них) виявили свої настрої і прагнення змін, до виборів 2006-го мало хто наважиться на зневіру. Що не сталося б. Навіть не уявляю, що має статися у країні, аби раптом повторився Майдан.

Принаймні, місцеві ЗМІ (без жодного винятку) цей конфлікт своєю увагою не вдостоїли. Тут — усе навпаки. Якщо одна газета вказала міському голові Миколі Приступі на непрозорий підхід до вирішення питання організації міського життя, то деякі інші мас-медіа «хором» усе заперечують. Судиться Приступа з газетярем — то й хай собі судиться: колег відповідача це ніби не стосується. Послідовність видання, де трудився відповідач, у критичних оцінках роботи міського голови закінчилася тоді, коли його шеф-редактор несподівано для громадськості одержав високу посаду у виконкомі органу місцевого самоврядування.

У вітчизняних мас-медіа — як у лісі: дерева шумлять кронами, а під ними тихо. Провінція переважно читає місцеву пресу...

Мартін НАНН , британський журналіст та виконавчий директор Whites International Public Relations:

— Минулого тижня я пильно стежив за конфліктом, що назрівав між певними представниками нашої благородної професії та Президентом України, що виник через його реакцію на питання щодо його сина. Всі, хто мають дітей, особливо хлопців, дуже добре знають, що підчас вони можуть здійснювати дуже нерозважливі вчинки. Це невід’ємна частина процесу дорослішання. Проте я вважаю, що не суспільство повинно докоряти молодому чоловікові, це повинні робити його батьки, і в даному випадку я впевнений, що у нього ще й досі горять вуха. Як журналісти, ми можемо поцікавитися, як 19-річний молодий чоловік опинився за кермом спортивної машини вартістю 120 тисяч доларів і наскільки розумно довіряти такому недосвідченому водію такий потужний автомобіль, але не більше цього. На мою думку, питання, що поставили Президенту на серйозній прес-конференції, присвяченій обговоренню державних проблем, було непрофесійним, несвоєчасним та безпринципним. Невже так дивно, що батько, який і без того перебував у важкому становищі та під великим тиском, повівся таким чином? Як батько, я теж був би справедливо обурений. В даному випадку, Президент приділив багато часу відповіді на це запитання і навіть написав у видання з приводу своєї гнівної реакції. Що ще вам потрібно, шановні колеги?

Я прошу вас подумати про те, що єдина причина, через яку можливе виникнення подібного питання в Україні, — це свобода, що її забезпечив демократичний процес, за який всі ми боролися минулого року на Майдані. А тепер згадайте, де були крики журналістського протесту проти брудного насилля над нацією, що його коїли протягом всього минулого десятиліття представники колишнього режиму та члени їхніх родин... Можливо, тут також варто згадати нашого колегу Георгія Ґонґадзе, котрий майже п’ять років тому поплатився життям за те, що ставив надто допитливі питання. А зараз дехто намагається засудити Президента за те, що він обурився на журналістів! Невже у вас така коротка пам’ять?

Перш ніж вимагати поваги з боку Президента, мабуть, нам самим потрібно виявляти повагу. В більшості країн до голови держави чи уряду звертаються «пане Президенте» чи «пане прем’єр-міністре». Я ще не чув, щоб наші американські колеги зверталися до Президента Буша «Джордж» або щоб наші британські колеги зверталися до прем’єр-міністра «Тоні». Тому у мене виникає питання: чому українські журналісти вважають допустимим звертатися до Президента України по імені та по-батькові? Звернення «пан Президент» показує повагу не стільки до конкретної людини, скільки до посади Президента України — найвищої посади, на яку обирають демократичним шляхом. Якщо ми не можемо висловлювати належну повагу до посади Президента, то що можна сказати про нашу повагу до країни та ї народу? Свобода преси не означає свободу поганої поведінки, а в даному випадку журналіст, про якого іде мова, сильно переступив межу.

Нарешті, перш ніж ми, журналісти, починаємо писати петиції з вимогами вибачитися, нам потрібно дати лад у власному домі. Минулого року, згідно з офіційними статистичними даними, на публікацію в наших газетах матеріалів, які евфемістично називаються «PR-статтями», було витрачено 40 мільйонів доларів. По суті, ці статті являли собою рекламу компаній та політичну пропаганду, представлену під виглядом журналістських матеріалів, спеціально написаних для того, щоб обдурювати та вводити в оману громадськість. Іншими словами, це дорівнює приблизно 200 статтям на день. В будь-якій іншій цивілізованій демократичній країні журналісти піднялися б проти своїх редакторів та видавців за таке відкрите сприяння руйнуванню демократичних цінностей та масовий обман громадськості? Проте в Україні ми мовчимо.

Я прошу вас, шановні колеги, «хто без гріха, нехай перший кине у мене камінь», оскільки нам доведеться вирішувати більш важливі проблеми. І, будучи журналістом, я хотів би вибачитися перед Президентом цієї країни від імені всіх своїх колег за їхню поведінку. Журналістика — це професія, яка завоювала своє місце в суспільстві завдяки жертвам наших колег. Давайте не будемо знищувати їхній спадок таким недоречним еготизмом.

Володимир ЗДОРОВЕГА , професор Львівського національного університету ім. Івана Франка, доктор філологічних наук:

— Інцидент, який трапився з Президентом і його сином та засобами масової інформації, не був для мене неочікуваним. Йдеться про сам принцип виникнення конфлікту. Я давно говорив і писав про те, що людина, яка йде до влади, повинна бути готова, що про неї будуть писати й говорити — і не завжди приємні, а часом і зовсім несправедливі речі. Це правило демократичного суспільства — обговорювати й громадське, й особисте життя політика. Інша річ, що ми до цього не звикли, у нас того раніше не було, однак це норма демократичного суспільства, своєрідний контроль громадськості над вчинками і навіть над життям осіб, обраних народом на високі державні посади.

Щоправда, журналісти завжди мають зберігати певний такт. Йдеться не лише про цей конфлікт. Йдеться загалом про фамільярність та розв’язність журналістів, які вони часом виявляють і які мені особисто не подобаються. До речі, саме цей інцидент дещо роздули, довкола нього чиняться не зовсім мені зрозумілі речі. Декому хочеться заробити певний капітал. Однак попри все це, вибух емоцій має послужити уроком і представникам влади, і засобам масової інформації. І загалом маємо радіти, що таке обговорення взагалі можливе, що ознаки демократії нарешті торкнулися і нас.

Конфлікт має бути вичерпаним, й усі, маю надію, зроблять з нього висновки. Для мене ж знову стало очевидним: відсутність відповідних законів, які б врегульовували конфлікти морально-етичного плану, далися взнаки. Ми досі не маємо мудрого інформаційного кодексу, в якому б могли бути зведені всі діючі закони, (а маємо наразі 15, що регулюють правове інформаційне поле), проте питання етики, питання, що стосуються взаємовідносин між власниками засобів масової інформації (засновниками), журналістами та владою й досі залишаються не окресленими.

Розмови про створення такого кодексу йдуть давно, і треба нарешті засісти юристам та за участі журналістів продумати, написати такий кодекс, звівши норми законів, визначити правила поведінки, що могли б регламентувати українське інформаційне поле. Такі кодекси існують в європейських країнах. Існують вони й у нас, приміром земельний кодекс, сімейний, має бути й кодекс, що торкається етики, норм поведінки журналістів.

стаття російською мовою

Цитатник "Нова влада"
| Догори Початок | Відставники | Особисте | Оціночні судження