Гарант беззаконня

Володимир БОЙКО

Свобода ( 25-31.10. 20 05 )

25.10.05

Скоєння Президентом злочину є підставою для усунення його з посади.

Коли Віктор Ющенко розказує про те, як “я й моя команда розкрили вбивство Георгія Гонгадзе” або як він особисто дав вказівку арештувати підозрюваних у цьому злочині чи надав гарантії колишньому охоронцеві Кучми Миколі Мельниченку, то це не плід його отруєної діоксином фантазії, а божевільна правда, яка, відповідно до статті 96 Кримінально-процесуального кодексу України, має вважатися “явкою з повинною”.

Кучма також давав вказівки арештовувати людей, “розслідував” кримінальні справи й підвішував “за яйця” суддів. Але при цьому він ніколи не залишав письмових свідчень своїх злочинів і тим більше ніколи не розказував про це на брифінгах. А якщо з кимось і обговорював такі делікатні теми, то лише з генпрокурором, керівниками силових відомств чи, у крайньому разі, з головами облдержадміністрацій. Бо Кучма, на відміну від Ющенка, розумів, що втручання в роботу слідчих органів, тиск на прокуратуру чи суди — це злочин, викриття якого може стати підставою для його імпічменту і притягнення до кримінальної відповідальності. Тож якби не “піддиванні” записи, оприлюднені майором-втікачем, ми б і досі думали, що засуджений за замах на Н.Вітренко Сергій Іванченко, запроторений Януковичем за ґрати донецький адвокат Сергій Салов чи арештований першим заступником генпрокурора Винокуровим віце-президент банку “Слов’янський” Борис Фельдман стали жертвами слідчих і судових помилок.

Інша річ — нинішній Президент, який не усвідомлює, що за чинною Конституцією він не те що не може приймати рішення про арешт чи звільнення підозрюваних, обвинувачених і підсудних, а не має права навіть цікавитися перебігом тієї чи іншої кримінальної справи. Оскільки перелік функціональних обов’язків Президента, виписаний у статті 106 Конституції України, є вичерпним і не передбачає жодного контролю у будь-якій формі з боку глави держави за діяльністю органів прокуратури, слідства й суду. Вихід за межі прописаних у Конституції посадових обов’язків становить склад службового злочину. А скоєння Президентом злочину є підставою для усунення його з посади.

Тож на випадок, якщо народні депутати України пригадають, що Конституція саме на них поклала обов’язок розслідувати витівки президентів, розповімо кілька пікантних історій з життя Віктора Ющенка.

Історія перша. Куми й солодощі

Слідчий відділ податкової міліції в м.Львові у січні 2003 року порушив кримінальну справу №143-3662 за фактом ухилення від сплати податків службовими особами ЗАТ “Львівська кондитерська фабрика “Світоч”. Майже одноосібним власником цього підприємства є відома швейцарська фірма “Нестле”. Тож упродовж тривалого часу (з січня 2002 року по березень 2003-го) львівські кондитери переказували 5% вартості виробленої продукції іноземному хазяїну в якості винагороди за користування товарним знаком фірми і, відповідно до статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, відносили цю суму до складу валових витрат, тим самим зменшуючи базу оподаткування.

Та оскільки у той час “Світоч” ніякої продукції з торговельною маркою “Нестле” не виготовляв, а отже, й не мав нічого сплачувати за користування чужою інтелектуальною власністю, Державна податкова інспекція в м. Львові порушила кримінальну справу за фактом ухилення від сплати податків. За твердженням податківців, “Світоч” взагалі не придбав ніяких патентів або зареєстрованого знаку на товари, послуги чи торговельну марку “Нестле”. Такого ж висновку дійшла й проведена в рамках слідства судово-бухгалтерська експертиза.

Наступні два роки боротьба “Світоча” з Львівською ДПІ точилася з перемінним успіхом. Кондитери оскаржили рішення податківців про стягнення недоїмки до господарського суду й виграли справу в судах першої та апеляційної інстанцій. Однак Вищий господарський суд 26 травня 2005 року скасував попередні судові рішення й направив справу на новий розгляд. Ну що ж, буває. От тільки до чого тут Ющенко?

А ось до чого. Оскільки в ході досудового слідства були виявлені ще кілька “смажених” епізодів, 30 березня 2005 року заступник прокурора Львова, який здійснював нагляд за провадженням у цій справі, дав письмову вказівку заступнику начальника слідчого відділу податкової міліції виконати низку процесуальних дій. Зокрема, допитати як свідка голову правління “Світоча” пана Франсуа Пуанте з приводу порушень податкового законодавства в діяльності підприємства, виявлених у результаті проведеної податківцями позапланової документальної перевірки.

28 вересня 2005 року старший слідчий СВ ПМ ДПІ в м.Львові Віталій Мельник направив Пуанте повістку.

Але той на допит з невідомих причин не з’явився. Натомість 17 жовтня ця повістка, вручена у Львові Пуанте під розписку, надійшла в Генеральну прокуратуру... з секретаріату Президента з автографом Віктора Ющенка. На звороті повістки Президент, якому її, очевидно, підсунув хтось із кумів, наклав таку резолюцію:

Прокурору Львівської області, ст. слід. п. Мельнику В.Я.

Пр. пояснити дії по відношенню до ділової структури. Межує з абсурдом і неповагою до громадянина (іноземного) Пр. висновки.

15.10.05 р. В.Ющенко

Цікаво, яких висновків вимагає Ющенко від слідчого, котрий є незалежною процесуальною фігурою й має звітувати щодо своєї діяльності виключно перед наглядовим прокурором й виключно в порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України? Але приголомшує рівень нинішнього Президента: його попередник якщо правоохоронців і суддів “за яйця” й підвішував, то спілкувався при цьому не зі слідчими, нехай навіть і старшими. До того ж йому вистачало розуму не накладати ніяких письмових резолюцій. Тим більше на повістках!

І ще цікава деталь. Резолюцію на повістці Ющенко наклав у суботу (чи часом не на пасіці?), наступного дня після звільнення з посади генерального прокурора Святослава Піскуна. Очевидно, ця повістка прибула зі Львова до Києва трохи раніше, однак куми Президента чекали слушного моменту. А тут така нагода — генпрокурора в країні немає, роби що заманеться...

Як мав реагувати на цю президентську “вказівку” тимчасово виконуючий обов’язки генерального прокурора Сергій Винокуров? Правильно, він був зобов’язаний за цим фактом порушити кримінальну справу за ознаками статті 365, частина 1 — “перевищення влади або службових повноважень”. Підкреслюємо: порушити не проти недоторканного Ющенка (тим паче, що належність напису на повістці саме Президенту має доводитися слідчим шляхом вже після порушення справи), а за фактом.

Після проведення слідчих дій — допиту громадянина Ющенка в якості свідка, допиту працівників секретаріату Президента України, можливо, призначення почеркознавчої експертизи (у разі, якщо Ющенко став би запевняти, що він нічого такого не підписував) — і достеменного встановлення факту, що підпис під незаконною вказівкою старшому слідчому В.Мельнику на звороті повістки поставив саме Президент України, в.о. генпрокурора мав би поінформувати Верховну Раду про вчинений Президентом злочин і запропонувати розпочати процедуру імпічменту, щоб зняти з громадянина Ющенка недоторканність і притягнути його до кримінальної відповідальності. Одночасно з тим Генеральна прокуратура мала б визначитися з кваліфікацією злочину: якби з’ясувалося, що Ющенко давав злочинні вказівки слідчому не через свою правову необізнаність чи категоричне несприйняття засад правової держави, а на прохання третіх осіб, то обвинувачення йому мало б висуватися за статтею 364 КК України, частина 1 — «зловживання владою або службовим становищем» (санкція — виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців).

Насправді все сталося по-іншому. Адресована слідчому незаконна вказівка Президента вже 17 жовтня була зареєстрована в канцелярії ГПУ, і пан Винокуров, який дуже сподівається стати новим генеральним прокурором, наказав підлеглим надати інформацію про підстави виклику до податкової міліції Франсуа Пуанте. Тож перспективи кримінальної справи, порушеної львівськими податківцями, тепер сумніву не викликають: або слідчий В.Мельник її закриє, або його виженуть з роботи й справу закриє інший слідчий.

Історія друга. Бандитам — волю!

Якщо народні депутати таки почнуть розглядати діяльність Віктора Ющенка під кутом Кримінального кодексу, радимо їм навідатися до села Розтік Чернівецької області, де насолоджуються радощами життя брати Боцвинюки — Омелян, Михайло, Юрій і Дмитро.

Майже три роки тому, 13 лютого 2003 року, проти них була порушена кримінальна справа за ознаками злочинів, передбачених ст.149, ч.3 (торгівля людьми), ст.209, ч.2 (відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом) і ст.255, ч.1 (створення злочинної організації) Кримінального кодексу України. На підставі повідомлень Інтерполу та правоохоронних органів Німеччини й Польщі, а також показань потерпілих, свідків і висновків експертів братам Боцвинюкам було висунуте обвинувачення в організації злочинного угруповання, яке впродовж 1999—2003 років переправило до Сполучених Штатів 52 громадян України з метою їх примусової експлуатації. Іншими словами, брати Боцвинюки займалися работоргівлею, а отримані в такий спосіб доходи легалізовували через банківські установи Польщі, Німеччини та США.

Справа була вже передана до суду, як раптом у квітні цього року нею зацікавився Президент України. Він зателефонував заступнику прокурора Чернівецької області В.Мойсеєнку й, погрожуючи вигнанням з роботи, наказав негайно звільнити підсудних з-під варти. Коли ж наляканий прокурор розтлумачив Президенту, що зміна запобіжного заходу підсудним належить виключно до компетенції суду, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, той наказав йому розшукати голову апеляційного суду області А.Огородника.

За яке саме місце Ющенко підвішував головного чернівецького суддю — невідомо. Але схоже, за ті ж “яйця”, що і Янукович донецького суддю Тупицького, бо навряд чи без такого відчутного стимулу Огородник у суботній день помчав би у Сторожинецький райсуд, звідкіля повернувся з текстом постанови про обрання Боцвинюкам запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

Але цього Ющенкові здалося замало, й він зателефонував начальнику Чернівецького управління СБУ С.Качуру, пообіцявши тому відкрутити все, що погано висить, якщо кримінальна справа проти братів Боцвинюків не буде закрита. Тепер Ющенкові залишається хіба що заткнути пельки їх односельцям, які надіслали до редакції “Свободи” листа (стилістку та орфографію збережено):

“Звертаються до вас громадяни с.Розтік, які не можуть назвати своєї фамілії, бо на другий день їх знайдуть мертвими. Чому випустили звірів на свободу? Вони нападають на людей, погрожують їх вбити, витискають із них проценти.

Нам дивно, чому люди мовчать про Америку, інакше ви би дізналися, скільки їх гниє в каналізаціях. Чому відказується від відповідей Онуфрейчук, Петращук, Кермач та інші люди, яких налічується біля сотні? Можливо, також бояться, що їх уб’ють.

Родина Боцвинюків хвалиться усім, що у п’ятницю Великодну пан Ющенко дав указ голові суду Огороднику, голові облдержадміністрації Ткачу, прокурору Мойсеєнку їх відпустити, інакше будуть звільнені з посад. Чому в суботу Великодну запрацювали суди і зробились документи про випуск їх під розписку? Де в цей час поділось СБУ, де закони, де заклик Президента “Бандити сидітимуть в тюрмах”, де все поділося, кому надано і за що випустили живих тварів? А недавно прокурор м.Сторожинець порушив кримінальну справу по Юрію за те, що він ударив міліціонера, но через пару днів голова облдержадміністрації Ткач передзвонив нач. міліції Василову і справа була погашена, з цього вийшов пшик”.

Історія третя. Як Віктор Андрійович не захотіли йти “на х...”

Управлінням СБУ в Івано-Франківській області 15 липня 2005 року був затриманий за підозрою в контрабанді автомобіля «Лексус ЛС-430» і вчиненні службового підроблення директор ТОВ «Скорзонера» Олександр Шевченко. Можливо, Віктор Ющенко ніколи б і не довідався про цю подію, якби не одне «але». «Скорзонера» є власником відомого гірськолижного курорту «Буковель» в Яремчанському районі, де взимку 2005 року Віктор Андрійович відпочивав разом зі своїм грузинським колегою Михайлом Саакашвілі. Тож не дивно, що за гратами пан Шевченко відбув лічені години. І знову ж таки — завдяки втручанню Ющенка.

Довідавшися, в яку халепу потрапив хлібосольний організатор його відпочинку, Президент не придумав нічого розумнішого, як зателефонувати заступникові начальника обласного УСБУ (його прізвище не називаємо виключно з етичних мотивів). Той у цей момент їхав машиною в службових справах. Почувши в слухавці: “Це — Віктор Андрійович”, офіцер вирішив, що його розігрують, і послав співрозмовника “на х...”. Але Президент виявився людиною впертою. Він зателефонував повторно й у висловах “мать-перемать” наказав негайно випустити Шевченка з-під варти. Зрозумівши, що з ним справді розмовляє Президент України, офіцер отримав інфаркт.