Діоксинова неправда
Ольга Загульська
Спеціально для Novavlada.info
17.12.05
Що це за отрута, яка замість того, щоб на зовсім, або хоча би на тривалий час вивести жертву з ладу, дає їй змогу вести активний спосіб життя…
11 грудня виповнилося рік відтоді, коли керівник віденської клініки "Рудольфінерхауз" Міхаель Цимпфер повідомив, що Віктора Ющенка отруїли діоксином. Отруту виявив професор-токсиколог з Амстердамського вільного університету Абрахам Броуер. Так розпочала ходу історія, що відіграла одну з головних ролей у президентських перегонах. Час від часу в інформаційний простір вона вривається й нині. Але тепер вже не з ініціативи потерпілих. Вони воліли б забути і не згадувати.
Про це свідчить нещодавня реакція прес-секретаря Президента Ірини Геращенко на поширене НТН повідомлення про можливість захворювання Ющенка на рак. Вона апелює до делікатності і закликає припинити спекуляції на здоров`ї, яке відноситься до сфери приватного життя. І з цим можна було б погодитись, якби мова не йшла про лідера держави та обіцяну цією владою прозорість та відкритість у діяльності і поведінці. З другого боку, не ЗМІ і не теперішня опозиція ініціювали широкий розголос отруєння і пов`язаних з ним проблем зі здоров`ям. Це робив Ющенко і його оточення. Без будь-яких доказів виносили звинувачення і залякували покаранням. Хворобу поклали в основу рекламних передвиборчих роликів і використовували для додаткового залучення голосів виборців, що власне і було спекуляцією на здоров`ї у чистому її вигляді.
Тепер тему отруєння піднімають інші, виявляючи щораз нові дефекти та прогалини авторської версії. Встановили, наприклад, що майже рік не був встановлений факт отруєння, не було його доказів. А документи, передані з Австрії, не мали юридичної сили, оскільки аналізи були анонімні. Перелік недо о працювань можна продовжувати. А відтак постало питання про ще одну експертизу. Після неодноразових обіцянок біологічні зразки потерпілого все таки відібрали. Як запевняють, згідно з Законом "Про судову експертизу". Він вимагає участі українських спеціалістів. Їх залучили. Але зовсім не як активних учасників процесу. "Вони там нічого не повинні робити. Вони там будуть швидше як свідки", – розповів "УП" директор Інституту екогігієни й токсикології АМН України Микола Проданчук . Прес-секретар натомість переконувала в протилежному. З її слів випливало, що головними дійовими особами будуть українці, а іноземні фахівці лише їм допомагатимуть. Власне цього й вимагає вітчизняне законодавство. І якщо вірити Проданчуку, його не дотримали.
За результатами судово-медичної експертизи, яка тривала трохи більше тижня, 18 листопада проанонсували відповідну заяву Генпрокуратури. Повідомленню про неї передували планові медичні консультації та процедури Ющенка в Женеві. Та замість слідчого органу слово знову взяла речник глави держави. 22 листопада від неї ми дізналися, що концентрація діоксину в крові Ющенка в 1000 разів перевищує фонову. Саме такі відомості має його родина. Генпрокуратура відповідних документів ще не одержала. Це станеться найближчими днями.
Чому Ющенко отримав інформацію швидше, ніж слідство стає зрозуміло, коли згадати, що у Генпрокуратуру несподівано повернувся Святослав Піскун. У день, коли влада оголосила про наміри офіційно підтвердити факт наявності діоксину, Шевченківський райсуд скасував указ Президента про його усунення з посади. На період непевної ситуації функції ГПУ перебрав на себе потерпілий. Сам результати експертиз отримував, сам їх оцінював та озвучував. ТАК у нас виглядає таємниця слідства і невтручанням Президента у перебіг розслідування.
Генпрокуратура теж своє слово сказала. 8 грудня. За 2 дні по тому як апеляційна інстанція анулювала рішення суду, що визнавав указ Президента про звільнення Святослава Михайловича незаконним. Окрім того, прес-служба голови спеціальної слідчої комісії ВР Володимира Сівковича 6 грудня поширила відповідь ГПУ на його запит стосовно законності проведення експертизи. Отож для оприлюднення позиції Генпрокуратури склались і достатні і необхідні умови. Особливо якщо врахувати, що наближалась річниця озвучення діоксинової версії отруєння і треба було завчасно позбавити аргументів тих, хто у цьому сумнівається.
Нічого нового поза тим, що раніше сказала Ірина Геращенко, ми не почули. Хоча сподівались дізнатися і назви установ і імена виконавців роботи. Їх нам не назвали. Начебто з мотивів таємниці слідства. Але минулого року цих деталей не лише не приховували, їх навіть рекламували. Хоча Генпрокуратура на той час вже поновила розслідування.
Відтак виникає підозра, що з підтвердженням наявності діоксину в крові Ющенка не все чисто. Окрім того, очевидне маніпулювання фактами. Нас запевняють у тому, що експертизу проводить Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України, а результати, одержані в зарубіжних лабораторіях, лише будуть враховані при підготовці експертного висновку. Тоді як все з точністю до навпаки. Отримані невідомо де і невідомо ким результати аналізів зразків крові Ющенка складатимуть основу заключного документу. Роль української сторони зводиться лише до того, щоб їх переписати і узаконити своїми підписами. Невідомо навіть, чи будуть долучені оригінали супровідних документів. Але навіть якщо діоксин дійсно є, це ще не означає, що він потрапив туди насильно. А експертизу проводили саме для того, щоб переконати нас у посяганні на життя кандидата у президенти.
З другого боку, чому експертизу все таки виконали за кордоном, якщо Олег Рибачук озвучив наміри здійснити її в Україні. Як запевняє Микола Проданчук, такі дослідження в очолюваному ним інституті вміють робити. Проблема лише в тому, що лабораторія не акредитована, а тому на її результати не може покладатися слідство. Для калібрування наявного в нас лабораторного обладнання, як сказав глава президентського Секретаріату, потрібно біля 2 місяців. Справа лише за умовами зберігання, але й їх можна створити. Так поступила минула влада, коли постало питання про експертизу "плівок Мельниченка". Закупила дорогу апаратуру і залучила до роботи відомих експертів.
Але тоді хотіли встановити і задокументувати істину. Тепер завдання полягає в тому, щоб її приховати. Надто багато тих, хто у замах на життя лідера опозиції не вірить. А Президент про те, що його не було, знає. Від початку.
Свідченням є інформація, оприлюднена в інтерв`ю екс-голови СБУ Ігоря Смєшка газеті "Сегодня" за 5.09.05. Повернувшись у вересні з Відня, Ющенко послав до нього свого помічника Олександра Третьякова, який відразу сказав: "Ігоре Петровичу, не турбуйтесь, Віктор Андрійович абсолютно впевнений у вас, ви ніякого відношення до цього не маєте, у нього сумнівів навіть нема, його відношення до вас незмінне".
Повідомлення Смєшка досі не спростоване. Відтак можна вважати, що достовірне. Провини колишнього керівника Служби безпеки у спотвореному обличчі Ющенка нема. Інакше не став би він позаштатним радником чинного голови СБУ Ігоря Дріжчаного. Невинуватий і Володимир Сацюк. Можливість причетності будь-кого зі співробітників СБУ до цього злочину Ігор Петрович не раз відкидав. Як учасник вечері і досвідчений розвідник, дії свого заступника, які могли привели до нещастя, обов`язково б помітив. І досі б розповів.
Отож навмисного отруєння на дачі Сацюка в ніч з 5 на 6 вересня не було. Про це досить ствердно нещодавно заявив і Піскун. Він нагадав, що окрім вечері, у Ющенка ще був сніданок. Також з дуже важливими людьми. А оскільки потерпіла сторона іншого місця, іншої дати та інших підозрюваних не називає, можна вважати, що у поданому нею вигляді отруєння не було взагалі. Відтак надуманими є й будь-які його версії, в тім числі діоксинова. Хоча, судячи з інтерв`ю газеті "Комерсант–Украина" Юрія Луценка за 2.12.05, у цій справі з`явилась зачіпка у вигляді перехопленого листа звинувачуваного в серійних вбивствах, у якому йдеться і про отруєння кандидата у президенти, а, значить, можна очікувати озвучення і нових обставин і нових фігурантів. Справа лише за офіційним визнанням факту отруєння.
Про наявність діоксину в організмі Ющенка заговорили після затишшя у розмовах про отруєння і напередодні вирішального для здобуття влади переголосування. Тема стала одним з головних чинників отриманого 26 грудня результату. Механізм впливу на уми виборців пояснив колишній працівник російської спецслужби і за сумісництвом лондонський промоутер версії замаху на життя головного українського опозиціонера Борис Володарський: "... він (Ющенко. – Авт.) мобілізував свій електорат і одержав додаткові голоси виборців, які коливалися, які співчували йому в зв`язку з тим, що сталося". ("УП", 2.09.05).
Виведення отруйного скандалу на нову орбіту задля забезпечення виборчого ефекту вимагало аналітичного підтвердження певної речовини, яка, по-перше, давала симптоми, аналогічні або подібні до тих, що мав Ющенко, а, по-друге, могла попасти в організм через посередництво сторонніх осіб.
Над цим питанням, очевидно, думали відтоді, коли зрозуміли, що ні рицин, ні "важка вірусна інфекція та хімічні речовини, які, звичайно, не входять до продуктів харчування", ні біологічна зброя для таких цілей не годяться. А діоксин через наявність прищів та язв на обличчі жертви підходить. Тодішній замміністра охорони здоров`я Олександр Орда припустив, що схему підігнали під прецедент, який мав місце в Радянському Союзі. Насправді ж мотивація була набагато ширша.
Частково її ще 24 листопада (в час, коли вирішувалось бути чи не бути відміні результатів голосування другого туру і призначенні нового) на сторінках The Nature озвучив англійський клінічний токсиколог і консультант Британської Національної інформаційної служби з питань отруєнь Джон Генрі. Нагадаємо, що про діоксинове ураження Ющенка говорили ще 31 жовтня, в день першого туру виборів. Таку думку висловив експерт з хімічного тероризму і лікування жертв отруєнь з Віржінського університету Крістофер Холстедж.
Генрі повідомив, що проти потерпілого застосували агент "Оранж", найтоксичніший з діоксинів, який американці використовували під час війни у В`єтнамі. Його аналог був і в СРСР. Доповнення суттєве, оскільки підводить до думки, що лідерові оранжевої революції відімстили отрутою, дотичною до кольору його передвиборчої кампанії.
Не врахував тільки, що на момент скоєння злочину, а тим більше його задуму і підготовки, які, за логікою, мали б стартувати щонайменше на початку літа, помаранч ще не мав стійких асоціацій з кандидатом у президенти від опозиції. З огляду на високі рейтинги Януковича тодішня влада почувала себе впевнено, а революція не приходила до неї навіть у найстрашніших снах. Тому підбирати отруту під її колір вона не могла. Тим більше, що начебто застосований російський діоксин Т-2, по-іншому називається "жовтий дощ". А це не те ж, що оранж. Проте про оранжеві барви перемоги Ющенка знав він сам, його оточення і закордонні наставники. Якщо хтось і міг, організовуючи отруєння, розраховувати на відповідні колірні асоціації, то тільки вони.
"Зручним" діоксин був і з інших позицій. Він був у Росії, а, відповідно, можна було говорити, що саме звідти потрапив в Україну. Причому легально, оскільки Кремль підтримував Януковича. Відтак досі голослівні заяви його суперника: "Це був акт політичної розправи над політиком, над лідером опозиції, а його метою було моє вбивство" набували конкретного змісту. Адже так і просилась відповідь на запитання, хто замовник, звідки засіб вбивства і хто його пробував скоїти. Зловісна тінь покривала як самого провладного кандидата, так і сусідню вже тоді немилу Ющенкові державу.
Ще одна "позитивна" риса діоксину – малий масив даних по цивільних отруєннях. Ніхто достеменно не знає ні симптоматики, ні перебігу хвороби. Інформацію, яку поширює зацікавлена сторона, важко (а той нічим) спростувати. За достовірне можна вдати все, що потрібно сказати. Контраргументи ж будуються на припущеннях та наближених аналогіях. Ще більше звужує можливості для сторонніх коментарів апеляція до унікальності випадку.
Головне ж достоїнство отрути – візуальний ефект. Прищі на обличчі начебто безальтернативно доводять, що застосували саме її. Такі наслідки дає хлориста складова діоксину. Саме так пояснював свою позицію Генрі. Заковика тільки в вихідних даних. Ними були до і після отруйні фотографії Ющенка. Висновки вчений робив на їхньому порівнянні.
Найважливіше ж, що намагався донести Генрі, – для змін на обличчі Ющенка досить було однієї прийнятої з їжею дози діоксину. Ця ремарка фактично підводили теоретичну базу під пояснення, де і як сталося отруєння. Потерпіла сторона наполягала, що в ніч з 5 на 6 вересня на дачі Сацюка і ніде більше.
На цю ж ідею працювала інформація, яку оприлюднив швейцарський спеціаліст Жан Сора. Він стверджував, що перші ознаки ураження діоксином з`являються через 1–3 години після впливу. Але люди, які летіли з Ющенком у "Рудольфінерхауз", на допиті в Генпрокуратурі про сліди отруєння на його обличчі не сказали нічого. Їхню відсутність підтвердив і Генрі. Ющенка, як випливало з його пояснень, відразу на хлор не досліджували тому, що стан шкіри підстав для таких підозр не давав.
Коментарі англійського фахівця напередодні офіційного повідомлення про діоксинове отруєння виконували двояку функцію. З одного боку, готували українську і світову спільноту до сприйняття вбивчої інформації. З другого, були своєрідною грою на випередження в умовах численних слабин версії. Організатори акції не могли не усвідомлювати, що сумнівів і навіть спростувань не уникнути. Але є змога авторитетом відомого спеціаліста їх приглушити.
Після знакової прес-конференції Міхаеля Цимпфера до обговорення питання підключились інші фахівці та зацікавлені особи. Суперечки точилися навколо кожної позиції, передусім ступеня токсичності, дози та часу впливу. Марчелло Лотті, Олександр Орда, Микола Проданчук, керівник інформаційно-токсикологічного центру МОЗ Росії Юрій Остапенко, фінський експерт Тертту Вартіайнен наполягали на тому, що для появи таких прищів, як в Ющенка, потрібно протягом тривалого часу (до 2–2,5 місяців) приймати великі (до кілограмів) кількості отрути. Тоді як Корпан говорив, що його пацієнт спожив нанограми.
Критично оцінили й вірогідну дату нападу – 5 вересня. "З медичного погляду це не має сенсу. На мій погляд, це повинно було статися на 2 тижні раніше", – сказав спеціаліст з отруєння діоксинами з Техаського університету Арнольд Шехтер. Заперечили і миттєву дію діоксину, передусім Юрій Остапенко, Олександр Орда, Арнольд Шехтер. Ющенко, як відомо, перші симптоми занедужання відчув вже наступного дня. Тоді як у потерпілих італійців вони виникли лише в тих, хто одержав найбільшу дозу отрути. Подібні до опіків плями на шкірі за кілька днів з`явились лише в окремих дітей.
Не оминули експерти увагою характеру висипки. За повідомленням низки джерел, хлоракне (пошкодження сальних залоз шкіри, яке супроводжується дерматитами) не може бути однозначною діагностичною ознакою впливу TCDD, оскільки є загальним симптомом при отруєнні різними класами хлорорганічних сполук і деяких поліхлоридів. Хоча у разі ураження діоксином, як твердить керівник інформаційно-токсикологічного центру МОЗ Росії Юрій Остапенко, свою специфіку має. Проте фахівці, котрі досліджували отруєння людей цією речовиною у В`єтнамі, сказали, що обличчя Ющенка їй не відповідає.
Та найбільшою інтригою в розслідуванні чинника захворювання Віктора Ющенка є матеріал, який використовували для аналізів. Віденські лікарі, оголошуючи торік вердикт, сказали, що ним були зразки крові. Їх відбирали і для недавньої судово-медичної експертизи. Тоді як Олександр Орда говорить, що для цих цілей потрібна жирова тканина і біопсія. А біопсії Ющенко якраз уникав. Начебто через небажання спотворювати своє лице ще й шрамами. Про це 8 грудня 2004 р. писала лондонська The Time.
Аргумент більш ніж сумнівний. Шрами на тлі суцільних виразок суттєво погіршити зовнішній вигляд вже не могли. Але можна було одержати відповідь на запитання про фактор впливу, а, відповідно, ефективний метод лікування. Заради такого перед неприємною процедурою не зупиняються. Уникають її лише тоді, коли достеменно знають, що вона ні до чого. А з`єднати діоксин з жировими тканинами, як з кров`ю, не виходить. Але й кров Ющенко не поспішав надавати. Незважаючи на потребу узаконення результатів експертизи. Про це, зокрема, повідомив екс-голова СБУ Олександр Турчинов.
Ті ж результати, які були одержані в грудні і підтверджені за 3 місяці в Німеччині вразливі до критики не менше. Шеститисячне перевищення норми шокує своєю неймовірністю. Особливо на тлі отруєння, яке сталося на початку цього року в Австралії. Тоді вміст діоксину був тільки в 15 разів вищий від небезпечного, тобто в 400 разів менший, ніж в Ющенка. Але це на початку зими. Можна тільки уявити, що було на початку вересня. З другого боку, фізичний стан потерпілого на такі величини не вказує. Відтак можна припускати, що зафіксоване перевищення вмісту отрути було не в його організмі, а в доставленій на аналіз порції крові.
Такі підозри після консультацій зі спеціалістами виникли і в СБУ. Щоб довіряти заявленим цифрам, на її думку, треба мати документальне "підтвердження факту чіткого дотримання правил відбирання і доставки матеріалу в лабораторію". Сумніваючись у "дійсності належності зразків крові і біологічних речовин, які аналізували на вміст діоксину", Ющенкові, відповідний депутатський запит 17 червня зробив Юрій Соломатін.
Виступаючи 15 березня у програмі "Подвійний доказ", Корпан запевняв, що концентрацію отрути розрахували так, щоб смерть наступила не відразу, а за тиждень. І це при тому, що про реальний вміст діоксину ні 6 вересня, ні за 7 днів не знає ніхто. Ретроспектива ж з огляду на унікальність випадку неможлива. І самі хитромудрі розрахунки під сумнівом. Адже ознаки отруєння візуалізувалися відразу, за кілька годин. З часом вони тільки посилювалися. Сподіватися, що Ющенко, або ті, хто з ним поряд, помітивши їх (постійні головні болі і рвота), будуть бездіяльно за процесом спостерігати, безглуздо навіть для дилетантів, не те, що для спецслужб.
Без завершеного слідства непричетний до отруєння лікар не мав би знати розрахованої зловмисниками дати смерті. Тому виникають підозри на певну обізнаність. Її підсилюють 2 факти. Перший той, що наступний тиждень починався 13 вересня, а 10 вересня Ющенко вже був в австрійській клініці. І саме їй належать лаври його порятунку. Заодно є пояснення, чому задуманого все таки не сталося. А статись могло. Про це на спеціально скликаній 17 вересня прес-конференції повідомив Олександр Зінченко.
Наступного дня з мітингу в Києві стартував фінішний відрізок виборчої кампанії Віктора Андрійовича. Гасло попереднього етапу "Ющенко іде в президенти!", незважаючи на первинну силу емоційного впливу, за літо втратило свіжість. Потрібне було нове. І ми його отримали: "Ви нас не отруїте!" – чули ми по телебаченню, радіо і на зустрічах з виборцями.
Знаменність події підсилював збіг у часі з черговими роковинами зникнення Георгія Гонгадзе. Паралелі більш, ніж очевидні. Мета ще прозоріша – надати отруєнню такого ж резонансу як смерті журналіста. І хоча спотворене обличчя порівняно з нею ніщо, поспекулювати можна. "У 2000 році на цьому балконі сидів Георгій Гонгадзе, вів політичний репортаж. Хто йому відрізав голову?" – пафосно запитав Ющенко, презентуючи отруєння у ВР. І так упродовж усіх перегонів. Про муку, яку витерпів заради всіх нас, Президент і тепер нагадувати не забуває.
Без сумнівів в ураженні діоксином не обходиться і тоді, коли проаналізувати спосіб попадання отрути. Про його деталі Микола Корпан розповів "УМ" від 26.01.05. За його словами, це сталося через рот і шлунок або з негустою їжею, яка містила жировий компонент, або з крапелькою в напої. Свідченням є зафіксоване пошкодження всіх внутрішніх органів. Але тоді найсучасніша апаратура особливих спричинених хлористою складовою утворень не виявила. І як могло статися вибіркове отруєння, коли продукти споживали із загальних тарілок? Хіба що клали їх прямо в рот. Але про такий спосіб приймання їжі Ющенком не говорив ні він сам, ні присутній поряд Жванія.
Тепер зупинимось на самій їжі. Виключення її густого різновиду зрозуміле, оскільки діоксин нерозчинний. Можна говорити лише про їжу рідку – суп чи бульйон. Цимпфер натякав на сметану. Та, як встановлено слідчою комісією ВР, їх на дачі Сацюка не подавали. Не було там і жирних напоїв. Пили горілку, пиво та коньяк, які Жванія та Сацюк розливали з відкупорених на очах присутніх пляшок. А для зв`язування діоксину потрібні жирові клітини. Отож середовища, яке б забезпечувало його рух і руйнівний вплив на вечері 5 вересня не було.
Не все гладко і з самою отрутою. Корпан стверджує, що до Ющенка застосували очищений TCDD. Та цей різновид діоксину, як випливає з інформації, яку надав Газеті.Ru естонський академік, засновник Інституту хімічної і біологічної фізики Ендель Ліппмаа через нерозчинність малотоксичний. Про нерозчинність діоксину, сповільненість його дії (тільки через 10–13 днів після ураження), а тому неефективність як отрути йдеться і в статті Бориса Володарського у The Wall Street Journal за 7 квітня. Для забезпечення його дієвості потрібен препарат, який надає розчинності. І ним начебто був альфа-фетопротеїн. Але як написано в статті, розміщеній 5.09.05 на Vlasti.net, при поєднанні діоксину з білками і введенні суміші в організм людини вже через невеликий проміжок часу відбувається злоякісне переродження клітин печінки, що не дає шансів для виживання.
Окрема тема – темпи виведення діоксину з організму Ющенка. За останніми даними, його вміст у 1000 разів більший за норму, тобто за рік його кількість зменшилась у 6 разів (на 83%). У першій половині вересня в організмі залишалось менше 50% отрути (тритисячне перевищення допустимої концентрації). Про це і українським журналістам і ведучому телекомпанії Сі-ен-ен Леррі Кінгу повідомив сам Президент. За останні 3 місяці його стало менше ще на 70%. Темпи дійсно "фантастичні". І власне ця визнана самим потерпілим фантастика налаштовує на додаткові роздуми.
По-перше, як можна оцінити відсоток виведеної речовини, якщо невідома одержана доза? Невже Ющенкові відомо про кількість спожитої отрути? Але тоді мав би знати, як в його організмі вона опинилась.
По-друге. Загальновідомо, що період піврозпаду діоксину 7 років. Безслідно він може зникнути через 14. І цього в принципі не заперечує теперішній лікуючий лікар Ющенка Жан Сора: "Виведення діоксину з організму – це дуже довгий, класичний процес. Він буде йти роками ..." Його можна лише прискорити. Проте навіть ті діоксини, які починають виходити з організму дуже швидко, як зауважує Арнольд Шехтер, цілком щезнуть тільки протягом кількох років. Микола Проданчук говорить, що залишаються на все життя.
По-третє. Ще на початку лютого, за твердженням Святослава Піскуна, не було протиотрути. Її не могли виробити, бо не знали остаточної формули самої отрути і специфіки її впливу. Зараз, звичайно, можна списати ці заяви Генпрокурора на навмисне шкідництво. Але й від самого Ющенка 16 березня російські журналісти почули, що шлях виведення діоксину з організму знайшли тільки 2 місяці тому назад. А до того він чинив свою страшну руйнівну дію. Різку недугу нейтралізували до 10 жовтня, але з діоксином тоді не боролись, бо про нього не знали. Він і далі у величезних дозах був в організмі, але чомусь на інші органи, окрім шкіри обличчя, не впливав.
Чи реальна така вибіркова дія діоксину? І що це за отрута, яка замість того, щоб на зовсім, або хоча би на тривалий час вивести жертву з ладу, дає їй змогу вести активний спосіб життя, і без відчутних наслідків переносити фізичні і психологічні надвантаження далеко не сприятливих перипетій виборчих перегонів? А саме у той період, як стверджує Жан Сора, "симптоми захворювання були дуже серйозні". Чому такий невдячний препарат підібрали? У чому ж тоді відпрацьованість операції на рівні вищого керівництва СБУ? Невже ніхто з її співробітників не спромігся запропонувати ефективного і разом з тим непомітного агента впливу? А діоксин, як відомо, залишається в організмі надовго. Його навіть після смерті можна виявити. І такий недолугий вибір зробили начебто у зв`язці з російськими спецслужбами.
Отже, не TCDD це був. Різновид діоксину, до речі, за результатами останньої судово-медичної експертизи не названий. Як говорить медична теорія та практика, ця субстанція надовго (окремі експерти кажуть, що назавжди) вражає всі органи і системи організму. За словами медичного експерта Даніїла Голубєва, здебільшого нервову. Шкідливий вплив розтягується на десятиріччя. Отрута провокує утворення злоякісних пухлин, зниження імунітету, неврологічні та психічні розлади, безсоння, хвороби печінки та щитовидки, втрату ваги, роздратованість, головні болі, спазми, діабет тощо. Ми ж бачимо наслідки лише на обличчі. А ще надмірну роздратованість. Але вона похідна від завищеної самооцінки і зверхнього сприйняття оточуючих.
Микола Корпан , реагуючи на нещодавню згадку НТН його інтерв`ю німецькій "Більд" за 8.04.05, в якому йшлося про велику ймовірність раку у Ющенка, спробував від нього відхреститися, посилаючись на некоректність перекладу. Але в тексті дійсно присутня думка про загрозу розвитку смертельної недуги. Ще раніше (27.12.04) про таку можливість у The New York Times попереджав його колега по лікуванню Президента Міхаель Цимпфер. Так вони говорили, коли треба було підсилювати ефект від шкоди завданої владою опозиційному претенденту на найвищу посаду в країні. Тепер, коли недовіра до глави держави більша, ніж довіра, а повідомлення про можливість страшної хвороби ще більше може тенденцію посилити, такі прогнози називають і по-людськи і професійно неправильними.
Фахівці твердять, що у світі нема ні бактерій ні інших антидотів, здатних пригнічувати чи нейтралізувати вплив діоксину. Ті ж нові методики, про які розповів і Корпан і дерматолог Сора, стосуються лише поліпшення стану обличчя. Винайдений у швейцарській клініці на основі невідомого раніше молекулярного підходу метод прискореного виходу діоксину на весь організм не поширюється. У цьому начебто нема потреби, оскільки, як стверджує лікар, "у нього (Ющенка. – Авт.) нема проблем зі всім, що стосується внутрішніх органів". Там діоксину нема. Але куди і коли він дівся? І що цьому посприяло? Навіть, якщо вважати, що зараз друга стадія хвороби, яка виявляється лише на рівні шкіри.
Усвідомлення та очікування фатальних наслідків породжує психологічну пригніченість, почуття тривоги, змушує значну частину часу приділяти відновленню і підтримці здоров`я. Мюнхенський спеціаліст з отрут Макс Даундерер говорить, що значні структурні зміни в організмі приводять до депресії. Чи спостерігаємо ми щось подібне за Президентом? Чи доходять про це чутки від людей, які його оточують?
Не було ніколи тривоги й стосовно можливої передачі хвороби рідним, передусім дітям. Перед телекамерами суцільні обнімання та поцілунки. Хіба можливе таке, коли не відомий збудник захворювання, а лице всіяне виразками незрозумілого походження? Відтак напрошується висновок, що увесь час, включаючи період начебто невизначеності з діагнозом, знали, що речовина, якою впливали, безпечна і незаразна, а, отже, знали її саму. Були впевнені, що непоправної шкоди не завдасть. І не завдала. Ще в березні в інтерв`ю "Німецькій хвилі" Ющенко хвалився, що здоров`я у нього класне і працює по 16 годин на добу. За тиждень "чудесну динаміку лікування" підтвердив російським журналістам. Та поки є діоксин, це проблематично. Або класне здоров`я, або отрута. Якщо констатувати перше, то тим самим заперечується друге.
Непрямим підтвердженням безпечності хвороби є спосіб її лікування. Ще 27 грудня Цимпфер повідомив, що воно значною мірою експериментальне і буде проводитись в Україні. Але чи може експериментальне лікування ще й в умовах загрози появи ракового утворення проводитись лише амбулаторно, в країні, спеціалісти якої не мають відповідного практичного досвіду?
Навіть австрійці його не мають. Як і будь-хто інший. "Міжнародна практика не має досвіду лікування таких отруєнь при таких дозах, які я одержав", – сказав 16 березня Ющенко. Тобто неминуче лікують методом проб і помилок, підбору ефективних засобів, що робить реальною загрозу неочікуваного перебігу хвороби (а у випадку з Ющенком вона вже мала місце) та необхідність надання екстреної допомоги. Тобто необхідне лікування стаціонарне.
Окрім того, мова йде про здоров`я Президента. Як сказав він сам, це тема "спеціального інтересу". В таких випадках випускають бюлетень, який інформує і про перебіг хвороби, і про перебіг лікування, і про результати аналізів, і про установи, де їх виконують. Коли захворів Президент Леонід Кучма, "непрозора" влада щодня таку інформацію надавала. Чому цього не робить влада "прозора"? Таке серйозне захворювання неминуче потребує реабілітації. І ми знаємо, як, де і коли її проходив Президент Кучма. Але ні разу не чули про неї стосовно Ющенка.
Ураження ж було. І про це красномовно свідчить обличчя Президента. Не виключено, що речовина, якою впливали, хлоромістка, можливо, є одним з різновидів малотоксичних діоксинів. З огляду на експериментальність лікування, експериментальна. Або ж у цей статус її вивела своєрідна реакція сповненого хронічними захворюваннями організму.
Існують думки, що стан Президента – наслідок невдалого омолодження. У цьому є сумніви. Оскільки все виглядає на сплановану операцію, мета якої формування додаткових можливостей для приходу у владу. Припускати, що її розгорнули після того, як побачили розлади зі здоров`ям, некоректно. Адже під отруєння була організована зустріч на дачі Сацюка. Фундамент заклали саме тоді. І настільки були впевнені в ефективності задуманого, що ніяких запасних варіантів не передбачили. Тому тепер, коли спроба висунути звинувачення тодішнім керівникам СБУ зірвалась, опинились у повному безвиході. Які б аналізи нам не надавали, і які б авторитетні прізвища під ними не стояли, в отруєння як насильство не буде віри доти, поки переконливо не пояснять, хто, як і де його вчинив.
Таємниця слідства тут ні до чого. І про владу-вбивцю, і про Смєшка разом з Сацюком, і про російські спецслужби, і про тих, хто перевозив і труїв, і про українські лабораторії і про багато чого іншого нам розповідали без огляду на будь-які тайни, презумпцію невинуватості і мораль.
Наразі ж видається, що до цієї історії причетна сама сторона Ющенка. А впливали двічі. Першого разу були ті наслідки, які ми спостерігали у вересні минулого року. Прищів і язв тоді не було. Про діоксин не говорили також. Не показали на нього жодні аналізи, в тім числі й австрійська судово-медична експертиза за зразками крові відібраними 30 вересня. Більше того, 2 жовтня Корпан оголосив про різке поліпшення здоров`я. До такого висновку дійшов лікарський консиліум. І ось тоді, очевидно, вирішили спробувати ще раз. Але знову не все до кінця прорахували і 7 жовтня наступив критичний момент. Власне після цього обличчя набуло того вигляду, який ми спостерігаємо ось уже рік. Але мова йде лише про обличчя, а не отруєння загалом.
Визнати ж фарс не бажають. І суспільство зайняте іншим. Щоб відволікти його від гріхів президентської команди глушника у вигляді Миколи Мельниченка підкинули. Чи відійшло воно від оранжевого дурману настільки, щоб не повестися на це? І чи буде вибирати чесну владу, послуговуючись критеріями чесності, чи знов віддасть перевагу тим, хто нічого спільного з нею не має?
