Міністр юстиції переймається не своїми справами
Володимир БОЙКО
Свобода
05.04.2005
Якщо найближчим часом Президент Ющенко раптом видасть указ про передачу національної компанії «Нафтогаз України» в підпорядкування Міністерству юстиції, цьому, мабуть, ніхто не здивується. І передусім — сам міністр Роман Зварич, який регулярно з телеекранів і газетних шпальт коментує події на нафтовому ринку та ультимативно вимагає запровадження тих чи інших схем у торгівлі «чорним золотом».
Пана Романа можна зрозуміти — прибутки від перепродажу нафти становлять помітну частку його сімейного бюджету, а його дружина Світлана — відома бізнес-леді у цій поспіль криміналізованій галузі. Втім, обвинуваченням у зв'язках з криміналітетом міністра не злякаєш, тим більше, що ні він, ні дружина ніколи, не приховували своїх давніх і теплих стосунків з нині покійним «авторитетом» Валерієм Прищиком, вбитим у центрі Києві наприкінці 2003 року.
Формуючи новий уряд, Президент України не тільки обіцяв розділити бізнес і політику й перевірити чиновників аж до сьомого коліна на предмет занять підприємницькою діяльністю. Ще Президент обіцяв торжество в Україні верховенства права, на сторожі якого визвався бути новий міністр юстиції — колишній громадянин Сполучених Штатів Роман Зварич, що мав з молоком матері всотати принципи демократії та поваги до загальнолюдських цінностей. Ця риса важлива для керівника Мінюсту ще й тому, що це відомство репрезентує Україну в Європейському суді з прав людини і від імені держави дає оцінку скаргам громадян України до цієї міжнародної інституції. У випадку, якщо Мінюст визнає обгрунтованість скарги і погоджується від імені уряду укласти із заявником мирову угоду, провадження в суді припиняється й іміджу України зараховується зайвий бал в очах світової громадськості. Якщо ж ні — то суд розглядає скаргу громадянина України по суті й виносить рішення. Коли скарга безпідставна, то вона відхиляється, коли ж правомірна — виноситься рішення з констатацією порушення в країні прав людини й приписом сплатити потерпілому певну суму як компенсацію.
З призначення нового українського уряду сплинуло лише два місяці, а Міністерство юстиції вже благополучно програло в Євросуді справу за скаргою газети «День» і готується до успішного програшу ще однієї справи — за скаргою донецького адвоката Сергія Салова. І якщо рішення Європейського суду, винесене 29 березня 2005 року за скаргою «Дня» на незаконні рішення українських судів на користь Наталі Вітренко, пройшло непоміченим, то майбутнє рішення по Салову, яким би воно не було, напевно викличе чимало дошкульних коментарів.
Нагадаємо, що Сергій Салов, довірена особа Олександра Моро-за на президентських виборах 1999 року, був засуджений у Донецьку в 2000 році до п'яти років позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку за те, що мав кілька листівок антикучмівського змісту. Після оприлюднення Миколою Мельниченком записів з кабінету колишнього «гаранта», де Кучма наказував донецькому губернатору Януковичу «підвісити за яйця» суддю, який відмовлявся виносити Салову обвинувальний вирок, справа українського адвоката впродовж кількох років активно коментується в засобах масової інформації та міжнародними правозахисниками. Було б цілком логічним очікувати від нової влади, що тепер, після повалення режиму Кучми, Мінюст нарешті визнає незаконність засудження Салова й ініціює перегляд вироку по його справі Верховним судом України. Але, вочевидь, в пана міністра, заклопотаного питаннями реекспорту нафти, не доходять руки до таких дрібниць, як захист прав людини. 22 березня 2005 року у Страсбурзі під час судового засідання в справі Салова представник Міністерства юстиції України заявив, що вирок скаржнику винесений абсолютно законно.
Слухання в справі Салова завершено, скоро ми почуємо вердикт Європейського суду, але вже зараз можна поставити з цього приводу чимало запитань пану міністру, проте жодних коментарів з його вуст ні стосовно рішення Євросуду за скаргою газети «День», ні стосовно позиції Мінюсту в справі Салова ми так і не почули. Як не почули його коментарів і щодо тисяч скарг «маленьких українців», що нині перебувають у Страсбурзі. Натомість пан міністр має час розповідати в ефірі належного Петру Порошенку «5-го телеканалу» про те, як він буде боротися з Юлією Тимошенко за право його дружини реекспортувати нафту.
«Мене дуже сильно зацікавило те, що відбувається в нафтопереробній сфері, — розповів телеглядачам Роман Зварич 28 березня 2005 року. — Коли існують приховані схеми, щоб можна було фактично двічі повертати собі ПДВ, і коли окремі заводи займаються такими схемами і махінаціями протягом довгих років». Очевидно, під «окремими заводами» міністр вбачав конкурентів своєї дружини, яка, звісно, ніякими махінаціями в житті ніколи не займалася. «У мене немає конкретних фактів, що є склад злочину, але якщо це триватиме й далі, то ми будемо піднімати це питання на рівні генпрокурора», — додав Зварич, маючи на увазі не катування в українських тюрмах, не поширене серед його підлеглих хабарництво, не повсякденне нехтування прав людини державними чиновниками, а постанову уряду про заборону реекспорту нафти. І далі: «Ця позиція принципова, і я не відмовляюся від своїх слів».
Було б непогано, якби з такою ж принциповістю й наполегливістю міністр юстиції виконував свої прямі обов'язки — відвідував місця позбавлення волі, вимагав ефективної роботи від підлеглої йому Державної виконавчої служби, не ганьбив державу в Європейському суді. У цій царині, виявляється, жодних прикрощів і головного болю пан Зварич не зазнає. Натомість погрожує своєю відставкою у випадку, якщо уряд не скасує заборону на перепродаж за кордон придбаної в Росії нафти. «Більше того, — бідкається Зварич, — якщо принципові позиції не будуть враховані, якщо Кабінет міністрів продовжуватиме незаконне свавілля, ухвалювати рішення, що порушують Конституцію і виходять за рамки законодавства, я не бачу причини для існування Міністерства юстиції». Втім, мотивів для існування саме такого Міністерства юстиції не бачать вже не тільки українські правозахисники, але й їхні європейські колеги.
Від редакції. Після ультиматуму Зварича уряд дозволив реекспорт нафти за умови дотримання певних вимог. У той же час Юлія Тимошенко вважає, що рішення про заборону реекспорту було прийнято законно і своєчасно.
