НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА
 
Цитатник
Початок | Відставники | Особисте | Оціночні судження
Персона
Ігор Дріжчаний (Голова Служби Безпеки України )

ПОЗА ГРОЮ ЧИ ПОЗА ІГРИЩАМИ?

Юлія МОСТОВА,

Дзеркало тижня (08-14.10.2005),

08.10.05

Є в мене підозра, що Святославу Піскуну вкотре не по заслугах пощастило: відставка Турчинова змусила Віктора Ющенка терміново заповнювати вакансію голови СБУ, для чого довелося «пожертвувати» в прокурорській кадровій партії постаттю Ігоря Дріжчаного.

Це не означає, що Ігор Васильович прагнув зайняти місце генпрокурора. Це означає, що з усіх претендентів, котрі перебувають у полі президентського зору, саме він мав найвищі шанси бути обраним главою держави для роботи на чолі Генпрокуратури.

Проте для юриста та співробітника органів прокуратури з 20-річним стажем спецслужба — не терра інкогніта. Від 1987-го до 2000 року Ігор Дріжчаний працював у відділі з нагляду за слідством в органах Держбезпеки спочатку Прокуратури УРСР, потім Генеральної прокуратури України. Багатьох із зубрів, котрі залишилися в СБУ, він знав ще капітанами й лейтенантами. Безпосередньо на роботу до Служби прийшов із посади заступника генпрокурора заступником Ігоря Смєшка. Своє місце зберіг і при Олександрі Турчинові, але це не означає, що вони були командою.

43-річний генерал-лейтенант юстиції — постать широко відома в дуже вузьких колах. У зв’язку з чим це інтерв’ю можна вважати спробою познайомитися й познайомити читачів із новим мешканцем владного олімпу. Обережна людина, котра віддає перевагу чіткому формулюванню доведеного факту перед польотом оперативної фантазії й інтуїції. У екстремальній ситуації здатний зайняти громадянську позицію. У повсякденній роботі це робити набагато складніше... Поживемо — побачимо.

— Ігорю Васильовичу, готуючись до інтерв’ю, дізналася про те, що нібито ви були автором основи заяви офіцерів СБУ, котру 25 листопада зі сцени Майдану зачитали Олександр Скибинецький і Олександр Скіпальський. Це так?

— У певному сенсі, цю заяву можна називати моєю, тому що я власними руками набирав її на своєму комп’ютері. Але одноосібне авторство я в жодному разі не можу собі приписати, оскільки в той момент у кабінеті було багато людей. Серед них і Олександр Скибинецький, а також діючі працівники СБУ. Я зберіг у пам’яті комп’ютера і фінальний, і робочий варіанти цього тексту.

— Які психологічні складності були на шляху появи цього документа? Адже очевидно, що працівникам спецслужб потрібно було в собі щось поламати, аби сказати: вони не з президентом, а з народом. Чи легко це було, чи важко, на якому етапі це стало можливим?

— Заява вже стала результатом. Не стану приховувати, працівникам спецслужби психологічно було нелегко визначити свою позицію. Я не можу говорити про когось і тим більше про всіх. Я можу сказати про себе: з одного боку, з різних причин, у які я зараз не хотів би вдаватися, питання вибору для мене не стояло, його було зроблено; з другого боку для мене, як і для всіх офіцерів, не є абстрактними такі поняття, як присяга, обов’язок, зрештою — Головнокомандуючий. У той момент ці сторони перебували в протиріччі одна з одною і потрібна була мужність для того, щоб зробити свій вибір. І в Службі людей, які мають цю рису, було багато. Вони підходили й казали: «Ми так більше не хочемо і так ми більше не будемо». Декого навіть доводилось утримувати від певних радикальних кроків. Сталася зміна колективної свідомості.

Будь-які дії керівника країни матеріалізуються в якихось розпорядженнях і наказах. Конституція забороняє виконувати незаконні накази. І Служба безпеки тут — не виняток. У той момент ці питання мучили багатьох моїх колег, і кожен шукав для себе можливість вчинити по совісті, розуміючи, що рамки службових обов’язків, можливо, зажадають від нього іншого. І тоді було знайдено формулу: «Ми служимо не державі, не президенту, а народу України». І ви пам’ятаєте: у заяві були слова про те, що ніхто не може спрямовувати силу та зброю проти власного народу. Ця формула працювала не тільки в Службі. Її застосовували в найтрагічніші моменти осінніх подій, і вона працювала в спілкуванні і з міліцією, і з військовими. Люди були готові виконувати накази й висуватися у бік Майдану, але на запитання: «Чи готові ви застосувати силу проти жінок і дітей, яких зустрінете на Майдані?», вони відповідали: «Ні». І це «ні» було наслідком цієї формули.

Кожен із офіцерів СБУ йшов до свого вибору індивідуальною дорогою. У багатьох на Майдані були діти та дружини. У партіях і рухах — друзі. Але об’єднувало всіх, чиї погляди відбила заява, одне — ніхто не хотів змиритися з тим, що нас обдурили. Багато хто навіть готовий був розпрощатися з привілеями кар’єри і цікавої роботи, які дає Служба.

— І все це заради принципів? Тому що обдурили?

— Чому ні?

— Минуло вісім місяців. Що змінилося в Службі? Сьогодні ніхто не почувається обманутим?

— У кожному разі, люди сьогодні цілком чітко знають, що вони можуть боротися і так просто їх не обдурити. Це однозначно інші люди.

— А чому ви не вийшли на Майдан зі Скибинецьким і Скіпальським зачитати заяву?

— Усі вийти не могли, хоча бажаючих було багато.

— Ігорю Васильовичу, ви вже зняли генеральські погони?

— Ні, а чому я повинен?

— Але ж президент обіцяв, що всі силовики будуть цивільними. Він не вимагав від вас у момент призначення піти з військової служби?

— Ні, але після ваших слів я про це подумаю.

— Ви почуваєтеся технічним головою СБУ чи збираєтеся працювати після виборів?

— Я розраховую працювати стільки, скільки зможу, і стільки, скільки мені дозволить президент. Я працюватиму і сподіваюся, після виборів — теж.

—Восьмого вересня, у день відставки уряду, глава секретаріату президента Олег Рибачук зателефонував Турчинову і запропонував написати заяву про відставку. Олександр Валентинович відразу її й написав. Через три години вас було призначено указом президента на посаду голови Служби безпеки. Появі указу про ваше призначення передувала якась розмова з президентом, котра включала в себе постановку першочергових завдань? Чи ж дійсності відповідає інша інформація, відповідно до якої призначення для вас стало повною несподіванкою?

— Попередньої розмови у мене з президентом, справді, не було. Я був запрошений до Рибачука і дізнався, що указ про моє призначення вже підписано.

— Ви з Ющенком близько знайомі?

— Я не можу так сказати. Ми бачилися з Віктором Андрійовичем до мого нового призначення двічі: один раз, коли він ще був главою Нацбанку, і тоді ми спілкувались особисто; вдруге — у травні на Банковій, коли я доповідав президенту своє бачення реформи СБУ і правоохоронної системи України.

— Чому президент так блискавично заповнив пролом, що утворився в керівництві Служби, призначивши саме вас не вагаючись і ургентно?

— У мене немає відповідей на всі ваші запитання. Чому вибір випав на мене? Можливо, я відповідав якимось критеріям. Наскільки я розумію, головою мала стати людина, знайома не з чуток із діяльністю Служби, але не пов’язана з нею змолоду. Можливо, зіграв роль той факт, що я юрист за освітою й маю 20-річний досвід роботи в прокуратурі. Але що мені абсолютно зрозуміло, то це те, що рішення про призначення головою СБУ було прийнято так швидко тому, що в країні відбувалася політична криза, криза влади.

— Як міг Віктор Андрійович, обпікшись на Турчинові, призначити на посаду глави СБУ людину, фактично незнайому і при цьому навіть не подивитися їй у вічі? Це ж чиє таке колосально-авторитетне поручництво мало місце?

— Ну, очевидно, у нього були можливості отримати певну інформацію про мене та й подивитися мені в очі він міг під час нашої зустрічі.

— У травні?

— Так, у травні. А ви вважаєте, що керівником спецслужби можна призначати тільки людину, з якою пов’язаний тривалим знайомством?

— Я вважаю, що в наш важкий час людей, яким довіряєш відповідальні пости, потрібно добре знати і з професіонального, і з морального, і з політичного боку. Або приймати рішення, маючи рекомендації від тих людей, яким ти максимально довіряєш.

— Гадаю, якщо президент мене призначив, виходить, він мені довіряє. Я постараюся цю довіру не обманути. А дати рекомендацію й поручитися за мій професіоналізм могли сотні людей: і за старим місцем роботи, і в Службі, й у Верховній Раді. Коли чесно, я не знаю конкретно, хто дав президенту цю рекомендацію. У кожному разі, я не знаю адресата, якому я мушу бути зобов’язаний.

— Ще за часів «злочинного режиму», коли опозиція, і передусім бізнесмени, котрі підтримували Віктора Ющенка, піддавалися репресіям із боку правоохоронних органів, я чула про вас відгуки як про порядну людину. Причому від тих людей, котрі перебували в епіцентрі тиску. Чи означає це, що ви тоді допомагали людям, які піддавалися економічним репресіям, а тепер вони, будучи близькими до президента, пролобіювали ваше призначення?

— Ви хочете запитати, чи допомагав я Порошенку, Третьякову і Мартиненку? Ні, не допомагав. З Миколою Мартиненком ми познайомилися незадовго до моєї відставки з поста заступника генерального прокурора. З Петром Порошенком — під час мукачівських подій. Олександра Третьякова уперше побачив у середині вересня минулого року, коли він займався організацією лікування Віктора Ющенка. Тож у прокуратурі я ніякої допомоги цим людям подати не міг. Але якби знав, що вона їм потрібна і вони з цим до мене звернулися — то за наявності передбачених законом підстав, безумовно, подав би, як подав її багатьом.

— Пропонуючи різні варіанти «Закону про опозицію», автори передбачали можливість обов’язкового обрання на пост глави парламентського бюджетного комітету, комітету з питань ЗМІ, а також на пост генпрокурора представників опозиції. Турчинов, будучи вірним соратником Юлії Тимошенко, із самісінького початку перебував у внутрішній опозиції до оточення Ющенка. Може, з погляду санітарії владного лісу у цьому теж був сенс?

— Голова спецслужби не може бути опозиціонером. От я про себе читаю: то я «людина Медведчука», то я «людина Порошенка». Це взагалі якось сполучається?

— Коли безвідносно, то цілком сполучається. Історія взаємин цих двох політиків, знаєте-но, довга...

— ...якщо говорити про інтенсивність спілкування, то хтось може сказати, що я «людина Зінченка», оскільки з Олександром Олексійовичем ми перебували в тісному контакті тривалий час, особливо багато контактували за часів Майдану.

Може, відсутність однозначної відповіді на запитання «чия я людина», сама по собі є відповіддю? У мене є друзі практично в усіх політичних течіях, але я не належу до жодного з них. Можливо, тому цілком комфортно почуваюся, працюючи в правоохоронних органах.

— А правда, що Обиход ваш друг?

— Правда.

— І ніяких ціннісних чи моральних нестиковок у вас немає?

— Не було й немає.

— Ви будете пропонувати вашому другу повернутися в СБУ?

— Про це розмови не було.

— Із приводу ЄЕСУ Служба проводить якісь розслідування?

— Ніяких кримінальних справ із цього приводу в Службі немає. Усе в Генпрокуратурі.

— Є у вас інформація про те, що екс-прем’єр Юлія Тимошенко чи члени її команди у владі — Юрій Сивульський і Олександр Турчинов — були помічені в корупційних діях або зловживаннях владою?

— Інформацію такого роду Служба безпеки не може оприлюднити, вона мусить або вживати заходів до притягнення винних до відповідальності в адміністративному порядку, або передавати в прокуратуру.

— Ви передавали таку інформацію до відповідних інстанцій?

— Чесно кажучи, це вже службова діяльність, втручатися в яку нікому не дозволено.

— Ігорю Васильовичу, то Ігор Смєшко є радником голови СБУ чи ні?

— Ні.

—Реформа СБУ, якою вона має бути: варіант Порошенка, варіант Турчинова, варіант Радченка чи варіант Дріжчаного?

— У підходах до реформування є три рівні.

Перший — відомчий. Йдеться про ефективність керування самою структурою. З цього погляду природним є бажання будь-якого керівника цю структуру посилювати.

Другий рівень — загальнодержавний. І тут необхідно, щоб СБУ була органічною частиною якоїсь системи, а не набором шестерінок, безладно кинутих у мішок із написом «Правоохоронна система».

На жаль, сьогодні в Україні повноцінної раціональної системи правоохоронних органів не існує. Є кілька органів, які мають абсолютно однакові функції, і є проблеми, практично не охоплені діяльністю жодного правоохоронного органу. Цю систему необхідно вибудувати.

Плануючи життєдіяльність цього механізму, необхідно бачити чітку роль кожного органу, в тому числі й СБУ. З цього погляду деякі функції СБУ підлягають уточненню, а від деяких згодом доведеться відмовитися. Як швидко це буде зроблено, залежить не від нас. І має цілковиту рацію той, хто вважає, що СБУ повинна реформуватися не керівництвом Служби, а кимось, хто створює систему правоохоронних органів і дивиться на процес інтеграційно.

Але є й третій рівень — міжнародний. Ми повинні чітко знати, куди ми рухаємося і проводити будь-які внутрішні реформи з урахуванням інтеграційних завдань і процесів. Якщо ми йдемо в НАТО, то повинні бути адаптовані до стандартів альянсу. А Брюссель чітко каже, що однією з умов вступу є сумісність принципів діяльності спецслужби з тими принципами та правилами, що існують у НАТО. І Євросоюз має свої чіткі рекомендації, що повинна робити спецслужба, а чого вона в жодному разі робити не повинна. Наприклад, вона не може виконувати арешти, обшуки і займатися правоохоронною діяльністю. Для цього існує поліція й інші органи.

Я вважаю, що підходи до реформування слід визначати з урахуванням як загальнодержавних, так і міжнародних пріоритетів — без цього Служба не має серйозної перспективи розвитку. З відомчого ж погляду, ідея збереження потенціалу, нарощування будь-якої складової, у тому числі й силової, цілком виправдана. З цим важко сперечатися. А з погляду системного, а ще більш — інтеграційного, — цей підхід не витримує жодної критики.

Я прибічник тієї концепції, реалізація якої в перспективі дозволить СБУ бути не силовою структурою, не правоохоронним органом, а саме спецслужбою. При цьому я цілком усвідомлюю те, що сьогодні Служба безпеки має займатися всіма загрозами загальнонаціонального рівня. Тому, коли сьогодні корупція — це загальнодержавна загроза, то ми повинні цим займатися. Коли оргзлочинність загрожує населенню й економіці в цілому, то це наше питання. Інша річ — якими способами ми повинні вирішувати ці питання і на яких рівнях боротися з такими проблемами. Я упевнений, що в СБУ набагато менше шансів, аніж в УБОЗу, боротися з оргзлочинністю на рівні виявлення фактів злочину. Але я також переконаний, що в міліції немає таких можливостей як у нас, для виявлення корупційних зв’язків у тому числі у вищих ешелонах влади. Звідси висновок: необхідно визначити пріоритети в нашій діяльності й у роботі наших колег. При цьому необхідно налагодити обмін інформацією між відомствами з обов’язковою умовою: за такою інформацією має бути контроль, щоб вона «випадково» не пропала. Як це зробити, ми знаємо. Є й світовий досвід. Ми вже домовилися з Юрієм Луценком про принципи взаємодії з розподілу сфер діяльності, покликаних позбавити нас від необхідності штовхатися на одному полі. У принципі, все дуже просто — потрібно визначити коло загроз, розділити його на сектори відповідальності, і при цьому в жодному разі не повинно залишитися білих, не взятих «під ковпак» плям. Але й дублювання бути не повинно, оскільки соцзмагань між правоохоронними органами бути не може. Адже конкуренція між ними породжує корупцію. Всі знають, як можуть бути використані відповідні «нахльости» у сфері відповідальності: одні наїжджають, другі — дахують.

— А ви не вважаєте, що монопольна відповідальність за те, що відбувається під ковпаками різних відомств — це ще більш поживне середовище для корупції — адже твої дії ніхто не контролює?

— Такої небезпеки немає, оскільки в системі, котра має бути створена, важливе місце посідає прокурорський нагляд, який охоплює не тільки роботу кожного із секторів, а й взаємодію між ними. Потрібен й ефективний парламентський контроль, важливою є й громадська активність, у тому числі і робота ЗМІ.

Сьогодні ми говоримо про боротьбу з корупцією. Але значно важливіше спробувати створити систему контролю за корупцією. І тільки одним з її елементів буде боротьба правоохоронних органів з виявлення конкретних фактів хабарництва чи зловживання службовим становищем. Це дуже потрібна справа, але досвід багатьох країн, які розв’язували й розв’язали проблеми, подібні до наших, свідчить про те, що протидія корупції є ефективною лише тоді, коли в суспільстві вдається вибудувати систему контролю за корупцією. У цій системі надзвичайно важливою є роль влади, особливо на місцевому рівні. Але не менш важливою є й роль населення, котре, власне, є таким же учасником корупційних процесів, як і влада. У цьому необхідною є активна участь громадських організацій, вітчизняних і міжнародних, які готові не тільки моніторити ситуацію, а й подавати реальну підтримку побудові системи. І, звісно ж, необхідна система правоохоронних органів, підкреслюю — система, а не набір розрізнених інструментів, що є сьогодні.

— А ви не пробували проаналізувати законодавчу, нормативну базу, котра визначає дії влади? Адже саме ця база, котра передбачає наявність зайвих ланок, безліч суб’єктивних дозвільних і заборонних систем, створює корупційний чорнозем.

— Ми обов’язково спробуємо. Вже відбулося обговорення цих проблем із керівництвом Головного управління по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю СБУ. У нас є спеціалісти дуже високого рівня, здатні запропонувати системні рішення проблем, у тому числі й пов’язаних із корупцією. На розробку таких пропозицій і націлений главк.

Розмова із секретарем РНБОУ Анатолієм Кінахом показала спільне бачення необхідності створення системи правоохоронних органів, які беруть участь у контролі за корупцією та чинниками, які її породжують. Серед чинників як приклад згадаю один — довгі бюрократичні ланцюжки з величезною кількістю проміжних інстанцій, котрі і запиту не формують, і рішення не приймають. Вони лише висмоктують гроші за можливість тому чи іншому документу подолати свій рівень. І таких прикладів, які створюють поживне середовище, безліч.

Але, знаєте, я, можливо, скажу занадто відверту річ, та все ж: якщо взяти і скасувати в одну секунду корупцію в Україні, то все зупиниться. На жаль, корупція замінила нам механізм нормального вирішення питань, заснований на законі і навіть на справедливості. Адже щоб домогтися результату як мінімум треба принести пляшку коньяку та коробку цукерок, і якщо сьогодні це перестануть робити, то багато процесів просто зупиняться. Це страшно, але це так.

Тому нам мало констатувати факт, що ми там на такому-то місці за корупцією у світі й це наша проблема, яку можна вирішити, наочно посадивши когось до в’язниці. Посадити-то посадимо, але цим, серед іншого, ми розчистимо місце для нового потенційного хабарника. І так буде доти, доки зберігатиметься сама по собі можливість прив’язки поста до доходів. Потрібно аналізувати причини, які породжують корупцію, робити невигідною комерційну експлуатацію постів і паралельно повсюдно на всіх рівнях відроджувати повагу до закону.

—Ігоре Васильовичу, ви навіщо стежите за Литвином?

— Та не стежимо ми за Литвином! Ось дивлюся вам в очі й те ж саме повторю, дивлячись йому в очі: «Ми не стежимо, не слухаємо, не дивимося». Але я розумію, що слів мало. Необхідно вживати заходів, які б переконали політикум і суспільство, що це так. Гадаю, найближчим часом ми підемо на розширення рамок деяких процесів. Ми вже звернулися до Верховної Ради з пропозиціями про запровадження деяких нових форм парламентського контролю над оперативно-технічною діяльністю. У нас є пропозиції розширити сферу повноважень і уповноваженого президента з контролю над діяльністю СБУ (адже є, відповідно до закону, така посада).

Ми будемо вдячні за будь-які пропозиції, які допоможуть цю сферу зробити...

— ... прозорішою і при тому не вихлюпнути дитину.

— Саме так. Друге особливо важливе. Не слід забувати, що це оперативна діяльність, і способи, якими вона ведеться, не потрібно знати всім, інакше вона перестане давати результати, дуже важливі для ефективної боротьби зі злочинністю.

Унеможливити зловживання можна з допомогою жорсткого судового, парламентського та громадського контролю. Це наш крок назустріч.

— Цікава річ, над якою я раніше не замислювалася: прослуховування міських телефонів без санкції суду — це карний злочин; прослуховування приватних мобільних телефонів — також. Але, виявляється, ніякої відповідальності не передбачено за моніторинг ефіру, оскільки він нічий і в ньому за ключовими словами чи конкретним голосом можна виловлювати будь-які розмови, не несучи за це жодної відповідальності. У суд із цими записами не підеш, але й без цього багато планів зруйнувати можна. Приміром, політичні, комерційні або кримінальні. Я правильно розумію, чи це маячня?

— Ні, це не маячня, тут є проблема. Моніторинг ефіру дозволений законом у двох випадках: із усього ефірного масиву і за голосом, і за ключовим словом можна провадити пошук у випадку терористичної загрози чи проведення антитерористичної операції. У цих випадках отримані дані можна використовувати як докази в суді. Решта законом не врегульована.

Ми живемо в інформаційному суспільстві, і захист інформації стає однією з найнасущніших проблем та потреб суспільства. Водночас існують загрози, ліквідувати які, не посягаючи на право інформаційної захищеності, не можна. Передусім це тероризм і злочинність. У деяких країнах ці обставини визнано й урегульовано законними актами. Відомий приклад — Америка. Євросоюз змінює законодавство у бік розширення прав правоохоронних органів. А ось у Британії відповідна поправка до закону не пройшла.

В Україні народні депутати Кармазін і Лебедівський внесли у Раду два альтернативних проекти. В них ідеться про моніторинг телекомунікацій або перехоплення інформації в телекомунікаційній сфері. Надзвичайно важливо ухвалити цей акт. На жаль, такі закони дуже швидко приймають після того, як щось відбувається. У нас поки що тривають технологічні дискусії, але питання слід вирішувати по суті. Якщо цей закон ухвалять, ми зможемо ефективніше виконувати роботу, пов’язану з антитерористичною діяльністю, боротьбою зі злочинністю й контррозвідувальні функції.

— Якою буде доля підрозділу, що відповідає за оперативно-технічні питання?

— Шостого вересня тема прослуховування була головною на засіданні РНБОУ. І остаточне рішення Ради нацбезпеки не було оформлене через розбіжності у питанні роботи служби спеціального зв’язку й інформації. Зараз це питання дуже інтенсивно проробляють усі зацікавлені суб’єкти. Це проходить під егідою РНБОУ. Слід виходити з того, яке завдання ставиться, коли підтримується ідея виділення цього органу в самостійний. Ми розуміємо так, що це захист прав громадян і контроль за діяльністю, спрямованою на обмеження прав громадян. Президент ставить саме таке завдання.

Створити цей орган відразу, не давши законодавчого забезпечення, буде помилкою: виникне вакуум, у якому і ми не зможемо виконувати своїх функцій, і навряд чи це допоможе забезпечити захист прав громадян. Тому ухвалено рішення ще раз повернутися до цих питань і уважно відпрацювати концептуальні основи створення й функціонування такої служби.

— А як СБУ зможе функціонувати без оперативно-технічної бази?

— У жодному разі не йдеться про те, що спецслужба позбавляється оперативно-технічної бази. Ідеться про створення структури, технічного підрозділу, який буде в інтересах усіх правоохоронних органів і спецслужб виконувати всі відповідні завдання.

— Тобто одна прослушка на всіх?

— Ну, приблизно.

— А кому це підпорядковуватиметься?

— Це має бути самостійний орган виконавчої влади під назвою «Служба спеціального зв’язку та інформації». Алгоритм створення такий: розробка відповідного законопроекту, прийняття закону з одночасним підписанням указу президента про створення служби.

Адже там виникає величезна кількість соціальних проблем. Наприклад, тепер відповідні роботи виконують військовослужбовці. Але, мабуть, було б правильно говорити, що ця служба повинна складатися з цивільних людей...

— Тобто всі казенні прослушки здають «зброю» і з моменту створення ССЗІ міліціонер, розвідник, податківець, працівник розвідки Мінфіну або ваш співробітник одержує дозвіл у судді і з цим ордером іде в новостворену службу, реєструючи відповідне замовлення на прослуховування конкретної людини. І там його обслуговують, так?

— Так, але при цьому той, хто це технічно реалізовуватиме, не знатиме, звідки до нього прийшло це замовлення і хто є об’єктом оперативно-пошукової діяльності.

— Але голоси перших осіб країни технарі впізнають.

— Припустімо, однак механізм контролю буде таким, що використовувати це буде неможливо.

— І Віктор Ющенко, і Петро Порошенко, і інші представники оточення президента з різною мірою відкритості давали зрозуміти, що впевнені: Олександр Турчинов, використовуючи можливості СБУ, прослуховував телефонні розмови і стежив за представниками президентського оточення та членами родини президента. Ви вже три тижні перебуваєте на цій посаді. Чи одержали ви підтвердження того факту, що Турчинов це робив?

— По-перше, я не мав доручення від президента це перевіряти. По-друге, гадаю, Турчинов цього не робив. Ніколи не прослуховувалася президентська сім’я силами СБУ! По-третє, можу вам точно сказати, що зараз Служба безпеки не слухає ані цих осіб, ані будь-яких інших, коли на це немає санкції суду.

—Чим викликані такі масштабні чистки в рядах заступників голови СБУ?

— Кадрові зміни не масштабніші, ніж ті, які відбулися в лютому. Замінено трьох заступників голови СБУ. Нові люди добиралися за трьома основними ознаками: усі — виключно професіонали, всі рівновіддалені від будь-яких центрів політичного впливу, і всі мають високу репутацію. Упевнений, підібрано дуже сильну команду, здатну вирішувати найсерйозніші завдання.

— Знаєте, Ігорю Васильовичу, я не можу повною мірою прийняти епітети, такі як «експерт світового рівня з боротьби з тероризмом», які Олександр Валентинович застосовував до свого першого заступника Василя Крутова. Напевно, Василь Васильович справді міг би добре керувати «Альфою».

Я не знайома ще з одним екс-замом Турчинова Андрієм Кожем’якіним. Відомо мені про нього лише те, що він потомствений спецслужбовець у третьому поколінні. І від його колег Кожем’якіна, можливо, відрізняла невгамовна енергія в реалізації наївних уявлень Майдану. Я не сперечаюся з тим, що в СБУ можуть бути люди більш високого професіонального рівня, ніж ці два чоловіки. Та річ у тім, що саме вони займалися розслідуванням корупційних справ і справ, які стосуються зловживання службовим становищем представниками нової влади. Тому їхня відставка цілком може сприйматися як удар лінійкою по руках. І нині вже в тих, хто їх змінив, не виникне бажання навіть подивитися у бік Печерських пагорбів. У зв’язку з цим цікаво було б дістати відповідь на запитання: відставка Кожем’якіна і Крутова — це ваше рішення чи це вимога президента?

— Добре, давайте так. Я думаю, ми добре розуміємо, в який період входимо. Це буде період дуже важкої політичної боротьби, зростання соціальної напруги. Я не хочу сказати, що ці обставини знижують пріоритетність боротьби з такими проблемами, як тероризм, корупція та організована злочинність. Та ця ситуація виводить на передній план такі питання, як захист конституційного ладу і, відповідно, зміцнення діяльності тих підрозділів, які відповідають у СБУ за цей напрям. Повірте мені, до керівництва СБУ прийшли високопрофесіональні люди, і я вірю в те, що то є люди, які зможуть не лише добре організувати процес, а й створити в цій непростій ситуації в колективі здоровий робочий клімат.

Тепер щодо «лінійкою по руках». Жодна зі справ, яку ви згадуєте, і жодна зі справ, яку курирували Кожем’якін чи Крутов, не те щоб не зупинена, навпаки, робота з цілої низки позицій активізована. Після розмови з заступником генпрокурора, який веде відомі п’ять справ, порушені за результатами роботи міжвідомчої слідчої комісії, ми ще підсилимо цю групу. Справу, яка порушена по НАКу в прив’язці до «РосУкрЕнерго» і розслідується слідчим управлінням, ніхто не збирається класти під сукно. На сьогоднішній день за нею допитали 60 свідків. Понад те, я дав указівку додатково підсилити цю групу слідчих.

—Я чула, що найближчими днями президент має намір здати аналізи, відповідно до виписаної в законі процедури. Я розумію, що справу веде прокуратура. Та СБУ здійснює оперативне забезпечення і тому немов перебуває в курсі. Тому запитання і до вас: чому дотепер президент не здав аналізи?

— Оперативне забезпечення не може впливати на такі речі.

— Я це розумію, і все-таки Турчинов заявляв, що неодноразово пропонував президенту пройти цю процедуру. Чи є документально підтверджене звернення Турчинова до президента чи інформація про це?

— Я вам можу сказати таке: коли я звернувся з цим запитанням до президента, він у присутності кількох людей, серед яких був і генеральний прокурор Святослав Піскун, сказав, що готовий хоч сьогодні здати зразки. При цьому він наполягав на проведенні експертизи якнайшвидше й за можливості відкрито. Нині Генеральна прокуратура визначається з тим, хто виконуватиме цю процедуру. Вони шукають відповідні медичні установи, зокрема й за кордоном. Оскільки в Україні якщо й є лабораторії з необхідним обладнанням, то їхні методики не мають сертифіката, необхідного для проведення таких процедур. Більшого я вам сказати не можу.

Відомо, що під час лікування в президента неодноразово відбирали якісь зразки, але, на жаль, вони не можуть бути використані для проведення експертизи, порядок якої визначений Кримінально-процесуальним кодексом України. Відповідно до нього, необхідно взяти зразки й при цьому засвідчити походження цих зразків від конкретного суб’єкта; описати весь шлях, яким ці зразки потрапляють до експерта; потім експерт описує контейнер, у якому він отримав ці зразки, ну, наприклад: «Пакет із двома печатками, цілісність упаковки не порушена» тощо. І тільки після цього він проводить дослідження і робить висновок.

Наскільки мені відомо, у даній ситуації йдеться про комісійну експертизу, коли в комісії братимуть участь кілька фахівців, можливо, із різних країн. За законом, при проведенні експертизи може знаходитися чи сам потерпілий, чи його представник.

Наскільки мені відомо, думка президента полягає в тому, щоб усе пов’язане з дослідженням проходило гласно й публічно. Проте відкритість буде в тій мірі, яку визначать сам експерт і слідчий.

—Голова ЦВК Ярослав Давидович заявив, що з установкою нового дорогого обладнання система даних Центрвиборчкому повністю захищена від зовнішніх впливів і будь-яких транзитних серверів. Ви можете це підтвердити?

— Я не можу ні підтвердити, ні спростувати цю інформацію, допоки не буде створено й сертифіковано в нас у Службі систему комплексного захисту. Є закон, відповідно до якого кожний суб’єкт, який створює чи володіє інформацією, що є власністю держави, зобов’язаний її захистити. І не так, як йому подобається, а так, як це вкаже зробити спеціально уповноважений для цього законом орган. У даному разі — департамент спеціальних телекомунікаційних систем і захисту інформації СБУ.

Іншими словами, власник має створити за свої гроші систему, яка захищає інформацію, потім покликати нас і запитати: «Як ви вважаєте, ця система належним чином забезпечує збереження інформації чи нам потрібно щось змінити?»

— Та вас ще в ЦВК не звали?

— Понад те, близько місяця тому ми письмово запропонували ЦВК це зробити. Ми наполягали на сертифікації системи й у діалозі з попереднім складом ЦВК, але нас не почули. Таким чином, і минулу систему ми не сертифікували, і цю наразі теж. Та, слава Богу, у нас ще є час і закон, який зобов’язує таку сертифікацію зробити.

— Нам потрібно пережити непросту виборчу кампанію з принциповими для подальшої долі країни результатами. Якою ви бачите роль Служби у виборах?

— Роль Служби безпеки визначається завданням із захисту державності та конституційного ладу. У цьому непростому процесі ми маємо бути рівновіддаленими від усіх політичних центрів, усіх сил, які, можливо, і хотіли б впливати на ці процеси, використовуючи Службу. Ми не повинні бути учасниками, ми маємо відстежувати ситуацію. І впливати на неї так, щоб вона залишалася максимально стабільною. У найгіршому для нас випадку ми можемо взяти на себе роль посередників між сторонами конфлікту для того, щоб зробити його менш жорстким, менш радикальним і в жодному разі не допустити прояву екстремізму або чогось такого, про що потім можуть пошкодувати всі.

— Ігорю Васильовичу, російський чинник в українській внутрішній політиці переоцінити складно. У якійсь момент здалося, що він може бути обмежений визначеними рамками. Зараз уже так не здається. Чи не турбують вас численні візити лідерів провідних політичних сил України до Москви, їхні зустрічі з керівництвом сусідньої держави чи з її уповноваженими представниками, роздача обіцянок із приводу слонів? Чи не вбачаєте ви тут чинник загрози національній безпеці з проекцією на майбутні вибори?

— Контакти політиків — це одне питання, а втручання — інше, хоча речі ці, безсумнівно, пов’язані. Будь-яке втручання в наші внутрішні справи нас турбує. Особливо якщо мати на увазі досвід попередніх виборів і розуміти, що це втручання передбачає серйозні ресурсні вливання. У кожного із зовнішніх гравців є свої цілі, які не завжди збігаються з цілями нашої держави. Тому можу сказати, що мене це турбує. Але не тільки російське, а й будь-яке зовнішнє втручання.

Втім, для дестабілізації існує чимало і внутрішніх чинників. Так званий електоральний процес характеризується зараз не стільки політичним поділом (адже не можна чітко сказати, де закінчується електорат Народної партії і розпочинається електорат Соціалістичної: контури розмиті, переходи плавні). А от регіоналізація виборчого процесу дуже чітка. Мене турбує те, що називається розколом. Усунення його причин зараз вимагає життя. І це має йти через позитив і результат.

— Мені здається, що на сьогоднішній день немає чіткої програми «зшивання» країни.

— Але, погодьтеся, є чітке розуміння її необхідності.

—Наскільки мені відомо, у перші місяці, коли масово підписувалися кадрові укази, Банкова або не запитувала інформації про кандидатів у Служби, або в тих випадках, коли СБУ давала попереджувальну інформацію про існування незакритих кримінальних справ проти того чи іншого кандидата на посаду, просто ігнорувала ці дані. Так в апараті РНБОУ з’явилися пан Івченко і пан Терещенко, наприклад. Відомі й інші випадки, у зв’язку з чим запитання: сьогодні вашою думкою цікавляться і скільки часу вам відводять на збір інформації про претендента на посаду?

— Зараз ми отримуємо відповідні запити і проводимо необхідні перевірки. Але часу для цього нам виділяється — три дні.

— При Кучмі було два тижні. Зараз у владу приходить багато нових людей. У вас що, досьє на всіх жителів країни, якщо вам вистачає трьох днів, щоб його скласти?

— Ми намагаємося робити швидко, але не завжди встигаємо. Методика однакова: є в людини родичі за рубежем? як багато? де вона працювала? чи мала проблеми із законом? і т.д. Якщо людина багато років працювала на одному місці — це одна ситуація, якщо змінювала багато робіт — інша. Іноді достатньо дня—двох, іноді не вистачає і двох тижнів. Але ми вважаємо, що об’єктивна інформація важливіша рамкових термінів.

— Турчинов заявив, що він із легкістю розслідував би, куди пішли гроші з прибалтійських рахунків, які надходили від Березовського. Чи проводить таке розслідування СБУ, чи порушено кримінальну справу за фактом заяв Кравчука, Бродського або самого Березовського?

— Службою безпеки така справа не порушувалася і не могла порушуватися, оскільки йдеться не про порушення кримінального закону, а про можливе правопорушення у сфері законодавства, що регулює виборчий процес. З цієї причини такої справи не може порушити жоден зі слідчих органів.

Водночас ми зараз з цілого ряду депутатських запитів певні перевірки проводимо. Але це, повторюю, не розслідування.

— А ви до Березовського зверталися з метою отримання від нього інформації?

— По-моєму, вже всі зверталися до Березовського.

— А ви?

— Я особисто ні.

— Ні, ну чому, якщо особисто перший помічник президента Третьяков міг звертатися до Мельниченка, цікавлячись конкретними діалогами на плівках, може, і ви могли звертатися до Березовського з такою ж метою?

— Я боюся вас розчарувати, але я і до Мельниченка не звертався.

— Експертиза плівок Мельниченка. Що на сьогоднішній день можна вважати остаточно встановленим: відсутність монтажу, приналежність голосів чи те й інше?

— Нічого вам не скажу, тому що експертний висновок є невід’ємною частиною матеріалів попереднього слідства, розголошення яких без дозволу слідчого або прокурора — це злочин.

— Тоді так: чи передані у прокуратуру висновки експертизи?

— Поки що ні, тому що роботу експертів ще не завершено.

—Ігорю Васильовичу, ви часто зустрічаєтеся з президентом?

— Цього тижня ми бачилися двічі.

— Невже! Що, прямо от так, один на один у кабінеті? Як вам удалося зацікавити президента?

— Якщо ви не заперечуєте, ми не будемо заглиблюватися в деталі.

— Звичайно, ні. Але я вражена. А які завдання під час першої зустрічі поставив перед вами президент?

— По-перше, повернення довіри до Служби безпеки, як елемент повернення довіри до влади.

— Президентської довіри чи суспільної?

— Суспільної. Народної.

По-друге, розробити комплекс заходів, пов’язаних із вирішенням питання з прослуховуванням: ми повинні довести, забезпечивши максимальну прозорість процесу, що ми діємо в рамках закону.

По-третє, захист державності і конституційного ладу були і залишаються найважливішими завданнями, покладеними на Службу безпеки. У передвиборний період вони набувають особливої актуальності.

Серед пріоритетних також завдання захисту економічних кордонів України, протидія контрабанді.

Звісно ж, боротьба з корупцією у взаємодії з іншими органами.

— Вибачте, але я повинна запитати. За опозицією стежити будете?

— Про це навіть й мови не було.

стаття російською мовою

Цитатник "Нова влада"
| Догори Початок | Відставники | Особисте | Оціночні судження