Rated by MyTOP
НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА
 
Цитатник
| Відставники | Особисте | Оціночні судження | Початок |
Версія для друку


Виступ Президента України перед студентами Національного університету ім. Тараса Шевченка

В.Ющенко,

Рrezident.gov.ua,

09.03.06

Ми жили в країні, де дуже багато основ, перш за все економічних, формувалося власне олігархічними кланами.

Шановне студентство, дорогі присутні!

Я думаю, що для кожної людини, яка піднімається на цей подіум, виступає в цих святих стінах, це незабутній день. Незабутній – тому що через ці пороги переступали, можливо, сотні або тисячі тих людей, які тією чи іншою мірою творили українську історію. І є, очевидно, великим щастям і насолодою, що ці пороги переступав, добираючись свого місця роботи, і Тарас Григорович Шевченко.

Тому я хотів би розпочати перш за все з привітання всіх присутніх з днем народження Тараса Григоровича Шевченка – унікальної постаті в історії України, фігури номер один, яка у найтяжчі часи досягла таких цілей для нації, які, власне кажучи, дуже часто формуються як національні ідеї. Тому образ Шевченка, історія його життя, переконаний, є прикладом для мільйонів українців.

І в дусі сьогоднішнього дня мені б дуже хотілося поговорити з вами про те, що є сьогодні в Україні, які наші цілі, як ми осмислюємо ті процеси, які пройшли в недавні часи. Іншими словами – які виклики стоять перед Україною. Адже немає якоїсь спеціальної інституції, яка б лише сама сприймала ті виклики і з ними справлялась. Всі ці питання адресуються до 47 мільйонів українців: як утвердити себе в цьому світі, за рахунок чого досягти перемоги, в яких позиціях ми повинні бути консолідовані.

Я переконаний, що фундаментальною основою всякого прогресу у будь-які часи була свобода і демократія. Я переконаний, що свобода і демократія – це речі матеріальні, не тільки духовні. Переконаний, що основне стремління, яке сотнями років було в України – у різних політиків, різних сил – одне: бачити Україну вільною і незалежною.

З 1991 року Україна була дійсно незалежною. Але, як ми всі відчували, вона не була вільною. Тому коли йшли вибори Президента у 2004 році, предметом, навколо якого точилась боротьба, було одне: як через виборчий процес вибороти українську волю, українську демократію. Не через війну, не через барикади, а якраз через процес демократичних виборів отримати те, чого у нас не вистачало. Організувати чесні демократичні вибори влада не хотіла і не добивалась. І тому забезпечити чесні вибори, а разом із ними чесноти, – це те, очевидно, що побудило українську націю вийти на десятки майданів.

Це була унікальна сторінка нації. Вона, безумовно, стане в перелік унікальних подій в нашій історії. Не так часто європейська нація у кількості декілька сотень тисяч, півмільйона виходить на Майдан, щоб сказати щось владі. І можливо, у цьому й була сила, що на тому Майдані ми могли бачити різнобарвну українську громаду – від малечі до людей старших. І безумовно, перлиною цього Майдану було студентство.

Я хотів би сьогодні згадати ті вчинки, які зробили мої земляки – студенти сумських вузів, коли мова йшла про так зване об`єднання сумських вузів в один університет і за чим стояла колонізація однією політичною силою того, що називається інститутським процесом і студентством. Це був нездоровий політичний процес, і його мужньо зустріли мої земляки студенти. Те ж саме можна сказати про студентів Києво-Могилянки, Університету Тараса Григоровича Шевченка і багатьох-багатьох інших вузів.

Я ніколи не буду гордитися тим, що ми жили в країні, де 50 відсотків національної економіки були в тіні, яка не сплачувала податки, з якої не формувалася заробітна плата ні вчителя, ні викладача, ні медика, ні солдата, не забезпечувалися соціальні програми бідним родинам, багатодітним, дітям-інвалідам. Не може бути заможною нація, де 50 відсотків економіки працює в тіні. Навіть коли та тінь дає 12 відсотків приросту валового продукту, він належить п`ятьом родинам. Ось чому у 2004 році, згадуючи соціальну політику, основна баталія була: яку мінімальну заробітну плату давати? 237, яка була затверджена і проведена в парламенті, чи 205? Виявилося, що діючій владі 205 набагато вигідніше, ніж 237.

Ми жили в країні, де дуже багато основ, перш за все економічних, формувалося власне олігархічними кланами. Сьогодні нація вправі поставити запитання: куди пішла одна третина національної економіки з потужними промисловими центрами? Доля "Криворіжсталі" спіткала більше трьохсот пріоритетних загальнонаціональних підприємств. Тому виникає дискусія по Нікопольському феросплавному заводу, виникає дискусія про землю навколо аеропорту "Бориспіль", та ж сама "Криворіжсталь" – ще десятки й десятки об`єктів і заводів, які можна повісити як ярлик попередній владі за їх "подвиги". Це те, що було відібране в нації.

Так ось, говорячи про те, чим була Україна, ми можемо говорити про те, що у той же час для нас боляче було відчувати відсутність свободи слова, свободи вибору, свободи зібрання. Ви у такому віці, що добре пам`ятаєте цей період. Ми сьогодні можемо сказати, що Україна не мала вільного журналіста. Це те, якою Україна була ще 14 місяців тому. Ми не мали чесної, об`єктивної правової системи, яка б могла захистити права кожного з нас. Тому виникали десятки, а можливо й тисячі рішень, які нація не могла коментувати – починаючи від рішень Конституційного Суду і закінчуючи рішеннями господарських судів.

Це та країна, у якій ми з вами жили. Хоча кожен із нас розумів: ми маємо унікальний шанс розвитку, унікальні перспективи. І тому я переконаний, що зміна політичного режиму, прихід волі і свободи в українську історію, який відбувся у 2004 році, – це дійсно подія, яка належить до унікальних.

Я не буду говорити про те, що нашу країни не визнавали країною з ринковою економікою, що наша країна була у списку FATF як країна, яка формує тіньові фінансові процеси і не забезпечує контроль за притоком брудних коштів. Ми були країною, де у таких процесах як бюджет більш 5 мільярдів гривень невідкомпенсованого ПДВ, де "відкати" у 30-40 відсотків – це була норма. І все це призвело до, можливо, ще більш важливої характеристики: ми мали кримінальну владу. Владу, яка формувала систему хабарництва з найнижчих кабінетів до найвищих.

Я це нагадав, шановні колеги, лише з однієї причини: коли ми будемо говорити про сьогоднішній день – про те, що нас оточує, які виклики, які проблеми, що вдалося, що не вдалося – щоб ми завжди пам`ятали, з чого ми виходили. З якої системи, з яких проблем, з яких задач ми вийшли, і які виклики перед нами залишаються. І коли ми говоримо про те, що останні 24 місяці економіка України (у тому числі промисловість) мала тенденцію до падіння, і коли з квітня 2004 року внутрішній валовий продукт мав чітку тенденцію до падіння аж до серпня 2005 року, і найнижча точка цього падіння була -1,6 відсотка ВВП. Все це була Україна.

Хотілось би сьогодні відзначити, що зроблено за 2005 рік. Перш за все, якщо говорити про економічні процеси, практично в усіх галузях економіки – включаючи сільське господарство, промисловість – зупинено темпи падіння. Сьогодні маємо – крім двох галузей: оптової торгівлі і будівництва – тенденції росту, в тому числі тенденції росту ВВП. Переконаний, що українська економіка пройшла найнижчу мертву точку економічної стагнації, і сьогодні, вже протягом останніх п`яти місяців, демонструє хороші, позитивні темпи національного розвитку.

Це дало змогу, поряд з економічними процесами, серйозно налагодити перш за все бюджетні процеси. У 2005 році ми отримали в 1,6 разу більше надходжень до державного бюджету, ніж у 2004 році. Ніколи українська бюджетна система такого показника не мала. По суті, ми з вами паралельно до того об`єму ВВП, який був створений, через детінізацію, на 60 відсотків підвищили віддачу національної економіки до бюджету країни. В 1,6 разу виросли доходи в бюджет. Причому ми можемо говорити про аналогічні тенденції центрального і місцевих бюджетів. Відбулася детінізація національної економіки. Сьогодні, за оцінками експертів, вона складає близько 45 відсотків. Практично кожен місяць рівень тінізації падав на 1 відсоток. Це непогана тенденція, але, безумовно, ми розуміємо, перепоною цих процесів буде перш за все фіскальна система: високі податки і вузька база оподаткування. Це, очевидно, є головним у детінізації національної економіки.

Друга позиція – це ефективна судова система. Це та річ, яка може серйозно посилити освітлення економічних процесів. Якщо подивитися на економіку – ми вперше вдвічі скоротили збитки національної економіки. Якщо ви візьмете 2003-2004 роки, збитки національної економіки складали приблизно 30 мільярдів; у минулому році вони складали 14,8 мільярдів.

Першим індикатором економіки росту й інвестиційних процесів завжди є поведінка одного з найбільш ключових інвесторів – населення. Якщо воно вірить політиці і має ресурс, воно формує відповідні депозитні збереження у банківській системі. За минулий рік – вдумайтеся, будь ласка, у цю цифру! – депозити у комерційних банках України виросли в 1,8 разу.

Хотів би сказати, що таких темпів ця економіка не мала.

Йдемо далі. Це все, безумовно, оживило кредитну систему і дало змогу в 1,6 разу збільшити кредитні вклади в національну економіку. Так реформується економіка росту. Це також, безумовно, вплинуло на скорочення процентних ставок. Почав динамічно розвиватися фондовий ринок, важливий індикатор усталення економіки. Індекс ПФТС зріс, у порівнянні з 2004 роком, на 35,7 відсотка.

Якщо ми говоримо про процеси капіталізації, хорошим прикладом може слугувати продаж "Криворіжсталі". Це найдорожча покупка в історії Європи за останні 10 років. Мова йде про український комбінат, який до цього стояв на грані банкрутства.

Це й багато іншого говорить про те, що якщо владі вдасться сформувати прозорий, конкурентний, відкритий ринок, власність країни значно зросте з точки зору оцінки її активів. І приклад, який я навів, чи приклад, який можна навести з банком "Аваль", – для України стають вже регулярними продажі за ціною більше 1 мільярда доларів – це свідчить про тенденцію ринку. І це прекрасно.

Все це привело до того, що за рік ми отримали небачені міжнародні інвестиції – 7,8 мільярда доларів. Я пригадую, як ще два роки тому я говорив [про таку можливість] із великим бажанням, щоб ці процеси відбувалися в Україні, коли, наприклад, польська економіка за 6-7 місяців концентрує на собі близько 3 мільярдів іноземних інвестицій. За рік Україна концентрувала 7,8 мільярда доларів. Ми починали з того, що інвестиції на 1 людину в Україні складали 192 долари – це початок 2004 року. Сьогодні вони у декілька разів більші. І це, безумовно, та основа, яка потім виведе на промисловий та економічний зріст.

Переконаний у тому, що всі ці зміни робляться заради одного: їхнім результатом має бути підвищення соціальних стандартів людей. Я ще раз пригадую, як у 2004 році ми вели дискусію про мінімальну заробітну плату. І, не дивлячись на всі дії опозиції в парламенті, тоді ми це питання програли, виграла влада. І тоді мінімальна заробітна плата була 205. Сьогодні в обговоренні, у тому числі з профспілками, головна дискусія – мінімальну зарплату в 500 гривень призначати в цьому році чи перенести на 1 січня 2007 року? В якій країні ви можете бачити таку соціальну динаміку?

Я не хочу говорити тільки солодкими словами. Я хочу, щоб у вас також було сформовано здорове відчуття гордості за ті процеси, які робляться протягом 12 місяців. Це не аж так багато, щоб зробити такого типу макроекономічну політику. Коли ми говоримо, що в Україні за один рік доходи української громади (реальні, скориговані на 10,3 відсотка споживчої інфляції) виросли на 20 відсотків, – такого показника немає ніде, починаючи від наших сусідів, де відповідні темпи складають 6-8 відсотків. Коли ми говоримо, що номінальна заробітна плата виросла на 34 відсотки; коли ми говоримо про те, що бюджетна сфера, яка завжди була обкрадена, недофінансована, отримала приріст заробітної плати не менше 50 відсотків – то це зроблено за 12 місяців 2005 року.

Ми говорили про те, що мета політики 2005 року, – відреагувати на сім найзлиденніших соціальних програм, які також не отримували достатнє фінансування багато років, – фінансування дитини-сироти, дитини-інваліда, мами, яка народжує дитину, багатодітні родини, діти, які не мають батьківської опіки і ще ряд програм.

Не наводячи багато цифр, я хочу вам сказати: по кожній з цих програм приріст менш ніж в 3-4 рази, не відбувся. А по програмі народження дитини він досяг 8,5 тисяч, і, мені здається, виріс у 12 разів. Я не кажу, що це достатньо, але це максимально можливе у 2005 році. Переконаний, те що було зроблено, перебуває на межі між рясною соціальною політикою і макростабільністю. Інфляція 10,3 відсотка – це, по-перше, та інфляція, яку ми обіцяли, що витриваємо її, що вона буде близько 10 відсотків; а по-друге – це та інфляція, яка відповідає економіці перехідного періоду. Вона нікого не шокує, вона є реальною. А якщо ми говоримо про інфляцію оптових цін, вона скоротилася у 2,5 разу – з 24 до 9 відсотків. І це хороший фундамент 2006 року для розвитку цінових процесів, зокрема на споживчому ринку.

Помаранчева революція, на мій погляд, дала можливість світу по-іншому подивитися на Україну, відкрила очі на Україну. Я сподіваюся, що Помаранчева революція дала можливість і нам розкрити власні очі на світ. Отримати сигнали, де українська політика повинна бути більш ефективною, що треба робити для того, щоб ми як нація і держава виграли. І тому я хотів би в цьому контексті сказати декілька слів.

Ми говорили про те, що особливістю України є кордон зі Сходом. Нашим стратегічним сусідом є Росія, де сьогодні формується 1/5 українського експорту, де є велика економічна, історична, стратегічна, політична та інша спорідненість. Це унікальний ринок, за який треба боротися. Мати дружні, добросусідські відносини – це взагалі заповідь для сусідів, яка була і є. Поряд з тим є багато викликів, і ніколи українсько-російська політика не була простою.

З іншого боку, на Заході у нас вже кордон з Європейським Союзом. Ємність того ринку приблизно в 7 разів більша, ніж у Росії. Це ринок, на якому Росія продає 55 відсотків того, що вона виробляє. Україна в 2,5 разу менше. Перед усіма нами постає запитання: чому ми не можемо повторити ті темпи, якими на тому ринку володіють наші сусіди? Хіба це не українські інтереси, хіба це не заробітна плата, платежі до бюджету, чиясь пенсія, чиїсь соціальні програми – якщо ми вдвічі збільшимо наш товарообіг із європейським ринком? Відповідь очевидна. Але для того, щоб освоїти той ринок, треба виконати ряд правил. І тому ми говоримо, що 22 лютого 2005 року ми підписали угоду на три роки "План дій Україна – Європейський Союз". Це короткий план дій, який складається із семи ключових цілей української нації, Української держави. На сьогодні ми провели за один рік більш ніж 80 заходів з Європейським Союзом, підписали 9 угод, зараз працюємо над угодою по візовому режиму та реадмісії. Продовжуються переговори з інших пріоритетних для Європейського Союзу та України питань.

Це зроблено за один рік.

За один рік Україна стала визнаною у Європейському Союзі як країна з ринковою економікою. Визнання такого статусу отримано недавно і від уряду Сполучених Штатів Америки. Буквально вчора палата представників Конгресу Сполучених Штатів Америки скасувала поправку Джексона-Веніка, яка багато років на багато сотень мільйонів звужувала економічний потенціал України в торгівлі на тому ринку.

Буквально у понеділок, декілька днів тому, підписано угоду, протокол про доступ на ринок послуг і товарів зі Сполученими Штатами Америки. Такі протоколи ми за рік підписали з 39 країнами. Нам залишилося підписати близько 7 протоколів, які необхідні для вступу України до Світової організації торгівлі. Сьогодні ми найближче підійшли до завдання вступу до Світової організації торгівлі. Найбільш делікатним моментом у цьому питанні є прийняття українським парламентом чотирьох законів формально необхідних для вступу до цієї організації. Це стосується ряду митних тарифів, процедур по ринку чорних, кольорових металів, ряду позицій по сільськогосподарській продукції. Але я переконаний, що і це питання ми вирішимо.

Декілька тижнів тому Україна викреслена зі списку FATF. Сьогодні можемо сказати, що через комплекс заходів, дії Міністерства фінансів, Національного банку, інших фінансових установ Україна забезпечує прозоре, публічне проходження фінансів у національних балансах. Це те, що також було досягнуто за цей рік.

Переконаний, шановні присутні, що для нас важливо буде в цьому ж році мати ті контакти з Російською Федерацією, які почалися зі створення комісії "Путін – Ющенко", яка сформувала план дій. Це декілька питань, які важливі для наших відносин – починаючи від теми делімітації, демаркації кордонів, проведення переговорів по лінії кордону і його делімітації в районі шельфу Чорного моря, по Азовському морю, проведення дискусій, полемік і відповідних переговорів по лінії кордону в Керченській протоці. Це питання тимчасового перебування російського Чорноморського флоту в місті Севастополі.

Для того, щоб не було спекуляцій, я хотів би сказати, що жодного разу не ставиться питання ревізії раніше прийнятих домовленостей і угод, у тому числі й терміну перебування цього флоту на території України. Мова йде про інше: як імплементуються статті цих угод в реальне життя? Як сумістити із те, що виписано в угоді, з тим, що насправді є в житті? Це стосується того, що не врегульовано близько 170 земельних ділянок, які використовуються, на думку української сторони, не за призначенням; це стосується більше сотні об`єктів нерухомості, які не відповідають досягнутим домовленостям; це стосується всієї навігації по береговій лінії Чорного моря, яка сьогодні де-факто не належить Україні. Україна, яка несе пряму відповідальність за безпеку в акваторії портів, сьогодні не має своїх очей і своїх вух. Близько 130 об`єктів навігаційного характеру не перебувають на відповідних балансах міністерств і відомств України і ними не використовуються.

Можна говорити про багато безпекових питань, які не витримують певних регламентів, закладених в цій угоді. Під цим кутом якраз іде робота української частини комісії, і наша мета – привести стан речей у відповідність до чинного законодавства. Дійсно, в історії наших відносин так питання ніколи не ставилось. Але переконаний, угоди підписуються для того, щоб їх виконувати.

Я переконаний, як Україна, так і Росія потребує, бажає розвитку нормальних добросусідських відносин. З української політики такий характер політичної поведінки буде виходити, я вам даю гарантію. Він буде будуватися строго на принципах національних інтересів, на проведенні добросусідської політики. Ще раз хочу сказати: ми будемо відстоювати законні інтереси нації, законні інтереси держави.

Мені б дуже хотілося, щоб такого роду виклики давали нації розуміння, що ми у цих питаннях повинні бути разом, консолідовані. Мені дуже болить від того, як політичні сили починають шматувати Україну, торгуючи національними інтересами.

Я хотів би привести, можливо, трошки далекий від наведених прикладів момент, але який теж дає хорошу відповідь, хто як себе веде. Мова йде про так звані сховища ядерних відходів, які протягом останніх двох місяців є предметом спекуляцій.

Хотілося б цю частину нашої розмови почати статистикою. Близько 54 відсотків балансу електроенергії України генеруються на ядерних електростанціях. Сьогодні ми маємо 4 ядерні станції із 15 ядерними блоками. 50 заправок щорічно вилучаються із ефективної експлуатації і потребують збереження. Збереження поділяється на два типи відходів: перша категорія відходів – це відходи ядерного палива, друга категорія – це ядерні відходи. Ядерні відходи – це те, що треба покласти в сховище, і воно завжди буде проблемою для нації. Ці ядерні відходи існують на кожній станції, і до сьогоднішнього дня на кожній станції вони зберігаються. Ні про який вивіз, ні про яку країну ніколи не йшла мова. І нація повинна один раз дати відповідь: якщо ми хочемо користуватися ядерними блоками і ядерною енергетикою, маємо дати відповідь на те, як безпечно зберігати ядерні відходи. На жодній станції склад ядерних відходів, відповідно до потреб і відповідних характеристик, ще не збудований. Це перша тема.

Коли ми піднімаємо питання, що колись якесь покоління повинно давати відповідь на це – де ці сховища будувати? Чи на кожній станції, чи робити 4 сховища по Україні, чи сконцентрувати в одному місці? Безумовно, ця думка належить фахівцям з акцептом громадськості, але ніколи не повинна належати політичній спекуляції.

Є й друга проблема – це відходи ядерного виробництва. Тут картина дещо інша. 97 відсотків відходів ядерного палива – це уран і плутоній, які експертами, як правило, вважаються не ядерними відходами. Це ті елементи, які можуть у майбутньому слугувати джерелом певної енергії. І жодна країна не прийняла іншої концепції, ніж зберігання їх у себе. Тому що це є інший тип відходів – це ті відходи, які можуть давати колосальну перспективу і нову технологію, яка може з`явитися найближчими роками. Ви знаєте, що президент Ширак вийшов з ініціативою нової ядерної програми Франції, яка передбачає через 20 років вихід на термоядерні енергетичні станції. Але це поміж іншим.

Сьогодні Україна відходи ядерного палива відправляє до Росії для переробки, де відбувається відділення урану і плутонію, 97 відсотків, і 3 відсотки – це вже буде категорія ядерних відходів. Ці ресурси Україна зобов`язана за міжнародною угодою прийняти на свою територію. Ми не можемо ці відходи залишити в жодній країні. Якщо ви пам`ятаєте ядерну програму Росії – вона навіть не передбачає можливості залишити це на території Росії. І тому я задаю друге питання: нинішня влада, нинішнє покоління також повинне дати відповідь на те, де Україні зберігати відходи ядерного палива. Один кілограм металу відходів ядерного палива для зберігання два роки тому коштував приблизно 270 доларів. Рік тому він коштував приблизно 400 доларів. Починаючи з цього року, ціна за зберігання одного кілограму металу ядерних відходів складає вже 720 доларів. Витрати України при такому типі політики складатимуть уже у 2006 році приблизно 120 мільйонів доларів. Будівництво сухого складу на Чорнобильській станції, яке здійснюється за рахунок донорів, те, що на сьогодні збудовано, обійшлося у 80 мільйонів доларів.

Я не даю відповідь, я просто ставлю запитання. Шановна нація, шановна держава, ми живемо в часі, коли треба давати відповідь на подібного роду питання. Я б міг мовчати, як мовчали попередні два президенти. Але це не відповідь на виклик. Ми повинні чесно дивитися на існуючу проблему.

Переконаний, тут немає ніякої трагедії. Але від нас вимагається не політизація цього питання, не авантюрні передвиборчі трюки. Адже це питання стояло і перед урядом Януковича, і на нього треба було давати відповідь. Але чомусь відповіді не було. Якщо сьогодні влада заявляє: шановна націє, нам треба дати відповідь – це не говорить про те, що ми в чомусь спасували перед інтересами нації, просто це те, що роками замовчувалось. А ви знаєте, що сухий склад на Чорнобильській станції вже три роки не будується. За договорами, в 2012 році ми повинні прийняти перші відходи ядерного палива. Куди ми будемо його приймати, коли ми вже втратили 5 років графіку?

Чи це питання не можна ставити у цій країні? Чи ми навіть боїмося постановки цього питання?

Я переконаний: ми повинні остерігатися непрофесійних спекуляцій, які виникають, наприклад, на газовій проблематиці... Знаєте, це мені нагадує дискусію про мінімальну заробітну плату: так краща ціна 230 доларів чи 95? Очевидно, 95. Для країн Балтії вона 125. Подивіться уважно по плечу на карті, і ви переконаєтесь, що плечі у нас не дуже різняться. Країни Кавказу отримують по 120, Румунія (а це західний кордон України) отримує по 230! Причому з 1999 року. Поляки (це теж західний кордон України) отримують по 220.

Ми на східному кордоні сьогодні отримуємо по 95. Ми не продали жодного метру українського магістрального газопроводу. Ми відмовилися від бартерного платежу за газ з боку Росії, який ми роками отримували, і через рік кожний, хто керував "Нафтогазом", ставав олігархом, а потім переїжджав жити в іншу країну. Це така історія бартерних розрахунків, дешевих, як хтось каже. По тих бартерних розрахунках – десяток кримінальних справ. Але оскільки мова йде про людей надзвичайно високих, жодна кримінальна справа не доведена до завершення.

Я проти спекуляцій, шановні. Я готовий запропонувати уряду розкласти будь-яке питання і публічно представити його нації.

Я можу одне повторити: ні по жодному питанню ми не допустимо йоти ігнорування українського національного інтересу.

Безумовно, якщо ми говоримо про проблеми і виклики, ми повинні говорити перш за все про політику змін. Я думаю, незалежно від того, хто ми є – чи політики, чи студенти, чи бізнесмени, чи селяни, чи робітники – ми розуміємо одне: без змін ця країна не має перспектив. І тому ми говорили, що завданням 2005 року повинно бути вироблення реформ всіх найбільш актуальних галузей економіки, гуманітарної і соціальної сфери України плюс проведення соціальної й економічної політики росту. Це було два ключових завдання 2005 року.

Із соціальною політикою, макроекономікою, я думаю, що справилися добре. Тепер стоїть питання: 2006 рік – це рік реформ, рік змін. Про які ключові галузі повинна йти мова? Перш за все, ми говоримо про реформу судової системи. Ми повинні сформувати все для того, щоб ми мали справедливий суд в Україні. За ним стоїть реформа правоохоронної системи. Ми маємо 9 міністерств і відомств, які відносяться до системи правоохоронних, які досить мілітаризовані, які мають дуже обтяжливу структуру, які дуже часто неповороткі, які дуже часто стали структурою "дахування" тих чи інших бізнесових структур. Тема хабарництва, корупції є досить високою в цих органах. І тому наше завдання – 2006 рік присвятити початку реформи правоохоронної та судової системи. Два тижні тому концепція, яка опрацьовувалася протягом декількох місяців 2005 року, була прийнята Радою, створеною при Президенті Україні. Декілька днів тому на РНБО ми розглядали питання реформи правоохоронної системи. Ці питання направлені на доробку, і протягом 15 днів ви побачите офіційну дорожню карту, план дій реформування судової системи України. А по реформі правоохоронної системи через два тижні таке рішення буде прийнято.

Ми починаємо цю реформу. Це не предмет одного року. Але ми почали з того, що у 2006 році ми можемо радикально змінити фінансування цієї системи, фінансування під зміни. Вдвічі збільшили фонд заробітної плати суддям, маючи на увазі, що це також є частиною відповіді на формування чесної справедливої роботи суддів – щоб суддя не дивився у чужу кишеню, щоб він отримував достойну платню від держави, бо він дійсно є державний чиновник.

Ми говоримо про кадрові зміни, які ми провели у правоохоронних органах, бо ми виходили з того, що боротьба з корупцією починається з чистоти кадрів, із нових облич, які можуть принести нову політику. Тому коли нам говорять: чому ви так багато, кілька тисяч людей, звільнили у цій системі – ми говоримо: тільки від одного прагнення – побачити там більше чесних і прогресивних людей. Ця реформа уже розпочалася. Але хотів би, звичайно, мати підтримку цих процесів – перш за все громадськості, людей, які працюють у відповідних системах.

Ми говоримо про реформу освіти, реформу охорони здоров`я, комунальну реформу, реформу галузі лісового господарства та інших галузей. Я не можу на всіх зупинитися більш детально, але хотів би висловитися. Коли ми говоримо про увагу, яку ми будемо приділяти Міністерству освіти, я хотів би сказати наступне.

Ми долучилися до Болонського процесу, який гармонізує, уніфікує український процес підготовки фахівців вищої освіти до європейських принципів і процедур. Ми виконали завдання прийняття українського диплому як європейського. Разом з цим в рамках цього процесу, безумовно, йде мова про зміни у вищих школах, починаючи від уніфікації навчальних процесів і програм і завершуючи уніфікацією спеціальностей. Давайте будемо відверто говорити, що сьогодні ми випускаємо спеціалістів по десятках спеціальностей, які неідентифіковані в світі. З дипломом по такій спеціальності дуже тяжко формувати робочі місця поза Україною. Цим ми вирішуємо наступні питання: студенти, які отримали українські дипломи, повинні з включенням до Болонського процесу отримати нові ринки праці, які до цього часу нам не були доступні.

Ми говоримо про те, як позбавитися корупції у вищих навчальних закладах, починаючи зі вступного іспиту. Як зробити незалежну систему проведення конкурсних іспитів. Як зробити так, щоб державні фінанси, які сьогодні поширюються на 54 відсотки слухачів вищих навчальних заходів як на спеціалістів, яких замовила держава, щоб вони проходили істинно прозорий конкурс. За один рік держава змінила своє ставлення до державного замовлення – із 47 відсотків замовлення у вищих навчальних закладах піднялося до 54 відсотків (хоча, ви знаєте, за законом – не менше 50 відсотків). Зараз ми формуємо програми, які дають відповідь на те, як програма державного замовлення повинна спеціально давати відповідь для дітей з малозабезпечених сімей, багатодітних родин. Окрема програма буде у 2006 році для дітей з села в контексті програми "Рік українського села". Це те, що ми хочемо принести у політику освіти буквально з квітня місяця.

Ми говорили про реформу галузі медицини. Основна проблематика сьогоднішньої системи охорони здоров`я у тому, що близько 80 відсотків фінансування отримують, як правило, високоспеціалізовані медичні заходи. У той час як 80 відсотків первинних послуг пацієнту надає первинна медицина, яка отримує від 5 до 10 відсотків фінансування. І тому, коли ви звертаєтеся до первинної медицини, ви не бачите там нового обладнання, нових технологій; як правило, їх бюджет складається тільки з заробітної плати і, можливо, оплати енергоносіїв. Тому нашим завданням було радикально змінити бюджет у 2006 році, ми його збільшили на 4,4 мільярда, або майже на 25 відсотків; в 36 раз збільшили фінансування сільської медицини. Міністерство охорони здоров`я розробило план дій в рамках реформи охорони здоров`я, який починається з того, що у 2006 році приблизно по 20-40 тисяч гривень буде направлено на кожний ФАП, сформовано норматив обладнання, яким повинен бути забезпечений ФАП, встановлено графік, за яким у різних областях в розрізі районів ця політика насичення новими технологіями й обладнанням буде проводитися в сільських ФАПах.

Це програма цього року. До неї включається і вторинна медицина, де ми говоримо, що за рік ми повинні 1/4 всіх районних лікарень модернізувати. Поставити нові котли, змінити енергозабезпечення і укомплектувати 4 провідних відділення цієї лікарні, залежно від регіону: що превалює як хвороба, як проблема – ті відділення ми й будемо модифікувати. Ми залучаємо до цього не тільки кошти з центрального бюджету, ми звернулися до місцевих бюджетів. Для цього через бюджетні розрахунки ми передбачили 5 мільярдів субсидії місцевим бюджетам. Тепер наше завдання – зробити, щоб ці 5 мільярдів, які безликі приходять до місцевих бюджетів, були направлені на однотипні по всій Україні медичні програми. Переконаний, що в цьому році ми це виконаємо.

Наступне – ми паралельно формуємо чотири загальнонаціональні програми. Це програма по раку, який забирає в нас найбільше життів після хвороб серця і судин; друга програма – серце і судини, третя – туберкульоз, і четверта – ВІЛ/СНІД. Були створені наскрізні вертикальні системи, які будуть давати відповідь на боротьбу з цими хворобами. Особлива увага, починаючи від теми раку, буде звертатися на профілактику. Ви знаєте, 2/3 випадків раку в світі виліковуються через ефективну профілактику.

Переконаний, що це концептуальні засади, вони виписані в деталях у відповідному міністерстві, і ми знайдемо партнерів – і в економіці, в бізнесі, в політиці, серед усіх верств населення – у 2006 році ми повинні серйозно взятися за реформу охорони здоров`я.

Програма енергоспоживання і енергозбереження. Я думаю, що ви про неї вже начулися, мені немає великих проблем говорити про це глибоко, я не думаю, що в цьому є необхідність. Та кількість енергоресурсів, яку, споживаючи, втрачає Україна, по суті, підрізують українські економічні перспективи. І не тільки економічні – ми споживаємо енергії в 4 рази більше на одиницю валового продукту, ніж інші країни. Ми близько 40 відсотків енергоносіїв втрачаємо у наших системах. Якщо говорити про воду – це від 30 до 40 відсотків, якщо говорити про газ – приблизно 45 відсотків газу ми втрачаємо тому, що він направлений на виробництво комунального тепла. У цих цифрах можна купатися, але проблема одна: нам треба терміново змінити політику енергоспоживання і енергозбереження. Тому створюється Національне агентство по енергозбереженню, яке формулює концепцію програми, котра три тижні тому була обговорена на Раді національної безпеки і оборони. Ми її потім дамо на громадськість, і навколо цієї програми ми повинні об`єднатися, створити національний резерв, прийняти політику лібералізації цін, зробити лічильникове і облікове господарство, перейти на нові носії, по-іншому подивитися на ядерну енергетику в Україні, по-іншому подивитися на вугільну енергетику і т. д. Це радикальні речі, які нація повинна осмислити. І з такою розмовою я і уряд готові йти до громадськості.

Три тижні тому ми закінчили обговорення реформи лісового господарства, яка дуже зачіпає робочі місця, перспективу західних регіонів України. Ми домовилися, що головна мета реформи українського лісового господарства – забрати від лісника бензопилку. Дати ліснику функцію вирощувати ліс, оберігати, лікувати його і раз на рік продавати на публічному конкурсі, на тендері, за найкращою ціною, на тих умовах, які можна виписати кожному, хто з приватного бізнесу приходить до вирубки цієї чи іншої ділянки. Там держава повинна виписувати умови: чи ти гелікоптером цей ліс вибираєш, чи вивозиш кіньми, чи вивозиш гусеничними трейлерами. Там держава повинна просто надиктовувати умови.

Держава повинна відмовитись від такого рясного продажу лісу первинної обробки, кругляку. Сьогодні це основна експортна позиція України. Це неправильно, це невигідно, це збитково, кінець кінцем, це породжує колосальну корупцію в системі лісового господарства. Ці питання ми обговорили три тижні тому в Івано-Франківську, і така програма буде доведена до тих, для кого вона є ціллю.

Ми говоримо і про Рік українського села, який в комплексі з іншими міністерствами формує нову політику 2006 року. Ми виділили найбільше фінансування на українське село за його історію – 10 мільярдів гривень. Можна сказати, віднині кожна десята гривня українського бюджету направляється в село – як на економіку, так і на його соціальний устрій. Переконаний, село – це дійсно колиска нації, про яку ми повинні пам`ятати і не забувати про нього ні як про душу, ні як про економіку.

Я не буду говорити про пенсійну, податкову реформу. Проекти відповідних кодексів розроблені, але це реформи, які потребують надзвичайно ретельного громадського обговорення. Було абсолютно правильним політичним зобов`язанням прийняти у 2006 році податковий кодекс. Бо всі переконані – велика доля тіньової економіки, яка все ще зберігається, залежить перш за все від того, що ми живемо в податковій системі, яка була розроблена у радянські часи. У системі, яка не мобілізує детінізацію економіки, зниження податків, розширення бази оподаткування. Прикро, що до сьогоднішнього дня нерухомість не оподатковується і це ще не набрало громадської підтримки населення. Це річ, яка вже очевидна: в Україні багато багатих людей, вони повинні платити відповідні податки для бідних. Переконаний, що у 2006 році це питання – я маю на увазі податковий кодекс – буде прийнято у парламенті. Таким чином це послужить зміні фіскальної системи.

З огляду на плин часу я хотів би на завершення зняти одне питання, яке я просив би сприйняти дуже аполітично, хоча мова буде йти про політику. Мені як громадянину України дуже боляче від того, що люди, які ще півтора роки тому формували тіньову політику, приймали олігархічні рішення на користь тих чи інших родин в цій країні, сьогодні стають політичними лідерами, які закликають націю повернутися у 2004 чи 2003 рік. Вернутися до тих цінностей, де зібратися вільною аудиторією було неможливо; де послухати, почитати, побачити незалежні новини було неможливо, бо все через темники виписувалося на вулиці Банковій. Нас хочуть вернути до того самого суду, до тої самої міліції, до тої самої податкової системи, яка працювала на "відкатах" декількох родин.

Мова не йде про вибір кольору, шановні мої друзі, мова йде про спосіб життя, в який ми або хочемо повернутися або не хочемо. Підкреслюю: мова не йде про кольори прапорів, не про солодкі речі – як ліквідувати безробіття чи купити дешевший газ. Це заклики, які ведуть мою країну до розпачу. Це популізм. Це не та відповідь, якої потребують сьогодні десятки мільйонів людей. Ніхто на тарілочці із синьою кайомочкою не принесе ті блага, які даються трудом. Ніхто подарунків Україні не дасть.

Нам усе треба змінити своїми руками. Але для цього потрібні домінанти принципів, які формують наші цінності, і перш за все наші історичні, родинні цінності. Якщо ми говоримо про економіку – ми говоримо про конкурентну, прозору економіку. Ми сьогодні розбираємося з аеропортом "Бориспіль". Коли я їду у будь-яке відрядження, йде рухомий рядок, де закликають Президента порушити цю проблему і її розв`язати. Проблема, яка почалася два роки тому, коли одне одному продавали землю, де практично продано все, крім злітної смуги. Коли сьогодні ці люди мене з екрану закликають повернутися у 2003-2004 рік, мені здається, що ці люди запрошують нас у вчорашній день.

Я хочу, шановна громадо, як Президент сказати: голосуйте за того, хто милий вашому серцю, кому ви вірите, кому довіряєте. Але прошу прийняти й іншу сторону правил гри, яка повинна свідомо бути прийнята.

Вибори 2006 року, з точки зору їх прозорості, демократичності, влада проведе на "відмінно". Влада здасть свій іспит. У нас будуть істинно чесні вибори, і з боку влади буде зроблено все, щоб вони такими були. Але з цього боку виникає друге питання – щоб громадськість України тепер зрозуміла, що той вибір, який вона робить, це також і її відповідальність. Відповідальність за завтрашній день.

Коли я ходжу по Алчевську й мені на кожному куточку мітингу – а там все місто мітинг, кожний будинок ходить і говорить своє – кажуть: "Вікторе Андрійовичу, позбавте нас від цього мера, заберіть його команду куди-небудь, ми не можемо жити при цій владі". Мер там, здається, вже 15 чи 18 років. Уже можна знати – Олександре Олександровичу, дайте підтвердження – як функціонує кожний підвал. Там люди не бачать ліфтів, не те що гарячої води. Я запитую: "А як же право вибору? Ви ж його обирали! Це ж ваша компетенція. Ніхто з центру зняти його з роботи не може. Це вже ваша відповідальність". Давайте навчимося разом із правом вибору формувати свою високу відповідальність за тих, кого ми обираємо. Це, можливо, те, що я хотів донести в останній частині своєї промови.

Спасибі, хай вам щастить. На все добре!

Відповіді на запитання

Запитання щодо соціальних проблем на селі; щодо культурної політики

– Я думаю, що питання алкоголізму чи якихсь інших соціальних хвороб починаються від першої хвороби – проблеми зайнятості. Коли 55 відсотків із числа безробітних – це жінки, коли більше 45 відсотків безробітних – це молодь, то ви самі можете зрозуміти, який потенціал закладається в це лихо. Коли ми говоримо про українське село – там 60 відсотків безробіття. І це фундаментальна проблема, яка тягне за собою питання соціальних хвороб, таких як алкоголізм, наркотики, туберкульоз. Це дійсно за визначенням є соціальні хвороби.

Які перші ліки? Економіка росту і створення нових робочих місць. Зайнятість. Коли ви зайняті – ви навіть курити припиняєте. Я пригадую, як я кинув палити у першому класі, до першого класу я палив. А потім послали Таню Біленьку в магазин, вона купила "Біломорканал", і ми по шість цигарок за один раз – корови пасли. І після того – як шептуха попрацювала. Коли ми говоримо про те, що в селі чи в нації панує безробіття – то першу, чесну відповідь треба робити, безумовно, через відповідні прямі соціальні програми проти цього зла, але перша фундаментальна відповідь, я б сказав, буде полягати не в цьому. Це політика створення нових робочих місць. І тому програма "10 кроків назустріч людям", яку я висунув два роки тому, якраз і формована на тезі: нам треба щорічно створювати не менше 1 мільйона нових робочих місць. Тоді ми можемо дати ключову відповідь. Коли господар додому приносить зарплату, він вже цим статусом дає відповідь на десятки питань. Коли він не на роботі – він творить десятки проблем нації. І коли за минулий рік ми створили 1 мільйон 134 тисячі робочих місць – то це була та відповідь через зайнятість, як мобілізувати націю на ті виклики, які існують у тому числі й у проблемі алкоголізму. Плюс питання соціальних програм. Лікування тих, хто вже потрапив у цю залежність, у цю проблему.

Я б сказав, що це найперша, найскоріша реакція на ці речі, хоча, безумовно, у цій проблемі є підтексти, на які варто реагувати.

Другу частину вашого запитання я трохи розширю, і апелював би не тільки до влади. Штучно формувати політику культури – через міністерство, вказівки по клубах і таке інше – я думаю, що це вчорашній день. Завдання політика, на мій погляд, – підкреслити, що те, що називаються традицією, культурою, рідною мовою, історією твоєї нації, іншими словами – твого діда, батька, прадіда. Це той перший ковток кисню, який повинна потребувати нація. Нація знищується не через те, що вона стає добувати менше вугілля, а через те, що вона забуває спочатку свою історію, свою мову, потім свою територію і свою державність. Подивіться на історію майя, на десятки цивілізацій, як втрачалась державність і нація. Можливо, первинні витоки виходили якраз з тих проблем, які піднімаєте ви. І тому, я думаю, якщо ви уважно почитаєте сьогодні ті ініціативи, які робить влада – вона хоче питання культури підняти на лінію громадської підтримки. Говорити українською мовою – це не просто клас, це твій обов`язок як державного службовця. Коли ти їдеш по Україні, незалежно від її території, то перша назва населеного пункту – будь ласка, це українська назва. А далі хай йде англійська, російська, грецька, і так далі, і так далі.

Коли ми говоримо про українське видавництво, про українську книгу, про український фільм – я, можливо, зараз скажу, контроверсійно, але коли я був прем`єром, мені хотілося, щоб ми зробили перший український фільм. Ми тоді заклали, здається, перші 7 мільйонів в бюджет і запропонували Іллєнку, знаменитому кінорежисеру, зняти такий фільм – "Іван Мазепа". Це був перший фільм. Його можна відносити до успішних чи неуспішних. Я хочу сказати одне: коли у Радянському Союзі за рік випускалося по 250 фільмів, то 10 з них люди запам`ятовували. Ось коли країна буде випускати фільми, то якась їх частина, безумовно, будуть вдалі. Коли вона взагалі не буде випускати – у нас нічого вдалого не буде. І тому я просив тоді і кіномитців, і громаду: давайте зараз не будемо жорстоко судити даний фільм. Наша мета – через 15 років мовчання давайте продукувати українські фільми. Зараз я звертаюся до провідних акторів, режисерів світу, щоб вони приїхали в Україну і знімали фільм про Україну, українську історію, її культуру. І ви знаєте, останні переговори, останні контакти з Жераром Депардьє були присвячені тому, як створити український фільм світового масштабу. Фільм хоча б тримовний. Фільм, який дивилися б на Заході, пізнавали, хто такий Тарас Бульба, яка проблема тоді була в нації, чому два сини по різні боки, що це за трагедія була і таке інше.

Я дуже часто пригадую – це мої почуття, але я думаю, вони можуть бути солідарними з почуттями інших людей. Коли ти вперше подивився "Хоробре серце", ти міг нічого не знати про історію цієї нації, але перше, що кличе тебе у фільмі, – хочеться одразу встати і стати на сторону повстанців. Така мобілізуюча сила фільму. Коли в цій країні 25 тисяч за добу умирали від голоду – вибачте, влада тоді знімала фільм "Броненосець Потьомкін", на якому привчала, можливо, три-чотири покоління відноситися до певних цінностей.

Я не кажу це як приклад на добрі – скоріше, це приклад на злі. Але я переконаний, що українська культура належить до фундаментів нації. І коли ми сьогодні говоримо про різні моменти в історії української культури – я переконаний, що вона з кожним місяцем при нинішній державній політиці отримує нових партнерів. Ми починаємо цивілізуватися біля викликів теми культури. Я думаю, перш за все – це справа всіх. Це не справа однієї влади, одного уряду чи одного мера – це буквально справа всіх. Ми повинні доказати, що дійсно українцем бути модно, що говорити українською мовою – це клас, що бути українцем, причому відданим українцем – це не та річ, яка приносить дохід, а та річ, яка приносить почуття, гідність, честь. Це кінець кінцем дає тобі той комфорт, який повинен бути в мужчин, переконаний, і в жінок.

Я б сказав, що я приймаю той докір, який звучав у другій частині вашого питання, але разом з тим я просив би, щоб ми цю проблему диверсифікували серед всіх нас. Тоді ми вирішимо проблему української культури.

Запитання щодо студентського самоврядування; запитання щодо НАТО

– Я солідарний з вами в тому, що студентське життя можна стандартизувати з точки зору відносин між університетською владою, процедурами управління і таке інше. На жаль, я не погружений у деталях у ті новації, про які ви говорили. Я хотів би сказати, що готовий вносити пропозиції, які висловлені – можливо, вони вже висловлені в рамках конкретного законопроекту – сформувати як президентську ініціативу і запропонувати парламенту розглянути його як першочерговий у парламенті. Іншими словами, я міг би взяти патронат над такого типу законопроектом, якщо він відрегульовує на стандартному рівні – я маю на увазі, перш за все у сфері студентського середовища, університетського, викладацького – ту проблематику, яка сьогодні існує у студентському житті, в стосунках та його організації. Якщо такий законопроект є – я готовий направити його у парламент і попросити парламент розглянути його як першочерговий законопроект.

Що стосується другого вашого запитання – я, можливо, спеціально за останній рік публічно не виносив для дискусії тему євроатлантичної інтеграції України. Ту частину роботи, яку повинна робити влада, влада робить. Ми це, можливо, зайвий раз не афішуємо, але основний результат – ми сьогодні прийшли до інтенсифікованого діалогу, маємо річну програму, маємо досить велику динаміку переговорного процесу. Я не бачу якихсь серйозних проблем на рівні сьогоднішнього переговорного процесу у відносинах між Україною та НАТО. Більше того, ми проводимо немало спільних програм, починаючи від військових навчань, програм перепідготовки, програм різного типу уніфікації.

На мій погляд, що могло б бути порядком денним по даному питанню у майбутньому? Перше. Головне сьогодні – не допустити політичних спекуляцій навколо теми НАТО, як це намагаються зробити деякі політичні сили. Я радив, я звертався до політичних сил з прикладом, який у 90-х роках вчинили політичні сили Литви, Латвії та Естонії, які в своєму колі домовилися про те, що питання, які відносяться до загальних національних інтересів, які можуть чинити певні непорозуміння або розхитувати, підігрівати якісь конфлікти – вони не включаються у передвиборчі програми. Більше того – всі політичні сили країн зайняли солідарні позиції по євроінтеграції та євроатлантичній інтеграції.

Це б я хотів бачити зараз в Україні. Не наразі сьогодні дискусії в Україні по НАТО. Під час виборів просто не треба спекулювати і авантюрно виносити для начебто обговорення населення. Ця тема попереду. Всі розуміють: без національного референдуму ніхто не піде в НАТО, в Євросоюз, у будь-який міжнародний інститут, який потребує акцепт населення громади, акцепт громади. Всьому свій час.

Але чого бракує нації? Нації, на мій погляд, бракує перш за все знань, матеріалу про те, що таке є НАТО, які його функції, для чого цей блок створений. Адже коли ми говоримо про НАТО, ми говоримо перш за все про концепцію єдиного європейського дому. Ми говоримо про Європейський Союз, де країни Європи об`єдналися в один дім і формують єдину економічну політику, єдину гуманітарну політику, соціальну, оборонну, політику демократії і багато інших речей. Тобто, це невід`ємна частина більшого загального, воно не може бути відірвано і говоритися як військова доктрина. Не може бути країна, яка йде до Євросоюзу, яка живе європейськими цінностями – не від того, що вони європейські... Я себе вважаю європейцем, але не від того, що ми чиїсь цінності запозичуємо. Ні. Я переконаний, що ті цінності, які сьогодні є в Європі, – це ті цінності, які зробилися завдячуючи також і українській нації. Коли ми говоримо про конституцію Пилипа Орлика і кажемо, що це перша в світі конституція, яка була за 80 років до американської конституції, за 90 років до польської конституції, – я вважаю це європейською цінністю. Коли 400 років тому в Україні імператора, чи гетьмана, чи президента – як його назвати? – вибирали відкритим голосуванням, тоді коли Європа владу у спадок передавала, – я думаю, це також внесок України в європейські цінності. І багато-багато інших речей, які говорять про те. що власне це наші цінності. Це не якійсь нав`язані кимсь.

І коли ми говоримо про загальні цінності, невід`ємною їх частиною є оборонна концепція. Це перший підтекст, де ми ясно повинен розуміти: той ринок, який у 7 разів більший, ніж східний ринок, ринок, який манить до себе всіх, ринок, який безумовно, який переживає багато проблем – і конституційних, і бюджетних. Але ви знаєте, з Європейського Союзу ще ніхто не вийшов. Всі чомусь стоять у черзі, щоб туди попасти. Адаптуватися до тих правил і стандартів і жити в них, бо то є вигода.

Послухайте сьогодні будь-якого поляка – чи фермера, чи промисловця, чи бізнесмена. Вони що, постраждали в аграрному секторі від приєднання до ЄС? Ні в якому випадку. Сьогодні Польща отримує 1 мільярд, тоді коли Україна виділяє 600 мільйонів доларів на територію, яка втричі більша польської. Ми неспіврозмірні в контекстах тієї ж самої аграрної політики. Ми маємо інші підходи, які стають серйозними від тих стандартів. Які вже є на українських кордонах. Якщо ми це не зауважимо, тобі виникає питання: ми свідомі в тому, якщо ми не поведемо аналогічним чином своє господарство, і воно не буде таким конкурентним, як сьогодні польське – чи не вернемося ми до 90-го року, коли їли польську картоплю, польські чіпси і польське масло, тому що воно просто було дешевше.

Тому коли ми говоримо про інтеграцію економічних і гуманітарних цінностей – у цьому контексті ми повинні дивитися на оборонну концепцію. Безпекова проблема дл я України полягає і в тому, що сьогодні ми – позаблокова країна із проблемами Тузли, Зміїного, з дискусіями про федералізм, автономію і так далі, і так далі. Для нас ще є досить предметною, навіть щемливою дискусія між Сходом і Заходом. Це ще є політика, на якій хтось хоче заробляти.

Так ось, попереду ще дискусія відносно блоковості України, попереду ще дискусія, як імплементуватись до безпекових західних цінностей. Тому що це не проблема, наприклад, Брюсселю. Це проблема України: пройти цю дорогу, прийняти ці виклики, програми, стандарти, і таке інше. Тому, мені здається, Україна як нація повинна перш за все глибоко проаналізувати й оцінити вигоди, які в собі несе північноатлантичний процес. Усвідомити, що ту роботу по адаптації повинні зробити тільки ми. Прийняти громадський акцепт такої політики, і потім, власне кажучи, робити рішення питання по суті.

Ви знаєте, я вам аплодую, тому що переконаний: ви є ліпшою частиною українського суспільства. Не в тому плані, що я сиджу перед вами і повинен відвішувати комплементи, а від того, що мої діти такі як ви, певна група моїх дітей. Тому я хочу сказати, що... Ви знаєте, як у Ньютона запитували: як ви досягли таких висот у світовій фізиці, звідки береться такий талант? – він сказав: дуже просто, я став на плечі попередників. Та і ви – ви стоїте на плечах мого покоління. Ви приймаєте цінності, яке наше покоління добуло своїм потом і кров`ю. Вам ми це передали. Покоління наступне завжди переростає батьків. Ви є мудрішими, кращими, красивішими, ви мудріше дивитесь на ці процеси. І тому ви безумовно повинні бути авангардом цього процесу. Це процес, який буде формувати не наше – ваше життя. Ваша черга прийшла називатися тою частиною української нації, яка відноситься до молоді і буде мати перспективу.

– Вікторе Андрійовичу, скажіть будь ласка, чи не вважаєте ви, що приєднання до Болонської конвенції може призвести до того, що розумні молоді студенти, отримавши дипломи європейського зразка, поїдуть працювати на благо європейських країн?

– Я переконаний в тому, що цього не буде. Тому що українські студенти – це спеціальні студенти. Милішого, ніж українська земля, нічого в світі немає. Переконаний, що якщо це ще не всі розуміють, ця відповідь буде повна для вашого покоління. Які б пошуки благ ми не робили десь за українським кордоном, вас доля поверне в Україну. Особисто моя родина пережила такий епізод, на який я, вибачте, хотів би послатися. Вибачте, що я буду говорити про свою дружину, але для мене є елементом особистої гордості той поступок, який вчинила ця людина. Моя дружина завжди хотіла бути дипломатом і повернутися в Україну. І батько їй казав: доню, запам`ятай, де б ти в світі не була, наймиліше сади цвітуть тільки в Україні. Найкрасивіше у світі вишня цвіте тільки в Україні. Найбільше в світі пташок тільки в Україні. І ця людина пройшла певний свій життєвий шлях, закінчила два університети, приїжджає в Україну. Я її запитую: "Катя, як тепер, коли ти пожила в квартирі, де немає не те що гарячої – холодної води, де холодно в квартирі..." А це був початок 90-х років, і було мало того, що могло б подобатися. Вона мені каже: "Ти знаєш, Вітя, те, що мені батько говорив, повністю відповідає тому, що я побачила".

Я переконаний, що в цьому є секрет української діаспори, її незнищенні цінності. Чому українці навіть за кордоном збираються до купи, мають українські села, мають українські інститути, мають табори, де вони вертаються до нашої історії.

Я переконаний, що влада повинна дати правильні принципи, правильну мотивацію для студентства, тому що не завжди багато грошей – це достатній критерій для вибору своєї долі. Далеко не завжди. Я переконаний, що, можливо, головною мотивацією повинно бути одне: ви повинні стати учасниками розбудови нового життя в Україні. Ви повинні бути інтегровані у цей процес, і коли ви відчуєте, що це ваших рук справа – хай маленька, але яка обов`язково складається з маленьких перемог – ви будете першими агітаторами за Україну. Я сподіваюсь, що так і буде. Я переконаний в цьому.

Цитатник "Нова влада"
| Догори | Відставники | Особисте | Оціночні судження | Початок |