Юрій Артеменко: Наша команда виконуватиме роль компаса
Голова Запорізької облдержадміністрації вважає, що 18 тисяч чиновників, замiнених Президентом Ющенком по всій Україні, — навіть недостатня люстрація
Андрій БАГНЮК,
Україна молода,
15.06.05
А хіба ж для нової влади не головне — відновити довір'я громади?
Призначення на посаду голови Запорізької облдержадміністрації Юрія Артеменка було однією з головних несподіванок кадрових пертурбацій посткучмівського періоду на рівні регіонів. На Запоріжжі майже всі обізнані люди були впевнені, що портфель «губернатора» дістанеться Сергію Соболєву, незмінному керівникові обласного штабу «Нашої України». Ім'я ж іншого народного депутата IV скликання — Артеменка — асоціювалося передусім, якщо не винятково, з журналістикою — освіта, робота за фахом, «мас-медійний» комітет Верховної Ради.
Про доступність Артеменка для громадян говорять багато. Перед інтерв'ю власкор «УМ» пересвідчився у цьому на власні очі, адже стояв у черзі на зустріч з обласним головою після молодика в сандалях на босу ногу і з патлами, зав'язаними у хвіст. Знайомимося: «Микола Федоровський. Хочу облаштувати у Кінських Роздорах щось на зразок «Софіївки» уманської. Буде дендропарк, екологічне поселення. Чи підтримає «губернатор»? Ми ж не знайомі». Артеменко прийняв цього відвідувача, попри те, що до офіційного початку прийому громадян лишалося ще більш як дві години.
«Краще прийняти бомжа, ніж подарунок від підлеглих»
— Юрію Анатолійовичу, чи ж не передаєте куті меду подібними прийняттями?
— Та ні (сміється). Робочий час я ніколи не марную, і бард, що тільки-но вийшов, — людина неординарна. Проект у нього довгостроковий, грошей не просить. Ідея ж варта фахового аналізу.
Одна з проблем колишньої влади — дистанціювання від простих людей. Я ж вирішив працювати в режимі максимальної відкритості. Це вчора вдалося поїхати додому раніше, десь о 22.30. А так — засиджуюся допізна. У перші місяці офіційно працювали до другої ночі. Телефонуєш опівночі, приміром, до Житомира — і Жебрівському (голові Житомирської ОДА. — Ред.) «не спиться». Побалакаємо...
У вестибюлі з березня стоїть «Скринька довіри», ключі до якої є тільки в мене. Запоріжці, я гадаю, вже повірили, що їхні листи чи записки виймає особисто «губернатор».
А хіба ж для нової влади не головне — відновити довір'я громади? Задля цього практично щодня в адміністрації можна потрапити на прийом. Якщо не до мене, то до одного з моїх заступників.
Зверніть увагу: до голови обладмiнiстрацiї звертаються з дріб'язковими побутовими проблемами. Працювали б виконкоми, районні адміністрації — не було б такого буму. Та з часом, гадаю, все налагодиться. На рівні обласному ми не будемо «кришувати» безгосподарників і бюрократів. Вони, до речі, вже потерпають від доступності обласної адміністрації. Була 4 червня зустріч із Президентом України — ми не відбирали до зали приятелів «губернатора» чи запорізького мера. Тому і почув Віктор Ющенко безпосередньо від присутніх у залі стільки «перлів» про Євгена Карташова (міського голову Запоріжжя. – Ред.)! Після зустрічі той звинувачував мене у «режисурі». Я ж меру нагадав: ми пускаємо тепер усіх, і не моя вина, що мешканці Запоріжжя не можуть потрапити на прийом до міського голови.
«Я особисто щасливий, що не був «гвинтиком» старої влади»
— Чи помітні зміни у ставленні клопотальників до влади, її соціальної політики?
— Звісно, що так, якщо йдеться про нову владу. В Запоріжжі лишилося багато колишніх керівників, які перебувають під «дахом» мерії. Для багатьох виборців новина, що «губернатор» де-юре не може впливати на керівників районних адміністрацій Запоріжжя. Багато чого доводиться розтлумачувати людям. У цьому мені допомагає команда, з якою я пройшов крізь «сито» парламентських виборів, і власний газетярський досвід. Люди стають більш поінформованими, і дедалі частіше напрям претензій спрямовують у правильний бік. Бачать, що в облдержадміністрації з розумінням ставляться до клопотань, однак механізм їхнього розв'язання — у мерії Запоріжжя, Мелітополя, Бердянська чи якогось іншого міста. Планка довіри людей піднімається, однак розгрібати Авгієві стайні ще довго. Так звана опозиція бідкається з приводу «переслідувань», однак ми вже розуміємо, що заміна 18 тисяч чиновників – навіть недостатня люстрація. Я особисто щасливий і сильніший від того, що не був «гвинтиком» старої влади.
— Iз перших днів свого головування ви попередили, що не прийматимете «подношенія» з різних нагод. Я бачив, як сконфузився керівник ЗАЗу Папашев, коли ви привселюдно, в цеху, «переадресували» корзину з продуктами робітниці...
— Переконаний, що краще прийняти бомжа, аніж подарунок від підлеглих. Були й інші спроби. Деякі закінчувалися класно. Хотіли, скажімо, «підсунути» мені на день народження шикарні вікна. Попросив відвезти їх до школи-інтернату, в Миколаївку Мелітопольського району. Директор компанії «Харвест-Індустріалес» повернувся, образно кажучи, зі слізьми на очах. Дітлашня його обступила, дякувала, називала татом. Бізнесмен чи не вперше побачив реалії життя сільської глибинки. Каже: «Давайте щось робити!». Буквально завтра група потенційних спонсорів збирається зі мною радитися, як організувати благодійний фонд. Планують назвати його «Посміхнись, дитинко!». Зауважу, що «процес пішов» знизу, відтак «гвалтування» підприємців, як це траплялося раніше, не буде. Влада виконуватиме лише функцію «компаса» — підказуватиме, де краще задіювати той чи інший соціальний проект. Причому ми називатимемо кілька адрес, аби у людей із чуйним серцем був вибір для благодійності.
«Докоряють сумісництвом? Та я відмовився від однієї зарплати!»
— Юрію Анатолійовичу, однак запоріжцям відомі факти, швидше, злочинної, а не доброчинної діяльності деяких аналогічних фондів.
— Натяк на оборудки під вивіскою фонду «За добробут Запорізького краю»? У доведенні справи до суду я не сумніваюся. Слідчі вже вийшли на вельми цікаві персони. Більшість з них якщо не в лікарнях, то за межами області. Все одно доведеться відповідати, чому «добробут краю» дехто трактував як потребу фінансувати акції на підтримку Януковича, а не сиротинець, реєстрував прокурорський «Мерседес» замість спонсорування лікарні, підносив СДПУ(о), а не сільський клуб чи школу.
Вчитися треба на чужих помилках, тож я розмежовую владу і діяльність різноманітних фондів. А головою спостережної ради згаданого фонду був колишній заступник мого попередника. «За добробут Запорізького краю» — це те віконце, зазирнувши крізь яке, ми дуже багато чого з'ясували. І мало що не підпадає під дію Кримінального кодексу. Висновки, зрештою, робитимуть слідчі, оцінюватиме скоєне суд. Після візиту Президента України до Запоріжжя і його різкого виступу ніяких, навіть політичних, поблажок не буде. У слідчих «розв'язані руки», і вони займаються будь-яким криміналом без оглядки на «персони».
— Давайте поговоримо про дотримання Конституції вами як «губернатором», що вперто не складає депутатський мандат. Доки ще будете сумісником? І, цікаво, що зараз встигає Артеменко як народний депутат?
— Важкувато останнім часом, але й цікавіше! До 50 законопроектів і постанов, які готував особисто або з колегами, додав ще кілька: проекти законів про банки і банківську діяльність, про телебачення і радіомовлення, про підтримку ветеранів війни. Беру участь у пленарних засіданнях. Докоряти мені сумісництвом може хіба що той, хто не знає, що я відразу ж відмовився від однієї зарплати.
— І ще про закиди. Чи не вважаєте «проколом» призначення своїм першим заступником Головка — людини скандально відомого бізнесмена Григоришина? Iз цього приводу лунають звинувачення: дивіться, як паруються влада і бізнес, а Ющенко ж обіцяв, що такого не буде.
— Головко був головою спостережної ради «Запоріжтрансформатора». Наголошую — був! Як менеджер він один із кращих у нашій державі. Людина позакланова, Головко не лобіює інтереси Григоришина чи ще будь-кого. Професіоналізм цього чоловіка на кілька позицій вищий від того, з яким займали посади віце-«губернаторів» попередники — Байрак, Самардак, своєрідні «делегати» в ОДА від конкретних кланів. Показово, що й «ЗТР», менеджментом якого опікувався Головко до переходу в мою команду, є однією з перлин вітчизняного машинобудування. Для мене ці чинники були визначальними: професіонал повинен працювати на Україну, на інтереси громади регіону.
«Запоріжжю важко без свого лобі»
— Часто доводиться чути, що інтереси Запорізького регіону на рівні Києва захищені значно менше, аніж сусідніх областей...
— Це дійсно так. Раніше Запоріжжя не мало корпоративної команди, патріотичного лобі у кращому розумінні, яке б відстоювало інтереси регіону на всіх рівнях. Такого, яке мають Донбас чи Дніпропетровщина. У парламенті ми створили позафракційне депутатське об'єднання «Запорізький край», однак воно існувало недовго: політичні уподобання розвели запорізьких депутатів по різні сторони «барикад», від чого потерпав регіон. Хіба ж не симптоматично, що упродовж двох років тодішня обласна держадміністрація не проявляла зацікавленості у моїй (як народного депутата) допомозі.
— Юрію Анатолійовичу, ви згадали деяких колишніх посадовців адміністрації. Ви є восьмим запорізьким головою. Який позитив відзначили б у роботі своїх попередників?
— Заслуга усіх попередніх команд у тому, що Запорізька область ніколи не була дотаційною. Восьмий рік поспіль промисловий комплекс має позитивну динаміку розвитку. Результати були б пристойнішими, якби не «кадрове хобі» Кучми: починаючи з 1998 року, мої попередники не дотягували на своїх посадах і року! Яка ефективність роботи у такому «підвішеному» стані? Кожен, мабуть, думав передусім про те, якби догодити Президентові-«роботодавцю».
— Нова влада вдається до ревізії приватизаційних процесів, народ це сприймає позитивно. Однак у «списку 29» немає «Запоріжсталі», проданої свого часу теж за копійки. Контрольована вами газета «МІГ» найгучніше протестувала з приводу того, що останній державний пакет акцій, 25 відсотків плюс одна, 8 жовтня 2001 року було продано лише за 71,1 мільйона. Це розуміє команда Віталія Сацького, гендиректора комбінату, тому й намагається «відбілитися» долученням до фінансування проектів нової влади. На кшталт комплексу «Запорозька Січ» на Хортиці...
— Ми повинні розуміти, що тоді був період первинного накопичення капіталу — не завжди, погоджуюся, законного накопичення. Я вважаю, що Президент і уряд чинять правильно, у судовому порядку домагаючись доплат стосовно об'єктів, «прихватизованих» упродовж останніх трьох-чотирьох років. І з особливо кричущими порушеннями. Але, вважаю, масова переприватизація завдала б непоправної шкоди міжнародному іміджу України.
— Присутність у регіоні пана Суркіса відчутна? Пакет акцій обленерго, феросплавний... Не секрет, що його молодики сприяють бедламу в Балці Середній, промвідвали якої оцінюють у мільярд—два доларів.
— Із «Клондайком» ми вже розібралися. На сьогодні тут залишилася тільки одна приватна фірма, чинність контракту якої з «Дніпроспецсталлю» не закінчилася. Я вважаю, що розробляти промвідвали повинен тільки їхній власник. Так і буде. Попередні «старателі» заробляли сотні мільйонів і носили конкретні суми міліцейським генералам і полковникам, у прокуратуру, в тому числі Генеральну (її посадовці «кришували» кримінальні фірми, власниками яких були їхні ж родичі). Ближчим часом ми цю проблему закриємо: не та нині запорізька міліція, і, хотів би вірити, що і обласна прокуратура не та.
— Чим ви можете доказати, що не є волюнтаристом, а слухаєте і, головне, чуєте підлеглих, не тиснете на сусідні гілки влади?
— Жодне рішення я не приймаю без вивчення пропозицій. Так, при голові обласної адміністрації вже функціонує п'ять координаційних рад — iз розвитку національного заповідника «Хортиця», з охорони здоров'я, з розвитку малого і середнього бізнесу та інвестицій, з культури та охорони історичної спадщини, з соціального розвитку регіонів.
Кадрові питання також вирішую не самочинно. Вдалим, кажуть, є призначення директором заповідника Костянтина Сушка. Кандидатур було багато, однак я дослухався до аргументів свого прес-секретаря Валентини Манжури: народився і виріс Сушко на Хортиці, знає її краще за інших; щирий українець, котрий мав клопоти з попередньою владою. Ще як журналіст і письменник-краєзнавець. І ми не помилилися: легендарний острів оживає, браконьєрські стежки з часом заростуть.
ДОСЬЄ «УМ»
Артеменко Юрій Анатолійович
народився 28 лютого 1963 року в Запоріжжі.
Освіта: закінчив Київський державний університет ім. Шевченка (журфак, 1989) і факультет правознавства Міжнародної академії управління персоналом (2002).
З 1983 року на журналістській роботі у запорізькій обласній молодіжній газеті (нині — «МІГ»): стажист, кореспондент, зав. відділом, заступник головного редактора, з 1996 року — головний редактор і виконавчий директор.
Член ради директорів Української асоціації видавців періодичної преси. Консультант міжнародної програми IREX-ProMedia для країн Центральної і Східної Європи. Член програмної ради міжнародного фонду «Відродження».
Депутат Запорізької обласної ради кількох попередніх скликань. На виборах до Верховної Ради України 31 березня 2002 року переміг у Запорізькому окрузi №77. З травня 2002 року — член фракції «Наша Україна». Досі — заступник голови парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації. З лютого 2005-го – голова Запорізької облдержадміністрації.
