Так мало пройдено доріг... А так багато зроблено помилок новим міністром культури пані Білозір
М.Стріха
Політика (№6-7, 2005)
30.08.05
Призначення міністром культури й мистецтв України естрадної співачки, не наділеної ані великим адміністративним досвідом, ані енциклопедичним осягненням проблем сучасної української культури, породило в багатьох сумнів: чи зможе міністерство на чолі з таким міністром виправдати сподівання, які з`явилися з обранням президента, по-справжньому небайдужого до проблем української культури?.. Досвід перших місяців роботи О.Білозір на посаді міністра лишень поглибив ці сумніви. Міністерство культури невдовзі зробилося "міністерством конфліктів" - безглуздих і виснажливих.
Міністерству культури в Україні традиційно не щастило - і за радянських часів, і вже за доби незалежності. Реальну культурну політику держави виробляли зовсім не тут, а у відомому будинку на вулиці Орджонікідзе (тепер - Банкова), де містилися спершу ЦК КПУ, а згодом - адміністрація Президента України. Міністерству ж залишалася роль своєрідної центральної філармонії з організації урочистостей і урядових концертів. Навіть на посаду міністра наприкінці 1980-х - на початку 1990-х воліли призначати акторів - спершу Олененка, а згодом - Хоролець...
Лише одного разу традицію було порушено. Восени 1992-го міністром у першому (ще реформаторському!) уряді Кучми став визначний український інтелектуал, людина бездоганного морального авторитету Іван Дзюба. Він спробував перетворити загумінкову установу на вулиці Франка, 19 на те, чим повинно бути Міністерство культури великої європейської держави - орган із стратегічного планування культурних процесів, вироблення й реалізації послідовної державної культурної політики.
З цією метою Іван Дзюба добрав собі команду, з якою міг спілкуватися однією мовою, користуючись одним понятійним апаратом. Центральною постаттю цієї команди був його перший заступник Микола Яковина - блискучий художник, талановитий перекладач і найперший у колишньому СРСР не-комуніст - керівник області (у 33 роки пана Миколу обрали головою Івано-Франківської облради). І навіть за свідченням старих апаратників міністерства, працювалося тут у часи Дзюби як ніколи цікаво.
...Івана Дзюбу "пішов на пенсію" новообраний президент Леонід Кучма. "Пішов" грубо й незграбно, бо ще понад рік команда Дзюби трималася в міністерстві навіть без свого лідера. І, врешті-решт, щоб остаточно розгромити цю команду й повернути все до звичних радянських стандартів, у вересні 1995-го довелося ліквідувати саме Міністерство культури, створивши на його місці нове - "культури і мистецтв". Доважок в одне слово дозволив новому міністрові Дмитрові Остапенку безболісно позбутися всіх, хто нагадував про добу академіка-реформатора. Міністерство знову стало центральною філармонією.
Естафету в Остапенка (який плавно повернувся в іншу філармонію - Національну) перейняв виходець із комсомольсько-партійного апарату Юрій Богуцький. Він був далеко не гіршим міністром кучмівських часів, принаймні, гострого неприйняття в традиційно складному культурно-мистецькому середовищі не викликав. Богуцький керував українською культурою з 1999-го по 2005-й. Із півторарічною перервою, під час якої посаду міністра в уряді Ющенка обіймав Богдан Ступка, - за загальним визнанням, то була найгірша роль у творчій кар`єрі геніального українського актора...
Перемога Віктора Ющенка відродила надії на вироблення й здійснення такої державної культурної політики, яка відповідала б стратегічним національним інтересам і європейським стандартам. Але за єдиної умови: якщо постаті нової влади уявлятимуть, що таке сучасна державна культурна політика і як її здійснювати.
Ще в передвиборний період аналітики (з табору Януковича) прогнозували: в разі перемоги Ющенка крісло міністра культури приречена посісти відома естрадна співачка Оксана Білозір. У силу своїх близьких особистих стосунків із родиною президента... Тим паче, на той момент Оксана Володимирівна вже три роки працювала в парламенті (сюди вона прийшла за номером 70-м списку "Нашої України" з крісла завідувача кафедри Національного університету культури і мистецтв - того, що "імені Поплавського").
Коли просто в стінах парламенту формувався кабінет Юлії Тимошенко, несподіванок у царині культури не сталося. Але призначення міністром культури й мистецтв України естрадної співачки, не наділеної ані великим адміністративним досвідом, ані енциклопедичним осягненням проблем сучасної української культури, породило в багатьох сумнів: чи зможе міністерство на чолі з таким міністром виправдати сподівання, які з`явилися з обранням президента, по-справжньому небайдужого до проблем української культури?..
Досвід перших місяців роботи Оксани Білозір на посаді міністра лишень поглибив ці сумніви. Міністерство культури невдовзі зробилося "міністерством конфліктів" - безглуздих і виснажливих. Вся Україна стежила за епопеєю навколо керівника Національного театру російської драми Михайла Рєзніковича та директора Національної кіностудії ім. О. Довженка Віктора Приходька. Обох новоспечений міністр звільнила з роботи і обоє поновлені на роботі судом. Судячи з усього, при цьому не йшлося про якусь дискусію навколо концепції роботи названих закладів, а лишень про особисте неприйняття пані міністра, викликане обставинами суто позакультурними.
Більш ніж симптоматичним було й призначення генеральним директором Державної циркової компанії України Володимира Шатенка. Не таємниця: циркова галузь у сфері культури чи не найкорумпованіша. За оцінкою голови Комітету ВР України з питань культури і духовності Леся Танюка, близько 85% коштів тут обертається "в тіні", служачи збагаченню потужного директорського клану, який паразитує на 11 приміщеннях державних цирків, цілком занедбавши національне циркове виконавство. Така система склалася впродовж тих десяти років, коли цирковою галуззю керував... той таки В. Гнатенко!
Показово: ще 19 травня 2000 року прем`єр-міністр Віктор Ющенко розпорядився терміново реформувати циркову галузь й розібратися з керівниками, винними у зловживаннях, зафіксованих у численних актах КРУ та Рахункової палати. Під тиском директорського лобі виконання розпорядження було спущено на гальмах, але міністр Юрій Богуцький три роки тому таки випровадив В. Шатенка на "заслужений відпочинок". І ось наприкінці березня Оксана Білозір закликала під свої знамена 68-річного ветерана (з яким пов`язано ще й гучний скандал навколо незаконного продажу 41 картини з Державного фонду під час виставки у ФРН на початку 1990-х - тоді В. Гнатенко був першим заступником міністра культури Л. Хоролець)...
І лише відчайдушний демарш артистів цирку (тих, які днювали й ночували на помаранчевому Майдані, а після його перемоги змушені були розпочати голодування під кабінетом "помаранчевого" міністра) спонукав пані Білозір за три дні тихенько відкликати власний наказ.
За часів Івана Дзюби вперше одним із пріоритетів Мінкультури стало збереження національної культурної спадщини. Для міністерства Оксани Білозір пам`ятки, зрозуміло, жодним пріоритетом не є. Про катастрофічний обвал у ближніх печерах Києво-Печерської лаври в міністерстві, якому підпорядковано включений до Списку світової спадщини ЮНЕСКО заповідник, довідалися аж за два тижні - й то цілком випадково. Новиною для міністерства стало й те, що Лаврський заповідник можуть невдовзі виключити зі Списку світової спадщини через очевидне невиконання вимог до його збереження, взятих на себе українською державою.
На одному з круглих столів, присвячених проблемам культури, відомий дотепник поет Петро Осадчук, у минулому - народний депутат України, заримував:
Окраса сіл і провінційних міст,
Естрадна міс тепер уже міністр.
В кіно й театрі не збагнувши ладу,
Понад усе поставила естраду.
Ця весела епіграма промайнула шпальтами кількох газет, викликаючи, врешті-решт, зовсім невеселі рефлексії. Адже наче й не було планки міністра культури України, встановленої на початку 1990-х академіком Іваном Дзюбою. І за часів президента Ющенка ми маємо міністерство-філармонію на чолі з міністром-конферанс`є, а символом ситуації в українській культурі залишається нещодавнє число "Вечірнього Києва", де на шпальті сусідять іміджеве інтерв`ю міністра Білозір й велика реклама Національного університету культури і мистецтв із фото усміхненого Поплавського.
А поки що єдина реформа, яка реально почалася в культурі - це те, що її об`єднали з туризмом. Тим вельми прибутковим видом діяльності, який, згідно з законом, ліцензується державою. То ж вгадаймо з одного разу, на чому тепер зосередить увагу "мінкульт"?
