Новий олігарх
В.Воланін
Українська газета
16-22.03.05
Всесильна тінь: Петро Порошенко намагається позбавити президента від інших фаворитів. Скандал довкола ФК "Динамо" — типовий відволікаючий маневр...
Він уже не хоче ситуативного впливу. Він не хоче бути одним із фаворитів. Йому потрібен увесь тіньовий трон, і він ні з ким не має наміру його ділити. Тим більше, сьогодні. Суспільство, що позначило під час Помаранча-2004 свої нові (проєвропейські) цінності, все ще перебуває в ейфорійному стані. Воно продовжує боротьбу з негативною спадщиною "епохи Кучми" на низовому рівні, намагаючись "вичистити" корумпованих бюрократів з обласних, міських і районних органів влади. Тим паче, що нова влада далеко не завжди готова остаточно розпрощатися з активістами колишньої влади. Дещо захопившись "суспільними чистками" і спонтанними "люстраціями", суспільство поки що не готове уважно стежити за тим, як відбувається формування нових фаворитських груп в оточенні президента. Воно навіть не думає про те, що можливий новий клановий переділ впливу — "адже це залишилося у минулому!"
Насправді "зміцнення нових фаворитів" йде ударними темпами. Петро Порошенко чудово розуміє, що у нього в запасі є не більше трьох-чотирьох місяців, щоб побудувати свою систему влади. Чого ж він хоче? У першого візира всього три великі бажання. По-перше, йому хочеться обов`язково відокремити Віктора Ющенка від інших центрів впливу, м`яко ізолювати президента від будь-яких інших (неконтрольованих Петром Олексійовичем) потоків інформації. По-друге, він хоче трансформувати свої різко збільшені владні повноваження в конкретні промислово-фінансові активи. А оскільки всі активи вже зайняті, значить, доведеться йти на "силове відбирання". Треба визнати, що сьогодні Порошенко не належить до числа найбільших українських олігархів (і не потрапляє до щорічних списків багачів, що складаються Fordes або Wprost ) і цей факт сильно вдаряє по самолюбству і честолюбству керівника Ради національної безпеки і оборони. Висновок простий: бізнес повинен бути істотно збільшений. По-третє, вже зараз П.О. хоче нейтралізувати всіх своїх реальних і потенційних опонентів. У Порошенка опонентів багато. Навіть дуже багато. Є вони не лише серед старої гвардії. Опонентами Порошенка вже стають прем`єр-міністр Юлія Тимошенко (конкуренція за адміністративно-економічні і розподільчі функції), Олександр Зінченко (конкуренція за вплив на президента) і Роман Безсмертний (конкуренція за вибудовування власної вертикалі влади на місцях). Хоча на початку лютого президент Ющенко і підписав наказ, що різко розширює можливості і повноваження РНБО, Порошенко поки що не добився істотного перерозподілу тіньових повноважень на свою користь. Він — усього-на-всього один з багатьох. Але в чому не відмовиш Петру Олексійовичу, так це у вмінні нагнітати істерію на галузевих ринках і вводити в гру "другорядних персонажів", які повинні виконати всю чорну роботу і... нести персональну відповідальність за порушення ігрових правил, задекларованих Ющенком. Простіше кажучи, Порошенко відмінно вміє смикати за потрібні ниточки, залишаючись при цьому в тіні. Небезпечний гравець, нічого не скажеш.
Спекулянти
І все-таки, чого ж насправді хоче Петро Олексійович Порошенко? Нічого особливого. Те, чого завжди хочуть фаворити, які мають можливість це отримати. Правда, поки що Порошенко зберігає певну обережність. Він дуже стриманий у своїх оцінках і явно намагається демонструвати свою незацікавленість у продовженні... революції в державному управлінні і промислово-фінансовому секторі. Петро Олексійович неодноразово публічно наполягав на тому, що він проти поголовної реприватизації і не бачить сенсу влаштовувати такий серйозний переділ чужої власності. Така позиція подобається партнерам самого Порошенка і ще більше — середньому і крупному бізнесу, який не дуже добре поінформований про те, яку роль Порошенко насправді виконує сьогодні. Керівнику РНБО майже вдалося переконати суспільну думку в тому, що саме він виступає за прозорі правила гри. Вельми тонкий і стратегічно вірний розрахунок — "якщо хочеш одержати все, потрібно вміти маскувати свої істинні бажання". Порошенко не готовий брати участь у публічному "полюванні на відьом" — навіщо йому псувати свою репутацію? Петро Олексійович набагато хитріший, а тому він успішно використовує "розкуркулення олігархів" на свою користь. Можна сказати навіть, що саме Порошенко сьогодні прагне одержати свій особистий максимум відразу від двох процесів. З одного боку, він збирає непогані дивіденди від наростаючого кулуарного протистояння Тимошенко/Зінченко/Безсмертний, а з іншого — одержує "прибуток" від жорсткого пресингу великих і малих бізнесменів епохи Кучми. Порошенко дуже швидко (а головне — непомітно) зумів запустити "механізм експропріації", який свого часу активно застосовувався фаворитами самого Кучми. Звідки ж Петро Олексійович так багато знає про ці "репресивні механізми"?
Порошенко дійсно непоганий менеджер. Він розуміє, що не можна відразу позначати свої справжні наміри, а тому відійшов від боротьби за великі активи. За ту ж "Криворіжсталь", наприклад. І справа зовсім не в тому, що металургія — не порошенківський профіль. Володіння активами і управління ними — дві великі різниці. Досягнувши певного рівня, крупний бізнесмен поглинає всі перспективні підприємства, особливо сировинні. Екстенсивне зростання бізнес-імперій — все ще традиційне для України. Ось чому демонстративне самоусунення Порошенка зовсім не означає того, що Петро Олексійович не веде кулуарних переговорів з посередниками потенційних покупців "Криворіжсталі", "Укррудпрома" та інших підприємств. Просто наш герой любить працювати в тіні і не намагається "зрубати" багато дешевого піару. Поки інші говорять — він робить. Друге правило великого менеджера (цим правилам і слідує Порошенко) говорить про те, що на ринок потрібно спочатку запустити спекулянтів, здатних довести ситуацію до абсурду, натомити суспільну думку і перетворити спірну ситуацію на нерозв`язний клубок проблем... який можна буде вирішити тільки за допомогою прямого втручання президента. Зрозуміло, Порошенко добре знає, яке рішення ухвалить президент Ющенко в тій або іншій господарській суперечці, в якій негласно представлені інтереси самого Петра Олексійовича. Третє правило менеджера: починати переділ потрібно з невеликих активів (у фінансовому значенні), вилучення яких може сильно налякати опонентів і навіть партнерів. Порошенку потрібен резонансний переділ власності, щоб раз і назавжди показати, хто в новому фінансово-економічному домі справжній господар. Так з`явилися відразу дві найскандальніші справи: "справа обленерго" і "справа ФК "Динамо". Вміло використовуючи явну бізнес-некомпетентність і особисту нетерпимість (цілком виправдану) до ряду фаворитів минулої епохи віце-прем`єра Миколи Томенка, Петро Олексійович буквально змушує його періодично виступати з абсурдними заявами і вимогами. На перший погляд, саме Томенко виконує сьогодні роль професійного спекулянта, який чітко розуміє свої задачі і спеціально підриває усталений ринок неадекватними пропозиціями. Але, швидше за все, віце-прем`єр неусвідомлено і (ще один парадокс) абсолютно добровільно відіграє роль "чужого клоуна", головна задача якого збентежити еліту, переконати її в тому, що правила будуть вироблені не за столом переговорів, а виключно волюнтаристським, авторитарним шляхом. Дещо Томенку, безумовно, вдалося. Страху і паніки сьогодні на ринках достатньо. Але повністю виконати "свою" місію він не зумів. Грошовита громадськість не дуже повірила в те, що віце-прем`єр з гуманітарних питань добре розуміє, що таке переділ власності і хто саме "зніме вершки" з цього переділу. Максимально вичавивши Томенка, Порошенко задіяв свій другий ресурс (нагадаємо, що сам Петро Олексійович перебуває в глибокій тіні і його дій поки що ніхто не бачить). Цей новий ресурс носить ім`я Костянтина Григоришина, і при цьому він дуже легко керований. Костянтин Іванович, судячи з усього, готовий виконати будь-яку роль. Питання в тому, чому Григоришин так швидко вбудувався в чужу гру і чому не боїться брати на себе найбруднішу роботу? Що ж йому пообіцяли? Як би там не було, для російського бізнесмена-спекулянта головне полягає втому, щоб нова роль добре оплачувалася і не несла ніяких юридичних наслідків. По тому ж футбольному клубу "Динамо" (Київ) Григоришин ударив невміло і навіть зухвало. Він неодноразово публічно заявляв про те, що його зовсім не цікавить доля клубу, його гравців, технічного персоналу, підтримка інфраструктури, забезпечення участі в міжнародних турнірах — йому потрібен тільки формальний мотив "розібратися з нинішніми власниками". Оголосивши з подачі всесильного "кукловода" інформаційно-юридичну війну, Григоришин, звичайно, не готовий сідати за стіл переговорів і навіть жертвує власними партнерськими відносинами. Крайнім у такій делікатній ситуації виявилися навіть не брати Суркіси (проти них Григоришин і воює), а Ігор Коломойський, власник групи "Приват". Нагадаємо, що Григоришин свого часу (хоча і таємно) продав Коломойському половину власних акцій в обленерго (тобто на початку бойових дій Коломойський і Григоришин володіли рівними пакетами по 20% акцій), а тому атака, затіяна Костянтином Івановичем, виявилася великим сюрпризом для Ігоря Валерійовича. Не інакше, як спрацювала формула "бий своїх, щоб чужі боялися". Чи хотів Григоришин вдарити по інтересах Коломийського? Навряд чи. Але у нього не було іншого виходу. Костянтин Іванович Григоришин — усього-на-всього "пєшка" в руках великого тіньового гравця. Але ця "пєшка" поводиться нині дуже вже зухвало. Чому? Пояснити подібний феномен не складно — Григоришин на всі сто впевнений у своїй тимчасовій "недоторканності", що гарантована Петром Олексійовичем Порошенком. Або посередниками керівника РНБО. Навіщо Порошенку світитися поряд із спекулянтом? Правда, останнім часом Григоришин також поступово йде в тінь — сьогодні на перші ролі виходять інші негласні "інструменти" і "ресурси" Порошенка. У випадку з футбольним клубом "Динамо" (Київ), наприклад, основну репресивну і провокативну роль узяв на себе Печерський районний суд столиці. І судячи з усього, райсуд має намір до кінця зіграти на боці нового фаворита.
Усунути конкурентів
Петро Олексійович Порошенко довго чекав цього моменту. У його великій і бурхливій політико-економічній біографії є багато несподіваних зигзагів і етапних поворотів. Він зумів зіграти в трьох різних фінансово-політичних командах. Так, спочатку наш герой намагався зайняти лідерське місце в компанії Віктора Медведчука, трохи пізніше він мав намір влаштувати свою кар`єру в Партії регіонів, що набирала сили (у 2001 році саме ПР мала стати проурядовою партією з усіма витікаючими наслідками). Незважаючи на такі тривалі і радикальні політичні хитання, Петро Олексійович все ж таки зробив правильний вибір — він не просто увійшов до фракції "Наша Україна", а заручився особистою дружбою з Віктором Ющенком. Людиною, яка багато в чому перевершувала Леоніда Даниловича Кучму і яка повинна була очолити нову Україну після етапних виборів 2004 року. Порошенко не прорахувався, а значить, міг розраховувати на серйозні особисті дивіденди після нещодавнього виборного протистояння. Проте відразу після того, як Ющенко був обраний президентом, великий стратегічний план Порошенка почав давати збої. Спочатку він програв Олександру Зінченку, який спробував створити між Ющенком і всіма іншими лідерами "живильний бюрократичний прошарок", відділивши інтереси і потреби Ющенка від інтересів і потреб його оточення. Було від чого впасти у відчай. Правда, зовсім скоро Порошенко пізнав і жорстокіше розчарування — прем`єр-міністром Ющенко призначив Юлію Тимошенко. Не можна сказати, що Петро Олексійович дуже хотів зайняти цю посаду. Але, щонайменше, він не хотів, щоб ця приваблива (особливо після 2006 року) посада дісталася його головному опоненту в майбутніх локальних битвах. Дізнавшись про призначення Юлії Володимирівни, Порошенко сильно образився і спробував розгорнути велику інформаційну кампанію проти опонента-переможця, задіявши при цьому російські ЗМІ. І навіть пригрозив новообраному президенту тим, що взагалі може залишитися в парламенті як глава бюджетного кабінету. Трохи пізніше з`ясувалося, що це був усього-на-всього легкий кулуарний шантаж, що дозволив Порошенку сильно наростити повноваження РНБО, яку він же з тріумфом і очолив. Дозволимо собі процитувати лише три пропозиції з указу, що регламентує нові повноваження вотчини Порошенка. Так, секретар РНБО одержав право "вносити в міністерства, інші органи виконавчої влади обов`язкові (ключове слово — прим, ред.) для розгляду пропозиції і рекомендації з проблем національної безпеки і оборони, поліпшення координації діяльності цих органів у вказаній сфері". А що у нас сьогодні не належить до національної безпеки? Будь-яка бізнес-сфера, у тому числі і володіння спортивним клубом, може бути проаналізована з погляду "загроз національній безпеці і обороні" і з винесенням відповідних рішень.
Ще одна цитата: секретар Ради може "ініціювати невідкладний (ключове слово — прим, ред.) розгляд Кабінетом Міністрів питань щодо виконання рішень Ради". Таким чином, починає з`являтися нова система ієрархії в ухваленні рішень. І, нарешті, третя і найпоказовіша цитата з наказу про повноваження РНБО: секретар має право "давати доручення органам виконавчої влади і звертатися до них з відповідними запитами, направленими на забезпечення виконання рішень Ради безпеки, актів і доручень президента". Попутно зазначимо, що "рішення і акти президента" перераховуються після "рішень Ради безпеки" — по суті, це має означати, що вони синонімічні. Чи не занадто рано прирівнювати "рішення Порошенка" до рішень Ющенка? А тим часом Порошенко вирішив, що не зайвим буде укріпити і свої промислово-фінансові активи. Концерн "Укрпромінвест", що складається з понад 50 підприємств і працює в кондитерській галузі, на автомобільному і суднобудівному ринках, ринку пасажирських і вантажних перевезень, проте, не справляє враження могутньої промислово-фінансової імперії. Не допомагають численні медіа-активи і навіть банківський капітал, який також входить у концерн. Для амбіційного Петра Порошенка недооцінка його особистої капіталізації, щонайменше, образлива і неприємна. Але, як уже було сказано, відразу включитися в боротьбу за великі — нафтотранзитні, металургійні, інші — активи він не може. Не той фінансовий рівень власного бізнесу, щоб грати по-крупному. Але Петро Олексійович вже починає формувати навколо себе пул "агресивних покупців" чужої власності, в який входять, зокрема, і власники великих російських грошей. Як правило, це спекулятивні гроші. А щоб не втратити всі крупні активи, поки триває затіяний іншими гравцями великий переділ, Порошенко вирішив дещо налякати ринок і провести парочку показових спекулятивних блискавичних кампаній. Не пощастило, на жаль, тому ж ФК "Динамо". Чому? Тому що команда на видноті. Тому що вона має велике значення для впливу на широку суспільну думку. Тому що ситуація з "Динамо" є індикатором для потенційних спекулятивних інвесторів (вони повинні відразу зрозуміти, в який кабінет слід ходити за протекцією). Тому що команда (як актив) не викликає особливого реприватизаційного апетиту у інших представників нетерплячого президентського оточення (хіба ФК "Динамо" — це актив на кшталт "Криворіжсталі"?). Отже, можна не побоюватися внутрішніх розбірок і суперечок в урядових кабінетах. Об`єкт для показової атаки вибраний ідеально (і яка різниця, що спекуляції довкола команди нервують гравців, уболівальників і створюють передумови для хвилювання у всіх інших футбольних інвесторів). Віддамо належне Петру Олексійовичу, його спекуляції принесли бажані плоди. Так, колишні (кучмівські) і нинішні (нові) фаворити добре зрозуміли, хто такий Порошенко і наскільки сильні його лобістські можливості. А на прикладі ФК "Динамо" було експериментально доведено, що нова влада (принаймні, олігархічна її частина) цілком здатна знов застосувати весь репресивний арсенал, що так успішно використовувався свого часу командою Кучми. Нічого не змінилося?
Пріоритет фаворита
І все-таки свою базову задачу Порошенко поки що не вирішив. Йому так і не вдалося серйозно знизити впливовість Юлії Тимошенко або хоча б істотно скоротити її прямі і довірчі контакти з президентом Ющенком. Петро Олексійович добре розуміє, що такий суперник йому поки не по зубах. Але якщо він втратить ідеальний момент для конструювання своєї гри (Тимошенко сьогодні зайнята глобальнішими, ніж амбіції Порошенка, проблемами), вже завтра Юлія Володимирівна безжально його з`їсть. Або (що не менш небезпечно для Порошенка) забезпечить безперебійну роботу альтернативного каналу впливу на президента. Свої ж задачі Петро Олексійович може вирішувати тільки в безальтернативному середовищі, напряму переконуючи президента в правильності тих або інших рішень. Але до великої, вирішальної бійки Порошенко поки що не готовий. За Юлією Володимирівною вже стоять могутні політичні угруповання, тоді як Петро Олексійович, за великим рахунком, все ще політичний одинак. Тимошенко вельми лояльно сприймається широкою суспільною думкою, тоді як Порошенко все-таки належить до категорії діючих (хай і невеликих за розміром особистих статків) олігархів. Але найголовніше — президент Ющенко, який намагається створити ефективну модель управління зверху, не хоче і не готовий перерозподілити всі повноваження в тій або іншій галузі на користь одного із фаворитів. Ющенко готовий делегувати рівні повноваження всьому своєму оточенню (і, до речі, якщо Віктору Андрійовичу вдасться зберегти баланс, система управління виглядатиме вельми привабливо).
Окрім зниження впливу і ролі Юлії Тимошенко (що особливо актуально напередодні парламентських виборів 2006 року), перед Порошенком стоїть ще декілька принципових задач. Перша: ефективна ізоляція Ющенка (про це ми вже говорили). Віктор Андрійович розмірковує прогресивно — він намагається зменшити розпорядні функції державного топ-менеджменту. Але це не влаштовує деяких його фаворитів. Той же Порошенко хоче змусити Ющенка ухвалювати ангажовані рішення, що можливо тільки в тому випадку, якщо президент залежатиме від одного інформаційного каналу. Класична візантійська традиція: щоб переконати в чомусь государя достатньо протягом тривалого часу навіювати йому якусь думку. І при цьому стежити за тим, щоб ніяких інших думок ніхто не міг донести до нього. Подібні традиції панували в Україні за часів президента Леоніда Кучми. Судячи з усього, Порошенко (усвідомлено чи ні) поспішно намагається відновити "старі добрі традиції". Друга задача: втягнути потенційних конкурентів (особливо, з числа старої гвардії, а значить тих, хто має у своєму розпорядженні істотні фінансові ресурси) в затяжні судові розгляди, відволікаючи їх увагу від справжніх кулуарних битв і примушуючи йти... на негласну співпрацю. З Порошенком, звичайно. Тим більше що як "інструмент тиску" вибраний сумнозвісний Печерський районний суд міста Києва, який незмінно спеціалізується на формальному "юридичному" забезпеченні силових атак на чужий бізнес. Третя задача: витіснити конкурентів з публічної сфери і тим самим перевести розмову з ними в тіньовий сектор (простіше кажучи, одержати від конкурентів великий відкат у вигляді ключових об`єктів їх власності). Так, у суспільство вже вкинута настирлива думка про те, що "людина не може володіти 226 ліцензіями на мовлення". Вражаючий симптом того, що Віктора Пінчука, який прагне з усіх сил проявляти свою лояльність до нової влади, позбавлять не лише металургійних (і феросплавних) активів, але й витіснять з телемедійного сектора. Атака на ФК "Динамо" — це також спроба насильно витіснити конкурентів з публічної сфери. Адже той, хто володіє ФК "Динамо", здатний не тільки апелювати до широкої громадської думки, але і знаходити в суспільстві підтримку (після того, як стихнуть післявиборні емоції). А навіщо це Порошенку?
Без фіналу
Майнові суперечки, які сьогодні виникають майже на всіх галузевих ринках, можна було б залишити без уваги — нові фаворити намагаються наростити власний бізнес і знищити фаворитів старих. Нічого незвичайного у цьому процесі немає — у нас традиційно влада намагається перетворити свої політичні повноваження на бізнес-ресурси. Проте якщо в справі "Криворіжсталі" ще можна простежити логіку, то справа "Динамо" вже зараз переконує нас у тому, що окремі лідери нової правлячої команди готові використовувати неринкові, адміністративні, силові інструменти в своїй боротьбі. Атака на "Динамо" — явище знакове, оскільки саме вона переконує нас .у тому, що цивілізованих правил в країні не буде ще якийсь час. Зрозуміло, що Порошенко не міг зіграти так само на тому ж металургійному ринку — реприватизація "Криворіжсталі" проходить під патронатом уряду (читай — Тимошенко) і під пильним наглядом світової громадськості. Але Петро Олексійович повинен був збентежити ринок. Налякати його і... знайти своє справжнє місце. Саме таким і був вибір Петра Порошенка: випустити на орбіту спекулянтів (у тому числі і Григоришина), переконати суспільну думку в тому, що на цьому етапі можна користуватися силовими механізмами, залякати старих і нових гравців і агресивно вийти в тіньову сферу. А щоб ефект залякування виявився більш вражаючим, цілком можна було б відмовитися (на якийсь час) від справжніх судових процедур, підмінивши їх сурогатом.
Треба визнати, що сьогодні почався жорсткий, тіньовий процес переділу чужої власності. Цей процес не має нічого спільного з "відновленням соціальної справедливості" або "дооцінкою недооцінених державних активів". Почалася всього-на-всього друга сесія "епохи первинного накопичення капіталу" — вчорашні "хлопчики" (за обсягом особистого капіталу до таких якраз і належить Петро Порошенко) вирішили наздогнати втрачене. А, як відомо, будь-який період "первинного накопичення" характеризується відсутністю прозорих правил, грою на знищення опонентів, зростанням тіньового впливу, придушенням конкурентів за допомогою владних повноважень або ангажованих суддів. І самим багатообіцяючим гравцем сьогодні є Петро Олексійович Порошенко, який вже добре знає, як йому збільшити свій політичний вплив і де наростити бізнес-можливості. Залишається відкритим тільки одне питання: чи готовий Віктор Ющенко розміняти свою блискучу репутацію на тіньові ігри Петра Порошенка? Справа ФК "Динамо" — відмінний індикатор для того, щоб визначити, якими ж будуть нові правила нової еліти, і яке реальне місце займе в оточенні Ющенка Петро Порошенко. Поки що визнаємо, що Юлія Тимошенко явно програє ініціативу. Еліти починають відверто побоюватися Петра Порошенка, шукають з ним миру (до "правильного" рішення еліту має підштовхнути якраз скандальна справа "Динамо"), а отже, саме він незабаром диктуватиме умови всім іншим фаворитам президента...
