"Син президента". Спец операція
Володимир ВОЛАНІН
Українська газета (12-18.10.05)
12.10.05
Тема президентського сина вже закрита. Цікаво тільки, яку нову "інформаційну бомбу" (проти Ющенка, звичайно) придумає найближчим часом Юлія Володимирівна Тимошенко?
Юлія Володимирівна Тимошенко завжди добре знала сильні й слабкі сторони свого президента. Відразу після подій на київському Майдані вона була впевнена у тому, що він делегує їй багато повноважень. Навіть занадто багато для простого прем'єр-міністра. І він дійсно делегував їй усі ці повноваження. А потім у Юлії Володимирівни по-справжньому пішла обертом голова. Вона вже бачила себе першою особою держави (формальний статус ролі не грав). Потрібен був ефектний завершальний акорд, щоб остаточно вибити з сідла Віктора Андрійовича. Але який?
Особиста моральність Ющенка вже давно вважалася одним з його найбільших іміджевих плюсів. Ця сама моральність гарантувала, що Ющенко не піде шляхом Леоніда Даниловича Кучми, людини вельми специфічної, яка, загалом, ніколи не відрізнялася особливою педантичністю, коли справа стосувалася владних або фінансових інтересів. Моральність нового президента гарантувала, що Ющенко строго дотримуватиметься таких базових принципів істинної демократії, як свобода слова і конкурентність. Зокрема номенклатурна конкурентність. Перша хвиля кадрових рішень президента враховується - це була платня соратникам за великий внесок у його перемогу. На жаль, подібна (кадрова) подяка все ще має місце в Україні - Ющенко не перший у цьому і не останній. Проте повернімося до президентської моральності. Весь цей час Юлія Володимирівна чудово розуміла також і те, що поки широка громадськість сприймає Віктора Андрійовича як людину щиро моральну, доти вона вважатиме його (а не Тимошенко Ю.В.) символом змін. Ось чому амбітному гравцеві (а якою ще була Ю.В.?) і потрібен був справжній удар. Не по оточенню президента. Не по його близьких соратниках. Потрібен був удар по моральності самого Віктора Ющенка.
Протягом якогось (вочевидь нетривалого) часу Тимошенко сильно страждала. З одного боку, її амбіції вимагали негайних дій. А такою "дією" могла стати тільки шокуюча атака на рідних і близьких президента. З другого боку, намір знищити моральність В.Ющенка дещо бентежив Юлію Володимирівну. Все-таки ще вчора вони були членами однієї команди. Втім, зі зростанням Юліних апетитів, сумніви (а разом з ними і публічне трепетне ставлення до президента) швидко зменшувалися. Залишалося організувати найскандальнішу постановочну дію в посткучмівській Україні. Ось тільки по кому ударити? По Катерині Ющенко не можна - це буде сприйнято як продовження провокативних інформаційних ігор, затіяних ще технологами Віктора Володимировича Медведчука. По самому Ющенку - немає сенсу, оскільки президент і справді прагнув коректно виконувати всі свої обіцянки і до того ж користувався серйозною підтримкою громадськості. Юля нервувала. Сильно нервувала. Іноді вона не могла спати, довго роздумуючи над проблемою надмірної моральності свого президента. Зневірившись самостійно знайти шукану точку для атаки (рідкісне явище!), вона запропонувала подумати над цим "проектом" своїм найбільш довіреним особам.
Скромна вечірка
Величезний затишний кабінет (не у Кабміні). За центральним столом сидить Юлія Тимошенко. Перед нею розташувалося троє. Один з них розмовляє з помітним московським акцентом. По кімнаті безцільно ходить Михайло Юрійович Бродський. Несподівано останній, наче лайку, кидає слово - "син!" Юлія Володимирівна здригнулася і невдоволено скривилася: "Знову Міша буде нісенітниці плести" і приготувалася було дати наказ замовкнути. Але несподівано зіниці її очей розширилися, в них з'явився гарячковий блиск. Усі присутні на черговій (з безлічі "секретних нарад") вечірці відразу зрозуміли - "вихід знайдений, обговорюватимемо деталі!" - і активно засовалися на своїх зручних стільцях. Юлія Володимирівни, ніби вихор підхватившись зі свого місця, різко кинула у бік Бродського: "Що ти хотів сказати про сина?" Михайла Юрійовича ця її манера швидко переходити від задумливості до рішучого і діяльного стану завжди лякала і тому він, затинаючись (що, між іншим, зовсім не схоже на Бродського), прийнявся невиразно бубоніти: "А нічого такого! Просто мій хлопець з ющенківським часто в ресторанах/барах зависають. Може, ми зможемо щось накопати?" І розгублено подивився навколо - чи не сказав він чогось зайвого. Ще нічого істотного не надкльовувалося, але Тимошенко вже знала, що після подібного психологічного удару Ющенко не зможе одужати ніколи. Це була потрібна ланка в її багатоходовій комбінації, мета якої - перерозподіл владних повноважень ще до парламентських виборів 2006 року. Для того, щоб ефектно одержати в своє ведення всю виконавчу вертикаль, а також очолити ющенківський список на виборах, Юлії Володимирівні потрібно було не тільки "відстрелити" агресивних і не менш амбітних Порошенка/Третьякова/Мартиненка/Жванію, їй потрібно було загнати у ступор самого президента. Бродський усе ще дивувався від зміни в поведінці Тимошенко, але в душі він тріумфував, що зміг надати їй неоціненну послугу. Юлія Володимирівна повернулася за свій стіл і, нахиливши витончену голівку до радника, кинула: "Думаю, Михайло Юрійовичу, що Вам доведеться по душах поговорити зі своїм сином і все у нього з'ясувати". Бродський уже все зрозумів: "Добре, Юліє Володимирівно! Я спробую дізнатися, де його нащадок буває, з ким зустрічається". Тимошенко слухала Бродського одним вухом - їй потрібно було терміново придумати всю легенду. А завдання вимальовувалися непрості. По-перше, потрібно було зібрати документалістику (як любив висловлюватися Сашко Турчинов). Тобто зафіксувати улюблені місця відвідин сина президента, хронологію звичного юнацького дня. І все це потрібно "задокументувати" на фото- або відеоплівку. Питання: як? По-друге, потрібно було знайти ту саму родзинку, яка викличе шквал суспільної незадоволеності і по-справжньому дискредитує сина президента. Втім, зі слів Бродського ("хоча він часто видає бажане за дійсне і ще частіше просто баляндрасить!" - попереджуюче нагадала собі Тимошенко), Ющенко-молодший іноді забавлявся дорогими іграшками. Телефонами, машинами. "Це дуже навіть багатообіцяюча слабкість!" - раділа Юлія Володимирівна. По-третє (і це найскладніше), потрібно забезпечити попадання "правильного інформаційного матеріалу про сина" в хороші, рейтингові ЗМІ. "Як цього домогтися?" - вже щосили терзала себе Тимошенко. - Через Мішині медіа не можна, відразу все випливе. Через газети/журнали Коломойського теж - ніхто не повірить, що це випадкове журналістське розслідування". Що ж робити? Тимошенко ніяк не могла відповісти на це ключове питання. Поки що не могла. Юлія Володимирівна хитро посміхнулася. Присутні в кімнаті відразу насторожилися - всі вони добре знали, коли на обличчі прем'єра з'являється подібна хижа посмішка, отже, вона шукає і поки що не знаходить відповіді на найважливіші питання. Несподівано Тимошенко почала говорити вголос: "Значить, програма у нас така. Міша, ти розмовляєш зі своїми і з'ясовуєш, що, де і як. Саша (це вже Турчинову), ти, будь ласка, задій своїх хлопців - потрібно все уточнити. Головне - задокументувати. Машини, ресторани, гроші". Звертаючись знову до Бродського, Тимошенко ніби мимохідь попросила: "Скажи Ігорю Валерійовичу, може, він своїх хлоп'ят підключить. Хай познімають хлопця. Про всяк випадок". Таким виявився чорновий план моральної дискредитації президента Віктора Ющенка. Основною мішенню для нанесення ударів був вибраний Андрій Вікторович Ющенко, син президента. Основним робочим інструментом мало було стати цілодобове стеження за "новим об'єктом". Основним ігровим полем повинні були стати медіа, напряму не пов'язані ні з ким із оточення Юлії Володимирівни Тимошенко.
Як показав подальший розвиток скандалу, це був справді найсильніший і найбільш довгограючий інформаційний хід Тимошенко. Тема викликала божевільний резонанс і, треба визнати, принесла чималі дивіденди своїм авторам. Президент ледве витримав удар і трохи не зіпсував відносини зі всіма журналістами. Президентської репутації, у будь-якому разі, було завдано великої шкоди, а в громадській думці поступово наростало розчарування. З'явився стихійний сумнів у моральності першої особи держави. А "антиющенківська інформаційна кампанія" через два місяці була вміло доповнена яскравим "корупційним скандалом у президентському оточенні". Подвійна атака, після якої навряд можна було встояти на ногах. Єдине, що хвилювало Юлію Володимирівну - а чи не поспішає вона? Чи не передчасно почала гру, адже до виборів ще було 8-9 місяців? Але хіба можна було утриматися від такої спокуси - стрімко зруйнувати репутацію президента-соратника?
Нокаут?
Спецоперація "Син" була підготовлена і відрежесирувана зі всією ретельністю. На першому етапі великої гри виконавці активно збирали всю можливу інформацію. Куди ходить відпочивати? Яким речам надає перевагу? З ким дружить? При цьому виконавці абсолютно не знали, для кого саме вони збирають первинну інформацію. Так чи інакше, але всі ці дані збиралися у приватних бесідах серед спільних знайомих/друзів. На другому етапі до операції підключилися оперативні співробітники, які чітко і бездоганно відстежували пересування Ющенка-молодшого та його особисті зустрічі. Турчинов, природно, не віддавав жодних офіційних або напівофіційних розпоряджень із цього приводу. Але хіба для того, щоб налагодити оперативну роботу і зібрати корисний матеріал, сьогодні потрібні офіційні дозволи? Потім у дію був пущений третій - найскладніший - етап: розміщення інформації в медіа. Як ми вже говорили, викид компромату мав відбутися вкрай коректно. Без прив'язки до кого-небудь з членів команди Тимошенко або споріднених команд (тих же есдеків, наприклад). Категоричні умови - випадковість і ненав'язливість розміщення навіть не інформації (у закінченому вигляді), а натяків на можливість набрати хороший матеріал. Немає сумнівів у тому, що журналістів відомого сайту "Українська правда" не купували. А навіщо? Проплачена публікація ніколи не викликає належного резонансу і не мобілізує журналістське співтовариство (хто ж боротиметься за проплачений PR-негатив?). Очевидно, що в нашому випадку відбувся акуратний (дуже дбайливий і багатопосередницький) злив якоїсь дещиці інформації - і журналіст просто одержав добрий натяк. ЗМІ ж було вибрано ідеально, оскільки запідозрити його в розміщенні замовленого матеріалу жодним чином не можна. Водночас враховувався і такий важливий факт, як корпоративна солідарність: зрозуміло було, що після негативної і несподіваної публікації про свого сина Віктор Ющенко виступить з різкою критикою на адресу медіа, що розмістив матеріал. Такий імпульсний характер президента, коли мова йде про його сім'ю - це теж добре знали автори операції. А оскільки журналіст і його інтернет-портал вважають себе професіоналами, що самостійно роздобули інформацію, вони відразу звернулися до колег за підтримкою. Їхні (журналістські) дії дійсно бездоганні. Якщо не вважати, що дехто використовував ситуацію "навмання". До журналістів, звичайно ж, немає претензій. Настільки все блискуче й анонімно організував автор скандалу. Правда, варто обмовитися, що ні сам президент, ні його інформаційна служба, ні тим паче син виявилися абсолютно не готовими до подібного сценарію. З одного боку, в цьому немає нічого дивного. Адже до останнього моменту Ющенко не очікував жорсткої атаки з боку своїх екс-соратників (команди Тимошенко), а тільки представники Юлії Володимирівни мали прямий і безпосередній доступ до "конфіденцу" відносно президентського сина. І лише вони могли цей "конфіденц" використовувати. З другого боку, Андрій Вікторович надто вже відверто зловживав своїм статусом (хоча практично все його оточення, включаючи сина Бродського, живуть у подібному ритмі і форматі - це їхній буденний стиль життя) і тому не відразу звернув увагу на посилення уваги з боку "випадкових журналістів". Що стосується інформаційного захисту, який повинна була розробити нинішня президентська PR-служба, то про це краще і зовсім не говорити. Адже Юлія Володимирівна, добре знаючи потенціал цієї служби, напевне була впевнена у тому, що скандал вийде неабиякий і довгограючий. Єдине, чого не могла точно передбачити Тимошенко, так це ступеня особистої моральної стійкості президента. Він виявився значно сильнішим, ніж припускала Юлія Володимирівна і тому, незважаючи на колосальну шкоду репутації, все-таки не перейшов у команду тоді ще прем'єра як "тимчасовий декоративний гарант". Подальші спроби повернутися до "теми нащадків" подібного ефекту вже не давали. Можливо, причина у тому, що суспільство з першого разу гарненько наїлося "дитячим компроматом". Можливо, сьогодні аж надто очевидні наміри всіх протиборчих сторін, щоб говорити про їхню чистоту. Це торкається, зокрема, і самої Юлії Володимирівни. Можливо, річ у тому, що у скандальну тему втрутилися так звані медіа-паразити (подібно до журналу "кристально чистих" братів-ліванців Арфуш), що намагаються довести скандал до абсурду. Так чи інакше, але тема президентського сина вже закрита. Цікаво тільки, яку нову "інформаційну бомбу" (проти Ющенка, звичайно) придумає найближчим часом Юлія Володимирівна Тимошенко?
