Ющенко, брат Петра Калнишевського
Д.Кулиняк
Робітнича газета
16.03.05
Чотири роки тому, даруючи свою книжку "Соловецький в`язень" Віктору Ющенку, який тоді був Прем`єр-міністром України, я почав дарчий підпис словами: "Майбутньому Президенту України, її гетьману, нащадку славного кошового отамана Січі Петра Калнишевського..." Нині ці слова наповнилися реальним змістом. Але чи не переборщив я, говорячи, що Віктор Андрійович один із нащадків останнього кошового отамана Запорозького козацтва?
Ще на початку XVII століття стародавнє українське місто Ромен входило до складу Польщі — саме тут, у Верхньому Посуллі, пролягав кордон між Річчю Посполитою і Московським царством, який врешті-решт більш-менш юридично оформився 1638 року встановленням так званої "Путивльської межі". Саме тут, у селі Пустовійтівка, і народився 1691 року майбутній кошовий отаман Запорозької Січі Петро Іванович Калнишевський.
Він був найстаршим, але не єдиним сином у великій сім`ї. Як з`ясував краєзнавець Феодосій Сахно, 1771 року священиком Миколаївської церкви в містечку Смілому був брат Метра Калнишевського — Семен Іванович. 1771 року в усіх церквах Смілого (це містечко кілометрів за п`ятнадцять північніше Пустовійтівки) були заведеш нові метричні книги, в яких неодмінно зазначали народження, смерті, шлюби та інші події парафій. Частина цих книг збереглася, серед них і з Миколаївської церкви, в якій правив Семен Калнишевський. Пустовійтівка тоді належала смілянському сотнику Василю Громеці, товаришу Петра Калнишевського. Його син Іван Громека служив у Війську Запорозькому, про що свідчить атестат, виданий йому на Січі й підписаний кошовим. За переписом 1767 року, в Смілянській сотні значиться і козак Панас Калнишевський, який підписав переписну відомість разом із сотником, що свідчить про його неабиякий авторитет у містечку.
Документи Запорозького архіву підкреслюють "мужиче" походження Петра Калнишевського (себто з посполитих). Це переконливо доводить у своєму маловідомому дослідженні "Запорозькі заколоти та керуюча верства Коша XVIII століття" український історик Олександр Рябінін-Скляревський. Він, зокрема, говорить: "Відомий колонізатор Молдавського полку і впертий ворог Запорожжя Василь Зверев-Лупул 27/ V І-1774 р. пише до Калнишевського жалібного листа, згадує "мужиче" походження як своє, так і Калнишевського. А 1768 року П.Рум`янцев розбирав скаргу Калнишевського на поручика Момонова, який докоряв кошовому його походженням — "мужик несм ы сленный". Листування Калнишевського з родиною теж стверджує його посполите походження.
Походження Калнишевського з Пустовійтівки Роменського повіту докладно подав з архіву Роменського Духовного правління Федір Новицький. Проте метричного запису не розшукано. Рік народження з напису на могилі Калнишевського на Соловках: "Скончался 1803 года октября 23 дня в субботу, 112 лът от роду" (1875). Але напис зроблено у 1856 р., здається, з легенди, бо відомості монастиря за 1777—1793 рр. не зазначали року народження проти імені, "колодника Калнишевського ".
Взагалі рід Калнишевського був досить розлогий. Племінник останнього кошового Йосип Калнишевський був козацький полковник. Інший його племінник Сава Бутенко жив у Плавинищах біля Ромна, брат Степан Лук`янович — у Процівці теж біля Ромна. Сестра Марія була дружиною Григорія Вертільяка — їхня родина жила на землях Кам`янської Січі, в зимівнику на березі одного з рукавів Дніпра, річки Підпільної, або, як її ще називали, Козацької. Згодом цей зимівник став маєтком спадкоємця Петра Калнишевського по жіночій лінії Миколи Вертільяка, який в 1840-х роках досліджував козацькі поховання.
Мандруючи землями запорозькими, в XIX столітті Дмитро Яворницький виявив на лівому березі Базавлук біля гряди Калнишиха старовинний козацький цвинтар, на одному з кам`яних хрестів якого йому вдалося прочитати напис: "Калниш, козак куреня Кущовського преставився року 1749 мця окто, 5". Теж, мабуть, отамана кошового родич, бо й до куреня одного вони належали.
З листа сумського міщанина Григорія Швеця, датованого 1 жовтня 1768 року й адресованого Петру Калнишевському, випливає, що в останнього кошового було дві сестри — Григорій Швець, син однієї з них, Агафії. Були на Січі в Кущівському курені Андрій і Давид Калниші. З листування Петра Калнишевського відомо, що він мав ще й племінника Стефана Чемериса, племінниць Уляну Лук`янович, Тетяну Підгайну-Сердюченко, кума Афанасія Л.Шкляревича у Ромні, брата Ничипора Ющенка, козацького старшину з Хоружівки.
Свого часу родовід Ющенків досліджував і краєзнавець Феодосій Сахно із Смілого. Ось уривок з його листа від 22 липня 1971 року, адресованого письменнику Олексі Ющенку:
"Десь давненько я обіцяв надіслати Вам деякі замітки з Вашої родословної. Працюючи над темою по історії Смілого, мені довелося простудіювати сотні три різних книг старих видань та різні списки козаків, усіляких документів. У зв`язку з тим, що Хоружівка з давніх часів пов`язана своєю долею, економічним та іншим життям з нашим Смілим, довелося читати різні спільні документи, що стосуються і Смілого, і Хоружівки. Робив виписки про Сміле, та натрапив на Ваших предків — точніше, на згадку про них, дещо записав.
Найдавніші з відомих Ваших предків були козаки — брати Федір і Олекса Ющенки, що належали до Білоцерківського полку, яким командував Михайло Громико. Про Олексу Ющенка є запис у реєстрі всього війська Запорозького після Зборівського договору з королем Яном Казимиром, що складений 18 жовтня 1649 року. Ці списки видав О.Бодянський у Москві 1874 року. Ющенки були досить кмітливими козаками, а особисто Богдан Хмельницький доручав їм відповідальні завдання при таємному листуванні з Олексієм Михайловичем Романовим.
В "Актах Юго-Западной России" (СПБ, 1878 р.) є запис, що в грудні 1653 року козак Федько Ющенко привіз від Богдана Хмельницького листи до Переяславського полковника Павла Тетері, а той віддав листи будівничому Троїце-Сергієвського монастиря, старцю Арсемію Суханову. Будівничий, у свою чергу, надіслав царю відписку (Олексію Михайловичу).
Ющенки залишилися посланцями в Тетері, а коли в березні 1654 року Тетеря входив до складу посольства в Москві і випрохав собі в царя грамоту на Сміле, то заселяв ці ще малозаселені краї своїми людьми, надаючи їм уже від себе відповідні ділянки, де можна було будувати водяні млини. Отже, Ющенки були першопоселенцями в складі сотні сина Громики і поселилися над річкою Хуссю".
Саме Ющенки та ще Іван і Никін Хоружі заснували тут село Хоружівку. Так що нинішні хоружівські Ющенки, мабуть, цілком можуть вважати себе нащадками того Ничипора Ющенка з XVIII століття, який був братом Петра Калнишевського — відтак і родичами-нащадками останнього кошового отамана Січі Запорозької. Як вказано в "Описі справ" (1713—1776 рр.), "Архіві Коша Нової Запорозької Січі" (опис справи 253, ст-120-121), виданий 1994 р. у Києві ("Наукова думка"), "До Петра Калнишевського писали... родичі Йосип Калнишевський, Ничипір Ющенко, Сава Нестерович Бутенко...". Їхні листи дають відповіді на багато запитань. За ними — живі люди з їхніми проблемами, неповторність того часу.
