Українська правда
Голос України
28.07.05
У найскрутніші часи Віктора Ющенка завжди підтримували журналісти, які «працювали на свободу преси». Саме тому їх «різонув по живому» негідний лідера з європейським мисленням вчинок.
Мабуть, немає потреби переповідати деталі цієї некрасивої історії: Віктор Ющенко на прес-конференції 25 липня, коментуючи скандал довкола потягу свого старшого сина Андрія до більш ніж красивого життя, не втримався і обізвав автора журналістського розслідування, кореспондента Інтернет-видання «Українська правда» Сергія Лещенка «кілером найнятим», «мордою», журналістом, «який не працював «хвилини свого життя на свободу преси». «Мордобитна» від Президента стала надбанням навіть тих кіл громадськості, що мають дуже туманне уявлення про диво «віртуальної техніки»: бурхливе реагування Ющенка-батька привернуло найширшу увагу до «приватного життя» Ющенка-сина. Гіршої послуги обом не вигадали б навіть запозичені у Росії творці несмачного піару.
По-людськи його можна було б зрозуміти. Виснажлива виборча кампанія, потік брехливої каламуті, з якого обприскували кожний крок, отруєння, смерть матері, замах на сина, погрози доньці... Але саме Віктору Ющенку не можна подарувати ні тону, ні лексики, якими він «спілкувався» із журналістом. І справа тут навіть не у високій планці Майдану чи публічних президентських гарантіях недоторканності вільного слова. Пригадую наші численні інтерв'ю — ексклюзивні і в тісному товаристві колег з найпопулярніших в Україні видань. На передноворічній зустрічі з Віктором Ющенком був присутній і Лещенко. І це не йому, а господареві кабінету належала фраза: «Я запросив вас, щоб поспілкуватися з людьми, які першими вбачають помилки політиків та віддзеркалюють їх у своєму аналітичному слові». І якщо хтось із публічних персон ображається на справедливу критику, додав він, то йому треба дуже замислитися над своєю поведінкою. Віктор Андрійович тоді навіть пообіцяв укласти з нами публічну угоду про повне сприяння свободі слова, І ми не могли припустити, що її пунктами передбачено і бригадирське тикання журналістові, і жаргон, якому позаздрив би відомий любитель «директорської фразеології».
На жаль, роздратування було поганим союзником логіки. Президент обрав вочевидь не той об'єкт для звинувачень у байдужості до чесного слова. Бо саме перу Сергія належали гучні викриття «приватного життя» Леоніда Кучми та його оточення, це він «нишпорив» по баден-баденах, «підглядаючи», як за державні кошти красиво відпочиває «українська еліта». Зрештою це саме з Сергія зривали у «Зоряному» — штабі Віктора Януковича — помаранчеву хустинку: ознаку його протесту проти тодішньої «демократії»...
На початку цього місяця, виступаючи на з'їзді НСНУ, Віктор Ющенко сказав: «Ми хочемо випестувати спеціальну касту українських журналістів — гордих, чесних, сміливих. Найкраще транспортують демократію засоби масової інформації». А тільки демократія, за цитатою знову ж таки з Президента, «робить владу чесною». Чому ж не вистачило сміливості в самого Віктора Андрійовича навіть у листі до «Української правди» не просто пояснити причину своїх емоцій, а вибачитися перед Сергієм? Чому бракувало чесності визнати, що є причина справді поговорити із сином «по-чоловічому». І суто приватне життя Андрія тоді б не цікавило навіть Сергія Лещенка. Все. Крапка. Інцидент вичерпано.
У найскрутніші часи Віктора Ющенка завжди підтримували журналісти, які «працювали на свободу преси». Саме тому їх «різонув по живому» негідний лідера з європейським мисленням вчинок. Під колективним листом до Президента з вимогою публічно вибачитися перед кореспондентом «Української правди» і відповісти на запитання про доходи та витрати родини Ющенків стоять підписи багатьох колег, які обстоювали вільне слово не хвилинами, не за графіком політичної кон'юнктури, а в режимі онлайну, як кажуть комп'ютерники.
