НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА    НОВА ВЛАДА
 
Цитатник
Початок | Відставники | Особисте | Оціночні судження
Особисте

«Де стояла рiдна хата»

Л.Логвиненко

Україна молода

24.03.05

Катерина Чумаченко i її слобожанський родовід

На сторінках «України молодої» я читав ряд публікацій про дружину Президента України Віктора Ющенка Катерину Михайлівну Чумаченко. Хоча столичні газети й упевнені, що її батько народився на Луганщині, мені достеменно відомо, що в 1991 році Михайло Андрійович приїздив з Америки на Харківщину, до Борівського району, аби відвідати дідівські місця. Зупинився у свого дядька Марка в Чернещині, за сім кілометрів від Зайцівки, де колись була його домівка. Це засвідчує знімок тих років: Михайло Чумаченко з родичем під черешнею, що багряниться плодами.

Щоправда, на карті Борівського району села Зайцівка я не знайшов.

— Це в народі воно називається Зайцівкою, а офіційно — Островським, — підказав мені Герой України, голова чернещинської агрофірми «Новий шлях» Анатолій Криворучко, — а до того ще йменувалося Богодарівкою.

В Островське село перейменовано відносно недавно, у 1943 році. Тоді багато населених пунктів на Харківщині отримали нові назви. Скажімо, Деркачі стали Дергачами лише тому, що для російськомовних червоноармійців остання назва була зрозумілішою. І хоча в райцентрі одне з найпоширеніших прізвищ — Деркач, це аж ніяк не посприяло поверненню місту історичної назви...

Щодо Островського, то, мабуть, автор повісті «Як гартувалася сталь» мав надихати радянський народ на нові подвиги. Втім і за назвами, що були в села колись, до якоїсь пори приховувалася якщо й не героїчна, то не менш цікава історія.

Дароване Богом?

Коли точно засноване село, звідки тягнеться родовід дружини Президента, невідомо. В аналах історії, прочитаних директором Чернещинської школи Тамарою Павлівною Богомоловою, збереглися свідчення про те, що в 1856 році якомусь панові Зайцеву уряд дозволив наймати на роботу людей з навколишніх сіл. На його честь і назвали село. Мабуть, нелегко місцевим українцям жилося в пана, якщо майже весь час вони змушені були працювати на його полях. А було в нього земельки 500 гектарів. Та, що на півдні, — чорноземи. Обробляли її волами та кіньми.

Господарювалося панові не зле, адже зумів він побудувати комори, льохи, клуні. Був і вітряк, де на камінних жорнах перемелювали збіжжя. До речі, у сусідній Чернещині такий вітряк зберігся й до сьогодні. Зерно, овочі, борошно, мед з пасіки, сир, сметану везли на продаж до Сватового чи Куп'янська.

Таке міцне господарство пізніше дісталося іншому панові — Оранському. Він і перейменував село на Богодарівку. Мовляв, сам Бог подарував йому такі угіддя з поселенцями. Господарював пан Оранський аж до революції, а потім його сліди губляться десь в Ізюмі...

Красиве, кажуть, у ті часи було село. Про це й сьогодні можна судити, милуючись старими вербами над ставком, здичавілими вишнями та сливами, які щовесни квітнуть там, де колись біліли глиняні хатки.

Перед війною в Зайцівці, чи, точніше, у Богодарівці, нараховувалося близько 70 дворів. Сьогодні там залишилося лише дві хати. В одній з них ще в 50-ті жив хтось із родичів Чумаченків. Тепер ця хата належить господарству. В іншій, на протилежному боці балки, за ставком, сьогодні мешкає нащадок роду Павленків. На обійсті я помітив чималу пасіку. Живе, кажуть, чоловік — один на все село. Але під час відвідин Зайцівки його якраз не було вдома.

Чумаки

Так ще й сьогодні, по-вуличному, називають Чумаченків ті старожили, хто родом із Зайцівки. Прізвище вказує на те, що предки Катерини Михайлівни мали відношення до чумакування. А чумаками, як відомо, називалися українські купці, що іноді наживали торгівлею солі, риби, привезених з півдня, та іншого краму чималі капітали. Пригадайте хоча б рід Семиренків.

Неподалік від Чернещини та Зайцівки проходив один із чумацьких шляхів. У сусідньому селі Першотравневе два роки тому мені розповіли таку історію з цього приводу. Якось вирішили там віднайти воду, з якою проблема в цих місцях. Звернулися до столичного інституту, а ті запросили за пошукові роботи щось понад 70 тисяч умовних одиниць. Сума для місцевого господарства величезна. Думали, що вже й без води залишаться. Аж тут старі люди розповіли, що за селом є місце, що називається Чумакова криниця. І справді, у названому місці знайшли виямку. Коли ж розчистили її, то здивованим селянам відкрився столітній дубовий зруб, змайстрований ніби вчора. І води в Чумаковій криниці не бракувало тоді й сьогодні не бракує... Можливо, хтось із роду Чумаченків має відношення до тієї криниці. Втім ця історія може виявитися просто легендою. А правда починається з того, що дід Катерини Чумаченко, Андрій, привіз iз сусідньої Шийківки дружину — Косогову Горпину Сафонівну.

Перший шлюб, від якого чоловік мав сина Івана, був, з усього видно, невдалим. У другому Горпина та Андрій нажили четверо дітей: Настю, Олександру (звали її в селі Санькою), Катерину та Михайла (батька дружини Президента). Окрім Чумаченків, відомі зайцівські прізвища — Северини, Перепилиці, Павленки, Волошини...

З Ганною Назарівною Скрипниченко (Волошиною) мені вдалося зустрітися. Вона й розповіла мені багато про рід Чумаченків. Адже товаришувала вона з Катериною, тіткою дружини Президента.

— Катерина Михайлівна дуже схожа на свою тітку, — каже вона і додає: — Але я бачила її лише на екрані телевізора та портретах... От якби дужче до неї придивитися.

Репресії

В одному з останніх інтерв'ю Катерина Михайлівна Чумаченко так розповідає про перше відвідання батьком України: «Це було повернення до його молодості, до його родини — він не бачив одну зі своїх сестер півстоліття. Це була емоційна й зворушлива поїздка. Батько побачив своє село зруйнованим...»

На думку Ганни Назарівни Скрипниченко, Зайцівка почала зникати з карти України відтоді, як почали укрупнювати господарства, тобто iз середини 50-х років. Центр господарювання перемістився до Чернещини. І щоб потрапити туди із Зайцівки, треба було пішки добиратися доярці чи трактористу сім кілометрів. Знову ж таки дітям — у школу... Згодом село оголосили неперспективним, iз середини шістдесятих мало хто залишився там жити. Втім Зайцівка була приречена на вимирання ще з часів колективізації, тобто початку 30-х років.

Як розкуркулювали в селі Зайцівка, розповідають колишні його мешканці.

Антоніна Сергіївна Шевченко згадує родинні розповіді, як діда Петра вигнали з хати лише за те, що мав хату під цинком. А що трудився з ранку й до ночі — ніхто до уваги не брав.

— Посадили на воза, вивезли в балку — іди, куди хочеш, — розповідає вона. — А бабу Марфу теж: вигнали з хати, повибивали вікна... Вона ті вікна ряднинами позавішувала, а представники влади і ці ганчірки позривали й покидали на землю... І що образливо: племінник розкуркулював...

Сьогодні односельці Андрія Чумаченка не пригадують, щоб його хата виділялася чимось з-поміж інших, хоча він був майстерним столяром. Купа дітей, хата під соломою. Однак і він підпав під розкуркулення, а потім потрапив до в'язниці.

— І так мене там обізвали, — жалівся він, — що я й слова такого не знаю, в чому мене звинувачували.

Після повернення з «холодної» він записався до колгоспу. У клуні для нього обладнали майстерню. Майстрував діжки, вози, вулики. Зовні ніби з ним нічого не відбулося, але десь усередині образа засіла в серці. Все, що нажив, — пішло прахом. Бо гуртове, як казали, — чортове.

«...У неділю Андрій пішов на роботу, — записано в книзі села, що її створює Тамара Павлівна. — Горпина Сафонівна, взявши iз собою Катерину, пішла до чоловіка на роботу, в клуню. Відкрились двері... Зі страшним криком вибігла з клуні Катерина й побігла гукати людей... Чоловік пішов у небуття, забравши таємницю своєї смерті, залишивши дружину і четверо дітей».

Через півстоліття Катерина Михайлівна з батьком побувала в цих мiсцях: «Ми поїхали на ту землю, де стояла його рідна хата, — згадує вона в інтерв'ю. — Батько сказав тоді: «Тут, на цьому місці, похований мій пуп». Ми пішли на те місце, де мій дід похований...»

Колишні зайцівці згадують, що «Михайло, Настя і Санька» потім поїхали на Донбас, до Лисичанська. Катерина Андріївна залишилася з матір'ю в Зайцівці.

— Під час війни, перед тим як прийдуть німці, ми з Катериною рили окопи за Ізюмом, біля Степка, — згадує Ганна Скрипниченко. — Німці ж сипали на нас листівки, щоб ми покинули цю марну справу. А потім Катерина захворіла й померла...

Михайло ж, батько Катерини, загубився на дорогах війни.

— Ото як пішов він на ту війну, так ми про нього нічого довго не знали, — кажуть односельці.

Баба ж Горпина прожила в селі до початку 50-х років.

Усе повертається на круги своя

По війні Михайло, батько дружини Президента, опинився за океаном. Під час війни він був остарбайтером. На примусові роботи до Німеччини потрапила й Катеринина мати. На чужині вони й познайомились. Повернутися додому? Але ж на них чекав там концтабір. Окрім того, Михайло хворів на сухоти. Вилікував лікар-американець. Це й вплинуло на рішення осiсти в Америцi, де Михайло працював електриком і де народилася Катерина.

Родина обмежувала себе в усьому, відкладала копійку, щоб донька отримала вищу освіту.

У містечку, де вони жили, діяв український культурний центр, що прилучав до мови й культури батьків. А ще батьки жили Україною. Отже, рідну мову за океаном вона вивчила раніше, ніж англійську... Все це було потрібно Катерині, щоб повернутися на батьківську землю — Україну.

Бувала вона вже і в Зайцівці. Можливо, ще раз відвідає те місце, де росте ще спориш, де стояла батькова хата та цвітуть здичавілі вишні й сливи.

...І де неподалік, у Чернещині, поминають у збудованому Анатолієм Криворучком Святомиколаївському храмі всіх раніше спочилих, чиє серце належить цьому Богом не забутому куточку України, де сходяться Луганська, Донецька й Харківська області...

Цитатник "Нова влада"
| Догори Початок | Відставники | Особисте | Оціночні судження