Вибір для Президента Ющенка
Вікторія Сюмар,
Інститут масової інформації.
01.08.05
Сьогодні минає тиждень від того дня, коли українські журналісти та суспільство пережили шок від свого Президента. Напевно, це було найсильніше враження від Ющенка за останні півроку. І, на жаль, далеко не найкраще враження. Втім, про це вже написано і сказано чимало. Головне питання зараз, який вихід знайде з цієї ситуації людина, яка ще недавно вважалася моральним авторитетотом та етичним еталоном не лише для політиків, але й для всього суспільства.
Хочеться вірити, що Ющенко на відпочинку якраз і шукає вихід з ситуації, а не спосіб за будь-яку ціну „зам ’ яти ” цей надзвичайно незручний для нього скандал. Бо саме це ми спостерігаємо зараз.
Весь цей час телеканали та провідні ЗМІ постійно говорили на цю тему, однак тональність розмови у кожного різна. Це цілком нормальна ситуація для країни зі свободою слова та преси, однак багатьох колег щиро дивувала позиція, наприклад, „5 каналу”, власником якого є кум президента та секретар РНБО Петро Порошенко. Чимало іронії від „зірок” каналу про те, що „чи мав син президента йти в армію і служити десь на кордоні, як і його батько” – це те, що глядачі каналу „чесних новин” спостерігають останні дні, і що породжує чимало підозр щодо головного декларованого принципу каналу на предмет дотримання цього принципу.
Розмову також активно переводять у русло дискусій про журналістську етику – чи мали моральне право журналісти втручатися в особисте життя президентської родини? Чи це справа журналістів, як вихована чиясь дитина? І це при тому, що всі чудово розуміють: мова не йде про втручання в особисте життя, Андрій Вікторович може їздити на чому хоче і пити що хоче, якщо доведе, що при отриманні всіх цих предметів розкоші він не порушував закон своєї країни, гарантом якого, так вже сталося, є його батько. Відтак вимога оприлюднення декларацій та пояснень щодо наявних видатків навіть на оренду такого авто та розкішної квартири цілком доречна. Це є цілком природна функція журналістів слідкувати за дотриманням законів вищими посадовцями та членами їх родин.
Й іншою вимогою є вибачення, це теж проблема етичного плану. Коли Ющенко вперше поїхав у Донецьк, одному чиновнику він сказав цікаву фразу „Ти зважай що кажеш, ти з президентом розмовляєш, а не з пастухом”. Чи сам Президент, тикаючи журналісту та вживаючи слова на кшталт „морда” не вчинив як пастух? Свого часу Дмитро Видрін у статті в „Дзеркалі тижня” описав свій діалог з академіком Дмитром Лихачовим: „Я поставив Дмитру Сергійовичу запитання, покладаючись на його енциклопедичну мудрість. У чому, на його думку, головна розбіжність між ватажком і лідером. Він відповів: «Усе елементарно. Ватажок сидить, навіть коли до кімнати заходить стара людина, а лідер підводиться, навіть коли до кімнати входить дитина. Ватажок завжди зі своїм водієм на «ти», а лідер на «ви». Хочеться сподіватися, що, попри всякі останні чутки, Віктор Андрійович каже своєму водію «ви» не тільки коли він сам за кермом”. Так закінчувалася стаття Дмиитра Видріна. Зараз ми вже знаємо відповідь на те, чи справдилися його сподівання з приводу Президента.
Фальш, або різницю між декларованим і показним благороодством і такими от „зривами” на журналістах відчули всі. І це одне з головних розчарувань. Адже помилково думати, що люди обирали цю владу через обіцянки більших зарплат і пенсій. І тим паче відстоювали цю владу люди з зовсім іншою метою. Вони хотіли бачити українську владу ЧЕСНОЮ і МОРАЛЬНОЮ. Тепер їх позбавили цієї іллюзії, що влада взагалі може бути моральною.
Це ті речі, які можуть мати дуже серйозні наслідки для влади як у плані довіри, так і в більш конкретних показниках, таких як цифри підтримки на парламентських виборах.
Втім, треба сказати, що ситуація з цим скандалом є надзвичайно позитивним моментом для України у сенсі історичної перспективи. Адже ця ситуація засвідчила по-перше, що в україні дійсно є такі речі, як свобода слова, свобода преси та журналістська солідарність. А з іншого боку є і громадянське суспільство, яке хоче знати правду про своїх керманичів, бо бачить їх звичайними людьми, а не небожителями. Така різка суспільна реакція на скандал доводить, що після помаранчевої революції українське суспільство стало на порядок вимогливішим до влади. І це справді вимогливість не конкретно до Ющенка, а до влади загалом.
Під час розмови з журналістом Лещенком Президент також сказав, що цей скандал можуть використати для дестабілізації ситуації в державі, на що журналіст відповів, що це точно не було метою публікацій. Відверто кажучи, це досить однобоке бачення як для політика такого масштабу. Адже, це природно, що будь-який скандал довкола влади негативно відображається на рейтингу цієї влади і може зовсім скоро коштувати їй реальної влади. Однак, тут є два варіанти виходу з ситуації, або свідомо замовчувати такі факти і всіляко запобігати їх появі у ЗМІ, або відверто визнавати проблеми і намагатися з ними боротися відповідно до майданівських обіцянок. Це ще один непростий вибір для Президента, який має усвідомлювати, що перед виборами все більше цікавих для громадськості фактів ставатимуть явними.
І реагувати на них доведеться цілком адекватно і значно швидше від того, як Президент реагує на звернення більше семиста людей, що формують громадську думку в цій країні.
І на завершення. У цієї влади був гігантський кредит довіри людей. Кредит, яким можна було скористатися для конкретних і так необхідних країні реформ. Однак, політична доцільність та виборчий популізм виявилися сильнішими аргументами для президента та його оточення, аніж історичні перспективи країни. Втім, цей кредит і досі є доволі значним, адже люди не бачать альтернативу цій владі, чудово пам'ятаючи всі вади влади колишньої, яка зараз перейменувалася на опозицію.
Якщо влада Президента Ющенка не зможе довести людям, що вона таки відрізняється від своїх попередників не відсутністю помилок, а здатністю їх усвідомлювати та виправляти, у неї буде шанс. Інакше на зміну розчарування прийде зневіра у владу загалом...
