«Гулять так гулять!»
Л.Скорик
2000 (29.04-05.05.05)
29.04.05
Весняного вечора 15 квітня на затишну київську вулицю Леонтовича поряд з Володимирським собором близько 19-ї години заїхали три круті іномарки з досі не баченими номерами «Так-1», «Так-2» і «Так-3».
З однієї машини вийшла старша дочка Президента Ющенка від першої дружини, котрій цієї погожої днини виповнилось 25 років. З іншої з'явився рідний брат ювілярки. З третьої — президентський зять. Трохи згодом прибула пані Катерина Чумаченко. Ще трохи пізніше до родинного гурту долучився Віктор Андрійович.
Розчулений читач, в серці якого закарбувалися побожні гасла пана Ющенка з агітаційних щитів, якими ряснів виборчий Київ («Мир вам!»), та його проповідницькі благословіння вірної пастви на Майдані, напевно вже подумав: «От справжня християнська родина, що у п'ятничний день Великого посту йде до собору просити Божої ласки для доньки в день її 25-ліття».
Але, але... Ми з приятелями випадково нагодилися на цей момент після відвідання Володимирського собору і мусимо, на жаль, спростувати твої благочестиві сантименти, любий читачу: верховне сімейство України скерувало свої стопи до закладу, розташованого майже навпроти собору, — до «Авалону», найвідомішого в колі «спеціалістів» і найкрутішого у Києві казино, яке колись називалося «Будапешт», а нині стало вмістилищем найрізноманітніших чудес: від ціни 70 грн. за склянку соку аж до живої русалки в акваріумі.
Якось ми з колегами завітали туди на прохання фірми з виготовлення ексклюзивних акваріумів, аби очима архітекторів глянути на професійні здібності авторів. Акваріум справді вразив рівнем виконання. Але найбільш вбивчою виявилася наявність в ньому живої майже зовсім голої дівчини із блискучим хвостом, в якої ноги були туго спеленаті. Видовище досить моторошне і навіть дике — так і хотілось волати про милосердя до живої природи (кажуть, дівчина плаває там цілу ніч). Не кажу вже про відчуття глобального несмаку, цей кошмарний кіч, супердорога мішура мають чимале коло шанувальників серед вітчизняного хуторянського бомонду...
Схоже, магія рулетки, русалки і дуже твердоконвертований статус казино і привели саме туди президентську родину. А разом з ним — незліченний вірнопідданий почет з високопосадовців, що приїхали вітати доцю, кожен несучи надгабаритний букет за ціною, що далеко перевищувала встановлену президентом межу для подарунків від офіційних осіб або цим особам.
Машини високих гостей щільно заставили всю вулицю і навіть просилися на приватну стоянку на сусідній вулиці, спокушаючи охоронця 100 баксами за місце. А той, уявіть, не лише відмовив, а ще й додав: «З принципу не пущу!»
Очевидно, ця яскрава демонстрація демократизму, скромності й шляхетності нової влади «від народу» справила незабутнє враження на випадкових свідків, в тому числі й на нас. Вулицю Леонтовича, завжди малолюдну, на цей раз заповнили постаті охоронців (ми побіжно нарахували понад 30), які, як виявилось з розмови із вкрай шокованою побаченим знайомою пенсіонеркою, що мешкає в домі навпроти «Авалону», прочісували околиці ще з четверга. І як у совкові часи, заходилися терміново висаджувати кущі, малювати бордюри, а наївні мешканці розчулено подумали: «Весна іде, красу несе!»...
Але в п'ятницю, коли та ж сама охорона у подвір'я будинку заштовхала контейнери із сміттям, які роками стояли у вуличному «загашнику», та ще й стала їх пильнувати, аби хто не викотив, бува, назад цей мало привабливий реманент перед світлі очі українського бомонду, обурені мешканці почали дорікати охоронцям: «Не сміття пильнуйте, а там, у казино, аби, бува, не програли достойники державу, бо ціни ж там ого-го!»
Одірвати очі від «заїзду лордів» було нелегко. Кого лише із всенародно покликаних до великих справ там не було! Але найколоритніше, мабуть, «читався» один знайомий кожному пан міністр з двома панянками, що красувались по обидва боки від нього, і могло здатися, що походять вони з не дуже цнотливого дому. Пан міністр чомусь підтримував їх не під ручки, а радше, м'яко кажучи, під ніжки — може, тому, що ті ніжки були спокусливо відкриті майже до талії...
Словом, шляхетних вражень було вщерть. Дещо очманілі, ми зайшли до знайомої на каву, а вона все не могла відійти від побаченого і переривала розмову риторичним запитанням «ну що ж це за рівень?»
І ще старша пані розповіла нам, що її дочка, студентка одного з київських університетів, голосувала на виборах зовсім не за пана Ющенка, а за пана Януковича, як і більшість її товаришів, але всі боялися про це відкрито сказати.
А я собі вкотре подумала, що мав рацію Луначарський, кажучи, що інтелігентом можна стати не раніше, як у четвертому поколінні... Ну що ж, може, внуки чи правнуки нинішнього президента для своїх днів народження знайдуть щось пристойніше, ніж казино.
А ще подумалося: що ж насправді відрізняє «нову» владу від «старої»? Відповіді не знайшли.
Коли повертались додому, то побачили, як від'їхав пан президент. Щось його, певно, покликало...
Решта революційного товариства «всю ночь гуляли до утра». Охоронці стояли на постах. Собор був темний і мовчазний.
А в казино навколо русалки вирував азарт і «раздавался женский визг», гримів ювілей, сяяв вогнями реклами і вікон «Авалон».
«Вавілон»?!
