Місяць: Квітень, 2005 Травень, 2005 Липень, 2005

Іван Гладуняк: Люди зачекалися чесної влади
Голова Хмельницької облдержадміністрації вважає, що його команда сильніша за попередню і спроможна покращити соціально-економічну ситуацію в області

Микола ЧЕРНЕГА,

Україна молода,

15.07.05

У ході буремних осінньо-зимових подій не піддався на вимогу колишнього шефа працювати задля перемоги провладного кандидата і, як наслідок, почув безапеляційне: пиши заяву на звільнення. Заяву Гладуняк написав, але... на відпустку, яку використав для агітації за Ющенка. Коли ж революційний вихор мас змів одіозного попередника, Іван Васильович кілька місяців виконував обов'язки керівника області, аж поки на початку березня не був у цьому статусі узаконений остаточно. Зауважмо, що «губернатором» Гладуняк став пізніше за решту своїх колег на подібних посадах, адже, як пам’ятають читачі «УМ», спочатку — в лютому — на посаду глави Хмельниччини було призначено скомпрометованого депутата Олуйка з фракції НАПУ, і люди пікетами домоглися його швидкої відставки. Лише після цього настав час Гладуняка.

Спілкування — шлях до порозуміння

— Іване Васильовичу, ви буваєте в районах, учора вели черговий прийом громадян. Які висновки для себе робите щодо питань, котрі порушують люди, та ефективності функціонування низових ланок влади?

— Питання, з якими звертаються громадяни, можна розподілити на дві частини. Перша — це матеріальні статки людей, їх соціальний захист, де потрібна допомога держави. Бо на низовому рівні немає того ресурсу, аби їх вирішити. Інша частина хмельничан скаржиться на структури влади. Скажімо, на виконавчу службу, яка зволікає з реалізацією рішення суду, на самі суди, що, на їхню думку, упереджено розглянули справу, на відсутність більш-менш пристойної дороги до райцентру, тоді як місцеві господарники не виявляють ділової ініціативи, аби залучити кошти для їх впорядкування.

Спілкування з людьми — це і канал інформації, так би мовити, з перших рук для влади, і поштовх до роботи. На цих зустрічах люди загострюють болючі проблеми, вони знають, що відбувається в Києві, яких зусиль докладає керівництво держави для покращення їхнього життя, тому й довіряють цій владі й розраховують на правильне рішення.

У райони прийшли нові керівники, з новим мисленням. Підтримку в населення вони здебільшого мають. Водночас люди розуміють, що бюджетні можливості їхньої територіальної громади обмежені, тому і звертаються в область. Робота з громадянами є пріоритетом для влади. І спрямована вже на те, що зріс реальний рівень життя подолян. До речі, на Хмельниччині він плюсує нинішнього року на 17 відсотків у порівнянні з торішнім.

Було б бажання, а досвід прийде

— Уже завершено формування виконавчих структур?

— Так. Я вважаю, що на сьогодні в нас є дієздатна команда, спроможна виконати завдання Президента. І нехай комусь бракує досвіду, але це — справа наживна. Головне, що призначені посадовці хочуть працювати. Загалом, нинішні керівники райдержадміністрацій за своєю фаховою підготовкою, моральними якостями набагато сильніші за попередників. І потрібен лише час, аби вони дали результат.

Чого приховувати, раніше дехто приходив у владу без чіткої суспільної мотивації. Просто хотів з допомогою тепленької посади вирішити власні проблеми. Сьогодні керівник району має такі ж статки, як і його сусіди. І не видно, щоб він поспішав купувати шикарне авто чи по-королівськи облаштовував своє помешкання. Тобто живе за тими мірками, що і його земляки. Він вийшов з їхнього середовища і працює для добробуту кожного.

Ось мені кажуть, мовляв, призначте такого-то. Він професіонал із досвідом. Добре, відповідаю, давайте подивимося, чим цей добродій зумів відзначитися на попередній ділянці роботи. При ньому три заводи розвалилися, працівники залишилися без шматка хліба. Як наслідок, залишив після себе 3 мільйони гривень боргів до бюджету і вдвічі більше — із зарплати. У чому його професіоналізм? У тому, що гарно може сказати з трибуни? Що в нього бурхливе комсомольське минуле?

І приходить людина, яка, можливо, й не володіє красномовством, але вже за кілька місяців зуміла зупинити обвал району і поволі нарощує позитив. Перебуваючи днями в Білогірському районі на пуску чергової нитки газопроводу в селі, бачив ставлення мешканців до керівника адміністрації. Стіни відчуженості, чиновницького бар'єра і близько немає, натомість — взаємна довіра, доброзичливість, щирість у спілкуванні. Люди зачекалися чесної справедливої влади.

— Мірило добробуту пересічного жителя — його гаманець. На жаль, чимало працівників роками позбавлені заробленого важкою працею...

— Нам дістався непростий спадок — 72 мільйони гривень зарплатних боргів. Утім зуміли переламати тенденцію до їх нарощування. Тепер щомісячно цю ганебну цифру скорочуємо на 2,5—3 мільйони. Зараз борговий тягар становить 63 млн. грн. З огляду на те, що дві третини означеної суми припадає на село, особливі надії пов'язуємо із жнивами. Ми націлюємо керівників агроформувань, переробних підприємств на те, щоб з нового врожаю сповна розрахуватися з людьми.

Гіркий присмак солодкої галузі

— А як вдихнути свіжий струмінь у традиційну для регіону цукрову галузь?

— В області під цукристими зайнято 48 тисяч гектарів. Це більше минулорічного, але до наміченого (50 тис. га) трішки не дотягнули. Власники деяких переробних підприємств не захотіли інвестувати достатньо коштів у розширення площі, бо на них висіли ще старі розрахунки за буряки.

Як і раніше, на повну потужність працюватимуть Шепетівський і Теофіпольський цукрозаводи. Інвестори вкладають тут гроші і у вирощування буряку, і у виробництво. Натомість турбує доля Волочиського, Наркевицького, Маківського заводів. Останній погруз у банкрутстві, там конфліктна ситуація. А найпроблемнішим є Кам'янець-Подільський цукрозавод. Уже кілька років підприємство стоїть, і ми активно працюємо з потенційними інвесторами, аби його запустити. З Деражнянським можна попрощатися. Там усе, висловлюючись мовою кіногероя, «вкрадено до нас», і реанімувати завод уже нереально.

Влада більше не допустить бездумного знищення жодного підприємства солодкої галузі, будемо всіляко їх підтримувати. Хоча навали бажаючих вкладати гроші в трудомістку цукрову промисловість не спостерігається. Стало очевидним, що профільне міністерство мусить сформувати і втілювати чітку політику в цій галузі. Адже створити свої правила гри в окремо взятій області неможливо. Виробники хочуть прогнозованої ситуації на цукровому ринку країни.

Загалом же покладаємо надії на приплив капіталів у село. Чеська фірма виявляє бажання вкласти до 20 мільйонів євро в агрокомплекс одного з районів. На підході, сподіваємося, німецькі та австрійські інвестори. А це — передові технології, нові робочі місця, відрахування до бюджету, соціальна сфера.

— Іване Васильовичу, чи є зрушення у промисловості області?

— Маємо 32-відсотковий ріст до аналогічного періоду минулого року. Відновлюємо роботу лежачих підприємств, наприклад Понінківського картонно-паперового комбінату, Ганнопільського спиртозаводу та інших. Водночас хочемо підсобити середньому і малому бізнесу. На їх підтримку з обласного бюджету спрямовується 2,4 млн. гривень кредитів. Цьогоріч маємо створити у краї 25 тисяч нових робочих місць. На сьогодні 11,5 тисячі хмельничан уже знайшли собі заняття і засоби для прожиття.

Важливим напрямом є поліпшення медичного обслуговування, фінансування галузі цьогоріч збільшено на 11 млн. гривень. Будуємо корпус обллікарні, де на сучасному рівні опікуватимуться материнством і дитинством. А ще хочемо стовідсотково охопити комп'ютеризацією школи. У п'ятнадцяти навчальних закладах цієї техніки досі немає. Ще у 84 школах здійснимо модернізацію комп'ютерних класів.

«Сатанів» має лікувати й оздоровлювати

— Зараз точаться розмови про будівництво на Хмельницькій АЕС третього і навіть четвертого блоків. Ставлення подолян до цих намірів не в останню чергу залежатиме від облаштування 30-кілометрової зони навколо станції...

— Питання фінансування прилеглої території почали нарешті вирішувати. Кошти надходять, їх ефективно освоюють. Зводять дві школи у Славутському районі, протитуберкульозний диспансер, газифікують населені пункти тощо. Відрадно, що обіцянок, даних нашій області, керівництво НАК «Енергоатом» дотримується. Цьогоріч у «зону» буде спрямовано 20 млн. гривень.

— Уже не один рік мусується тема створення курортополісу «Сатанів» на базі цілющої мінеральної води «Збручанська». Яка ситуацiя на сьогоднi?

— До цього часу був майже відсутній державний контроль за освоєнням унікальної території з потужним родовищем. Хто хотів, той будувався і розливав ту воду. Доходило й до абсурду: окремі ділки наповнювали напівіржаву цистерну і везли кудись, щоб розлити «Збручанську» в підпільних цехах із сумнівним дотриманням технології.

Сьогодні взято курс на вдосконалення системи розвитку курорту. Створено робочу комісію, що контролюватиме цей процес. Люди, які купують цю живильну воду, мають бути впевнені, що споживають натурпродукт, а не фальсифікат. Не кожній області природа щедро подарувала таке багатство, тож треба скористатися ним із максимальною користю для здоров'я людей. Тобто влада мусить по-господарськи, ефективніше розпорядитися земними дарами. Будемо наводити лад з ліцензіями, впорядковуватимемо забудову мальовничої місцевості. Все це передбачимо при коригуванні генерального плану розвитку курорту «Сатанів».

Відлуння вибухів у Цвітосі

— Кілька місяців тому вибухами у Цвітосі нагадала про себе ще одна серйозна болячка — наявні військові склади боєприпасів. Як з ними бути?

— Ситуація справді невтішна. На вісьмох армійських складах накопичилося тисячі вагонів небезпечного вантажу. Та найбільше непокоять два сховища неподалік атомної станції та арсенал у Грузевиці, що за кілька кілометрів від Хмельницького.

З Міністерством оборони вже узгоджено, що ці склади звідси заберуть. Зокрема, планується ліквідувати Славутську артилерійську базу боєпостачання до кінця 2006 року, а найбільш небезпечні з точки зору зберігання ракетні снаряди «Град» вивезуть упродовж найближчих шести місяців. До речі, на евакуацію боєприпасів і раніше виділяли кошти, але витрачали їх своєрідно. Військові здебільшого позбавлялися дріб'язку, скажімо, патронів, бо це спричиняло менше клопотів. А снаряди з радіусом дії в десятки кілометрів залишалися на місці. До пори, до часу. Ми ж ставимо вимогу, щоб у першу чергу вивозили найнебезпечніший вантаж.

Між іншим, на території таких баз досі проживають люди. Зокрема, 14 сімей мешкають у межах 47-го арсеналу в сумнозвісній Цвітосі. Слід подбати, передусім оборонному відомству, аби позбавити їх такого некомфортного сусідства.

Якщо рухатися, то — разом

— На останній сесії обласної ради у деяких, хоча й не принципових, питаннях депутати вас не підтримали. Як складаються у вас стосунки з народними обранцями?

— Усі основні питання порядку денного (а їх було понад три десятки) знайшли схвалення в залі. Одне кадрове призначення, ініційоване облдержадміністрацією, не пройшло. Просто амбітна група партійців у облраді захотіла мати свою людину в редакторському кріслі й, зрозуміло, монополізувати громадську думку, надто з прицілом на майбутні вибори. Це, звісно, ненормально, і ми до питання призначення неодмінно повернемося.

А загалом із депутатами у мене ділові робочі стосунки. Хоча є і ті, хто не хотів би щось змінювати. Вони звикли до певної ситуації, їм так спокійніше і краще.

— Як вам опозиція, що нібито починає подавати голос? Ви відчуваєте її присутність?

— Опозиція не страшна і навіть бажана, коли вона конструктивна. Однак дехто мріє про реванш і очікує виборів. Та я б не сказав, що відчуваю сильний тиск опонентів. Хоча надворі лише літо, а восени, з розгортанням політичної кампанії, вони активізуються. Єдине хочеться, щоб наші опоненти не керувалися принципом: чим гірше для держави, тим краще для них. Слід усе ж розмежовувати вузькопартійні та загальносуспільні інтереси.

— Іване Васильовичу, якщо узагальнювати, чи задоволені ви першими місяцями на посаді голови?

— Тішить, що сформована боєздатна команда, що є конкретний план дій. Проте очікування людей дуже високі й, на жаль, не в усьому вдається їх виправдати. Бо це справа не одного місяця. Відчуття багатьох таке: я, мовляв, основне зробив — проголосував за нову владу. І за1бувають, що розбудова сильної заможної держави потребує копіткої щоденної праці кожного, спільних зусиль усіх громадян.

ДОСЬЄ «УМ»

Гладуняк Іван Васильович

Народився 15 травня 1959 року в с. Нижнє Коломийського району Івано-Франківської області.

Вищу освіту дiстав у Львівському політехнічному інституті та Київському держуніверситеті ім. Шевченка за кваліфікацією інженер-теплоенергетик, спеціаліст права.

Працював старшим інженером Запорізького виробничого об'єднання «Дніпроенерго», машиністом, старшим інженером, начальником відділу зовнішніх зв'язків та інформації Хмельницької АЕС.

З 1991-го до 2001 року був міським головою Нетішина (місто-супутник ХАЕС).

З 2001 року — заступник голови Хмельницької облдержадміністрації.

З березня 2005 року — голова Хмельницької обласної державної адміністрації.

Кандидат юридичних наук. Одружений, має двох синів.