Персона

Станіслав Ніколаєнко (Міністр освіти і науки )

Станіслав Ніколаєнко: Маємо знати не тільки найкращого боксера чи футболіста, а й учителя

В.Стегній,

Демократична Україна,

25.03.06

Під час робочої поїздки на Слобожанщину міністр освіти і науки Станіслав Ніколаєнко на зустрічах зі студентами та викладачами Харківського національного університету радіоелектроніки, НТУ "ХПІ", Національного економічного університету, інших закладів переважно вів мову про проблеми галузі та шляхи їх розв`язання.

— В Україні офіційно зареєстровано 347 університетів і академій. Чи не забагато?

— Забагато. У Франції на таку кількість населення, як у нас, 85 аналогічних навчальних закладів. І цього досить. Будемо скорочуватись. 76 комерційних вузів уже закрито, бо вони займались імітацією вищої освіти (псевдоосвіта країні не потрібна). Нині, на жаль, значна кількість ВНЗ лише імітує навчальний процес, не маючи для нормальної роботи ні наукових шкіл, ні лабораторій, ні досвідчених педагогів, ні бібліотек. Це — засіб викачування мільйонів гривень батьківських грошей. Уявіть собі філіал університету, котрий займає кімнату площею 15 квадратних метрів, але при цьому... видає дипломи магістра міжнародного права. Під час перевірки деяких комерційних закладів виявилось, що вони навіть навчальних планів не мали.

— Велике значення для піднесення освіти на належний рівень має подальша інформатизація навчального процесу. Який тут прогрес?

— Ми ухвалили державну програму впровадження інформаційних технологій, на виконання якої потрібно 1,8 млрд гривень. Уже асигновано 183 млн, з них понад півтораста мільйонів передано у вигляді дотацій до місцевих бюджетів для завершення інформатизації середніх шкіл. Не забули й про сільські школи — взяли у Світовому банку кредит на 87 мільйонів доларів під 4% річних.

— Нині в державі не вистачає токарів, ливарників, верстатників, будівельників та інших робітничих професій. Ці спеціальності були витіснені ще наприкінці 90-х років... Коли стане "модною" робітнича професія?

— В Україні 2,4 мільйона студентів вузів ІІІ-ІV рівня акредитації й близько 500 тисяч учнів ПТУ. Тобто на одного учня, який отримує робітничий фах, припадає приблизно чотири з половиною майбутніх спеціаліста з вищою освітою. Якщо й далі так триватиме, то вже через 9-10 літ потреба промисловості в кваліфікованій робочій силі задовольнятиметься лише на третину й доведеться їх запрошувати із-за кордону. Ми щойно провели всеукраїнську нараду керівників ПТУЗів, присвячену забезпеченню якісної підготовки робітничих кадрів. Піднімаємо з колін профтехосвіту. Почали зі збільшення державного фінансування. Уже тепер державні асигнування на цю ділянку освіти зросли на 20%. Вісім тисяч комп`ютерів уже стоять у класах профтехучилищ.

Нині і профтехучилища мають змогу завдяки змінам програм, спеціальностей реагувати на вимоги сьогодення. Але я хотів би сказати директорам фабрик і заводів: ідіть до навчальних закладів, кажіть, які вам фахівці потрібні, й під це замовлення давайте обладнання, верстати. І ми вам підготуємо тих, хто вам конче потрібний. Директор Маріупольського металургійного заводу імені Ілліча Володимир Бойко, приміром, чинить так: якщо в майстра зарплата 500-600 грн, він додає ще стільки ж, якщо в учня стипендія 86 грн, він стільки ж доплачує. Тому в них конкурс — п`ять чоловік на місце. До речі, ми підготували законопроект, котрий дасть змогу в структуру собівартості продукції закласти кошти на підготовку кадрів. Нами ініційовано всеукраїнські конкурси професійної майстерності. Від початку року для їх учасників виділено 100 тисяч гривень. Не забуто й викладачів — їхню зарплату збільшено наполовину.

— Нині перед молоддю постає вибір: гнатися за "модною" спеціальністю, відтак відмічатися на біржі праці, чи самому визначити свого працедавця, зарплату, підприємство, організацію...

— Сказати, що безробіття серед молоді — проблема, означає нічого не сказати. Від неї безпосередньо залежить зростання злочинності, кількість самогубств, негативні настрої в суспільстві. Проблема працевлаштування молодих полягає не так у тому, що немає вакансій або обмежена їхня чисельність, як у неспроможності юних правильно зорієнтуватись в складній ринковій обстановці. На Заході доволі часто молоді люди (та й не тільки вони) охоче перекваліфіковуються на неелітарні спеціальності; де зарплата більша, попит на них вищий.

— Які зрушення на краще в підготовці педагогічних кадрів?

— Якщо є в суспільстві необхідність, ми пропонуємо випускникам певних спеціальностей укласти контракт й не менше трьох років працювати, скажімо, на атомній станції чи "швидкій допомозі". Обов`язково умовою контракту є житло, підйомні та мінімальна зарплата. Також пропонуватимемо педагогу, котрий їде за направленням у сільську місцевість, 10 прожиткових мінімумів підйомних і протягом трьох років доплату — не менше 10%. Студентам, які на держзамовленні, не доведеться відпрацьовувати: Конституція дає право громадянину на вищу освіту. Більше того, й другу освіту студент може отримати за рахунок бюджету.

Зроблено певні кроки, аби підтримати педагога. Нині їхня зарплата не скажу, що висока, але все-таки росте. Встановлено доплату для вчителів, які творчо працюють. За активну роботу — оклад, стільки ж — на оздоровлення. Виплачується 10-30-відсоткова надбавка за стаж. Підготовлено постанову Кабміну, аби старшому вчителеві та учителеві-методисту зробити доплату до ставки 10-20%. Уряд запропонував запровадити звання "Народний учитель". Якщо тепер заслужений учитель отримує 20% доплати, то віднині одержуватиме вдвічі більше. Крім того, запроваджується п`ять державних премій, вартість кожної — 100 тисяч грн. Люди мають знати не лише найкращого боксера, футболіста, а й учителя.

Звернулись до кожної області з проханням запланувати в бюджеті кошти на соціальне житло, у тому числі й для педагогів (на Харківщині розпочали спорудження такого житла в Богодухівському та інших районах). Державним бюджетом започатковано програму —15 млн гривень на кредитування житла.

Правда, не все ще ладиться. Так, в Україні пишеться велика кількість дисертацій, котрі нагадують зібрання цитат різних авторів. Є претензії й до Академії педагогічних наук, науково-дослідні інститути якої самі на себе працюють. Я не бачу, щоб система належним чином підтримувала вчителя.