Треба взяти віник і мести, мести, мести...
О.Рожен,
Дзеркало тижня (11.-17.03.06),
11.03.06
Віктор Пинзеник: "Країна зараз постала перед глобальною проблемою: як створити систему, котра дозволяє просувати на всіх напрямах діяльності кращих не за знайомством, а за діловими якостями".
Боротьба "за" і "проти" пільг для технопарків точилася протягом усього минулого року. Міністр фінансів Віктор Пинзеник неодноразово буквально кістками лягав на шляху нового закону. Проте закон, підтриманий потужним лобі, у тому числі і вченими, представленими у Верховній Раді, приймався кілька разів поспіль і... стільки ж разів ветувався президентом. Нарешті, після третьої спроби, з великими змінами він був затверджений главою держави і набрав сили. Щоправда, на ньому і зараз немає підпису міністра фінансів...
Отже, що це — перемога української науки, яка нібито одержала інструмент для швидкого впровадження передових технічних ідей? Поразка бюрократії, яка не розуміє тонкощів інноваційного процесу? Або...
Є ще одна гіпотеза: за лаштунками цієї боротьби стоїть хтось третій — могутній і багатий, який зумів продиригувати більшістю у Верховній Раді, маніпулювати думкою вчених-парламентаріїв. Мовляв, це саме йому і вдалося переломити ситуацію на свою користь, щоб зробити на цьому законі серйозні капітали. Чи це так?
"ДТ" уже неодноразово надавало можливість висловитися прихильникам технопарків. У цьому номері тижневика ми публікуємо точку зору щодо питання про роль пільг для технопарків міністра фінансів, доктора економічних наук Віктора ПИНЗЕНИКА, з яким зустрівся оглядач газети.
— Вікторе Михайловичу, ви неодноразово висловлювали думку в ЗМІ про те, що скільки в нашій країні відкрито технопарків, стільки буде кримінальних справ. Не сумніваюся, що в окремих технопарках можна виявити крадіжки. Але невже через нечесність одних треба під корінь рубати перспективну ідею?
— Ідею під корінь ніхто не рубає. Більш того, я згодний підтримати технопарки, але категорично проти того, щоб кому-небудь — у тому числі й технопаркам — надавати пільги, які перетворюють бюджет на решето.
— Але принаймні один технопарк не крав. Невже не можна йти від цього позитивного прикладу і домагатися, щоб інші також поводилися в рамках закону?
— По-перше, звідки ви знаєте хто крав, а хто не крав? Або що у вашого ідеально чесного технопарку не було кооперативу "Червона дуля", у якому крали інші? Давайте зараз говорити не про якийсь конкретний технопарк, а про непрозору, корумповану, хабарницьку систему їхньої підтримки. Переконаний, якщо дати їй розвинутися, у країні не вистачить слідчих, щоб усе перевірити. Більш того, якщо створено схему, за якою кожен може "чесно", тобто законно, украсти гроші, це не випадково — виходить, комусь треба. Такі закони спеціально створюються заздалегідь, щоб багатіли "чесні" мільярдери. Трагедія подібних законів полягає в тому, що вони відкривають дорогу розкраданню бюджету. Саме так створюються колосальні багатства. Припускаю, що деякі лобісти навіть не знають, що роблять, може, навіть вірять, що допомагають науці. Але добрими намірами вимощена дорога в пекло.
Тут у наявності підміна понять: нас переконують, що гроші підуть на розвиток науки, а реально вибудовується схема дерибану бюджету, подібна до тієї, яка вже була вибудована (так само з найкращими намірами) після прийняття закону про спеціальну податкову пільгу на допомогу інваліду. У результаті, користуючись послабленням норм оподатковування, інвалід увіз в Україну... 10487 автомобілів престижних марок. З 12 "майбахів" половину в нашу країну завезено через одну людину. Усього ним було імпортовано продукції на 0,5 млрд. гривень і при цьому не було заплачено жодної копійки ПДВ...
Це приклад страшної діри в бюджеті — схему спеціально було придумано для злодійства. І в нашому випадку країні не легше, що в якомусь технопарку працюють справді чесні і талановиті люди, щось вони придумали і виготовили. Це виняток, а правило — закон придумано для злодійства і з ним слід боротися.
— Але в новому законі передбачені пільги, які можна одержати тільки при виготовленні інноваційної продукції.
— Вам у будь-якій нашій установі на будь-який презерватив нададуть документ про те, що це інноваційний проект...
— Законом передбачені потужні фільтри у вигляді вашого міністерства, НАНУ, СБУ і так далі. Без їхньої візи в технопарку не зроблять ані кроку.
— Податки добре (без дерибану) працюють, коли в них немає винятків і пільг. Тільки-но з`являється пільга, у всі установи, котрі працюють як "фільтри", носитимуть валізами гроші. Я знаю ставки, які раніше брали тільки за те, щоб потрапити в список інноваторів. Чудес немає — якщо створюється дірка для розкрадання грошей, то це не випадково, за це готові давати великі хабарі.
— Яким же чином допомогти впровадженню інноваційних ідей, на розкручування яких знадобляться роки?
— Потрібно безпосередньо давати гроші інноваторам. Тоді система діє прозоро і нікого не потрібно контролювати. І ми такі кошти заклали в бюджет — 100 мільйонів гривень передбачено на підтримку перспективних ідей.
— Однак, якщо ви видаватимете гроші безпосередньо, їх забиратиме той, хто ділить. Можу вам навести конкретні приклади з досвіду тендерів МОН. До речі, на підтвердження цього читачі пишуть у "ДТ", що не слід збільшувати фінансування науки — це ні до чого хорошого не приведе.
— Правильно пишуть. При нинішній системі розподілу коштів можна виділити 100 млрд. на науку, а її в Україні так і не буде. До тих пір, поки в нас фінансуватимуться установи, інноваційних проривів у країні не буде. Потрібно фінансувати не установи, а науку. При цьому працює зовсім інша філософія. Так, нехай хтось розробив багатообіцяючий проект. Громадська рада визначає його значимість, а ми даємо кошти дійсно талановитим авторам, а не установам, де сидять такі ж чиновники (лише з ученими ступенями), котрі завжди готові усе переполовинити. Потрібно змінювати усе радикально, тому що непрозорість створюється з одною метою — вирішувати не проблему, а задовольняти власні інтереси.
І робити це потрібно якнайшвидше, тому що поки таким самим чином будемо фінансувати медицину, лікарням заважатиме хворий, вузам заважатимуть студенти, спорткомітету — спортсмени. Тому не школи потрібно підтримувати, не лікарні і наукові установи, а дати ці гроші безпосередньо батькам учня, хворому, досліднику. Тоді за них змагатимуться відповідні установи, які надають послуги. Ми заявили про те, що будуємо ринкову економіку, багато чого приватизували, а на ділі — підтримуємо старі механізми. Чому ж ми тоді дивуємося, що корупція, як зараза поширюється у наших установах? Це наслідок недалекоглядної політики, яку ми підтримували понад десять років.
Я не інженер, але знаю економічні закони і можу виписати схему, за якою повинен працювати успішний технопарк. Для одержання ним фінансування має бути публічний процес, на якому фахівці під час дискусії (можливо, перед телекамерами) доведуть — є сенс це підтримати чи ні...
— Якщо теми для технопарків обговорювати перед телекамерами, тоді точно переможе проект, який підтримує Наталія Вітренко,— у неї і голос сильніший, ніж у вас, і логіка не заважає їй будувати фрази. Вона, до речі, нещодавно носилася з якимось енергетичним проектом, котрий нібито дозволить забезпечити Україну енергією, видобутою чи то з піску, чи то з диму. Ви як економіст знаєте — гроші люблять тишу, а от наука любить розумні голови. Якщо ж залучити телекамери, зробити шоу, це буде базар. Люди, які реально займаються наукою, стоять біля "наукового верстата", це люди чесні, закохані у свою справу. Всі проблеми виникають на тому шляху, яким до них везуть гроші. І винні лише ті, хто їх ділить.
— Я і не сумніваюся, що в науці працюють чесні люди. Але зрозумійте — не працює система. Перед тим, як зустрітися з вами, я розмовляв із Віталієм Кличком. І він мені розповів, що навіть у спорті така сама біда. Якщо ми не змінимо систему фінансування, то в нас на престижні змагання їздитимуть кум, зять, сват і так далі. Прориви — виняток, а не правило. Країна зараз постала перед глобальною проблемою: як створити систему, котра дозволяє просувати на всіх напрямах діяльності кращих не за знайомством, а за діловими якостями.
— Але новий закон про технопарки вже підписано. Як ви до нього ставитеся?
— Жахливо. Ніколи не буде на ньому моєї візи!
— Але він уже пройшов...
— На жаль. Половину претензій на пільги нам вдалося відбити — дало себе знати те, що накладали вето, а половину — ні.
— Так, він дуже урізаний...
— Для того щоб дерибанити державні кошти, у ньому достатній потенціал. От запитайте: чому не хочуть прямої підтримки від держави? Чому з такою наполегливістю просять податкові пільги? Здавалося б, якщо у вас є гарна ідея, яка може бути реалізована і може швидко повернути гроші, заявляйте, і ми дамо вам гроші відкрито і прозоро. І тут лобісти податкових пільг відразу ж ховаються у кущі. Чому?
— Років п`ять тому Володимир Семиноженко під час перебування міністром науки роздав напряму, якщо не помиляюся, понад триста мільйонів гривень. Він обіцяв, що через рік у скарбницю повернеться мільярд. Проте з цієї суми вдалося повернути в Інноваційний фонд України менш як сто мільйонів, та й то з допомогою судів. Тож "давати безпосередньо", як бачимо, також не спрацювало.
— У нас ніколи напряму кошти не давали. У нас давали їх тільки за схемами. Я знаю про це не з чуток і тому трупом ляжу на шляху таких схем.
— Що, в нас злодійська нація, яка спроможна лише красти? Але елементарні спостереження за нашими людьми свідчать про те, що це не так. Коли в Україні почали створювати супермаркети, іноземці вразилися — відсоток крадіжок у них був значно меншим, ніж у Європі, США і так далі...
— Питання не в людях — питання в середовищі. Люди не народжуються злочинцями. Але в нас створена система, при якій тече струмочок із грошима. А людина слабка, і не всі витримують спокусу. Хтось та й починає черпати. Доки усе буде побудовано на розрахунку "лови злодія", ми будемо в безвиході.
Уряду потрібно створити живлющий бульйон, у якому закипить життя. А в нас не бульйон, а агресивне середовище, тому що жодного кроку не можеш зробити без хабара.
— Що ж потрібно зробити, щоб почалися позитивні зрушення?
— Демонтувати всю систему влади і побудувати нову. Нинішня не дає можливості забезпечити цілеспрямований рух. Скільки керівників у нас ділять кошти на науку? Не злічити. Тому її фінансування розпорошене по безлічі відомств, а де багато няньок — там дитя каліка. Має бути єдина логіка підтримки науки і єдине розуміння, що потрібно робити у першу чергу. Потрібно закріпити відповідальність за одною людиною хоча б для того, щоб знати, з кого питати.
І ні наука, ні культура, ні медицина, ні освіта не повинні залежати від того, хто керує країною. Люди не повинні бути заручниками суб`єктивних речей. Інакше це повний маразм. Якщо подивитися на країну системно, то зрозуміло — у ній ще ніхто в руки не брав віника. А треба мести, мести і мести...
