Реакція Ющенка-батька налякала суспiльство, але «нечемні» запитання до Президента залишаються
Підготували Михайло МАЗУРІН, Юлія КАЦУН
День
27.07.05
На прес-конференції, присвяченій підсумкам півріччя роботи нової влади, Президенту Віктору Ющенку поставили запитання «не по темі». Однак воно було надто очікуваним, щоб журналісти, а разом з ними і все суспільство, отримало таку непідготовлену, експресивну і відверто нетактовну відповідь. Важко не погодитись з колегами, що це була найгірша з усіх можливих реакція Віктора Ющенка на доволі звичне для суспільств з розвинутою демократією і свободою слова запитання. … Виявляється, якщо закон порушує пересічний громадянин — то це злочин. А якщо син президента — то це «приватне життя».
На прес-конференції, присвяченій підсумкам півріччя роботи нової влади, Президенту Віктору Ющенку поставили запитання «не по темі». Однак воно було надто очікуваним, щоб журналісти, а разом з ними і все суспільство, отримало таку непідготовлену, експресивну і відверто нетактовну відповідь. Важко не погодитись з колегами, що це була найгірша з усіх можливих реакція Віктора Ющенка на доволі звичне для суспільств з розвинутою демократією і свободою слова запитання. Воно стосувалося скандалу, що розгорівся, навколо дуже дорогого автомобіля BMW та інших, теж дуже коштовних технічних засобів, якими користується його син Андрій. Конретно воно звучало так: «чи є моральним, на думку Президента, в такій країні користуватися такими речами?» Важко сказати, чи знайомий особисто був Президент з кореспондентом інтернет-видання «Українська правда» Сергієм Лещенком, котрий, власне, і ставив «незручне» запитання, але чомусь для відповіді Ющенко вибрав незвичну для нашого суспільства форму звернення на «ти». А також нагородив допитливого кореспондента, а в його особі — і усіх українських журналістів — епітетами на кшталт «кілер найнятий», «морда», журналіст, який не працював «хвилини свого життя на свободу преси».
А ще Президент запропонував усіх охочих дошкулити йому, «не чіпати дітей», а «бити» по ньому самому. Мовляв, Андрій не є публічним політиком і має право на приватне життя. З останнім важко не погодитися. І коли у публікаціях на тему «любові до розкоші» сина глави держави згадували ще й його дівчину, це вже було занадто. Але навіть попри це, запитань до Президента у цій делікатній ситуації все-таки більше, ніж до наших колег. Що в його розумінні вільна преса? Її зразки ми можемо спостерігати лише у так званих країнах з розвинутою демократією, і, власне, західні ЗМІ демонструють більш ніж прискіпливу увагу як до політиків, так і до членів їхніх сімей. Вважаючи, очевидно, що лідери держави мають демонструвати приклад у всьому і одинакові вимоги виставляти як до своїх політичних опонентів, так і до найрідніших людей. Хіба не знав Віктор Ющенко, що йдучи у публічну політику він просто приречений на увагу громадськості, в тому числі і до його особистого життя? І що навіть якщо йому не подобається запитання журналіста (а таке трапляється не тільки з українськими президентами), то слід поважати їх право на запитання і відповідаючи, принаймні, не переходити на особистості? Тим паче, що запитання було цілком адекватним, зважаючи на те, що в Україні навіть дуже талановиті 19-річні студенти не можуть собі дозволити оренду ексклюзивного автомобіля. А також враховуючи обіцянку Президента: «по кожній своїй дії я персонально прозвітуюся перед вами. По кожній операції приватній моя родина прозвітується перед вами».
Варто зазначити, що реакція журналістів на цю відповідь Ющенка — напевно, усіх, без винятку, — була миттєвою, консолiдованою і вкрай негативною. Зокрема, інтернет-видання «Телекритика» розмістило вимогу до Президента за підписами провідних українських журналістів, по-перше, публічно вибачитися перед кореспондентом «Української правди» Сергієм Лещенком. І, по-друге, відповісти на запитання журналістів щодо доходів та витрат родини Президента. У листі до В. Ющенка журналісти також говорять про ознаки в Україні тенденції сповзання країни у несвободу слова, цензуру і самоцензуру.
Як все-таки у цій ситуації повинен був повести себе глава держави? ІІз цим запитанням «День» звернувся до провідних українських працівників мас-медіа?
Сергій ЛЕЩЕНКО , журналіст, «Українська правда»:
— Журналістам навіть не треба було слідкувати за тим, що робив Андрій Ющенко. Він все робив відкрито і публічно. Про те, що він їздить на такій машині, знає дуже багато людей. Як і те, куди він їздить, як він їздить, в які ресторани ходить, як розраховується, які суми залишає, який в нього мобільний телефон... І є люди, які готові свідчити. Якихось, як каже Президент, СБУшників з мішками компроматів, немає. Насправді, це була проста робота: з одного боку — демонстративна поведінка сина Президента, з другого — збір інформації докупи та написання статті.
Після такої реакції залишається недобре передчуття, що Президент має дуже хибне уявлення про свободу преси. Чи, можливо, він просто не знає всієї правди про те, як поводиться його син? Андрій — така ж невід’ємна частина його імені, як і він сам. І казати, що він має право на приватне життя... Звісно, він таке право має. Але коли, наприклад, таке життя може викликати підозри щодо непрозорого фінансування чи можливого якогось впливу на Президента через вплив на його сина... Будь-яка консалтингова фірма (хоч у якій би з фірм він працював), навряд чи взяла б фахівця — студента третього курсу — і платила б йому зарплату більше, ніж 500 доларів. Нереально. Навіть, якщо б вони платили йому тисячу (хоча в таких компаніях таку суму платять людині з вищою освітою після року роботи в такій компанії) — все одно на оренду такого автомобіля та охорони цих грошей не вистачило б. Це досить легко перевірити, зателефонувавши в найкращу київську консалтингову фірму або в компанію з прокату авто.
А коментар Президента був настільки неконкретним, що він просто дасть поштовх для обговорення всіх цих питань. Віктор Ющенко просто ускладнив своєю заявою власне становище.
Володимир БОЙКО, журналіст:
— Те, що зробив 25 липня Віктор Ющенко під час своєї чергової прес-конференції, і я, і всі мої знайомі колеги-журналісти розцінили, як плювок нам в обличчя. І за змістом, і за формою. Але спочатку — про форму. Як можна оцінити поведінку Президента України, який під час офіційного заходу, відповідаючи на запитання журналіста, звертається до нього на «ти»? На мій погляд, це — звичайнісіньке хамство, синдром «кухарчиних дітей», які дорвалися до влади. Журналіст Інтернет-видання «Українська правда» Сергій Лещенко, що наразився на монарший гнів, начебто з Віктором Андрійовичем дітей не хрестив, свині не пас і бджоли не розводив. А тому цілком заслуговує на те, щоби Президент, принаймні на людях, казав йому «Ви». Втім, своїм численним кумам, що нині перебувають на верхніх щаблях української влади, Віктор Ющенко за публічних обставин також має говорити «Ви». І, в усякому випадку, не вживати слів на кшталт «морда». Це для вихованої людини — аксіома. Тим більше такі речі має розуміти політик, який уособлює європейську країну й постійно розповідає про свою неймовірну моральність.
Що ж стосується змісту діалогу між Президентом і журналістом, то він просто приголомшив. Журналіст виконав свій професійний обов’язок і попрохав Президента пояснити, кому саме належить автомобіль вартістю 130 тисяч євро з чеськими номерами, за кермом якого роз’їжджає 19-річний син Ющенка Андрій. А також де Ющенко-молодший взяв супер-дорогу модель мобільного телефона. Ці цілком природні запитання викликали президентське обурення, а на голову Сергія посипалися обвинувачення в тому, що він не журналіст, а «кілер» і взагалі жодного дня не працював на свободу слова. Очевидно, «свобода слова» для нинішнього Президента України — це коли він читає приємні для себе статті й вислуховує приємні для себе запитання. От тільки навряд чи Віктор Андрійович має моральне право давати оцінку професійним якостям співробітників «Української правди». Хоча б тому, що УП уособлювала свободу слова ще в ті часи, коли Ющенко називав Кучму «татом», а борців з минулим режимом, які вимагали покарати вбивць керівника цього Інтернет-проекту Георгія Гонгадзе, порівнював iз фашистами.
Також непогано було б найвищій посадовій особі України усвідомити, що в будь-якій цивілізованій країні прискіпливе вивчення журналістами всіх без винятку обставин життя публічних осіб та членів їхньої родини вважається нормою. Оскільки це — плата за публічність. Народ, який довіряє тому чи іншому політику виступати від його імені, має право знати, наскільки цей обранець є законослухняним та чи не використовує він службове становище в інтересах своїх близьких. Зокрема, українські виборці мають повне право знати, хто саме дав президентському синові ексклюзивний автомобіль з іноземними номерами в користування й чи був притягнутий за це Ющенко-молодший до встановленої законом відповідальності (передоручення іншим особам автомобільних засобів, тимчасово ввезених на митну територію України, заборонено чинним Законом «Про дорожній рух»). Якщо ж Андрій Ющенко є власником цього автомобіля, то тоді виникає запитання, на які саме гроші 19- річний студент зміг придбати таку річ. Як, до речі, і елітний мобільний телефон вартістю кілька тисяч доларів.
Якби подібне трапилося в дійсно цивілізованій країні, то її президент, розуміючи, що скандалу не уникнути, ретельно підготувався б до в’їдливих запитань журналістів. І, насамперед, негайно пересадив би своє дитятко на більш скромну модель автомобіля, забрав би в синулі шикарний мобільний телефон і прослідкував би за тим, щоби правоохоронці не забули накласти на порушника штраф за незаконне керування транспортним засобом. Оскільки Президент має демонструвати, що закон однаковий для всіх. А на прес-конференції звів би все до жарту й подякував журналістам за допомогу у вихованні сина. Мовляв, батьківського ока на все не вистачає, так люди добрі допомагають слідкувати, щоби носій високого прізвища не потрапив по молодості років у якусь халепу.
Натомість Віктор Ющенко став розповідати, що автомобіль з іноземною реєстрацією син орендує (а це заборонено законом), платить за оренду зі своїх заробітків (чи не міг би Президент назвати адресу фірми, де студенти заробляють такі грубі гроші?), мобільний телефон синові подарував друг-бізнесмен (цікаво, став би цей бізнесмен робити такі коштовні подарунки, якби Андрій не був сином Президента й чи заплатив Ющенко-молодший передбачений законом податок у розмірі 13% від суми подарунка?), а сам старший син — «хлопець гарно вихований, моральний, духовний, глибоко віруючий». Йому про податки — а він про віру. Йому про закон, а він — про гарне виховання. Йому про те, що громадянин України Ющенко Андрій Вікторович, прикриваючись іменем батька, демонстративно порушує закони та Правила дорожнього руху, а він — про те, що Андрій має право на приватне життя. Виявляється, якщо закон порушує пересічний громадянин — то це злочин. А якщо син президента — то це «приватне життя».
Наталя ФЕДУЩАК, спеціальний кореспондент в Україні газети «The Washington Times» (США):
— Я хотіла б говорити про цю ситуацію з точки зору того, як американська преса підійшла би до цього питання. Свого часу родина Бушів дуже критикувала пресу, коли преса писала про життя їхніх дітей під час їхнього навчання в університеті. І коли ми вже маємо старших дітей, то це все-таки спірне питання: де, скажімо, закінчується їхнє приватне життя і починається публічне. В той момент, коли доньки Бушів почали публічно підтримувати свого батька під час його балотування на посаду президента на другий термін, вони самі стали публічними людьми. Тобто їхнє життя було відкрите для всіх, і преса мала абсолютне право писати про їхнє приватне життя (а там були проблеми і з вживанням алкоголю, дівчата попадали в поліцію і т.д.). Я би сказала, що обговорювана ситуація — аналогічна, тому що Андрій Ющенко публічно підтримав свого батька, коли той балотувався на посаду Президента. Тобто на сьогоднішній день казати, що він є приватна особа — дуже важко. Річ у тім, що сам Президент України бере своїх дітей на публічні заходи, що значно обмежує приватність. Коли ми говоримо про трьох наймолодших дітей Президента, які є неповнолітніми, — це вже абсолютно інше питання. Діти і підлітки мають право на приватність. Але якщо вже людина — доросла особа... До того ж, якби Андрій Ющенко не підтримував свого батька під час президентських виборів, тоді Президент мав би більше аргументів щодо права свого сина на приватність.
Є й інший нюанс. Якщо йдеться про дуже дорогі подарунки (або навіть оренду), то такі речі мають бути відкриті, бо виникає величезне питання: чи матимуть ці подарунки якийсь вплив на Президента, на його рішення, на його оточення. В Америці політики і їх родичі мають величезні проблеми, якщо йдеться навіть про такий подарунок, як годинник. А тут ми говоримо і про мобільний телефон, і про машину, з якою невідомо що діється. Треба з’ясувати зв’язок між машиною і сином Президента, але раптом з телесюжетів ми дізнаємося, що номери, про які згадувалося в публікації, зникли, що їх вже взагалі немає на машині. Тут є дуже багато питань, на які Президент має прямо відповісти. Бо інакше виходить, що ми маємо ту саму ситуацію, як і у випадку із Зваричем: мовляв, лишіть його в спокої, не чіпайте.
А коли, прошу пробачення, я чую, як Президент каже про те, щоб продемонструвати рахунок перед «мордою журналіста», то це вже, знаєте, просто неповага до самої професії і до тих журналістів, які реально Президента підтримували під час виборів. І казати, що йдеться про якесь політичне замовлення... Мені дуже важко зрозуміти, як це можна взагалі говорити. Отже, відповідь на запитання про те, як мав би повестися Президент в цій ситуації, — максимальна відкритість.
Адже, повторю, ця ситуація викликає багато питань щодо того, який вплив ці люди, що причетні до таких подарунків, мають на самого Президента і на його оточення. Коли йдеться про такі подарунки, йдеться про вплив на політиків. І це стосується не тільки Президента, але і його родини також. Коли були скандали з родичами, братами, двоюрідними братами американських президентів, вони мали величезний резонанс в Америці.
Я справді дивуюся відповідям Президента на такі речі: лишіть в спокої, «не чіпайте». Що ще тоді преса не має чіпати? Виходить: ми все робимо правильно, нас не чіпайте і закрийте свій рот... Це не є демократія: казати представникам преси, щоб вони закрили свій рот.
Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, генеральний директор компанії «Медіа Дім»:
— Що стосується правової оцінки цієї ситуації, то Президент неодноразово заявляв, що його син проживає разом з ним. Згідно з чинним українським законодавством, і Президент, і члени його родини повинні публікувати декларацію, і декларація є спільною, тому що це — декларація про доходи сім’ї. Тому мені здається, що потрібно публічно все ж таки сказати: скільки заробляє він, скільки заробляє його дружина, скільки заробляє його син, скільки вони сукупно заробили за минулий рік — для того, щоб суспільство це знало, і знало, чи має воно право звинувачувати в чомусь свого лідера чи, можливо, ці звинувачення дійсно є абсолютно безпідставними. Поки такої прозорості не буде, говорити про те, що ми почали жити демократично, мені здається, зарано.
Ми знаємо історії з дітьми відомих західних політиків — Тоні Блера, син якого не так давно потрапив у ДТП, чи Джорджа Буша, доньок якого затримували за вживання алкоголю раніше дозволеного віку. І, безумовно, суспільство має право про такі речі знати. Тому що, якщо людина не може дати ладу в свої сім’ї, то виникає питання, як ця людина може дати лад в державі. Це по-перше. По-друге: як я вже сказав, тут є і законодавча підстава, тому що найближчий родич Президента, який проживає з ним, є членом його сім’ї, а про них суспільство за законом повинно знати все, в тому числі — їхні фінансові доходи. Безумовно, син Президента має право на таємницю свого приватного життя. Наприклад, на місці журналістів я б, можливо, не друкував імені і прізвища його дівчини, тому що це, мабуть, виходить за межі етики, і він — вже як приватна особа (в цьому випадку не важливо, що він є сином Президента) — може зустрічатися з тими, з ким він хоче. Але це абсолютно не розповсюджується на те, на якому автомобілі він їздить і за які кошти він його придбав або чи порушує він правила дорожнього руху тощо. Це — два різних питання. Отже, приватне життя політиків і членів їхніх сімей завершується там, де є питання, які стосуються підозр у порушенні закону. Там, де це не стосується закону, є їхнє приватне життя, і тут я би про суспільний інтерес не говорив.
Ігор ЛУБЧЕНКО, глава Національної спілки журналістів:
Президент України як людина публічна повинен бути для співгромадян зразком толерантності й уміння вести діалог. Таку думку висловив в інтерв’ю кореспонденту ForUm’a глава Національної спілки журналістів Ігор Лубченко.
«Етика відносин представників влади та журналістів — тема окремої розмови. Нашому брату часто бракує чинності та вихованості. Але глава держави — публічна людина номер один — має бути для співгромадян зразком толерантності, вміння вести діалог у найнесприятливіших для себе моментах», — відзначив Лубченко, повідомляє for-ua.com.
«Шкода, що в цій ситуації Віктору Андрійовичу забракло цього таланту. Хотів він цього (чи швидше за все, не хотів), але він дав карт-бланш тим чиновникам на місцях, які й сьогодні грубо розмовляють із журналістами. Уявляю, як вони тепер поводитимуться з нами», — додав Лубченко.
